Чому я зовсім забула про надію піти на небо

— Так як розказала Юріко Ето

БУВШИ японкою-методистською, я сердечно вірила, що не може бути більшого щастя ніж піти на небо. Яке ж піднесене становище бути з Богом і назавжди жити з Господом Ісусом Христом. Чому ж я так дуже прагнула піти на небо? І чому я забула про цю надію? Давайте розкажу вам своє оповідання.

Протягом багатьох століть у моїй країні дозволяли тільки дві релігії — синтоїзм і буддизм. Я народилась 1911 року, тільки 22 роки після того як дали людям свободу релігії. Моя родина навернулась до методистів. Батько працював комерсантом. А мати була дочкою священика. Тому що мати дуже вірила в Біблію, то це доказалось великим благословенням для мене. Я пам’ятаю, що друг моєї мати, вчителька теологічної школи для дівчат, часто відвідувала нас. Вона завжди говорила нам про Біблію, і я дуже любила слухати. Але на закінчення дискусії вона завжди казала: „Чи ж не жаль, що Біблія ще не є відкритою й зрозумілою?” Мене завжди турбувало те, що оскільки Бог постарався, щоб деякі чоловіки писали Біблію, то чому ж Він не пояснив їм її?

Після шкільного дня я дуже любила сідати в вигідне крісло, читати Біблію й мріяти про небо. Думка, що можливо Христос прийде протягом нашого життя зворушувало мені серце. Ісус Христос уподібнив Себе до нареченого й перестеріг, що з десятьох дів, п’ять уснуть, не зустрінуться з нареченим і не підуть на небо! Тому то, кожного дня я молилась, щоб Господь Ісус прийшов і покликав нас. Я також молилась, щоб не забула другу присутність Христа. Я завжди мала на серці вірш у якому каже: „Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”, і чекала та надіялась. Дійсно я жила неначе той безтурботній подорожній в цьому світі.— Матвія 25:1-12; 5:8.

У 1933 р., я вийшла заміж, і тому що завжди спрямовувала розмову про небо, то чоловік усміхався й казав, „ти належиш до неба, а я до цього світу”. Але, батько мого чоловіка дуже любив Біблію й часто казав: „Уже минуло майже 2000 років від приходу Господа Ісуса Христа, тому то можна сподіватись, що Христова друга присутність вже близько”. Моє серце палало все більше й більше.

Почалась Друга Світова Війна, і чоловік мій помер в останньому році війни. У той час я думала, що коли є страшенне пекло, то воно мусить бути цей світ. Після війни, я взяла моїх чотирьох дітей (наймолодшому сповнилось тільки сім місяців) і ми вибирались до кількох місцевостей, тому що Токіо ще знаходилось у стані замішання. Я не могла стерпіти щоб не піти до церкви, в неділю, і кожного разу що ми вибирались до нової місцевості, я ходила до найближчої церкви. У мене не було різниці до котрої церкви я ходила, бо вірила що був тільки один Бог і одна Біблія. Я не любила триматись тільки одної релігії.

Шукаючи Божої організації

Зауважуючи різниці, я була цікава знати як Бог Сам дивиться на всі ці різні релігії. Я дійшла до висновку, що Бог знає краще від кого-небудь, що в багатьох релігіях є помилки. Так як вчитель оцінює екзамен студента, то я думала, що Бог так само оцінюватиме організації, які більш точно розуміли Біблію. Мушу знайти організацію, яка була правильна в Божих очах. Тоді я пригадала собі сказане в Матвія 7:9. Там каже: „Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він”? Я повірила в цей вірш і почала щоденно серйозно молитись: „Прошу, дозволь мені впізнати організацію, яка точно розуміє Біблію”. Рік пізніше, я вибралась до Йокогами. Одна розмова тут викликала в мене велике збудження.

Коли я зустрічалась з людьми, які казали, що вони ходили до церкви, то відразу питала, „Чи ви знаєте когось, який докладно розуміє Біблію?” Сталось одного дня в недалекому місті, я зустрілась з членом церкви й ставила їй те саме запитання. Хоч до того часу ніхто ще не відповів мені на те запитання, то вона таки сказала переконливо: „Так, знаю одну особу. Недавно жінка-місіонерка відвідала нас. Я запросила її вступити до хати, а вона відразу пояснила мені багато речей з Біблії. Вона казала, що мешкає недалеко вас, на тому самому пагоркові, що ви”. Вчувши про це, я дуже зраділа. Наступного дня я відвідала місіонерський дім Свідків Єгови.

Криза

Вже буду докладно студіювати Біблію. Десь з місяць пізніше — вона здивувала мене як грім серед ясного неба! Моя місіонерка-вчителька, Джін Гайд (тепер Низбет), усміхнулась і сказала: „У майбутньому ви правдоподібно будете жити на землі а не на небі”. Я почувалась неначе хтось виштовхнув мене з неба. Я дуже розгнівалась на неї. „Ви є перша місіонерка, яка так образливо заговорила до мене”, я сказала з презирством. „Чи вам не соромно? Я дуже надіялась, що ви навчите мене Біблії, але вже втратила надію. Але тому що шукаю правдивої організації в нашому дні, і тому що маю передплату на Вартову Башту, а також книжку ,Нехай Бог буде правдивий’, то сама буду уважно студіювати Біблію. Коли переконаюся, що це дійсно правда, то похилюся перед вами й ви будете знову допомагати мені”.

Джін не гнівалась на це. Вона радісно посміхнулась і сказала, „Будь ласка, прошу вас перегляньте правду”. При цьому вона вийшла з хати, але таки деколи відвідувала мене й питала, „Чи ви ще студіюєте Біблію?” Я мала надію, що ця організація буде Божа відповідь на мої молитви, але тепер мої почуття зовсім розладнились. Я ще ніколи не чула, щоб хтось розрізняв між тими, які підуть на небо а тими, які будуть жити вічно на землі.

З того часу, я щоденно серйозно студіювала видання Товариства Вартової Башти. За якийсь час, подорожуючий надзиратель Свідків Єгови, Адрієн Томпсон, відвідав мене. Я відразу запитала його, трохи запекло: „Навіть коли б у майбутньому було дві групи, небесна й земна, то чи ж Бог не буде вирішувати цього? Це було б зарозуміло для людини вирішувати це, чи ж не правда?” Він відповів: „Точно так! Той хто вирішує це Бог”. Хоч я докладно не зрозуміла чому, то мені таки трохи стало легше. ,Якщо так’, я подумала, ,то таки є надія що я ще можливо піду на небо’. Після того, я молилась і продовжувала студіювати сама.

У 1954 р., я прибула на Спомин Христової смерті. З промовою виступив Ллойд Бері. У промові він сказав, що тільки ті, які є „під угодою”, повинні приймати хліб і вино. Після Спомину в мене було дуже багато запитань, і тому я йшла до дому з Шізу Сакі, запопадливим Свідком. Я бачила що вона дуже турбувалась мною й підбадьорювала мене не покидати студіювати тільки тому, що не могла зрозуміти цього одоного пункту, але впевнитись чи всі інші навчання грунтувались на Біблії чи ні.

Сталось одного дня, коли діти вже пішли до школи, я прибирала дім сподіваючись гостей й помолилась потиху, ,Знову буду студіювати з Свідками Єгови’. Розкривши очі, я дуже здивувалась коли побачила, не гостей на яких чекала, але три японських Свідків Єгови. Здивована, я сказали їм, що я щойно закінчила молитись. Фуміко Секі дуже збуджено підстрибувала то вгору то в вдолину, плескала в долоні і казала, „Добре! Добре!” Незабаром інший місіонер, Сонні Дерн, з Фумікою, яка була йому перекладачем, почав дуже приємну студію зі мною. Цього разу двоє моїх дітей теж студіювали з нами. Проте, Сонні призначили до інакшої місцевості. Потім мене відвідав Леон Петтітт, ще один іноземець. Ми завжди ставили йому дуже багато запитань. Безтурботно він показував нам вірші в Біблії, щоб ми доходили до правильних висновків і прогресували в біблійному знанні.

Довідуючись чому декотрі йдуть на небо

У протилежності моїм прагненням, я навчилась, що декотрі підуть на небо, не тілкьи щоб бути з славетним Богом і на віки жити з Ісусом Христом. Коли я навчалась деяких правд, то охоче погоджувалась з ними.

По-перше, коли б перша людина, Адам не згрішила, то не було б потреби для жодної людини йти на небо. Це тому що до створення світу на небі вже служило тисячі тисяч анеглів.— Йова 38:4-7; Даниїла 7:9, 10.

З мого студіювання я навчилась з Єв. Луки 12:32 (НС), що тільки мала група, яку Біблія називає „мала отара” піде на небо. Ісус сказав: „Не бійся, мала отаро, бо вашому Отцеві вподобалось дати вам Царство”. Щодо наміру, то чи ж в Об’явленні 20:6 не є написано, що ,вони... будуть царювати з Ним [Христом] тисячу років’? І в Об’явленні 5:10 (НС), каже, що „вони будуть царювати над землею”?

Я також навчилась значення Господньої молитви. Ісус молився: „Нехай прийде Царство Твоє, Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. (Матвія 6:10) Коли я зрозуміла, що цей вірш стосувався до небесного царського уряду, який складається з людей вибраних від землі, щоб царювати з Ісусом Христом, то чудувалась Божою мудрістю. Я переконалась, що це саме те чого нам потрібно, винятковий, новий уряд, який визволить людство від страждання, смутку, і тисків Сатани. Я не могла не хвалити Єгову за це.

Крім того, коли я навчилась, що тільки 144 000 підуть на небо, то не могла не погодитись з цим. (Об’явлення 14:1, 3) Таж навіть урядове начальство на землі обмежується числом. Я почала оцінювати, що ті, які підуть на небо матимуть деякі важливі обов’язки виконувати. У Божому люблячому розпорядку вони матимуть відповідальність потішати живих на землі і перемінити землю на рай.

Я так зраділа, що покинула надію піти на небо. У мене тепер буває надія жити на райській землі. Немає сумніву, що Бог відкрив мені значення Біблії з допомогою Своєї організації. Я шукала правди. Тепер мушу подякувати Богові за те, що Він допоміг мені спілкуватись з Його організацією.

Плідна, щаслива служба

Я охрестилась у жовтні 1954 р. З 1955 р., двоє моїх дітей вже проповідують Царство повночасно разом зі мною. Мій син, Кеїро, сім років служив як подорожуючий надзиратель. Тепер у нього є двоє дітей, і він з дружиною запопадливо проповідують повночасно [як піонери]. Як спеціальна піонерка, я мала привілей брати участь у заснуванні зборів Свідків Єгови в шістьох містах.a Недавно, я мала радість проповідувати кілька років з найстаршою дочкою, Гіроко, на острові Гашіо, в Тихому океані 185 миль (300 км.) від Токіо.

Тому що я вже задоволена чудесною надією жити на землі, то мій погляд до землі дуже змінився. Головно на Гашіо острові, цвітуть незвичайні квіти, і проповідуючи людям від дому до дому, ми милувались ними, як розмовляли з людьми в їхніх гарних садах. Одного дня ми зустрілись з старенькою жінкою, яка доглядала свої квіти. Ми похвалили її за це, але вона оплакувала: „Я не боюсь умирати, але дуже непокоюсь, тому що мушу залишити ці квіти коли піду на загробний світ”. Я пояснила їй, що під правлінням Божого Царства, вона воскресне з мертвих до життя на райській землі на якій люди навіки будуть милуватись квітами. Вона дуже зацікавилась, і ми умовилися студіювати з нею Біблію.

Мене також приваблювало просте життя цих людей на острові. Вони дуже ревно шанують своїх предків. Коли хтось помирає, то люди цілого суспільства приходять на похорон. Я дуже бажаю, щоб усі ці люди навчились правди про Єгову, Отця життя, і зрозуміли, що це Він Бог, Який воскресить їхніх предків до життя на землі відновленій на рай. Я любила б навчити їх, що між шануванням а поклонінням нашим предкам є велика різниця. Нам слід поклонятись тільки єдиному Отцеві життя, Богові Єгові. Так як Ісус сказав: „Та надійде час,— ба, вже й тепер він,— що справжні поклонники Отцеві клонятимуться: в дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що Йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися”.— Івана 4:23, 24, Переклад Хоменка.

Тепер, у моєму сьомому призначенні, я дуже вдячна Єгові за те, що можу розказувати людям про намір Його небесного Царського уряду й чудесні благословення яких Він здійснить для тих, що матимуть чудовий привілей жити вічно на землі.— 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:3, 4.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 22]

Юріко Ето студіює з іншими про біблійні обіцянки на земний рай.