Навчений убивати, тепер я пропоную життя

«Терористи тримають заложників у домі в Північному Ізраїлі»

Я МАВ звільнення на суботу та неділю з ізраїльської армії і жив у кемпінґу коло Тіверіадського озера, коли почув цю новину по радіо. Я добре розумів значення цих слів. Я був офіцером спецрозділу, призначеного для боротьби з тероризмом. Я знав, що маю бути серед тих, хто вдиратиметься в приміщення, вбиватиме терористів і звільнятиме заложників. Не вагаючись я скочив у машину і рушив до місця розвитку подій.

Оскільки офіцери ізраїльської армії завжди на передовій, я знав, що маю бути серед перших у боротьбі з терористами, і думка, що мене можуть вбити чи поранити, не була на заваді. Я прибув до місця подій по декількох хвилинах, коли мої колеги зі спецзагону закінчили операцію, знищивши п’ятьох терористів і звільнивши заложників. Я був дуже розчарований, що пропустив цю акцію.

Чому в мене були такі почуття? Бо я був вкрай націоналістично настроєний і хотів довести свою любов до країни. Але як я потрапив у цей спецрозділ боротьби з тероризмом?

Я народився в Тіверії, в Ізраїлі, 1958 року і виховувався у дуже націоналістичній родині. Я вважав, що моя країна завжди була права. Тому коли 1977 року мене призвали в армію, я попросився на добровільну службу в найбільш спеціалізований бойовий підрозділ ізраїльської армії. Лише одиниці з тих, хто подавав заяву, приймалися, щоб пройти дуже складний курс навчання. Не всі закінчували його, і з них лише декілька ставали офіцерами. Я був серед тих декількох.

Цей успіх дійсно віддзеркалював мою любов до країни. У мене були усі причини пишатися своїми досягненнями. Зрештою я став офіцером бойового підрозділу, який робив те, чого звичайна людина, либонь, не бачила навіть у кіно. А втім, успіх, слава і таємничість ішли в парі з духовною порожнечею, котра зросла до такого ступеня, аж я почав думати, що життя не може обмежуватись тільки цим. Отже після чотирьох важких років служби я залишив армію і почав подорожувати, щоб побачити світ.

Чому я покинув Ізраїль

Я припинив роз’їжджати по світі, коли прибув до Таїланду, де зустрівся з Кунлаєю, моєю майбутньою дружиною, яка тоді вивчала прикладне мистецтво в Бангкокському університеті. Тоді жоден з нас не планував одружитися, однак наше кохання було міцніше, ніж ми собі усвідомлювали. Отже, Кунлая припинила навчання, а я — подорожування, і ми вирішили вже ніколи не розлучатися і жити разом. Але де? Ну, звичайно ж, в Ізраїлі. «Я мушу захищати свою країну»,— сказав я їй.

В Ізраїлі єврей може одружитися лише з єврейкою, отже я добре знав, що Кунлая, яка тоді була буддисткою, мусить навернутися на іудаїзм, і вона з радістю погоджувалась на це. Але релігійні євреї не хотіли її навернення. Коли ми зверталися за допомогою, наштовхувалися на подібну негативну відповідь: «Такі, як ви, повинні шукати вродливих єврейок, а не одружуватися з неєврейкою». Кунлая не тільки була неєврейкою, але й також різнилася расою.

Після шістьох місяців спроб нас нарешті запросили на вислухання релігійного суду, де три рабини брали у нас інтерв’ю і мали визначити, чи Кунлая буде наверненою, чи ні. На ньому мені видали догану за бажання одружитися з неєврейкою. Вони сказали мені відіслати її додому. Але пізніше один рабин запропонував: «А чому б вам не взяти її собі за рабиню!» Вони відхилили наше прохання.

Цього вже було занадто. Коли вони ще говорили до мене, я взяв Кунлаю за руку й залишив зал судового засідання, проголосивши, що Кунлая ніколи не стане єврейкою, навіть якщо їй і дозволять, і що я теж не бажаю бути євреєм. «Релігія, котра ставиться до людей таким чином, нічого не варта!» — подумав я собі. Тепер, коли я так вирішив, було докладено додаткових зусиль, щоб роз’єднати нас. Навіть мої дорогі батьки стали причетними до всього цього через сильні релігійні почуття і тиск, який справлявся на нас, щоб ми покинули одне одного.

Тим часом у Лівані між ізраїльськими збройними силами та палестинськими партизанами розгорілася війна. Звичайно, що мене призвали на війну, і в той час, коли я був глибоко в тилу ворога, ризикуючи своїм життям за країну, у Кунлаї забрали паспорт і її попросили залишити Ізраїль. Це робилось для того, щоб розлучити нас. У той час я зрозумів, що трапилось — я втратив любов до своєї країни. Перший раз я збагнув суть націоналізму. Я був готовий усе віддати за свою країну, а тепер мені навіть не дозволяли одружитися з дівчиною, котру я кохаю! Я почувався глибоко ображеним і зрадженим. Для мене зректися Кунлаї означало зректися самого себе. Отже, боротьба за те, щоб Кунлая залишилася в Ізраїлі, фактично була боротьбою за те, щоб я залишився там,— але власне цього я вже не бажав.

Нам нічого не зоставалось, як полетіти за кордон, аби одружитися, і повернутися в Ізраїль, залагодити усі справи, щоб уже назавжди покинути його. Ми виїхали з Ізраїлю у листопаді 1983 року, але спочатку помирилися з батьками. Я завжди бачив, що релігійне лицемірство є головною причиною наших клопотів, хоч у ту мить я ще ніколи не був так далеко від релігії.

Я зрозумів правду про Месію

Ми дуже здивувались, дізнавшись, що спеціальний закон про імміґрацію не дозволяв нам жити у країні моєї дружини. Нам потрібно було шукати третю країну! Наш перший син народився в Австралії, але ми не отримали дозволу на постійне перебування в ній. Ми постійно переїжджали з одної країни в іншу. Проминуло два роки, і поступово ми почали втрачати надію знайти місце, де нам можна було б залишатись постійно. У жовтні 1985 року ми прилетіли до Нової Зеландії. «Наступна країна»,— думали ми, коли їхали автостопом на північ країни з нашим 11-місячним хлопчиком. Але ми вельми помилялися!

Якось нас запросила до себе на вечерю одна приємна подружня пара. Вислухавши нашу історію, дружина запропонувала нам допомогти написати запит на постійне мешкання у Новій Зеландії. Наступного дня, перш ніж попрощатися, вона дала мені маленьку книжку, яка називалась «Новий Завіт» (грецьке Святе Письмо). «Прочитайте,— сказала вона.— Усі її письменники були євреями». Кладучи книжку до своєї сумки, я пообіцяв переглянути її. Я не мав жодного уявлення про зміст книжки, бо євреї переважно не читають християнської літератури. Згодом ми купили стару машину і почали переміщатися на південь, зробивши машину своєю домівкою.

На одній із зупинок я згадав свою обіцянку. Я витягнув книжку і почав читати її. Я читав про людину, котру, за єврейською вірою, мене було навчено не любити і навіть ненавидіти. Мене здивувало, що Ісус провів більшу частину життя там, де я,— коло Тіверіадського озера. Ще більше мене здивували його слова. Я ніколи не чув, щоб хтось говорив так, як він.

Я пробував знайти недоліки у цьому чоловікові, але не міг. Навпаки, я лише став любити його вчення, і чим більше я читав, тим більше дивувався, чому євреї брехали про нього. Я почав усвідомлювати, що хоч і ніколи не був релігійним, зате підлягав вправлянню мозку, як релігійному, так і націоналістичному. Я дивувався: «Чому євреї так ненавидять його?»

На своє запитання я частково отримав відповідь у 23-му розділі Євангелії за Матвієм. Я буквально підскочив на стільці, коли прочитав, як Ісус відважно викрив лицемірство та лихі вчинки єврейських релігійних провідників свого часу. «Нічого не змінилося,— подумав я собі.— Ці слова Ісуса повністю стосуються і нинішніх єврейських релігійних провідників. Я бачив це на власні очі і відчув це на собі!» Я мав глибоку повагу до цього чоловіка, котрий безстрашно промовляв правду. Я не шукав іншої релігії, але й не міг ігнорувати міць Ісусового вчення.

Як я почув ім’я Єгова

Коли ми прибули до Мілфорд-Саунда, що на фіордах острова Південний (Нова Зеландія), я прочитав десь половину грецького Святого Письма. На стоянці ми поставили свою машину біля іншої, в котрій сиділа азіатка. Моя дружина почала з нею розмову. Коли повернувся її чоловік, британець, ми коротко розповіли їм свою історію. Чоловік почав говорити нам, що незабаром Бог знищить сучасні уряди і встановить свій, який правитиме праведним світом. Хоча це звучало добре, але я подумав собі: «Цей чоловік марить».

Він продовжував розповідати нам про релігійне лицемірство та фальшиве вчення церков загальновизнаного християнства. Зрештою його дружина сказала: «Ми Свідки Єгови». Це було, наче грім з ясного неба: «Що ці неєвреї мають спільного з Богом євреїв? І з цим ім’ям Єгова!» Я знав це ім’я, але тоді я перший раз почув його. Євреям не дозволяється вимовляти його. Ця подружня пара залишила нам свою адресу та деяку біблійну літературу, і ми вирушили далі. Тоді ми і гадки не мали, що ця зустріч змінить наше життя.

Я знайшов правду

Через два тижні ми приїхали до Крайстчерча. Нас влаштували так, щоб ми могли залишатися і допомагати на ранчо, власниками котрого були члени п’ятидесятницької церкви. На цій фермі я повністю прочитав Святе грецьке Письмо і почав перечитувати його вдруге. Я помітив, наскільки очевидним було існування Бога для Ісуса. Перший раз у своєму житті я задумався: «А чи дійсно існує Бог?» Я почав шукати відповіді. Діставши Біблію своєю рідною мовою — єврейською, я став читати її з метою більше дізнатися про Єгову — того, кого називають Всемогутнім Богом.

Ми з дружиною швидко збагнули, що вчення власників ферми не узгоджується з біблійним. Це також стосувалося поведінки. Фактично на певному етапі ми були настільки розстроєні ставленням до нас, що я вирішив написати про це листа тій пані, яка дала нам Святе грецьке Письмо. «До цього часу, я гадаю, Бог показав нам, котре «християнство» фальшиве, а тепер, якщо він дійсно є, то покаже нам правдиве». Я написав це, не знаючи, що мав рацію. Якраз тоді я згадав, що́ нам сказали про лицемірство у церквах тих два Свідки. Ми знову вирішили зустрітися з ними.

Через декілька днів та пара подбала, щоб нас відвідали два інші Свідки, що жили по-сусідству. Вони запросили нас на обід. У них удома ми обговорювали Біблію, і нам дуже сподобалося почуте. Наступного дня нас знову запросили і знову ми довго обговорювали різні питання. Те, що вони показали нам у Біблії, було настільки логічним, що як моя дружина, так і я збагнули, що знайшли щось чудове — так, ми знайшли правду!

Того вечора нам важко було заснути. Ми зрозуміли, що наше життя відтепер назавжди зміниться. Я почав читати книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі», видану Свідками, і, коли я читав її, у мене було таке враження, наче я був сліпий, а тепер прозрів! Я міг розуміти мету життя, чому людина живе, чому вмирає, чому Бог дозволяє, щоб люди страждали, і як події у світі засвідчують виконання пророцтв. Я позичив у Свідків Єгови усі книжки, які тільки міг, і годинами читав їх. Я без труднощів міг бачити фальшивість вчення про Трійцю, пекельний вогонь та безсмертя душі. Мені дуже подобались логічні і переконливі міркування на сторінках їхніх публікацій.

Порівнюючи Біблії і віруючих

Власники ферми намагалися знеохотити нас до навчання зі Свідками Єгови. «У них інакша Біблія, спотворений переклад»,— сказали вони нам. Я відповів: «Гаразд, я перевірю це». Я позичив у власників ферми декілька перекладів Біблії і також придбав примірник «Перекладу нового світу Святого Письма» (англ.) та почав порівнювати усіх їх з Біблією єврейською мовою. Я був у захопленні, коли побачив, що «Переклад нового світу» виявився найточнішим і найправдивішим перекладом. Моє довір’я до публікацій Товариства Вартової башти зростало.

Коли ми вперше відвідали зібрання у Залі Царства, то не зрозуміли усього, що там говорилося, але нам не було важко зрозуміти чудову любов, яку виявляли до нас члени збору. Ми були вражені таким частим згадуванням імені Єгови на зібранні. «Єгова... Єгова...»,— повторяв я по дорозі додому. «Це вже не просто «Бог», це «Бог Єгова»,— сказав я своїй дружині.

Зрештою ми переїхали до Крайстчерча, щоб мати кращий контакт зі Свідками Єгови і відвідувати усі зібрання. Публікація «Як виникло життя? Шляхом еволюції чи творення?» (англ.) не залишила у моєму розумі ані крихти сумніву у тому, що він є Творцем.

Ми зустріли палестинських братів

Сконтактувавшись з філіалом Свідків Єгови в Ізраїлі, я отримав листи від Свідків тієї країни. Один з листів був від палестинки, що живе у Вест-Бенку, вона почала свого листа словами: «Мій брате Рамі». Мені це не вкладалося в голову, бо палестинці були моїми ворогами, а тепер одна з них називає мене «мій брате». Я почав цінувати унікальну всесвітню любов і єдність між Свідками Єгови. Я прочитав, що протягом другої світової війни Свідків Єгови у Німеччині кидали до концтаборів, мучили і страчували, оскільки вони не хотіли воювати проти своїх духовних братів з інших країн. Звісно, саме цього я і сподівався від правдивих послідовників Ісуса (Івана 13:34, 35; 1 Івана 3:16).

Ми робили поступи у біблійному навчанні. Тим часом відділ імміґрації Нової Зеландії ласкаво дозволив нам залишатись постійно, що тільки додало нам радощів. Тепер ми могли осістися і поклонятися Єгові в одній з найчарівніших країн світу.

Мої батьки зрозуміли правду

Звичайно, як тільки ми ознайомилися з цими чудовими біблійними істинами, я почав писати про них своїм батькам. Вони виявили бажання відвідати нас. «Я знайшов щось цінніше від будь-якої кількості грошей»,— написав я, розпалюючи їх зацікавленість. Вони прилетіли до Нової Зеландії в кінці 1987 року, і ми майже з ходу почали розповідати їм правду з Біблії. Мій батько думав, що я збожеволів, бо почав вірити в Ісуса, і він усіма силами хотів довести хибність моїх переконань. Ми мало не кожен день сперечалися з ним. Але згодом ці суперечки переросли у дискусії, а дискусії у біблійне вивчення. Оточені непідробленою любов’ю Свідків, мої батьки побачили красу і логіку правди.

Який же радий я був, коли бачив, що мої батьки вивільнилися з лещат фальшивої релігії, а згодом і від націоналізму! Після чотиримісячного гостювання вони повернулися з правдою до свого містечка коло Тіверіадського озера. Там вони продовжували навчатися з двома Свідками з найближчого збору, що лежав за 65 кілометрів од них. Незабаром вони також почали розповідати іншим про Єгову та його Слово. За декілька днів перед початком війни в Перській затоці вони присвятили своє життя Єгові.

Тим часом ми з дружиною приєдналися до всесвітньої родини Свідків Єгови, коли привселюдно символізували своє присвячення Богу Єгові у червні 1988 року. Я був переконаним, що у мене є лише один спосіб служити Єгові, а саме — повночасне служіння, отже я використав першу ж нагоду і розпочав повночасне служіння. Я ніколи не забуду часу, коли був готовий віддати усе за свою країну, навіть життя. А наскільки більше я повинен бути готовим робити це для Бога Єгови, який, я знаю, ніколи не дозволить мені розчаруватися! (Євреїв 6:10).

Ми вдячні Єгові за неймовірну надію — надію на те, що згодом наша планета стане чудовим домом для всіх, хто справді любить праведність, тобто домом, вільним від націоналізму та фальшивої релігії і, звичайно ж, вільним від війни, страждань та несправедливості (Псалом 46:9, 10). (Розповів Рамі Овед).

[Карта на сторінці 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЛІВАН

СИРІЯ

ІЗРАЇЛЬ

Тіверія

Окуповані території

Єрихон

Єрусалим

ділянка Ґази

ЙОРДАН

[Ілюстрація на сторінці 18]

Рамі Овед зі своєю родиною сьогодні.