Щедрі винагороди за священне служіння
Розповів Гаррі Блур
Приблизно сто років тому мій дідусь був відданим членом методистської церкви. Він був також шанованим непрофесійним проповідником, який щедро жертвував на підтримку багатьох каплиць у Сток-он-Трент, англійському гончарному містечку. З часом у нього з’явилися фінансові труднощі. Аби допомогти дідусеві, мій батько організував, щоб він керував невеликим сільським магазином. Магазин мав ліцензію на продаж пива, і коли про це дізнались методисти, вони відразу ж відлучили дідуся від церкви.
БАТЬКО був розлютований і поклявся ніколи більше не мати діла з релігією — і дотримав свого слова. Він був поліцейським, але пізніше став власником таверни. Отже я виростав серед її запахів та диму. Релігія не відігравала жодної ролі в моєму житті, зате я навчився вправно грати в більшість настільних ігор. Однак завдяки ранньому впливу дідуся я зберіг пошану до Біблії, хоча майже нічого про неї не знав.
Я знайомлюся з біблійною правдою
У 1923 році, коли мені було 24 роки, я переїхав у Ноттінгем, що на схід від нашого дому, і в той час почав залицятись до Мері, яка жила у селі Уетстоун, 40 кілометрів за містом, на південному заході від Лестера. Її батько Артур Рест раніше був органістом у місцевій каплиці, але на той час вже став ревним Дослідником Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови. Артур завжди розмовляв зі мною про свою новознайдену віру, однак без особливих результатів. Проте моє зацікавлення розгорілось, коли 13 липня 1924 року я пішов з ним у місцевий баптистський молитовний дім в неділю після обіду, щоб послухати лекцію члена парламенту, який був видатним баптистом. Мене заінтригувала його тема — «Вчення пастора Рассела, досліджені у світлі Святого Письма». Я до цього часу маю нотатки з тої промови.
Баптисти відхилили пропозицію Дослідників Біблії дати відповідь стосовно цього нападу на їхні погляди. Мене це роздратувало, і я вирішив знайти інше місце для такої зустрічі. Ідеальним місцем виявилась одна комора. Ми почистили її, вимели павутиння, зсунули на одну сторону молотарки, і тоді все було готово. Ми принесли 70 стільців і надрукували запрошення.
Коли Франк Фрієр прибув з Лестера, щоб виголосити промову, всі місця вже були зайняті, і ще 70 осіб стояло! Логічні біблійні аргументи Франка зацікавили мене, як і багатьох інших присутніх. З того часу маленький збір Дослідників Біблії в Блейбі поблизу Лестера швидко збільшувався. Це також стало переломним пунктом у моєму житті і в житті Мері. У 1925 році ми присвятились Єгові, охрестились і одружились.
Духовні благословення
Наступного року мене призначили керівником служіння в зборі Блейбі. Ми з дружиною хотіли піти слідами колпортерів і стати повночасними благовісниками, але невдовзі виявилось, що здоров’я Мері не дозволило б жити за таким напруженим графіком. Хоча вона до самої смерті в 1987 році страждала через погане здоров’я, однак була чудовим супутником і прекрасним служителем, досвідченим у неформальному проповідуванні і започаткуванні біблійних вивчень. Кожного вечора ми або були на зібранні, або ділилися біблійними істинами зі своїми сусідами.
Я був за фахом інженером і працював на фірмі, яка виготовляла лісопильні машини. Я мав багато службових поїздок по Англії та Франції, і Мері, як правило, супроводжувала мене. Ці подорожі давали нам багато можливостей свідчити.
Основа для росту
У 1925 році ми побудували чудове приміщення для зібрань у Блейбі та організували ефективну програму свідчення. Кожної неділі вранці ми наймали автобус, який розвозив нас по розкиданих селах та містечках. Вісники залишалися там проповідувати, а на зворотній дорозі автобус підбирав їх. Під час теплих літніх місяців в неділю після обіду ми проводили біблійне вивчення, використовуючи поточний номер «Вартової башти». Після цього, о восьмій, ми збиралися на базарній площі в Лестері для публічної промови просто неба. Одного вечора промову слухало 200 чоловік. Ця діяльність заклала основу для багатьох зборів, які тепер існують в Лестері та околицях.
У 1926 році відбувся епохальний конгрес одночасно в Лондонському палаці Александри та залі Роял Альберт Холл. На цьому конгресі Джозеф Ф. Рутерфорд, тодішній президент Товариства Вартової башти, оголосив випуск книжки «Визволеннє». Резолюція «Свідчення провідникам світу» і сильна промова брата Рутерфорда «Чому світові держави захитались: де вихід?» наступного дня були повністю надруковані в одній із провідних газет. Понад 10 000 осіб слухало публічну промову, і пізніше по всьому світі було розповсюджено 50 000 000 примірників резолюції. Той конгрес дуже прискорив проповідницьку працю в Англії.
Великий конгрес у воєнний час
У вересні 1939 року вибухнула друга світова війна, і в 1941 році вона була в розпалі. Німецькі бомбардувальники день і ніч здійснювали нальоти, і по цілій країні було введене світломаскування. Продуктів не вистачало, і вони видавалися в пайках. Було важко з транспортом, навіть залізничним. Незважаючи на ці, здавалося б, непереборні перешкоди, 3—7 вересня 1941 року ми провели п’ятиденний конгрес для всіх Свідків Єгови у країні.
Для проведення конгресу був вибраний зал «Де Монтфорт» у Лестері, тому що це місто лежить у центрі Англії. Оскільки я працював у лісозаготівельній промисловості, то допоміг виготовити рекламні щити. Я також організовував транспорт для делегатів конгресу. Завдяки тому, що ми купили квитки наперед і заплатили більше, ніж вони звичайно коштували, трамваї в Лестері ходили навіть у неділю.
З огляду на труднощі з транспортом ми сподівались, що прибуде приблизно 3000 Свідків. Уявіть собі наше хвилювання, коли про своє прибуття повідомило понад 10 000 делегатів! Але де їх розмістити? Мешканці Лестера ласкаво запросили багатьох до своїх домів. Ще близько тисячі жили в наметах, поставлених у полі за 3 кілометри від залу. Табір «Гедеон», як ми його називали, став для мешканців міста сенсацією.
Для різних відділів конгресу і для розміщення багатьох делегатів були взяті напрокат великі білі намети. Коли з’ясувалося, що при яскравому місячному світлі вони можуть стати мішенню для німецько-фашистських бомбардувальників, їх поспішно замаскували. Війна, і особливо неучасть у ній Свідків, була справою загального занепокоєння. Сотні Свідків були у той час ув’язнені за свою нейтральну позицію, що базувалась на Біблії (Ісаї 2:4; Івана 17:16).
Газета «Санді пікторіал» за 7 вересня 1941 року повідомляла: «Вражає те, що 10 000 людей, переважно молодих, цілий тиждень розмовляють про релігію, навіть не згадуючи війну, хіба що як побічну тему.
Я запитав, чи Свідки мають своїх прихильників у Німеччині. Мені відповіли, що так і що майже всі вони, близько 6000, перебувають у концентраційних таборах».
Кореспондент додав: «Ах, звичайно, фашисти — це вороги, але Свідки не вживають проти них ніяких заходів, окрім продажу трактатів та слухання промов».
Газетні повідомлення про нас були в загальному негативні, і противники навіть вдавались до насильства у своїх даремних зусиллях перешкодити проведенню конгресу. Однак лондонська газета «Дейлі мейл» дещо скупо визнала: «Організація була бездоганною, скромною та ефективною».
Нас звинувачували в тому, що в місті не вистачає сигарет. Але «Дейлі мейл» пояснила, що «ні Лестер, ані сигаретний контроль не можуть нарікати, що Свідки викурюють сигарети Лестера. Вони не курять». Також нарікання, що Свідки позбавили місцевих жителів продовольства, розвіялись, коли було пояснено, що більшість пайків Свідки привезли з собою. До речі, в кінці конгресу 150 буханок хліба, кожна вагою майже 2 кілограми, були пожертвувані Королівській лікарні Лестера — чимала пожертва у ті часи нестатку харчів.
Конгрес став великим духовним підбадьоренням для близько 11 000 Свідків в Англії. Вони були в захопленні, що кількість присутніх на конгресі сягнула 12 000! Делегати з радістю брали участь у безпрецедентному вуличному служінні в Лестері і відвідували навколишні села з грамофонними представленнями.
Головні промови на конгресі були записами з п’ятиденного конгресу Свідків Єгови в Сент-Луїсі (штат Міссурі, США), що проходив минулого місяця. Одним з ключових моментів конгресу була промова брата Рутерфорда «Діти Царя». Оскільки не було можливості імпортувати книжку «Діти», випущену англійською мовою в Сент-Луїсі, пізніше ця книжка була випущена в Англії особливим виданням у паперовій обкладинці. По одному примірнику було надіслано всім дітям, які були на конгресі.
Унікальне щорічне зібрання в Лестрі
Після війни число вісників Царства в Англії швидко зростало! На початку 80-х число зборів у Лестері досягло десяти. У той час нам повідомили, що Керівний орган Свідків Єгови вирішив провести щорічне зібрання членів Товариства Вартової башти 1983 року в Лестері. Як наглядач міста Лестера, я невдовзі включився у підготовку до цієї події; серед усього іншого, треба було знову найняти зал «Де Монтфорт».
Тринадцять членів Керівного органу прибули на це зібрання з усесвітнього центру Товариства в Брукліні. Цього разу зал заповнили делегати з цілого світу і переважно похилого віку — всього 3671 особа. У Залі конгресів, розташованому недалеко, програму слухало ще 1500 чоловік.
На зібранні головував Альберт Д. Шредер, який був наглядачем філіалу Товариства Вартової башти в Лондоні, коли у воєнний час у Лестері проходив конгрес. Згадуючи той конгрес 1941 року, брат Шредер запитав: «Хто з вас тут присутніх був на тому конгресі?» Більше половини підняли руку. «Яка зустріч для всіх вас, вірні брати й сестри!» — вигукнув він. Справді, це була незабутня подія.
Сьогодні, у віці 98 років, я все ще служу секретарем у своєму зборі і виголошую публічні промови, хоча тепер я роблю це сидячи. Після смерті Мері в 1987 році я одружився з Беттіною, вдовою, яку ми з Мері знали багато років. Я вдячний за те, що маю добрий догляд — як фізичний, так і духовний. Незважаючи на обмеження через погане здоров’я Мері, а тепер і на мій похилий вік, я переконався, що багато праці у священному служінні приносить щедрі винагороди (1 Коринтян 15:58).
[Ілюстрація на сторінці 26]
Готові до проповідування (20-ті роки).
[Ілюстрація на сторінці 26]
Конгрес у Лестері.