Я черпала мудрість у літніх братів і сестер

Розповіла Елва Єрде

Слова одного чоловіка, який вивчав Біблію з моїм батьком, змінили моє життя. Це було приблизно 70 років тому. Відтоді ще деякі люди справили на мене великий вплив. А з однією особою я розвинула дружбу, яку ціную понад усе. Хочу розповісти детальніше.

Я НАРОДИЛАСЬ 1932 року в Сіднеї (Австралія). Мої батьки вірили в Бога, але до церкви не ходили. Мама не раз казала мені, що Бог все бачить і покарає, якщо я буду неслухняна. Тому я боялась Бога. А втім, я захоплювалась Біблією. На вихідних до нас часто приходила тітка і розповідала цікаві біблійні історії. Я завжди з нетерпінням чекала на неї.

Пригадую, як мій тато читав збірку книжок, яку дала моїй мамі одна літня пані, Свідок Єгови. Те, що тато прочитав у цих християнських публікаціях, дуже вразило його, і він погодився вивчати Біблію зі Свідками. Тоді я була підлітком. Якось одного вечора під час вивчення тато впіймав мене на тому, що я підслуховувала. Він хотів відправити мене в ліжко, але гість сказав: «Нехай Елва посидить з нами». Ця пропозиція змінила моє життя і поклала початок моїй дружбі з правдивим Богом Єговою.

Невдовзі ми з татом стали відвідувати християнські зібрання. Біблійні вчення спонукали тата робити певні зміни, наприклад, опановувати свій гнів. Побачивши це, моя мама і старший брат Френкa теж почали приходити на зібрання. Всі ми зробили духовний поступ і згодом охрестилися. З того часу чимало братів і сестер, які були старші, ніж я, позитивно впливали на мене в різні періоди мого життя.

КОЛИ ОБИРАЛА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

У підліткові роки мені подобалось спілкуватися зі старшими братами і сестрами. В нашому зборі служила літня сестра, на ім’я Еліс Плейс. Саме вона вперше свідчила нашій сім’ї. Сестра Еліс була для мене наче рідна бабуся. Вона вчила мене проповідувати і заохочувала охреститись. У віці 15 років я досягнула цієї мети.

Також я подружилася з літньою парою, Персі і Мейдж (Маргарет) Данем. У 1930-х роках вони служили місіонерами в Латвії. Коли в Європі почалася Друга світова війна, їх запросили в Бетель у Сіднеї. Персі і Мейдж щиро цікавилися мною і розповідали багато захопливих випадків зі свого місіонерського служіння. Це справило на мене великий вплив. Річ у тім, що я дуже любила математику і мріяла її викладати. Але, спілкуючись з цією парою, я зрозуміла, що навчати людей Біблії значно цікавіше, ніж бути вчителем математики. Тому я захотіла теж служити за кордоном.

Данеми радили мені стати піонером, щоб підготуватися до місіонерського служіння. Тож 1948 року, коли мені було 16, я приєдналася до десяти молодих вісників, які служили піонерами в нашому зборі в Герствіллі (Сідней).

Впродовж наступних чотирьох років я служила піонером в чотирьох містах у штатах Квінсленд і Новий Південний Уельс. Однією з моїх перших зацікавлених була Бетті Лоу (тепер Ремнент). Бетті, турботлива і лагідна дівчина, старша від мене на два роки, згодом стала моєю напарницею у піонерському служінні. Ми разом проповідували в місті Каура, що за 230 кілометрів на захід від Сіднея. Хоча я з Бетті співпрацювала недовго, ми досі залишились добрими подругами.

Через якийсь час мене призначили спеціальним піонером і я переїхала до міста Наррандера, яке лежить за 220 кілометрів на південний захід від Каури. Моєю новою напарницею стала Джой Леннокс (тепер Гантер), ревна піонерка, старша за мене на два роки. Крім нас у цьому місті більше не було Свідків. Ми жили в гостинної сім’ї, Рея і Естер Айронс. Вони та їхній син і троє дочок цікавились правдою. Рей з сином працював за містом, на фермі, де розводили овець та вирощували пшеницю. А Естер і дівчата доглядали невеличкий готель. Кожної неділі ми з Джой готували на обід смажену страву для великої кількості людей: для Айронсів, а також мешканців готелю — 12 чоловіків, які працювали на залізниці й були вічно голодні. Нашу роботу вважали частиною орендної плати. Помивши посуд, ми подавали Айронсам смачну духовну страву — щотижневе вивчення «Вартової башти». Рей, Естер та їхні діти пізнали правду і стали одними з перших вісників збору в Наррандері.

На конгресі в Сіднеї у 1951 році я відвідала спеціальну зустріч для піонерів, які цікавилися місіонерським служінням. Ця зустріч проходила у великому наметі, де зібралося більше ніж 300 осіб. Натан Норр з бруклінського Бетелю звернувся до присутніх і наголосив, що вкрай необхідно нести добру новину аж до краю землі. Ми із захопленням ловили кожне його слово. Багато з тих піонерів, які були на зустрічі, пізніше започаткували проповідницьку працю в південній частині Тихого океану та інших місцевостях. У 1952 році мене разом з 16 іншими австралійцями запросили в 19-й клас школи «Ґілеад». На той час мені було лише 20 років. Я почувалася дуже щасливою, коли моя мрія служити місіонером здійснилася!

КОЛИ МЕНІ ПОТРІБНО БУЛО ЗМІНЮВАТИСЬ

Навчання в «Ґілеаді» і спілкування зі зрілими братами та сестрами поглибило мої біблійні знання, зміцнило віру і позитивно вплинуло на мою особистість. Тоді, в юному віці, я мала дещо нереалістичні погляди й очікувала досконалості від себе та інших. Іноді я була надто серйозною. Приміром, коли я побачила, як брат Норр грає в м’яча з молодими бетелівцями, це мене просто шокувало.

Викладачі школи «Ґілеад», проникливі чоловіки з багаторічним досвідом, мабуть, помітили, що мені нелегко. Вони виявляли до мене особистий інтерес і допомагали змінювати мислення. Мало-помалу я почала усвідомлювати, що Єгова люблячий і вдячний Бог, а не суворий і вимогливий. Дехто з моїх однокласників також допомагав мені. Одна сестра сказала: «Елво, Єгова — не погонич з нагайкою. Не будь така строга до себе!» Її прямі слова торкнулися мого серця.

Після закінчення школи мене і чотирьох моїх однокласників призначили в Намібію (Африка). Невдовзі ми вже проводили 80 біблійних вивчень. Мені дуже сподобалась Намібія і місіонерське життя, але я закохалась у свого однокласника з «Ґілеаду», який отримав призначення служити в Швейцарії. Отож, провівши рік у Намібії, я переїхала до Швейцарії. Ми одружились, і я приєдналася до чоловіка в районному служінні.

КОЛИ ЗАЗНАЛА ВАЖКОГО УДАРУ

Разом ми провели в районному служінні п’ять років, після чого нас запросили в швейцарський Бетель. Я була щаслива, що могла належати до бетелівської родини, в якій служило чимало духовно зрілих, старших за мене братів і сестер.

Незабаром я зазнала важкого удару. Мені стало відомо, що чоловік зраджував мене і Єгову. Згодом він покинув мене. Я почувалася спустошеною. Не знаю, що я робила б, якби не сердечна підтримка моїх дорогих старших друзів з Бетелю. Вони слухали мене, коли я хотіла поговорити, і залишали наодинці, коли я потребувала цього. Їхня доброта і слова потіхи допомагали мені долати невимовний біль. Друзі були для мене справжньою опорою, і завдяки їм я ще більше зблизилася з Єговою.

Крім того, я пригадувала те, що мені колись говорили мудрі літні одновірці, загартовані у випробуваннях. Наприклад, Мейдж Данем якось сказала: «У служінні Єгові ти зіткнешся з багатьма труднощами, але найважче знести проблеми, яких завдають близькі люди. Якщо таке трапиться у твоєму житті, зміцнюй стосунки з Єговою. Пам’ятай, що ти служиш Богові, а не людям». Порада Мейдж часто допомагала мені в тяжку хвилину. Я зрозуміла, що помилки мого чоловіка не повинні віддаляти мене від Єгови.

Я вирішила повернутись до Австралії, щоб служити піонером поближче до своєї родини. Під час довгої подорожі океаном я мала нагоду неодноразово свідчити кільком пасажирам. Серед них був спокійний норвежець, на ім’я Арне Єрде. Йому сподобалося те, що він дізнався з Біблії. Пізніше Арне приїжджав до нас у гості в Сідней. Він швидко зробив духовний поступ і охрестився. У 1963 році ми одружились, а через два роки в нас народився син Гарі.

КОЛИ ЗІТКНУЛАСЬ ЗІ ЩЕ ОДНИМ ВИПРОБУВАННЯМ

Арне, Гарі і я були щасливою сім’єю. Незабаром Арне розбудував наш дім, щоб мої постарілі батьки могли жити з нами. Через шість років ми зіткнулися з серйозним випробуванням. В Арне виявили рак мозку. Я щодня відвідувала його в лікарні, де він проходив тривалий курс променевої терапії. Спочатку Арне йшов на поправку, але згодом його стан погіршився і в нього стався інсульт. Мені сказали, що чоловік проживе лише кілька тижнів. На щастя, все склалося інакше. Арне виписали з лікарні, і я доглядала його вдома, доки він не одужав. З часом він зміг ходити і навіть знову почав виконувати обов’язки старійшини. Арне мав веселу вдачу і добре почуття гумору, тому мені було легко піклуватися про нього. Крім того, його оптимізм сприяв одужанню.

У 1986 році здоров’я Арне погіршилося. На той час мої батьки вже померли, тож ми оселились за Сіднеєм, у мальовничих горах Блу-Маунтінс, неподалік від своїх друзів. Гарі одружився з чудовою сестрою Карін, і вони запропонували нам жити разом. Через пару місяців ми всі переїхали в будинок, що розташовувався за кілька вулиць від нашого колишнього помешкання.

Останні півтора року свого життя Арне був прикутий до ліжка і потребував постійного догляду. Оскільки я багато часу проводила вдома, то щодня могла виділяти по дві години на вивчення Біблії і наших публікацій. У них я знаходила чимало мудрих порад, які допомагали мені в цей нелегкий період. Я вдячна, що нас відвідували літні брати і сестри з нашого збору. Дехто з них теж пережив подібні випробування. Їхні візити дуже підбадьорювали мене. Арне помер у квітні 2003 року. Він мав тверду надію на воскресіння.

НАЙБІЛЬША ПІДТРИМКА

Коли я була юна, то мала нереалістичні сподівання. Однак з роками я переконалась, що не все в житті складається так, як ми хочемо. Я відчула на собі багато благословень, але й пережила два великих нещастя: зраду одного чоловіка і смерть іншого. Проте я не була покинута напризволяще, бо з різних джерел отримувала допомогу і потіху. Найбільшою підтримкою для мене є Бог Єгова, «Старий днями» (Дан. 7:9). Завдяки його порадам я змінилась і змогла почати місіонерське служіння, яке принесло мені велику радість. А коли виникли проблеми, «милість [Єгови] підпирала мене» і «розради [його] веселили мою душу» (Пс. 94:18, 19). До того ж я відчувала на собі любов і підтримку рідних, а також правдивих друзів, котрі в недолі стають братами (Прип. 17:17). Багато з них були мудрі літні Свідки.

Патріарх Йов сказав: «Мудрість — у старших, бо довгість днів — розум» (Йова 12:12). Озираючись назад, я можу підтвердити правдивість цих слів. Мудрі поради старших осіб часто допомагали мені, їхні розради зміцнювали мене, а дружба з ними збагатила моє життя. Я тішуся, що мене завжди до них тягнуло.

Тепер я вже й сама немолода, мені 80 років. Завдяки тому, що я пережила, я ліпше розумію потреби літніх людей. Я люблю відвідувати їх і підтримувати. Та мені подобається спілкуватися і з молодими. Їхня енергійність підбадьорює мене, і я переймаю їхній ентузіазм. Коли юні християни звертаються до мене за порадою, я радію, що можу чимось їм допомогти.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 14]

Служу піонером з Джой Леннокс у Наррандері

[Ілюстрація на сторінці 15]

Елва з членами родини швейцарського Бетелю (1960 рік)

[Ілюстрація на сторінці 16]

Доглядаю за Арне під час хвороби