Я переступила свою гордість і стала щасливою
У 1970 році я була сповненою честолюбством 23-річною жінкою. В автомобільному клубі містечка Івреа (Італія), де я працювала, мене призначили головним конторським службовцем. Я вирішила стати «кимсь». І все ж таки я була дуже пригніченою та засмученою. Чому?
Мій чоловік проводив більшість свого часу в барах, граючи в карти зі своїми друзями і цим змусив мене взяти на себе майже всі сімейні обов’язки. Наші взаємовідносини почали псуватися. Ми сварилися через найменші дрібниці. Внаслідок цього мій розум сповнився негативними думками.
«Ніхто справді не цікавиться тобою,— думала я.— Вони лише хочуть використати тебе через твою посаду». Я говорила собі: «Бога немає, бо коли б він був, то не дозволив би існувати стільком стражданням та злу. Життя є нічим іншим, як дорогою до смерті». Я не могла зрозуміти, чому все так.
Початок зміни
Одного дня 1977 року двоє Свідків Єгови постукали у наші двері. Жанкарло, мій чоловік, запросив їх зайти для розмови у вітальню. Його метою було зробити їх такими еволюціоністами, як він, але це вони змінили його мислення!
Незабаром Жанкарло почав також змінювати своє життя. Він став більш терплячим, присвячуючи більше часу й уваги мені та нашій дочці. Він намагався поговорити зо мною відносно того, чого навчався, але я весь час різко припиняла розмову.
Тоді одного дня, коли прийшли Свідки, я сіла і справді послухала. Вони говорили про кінець цієї системи речей і про Боже Царство, райську землю і воскресіння мертвих. Це приголомшило мене! Я не спала протягом трьох наступних ночей! Мені хотілося якнайбільше взнати, але гордість перешкоджала мені запитати свого чоловіка. Тоді одного дня він прямо сказав мені: «Сьогодні ти готуйся слухати. У мене є відповіді на всі твої запитання». Тоді він просто виклав мені біблійні правди.
Жанкарло розказав мені, що Єгова — це ім’я Творця, що Його основною властивістю є любов, що Він послав свого Сина як викуп, давши нам таким чином можливість отримати вічне життя, і що після знищення злих в Армагеддоні Ісус Христос буде воскрешати мертвих протягом свого Тисячолітнього Царювання. Він сказав, що воскреслі будуть доходити до розумової та фізичної досконалості і що їм буде надана можливість жити вічно в Раю на землі.
Наступного дня я перший раз пішла з ним до Залу Царства. Згодом я сказала йому: «Ці люди люблять одні одних. Я хочу приходити сюди, бо вони дійсно щасливі». Я почала регулярно приходити на зібрання і зі мною проводилося біблійне вивчення. Я багато думала про те, чого навчалася і незабаром переконалася, що знайшла справжніх Божих людей. Мій чоловік і я 1979 року символізували своє присвячення Єгові через хрещення.
Повночасне служіння
У цьому самому році на районному конгресі було виголошено промову, яка заохочувала до повночасної діяльності. Я відчула бажання розпочати це служіння і молилася про це до Єгови. Але тоді я завагітніла і мої плани розстроїлися. Протягом наступних чотирьох років у нас народилося троє дітей. Двоє в різний час набули фізичних недоліків, які загрожували життю. Але, на щастя, вони обоє цілковито видужали.
Тепер я відчула, що більше не можу відкладати своїх планів щодо повночасного служіння. Я звільнилася із своєї світської роботи, щоб краще зосередитися на своїх обов’язках дружини та матері. Ми склали плани для прожиття на одному заробітку, що означало не купляти неістотних речей. Все-таки Єгова рясно поблагословив нас, ніколи не дозволивши, щоб ми бідували або були в нужді.
Охрестившись, моя дочка почала повночасне піонерське служіння 1984 року, коли їй було 15 років. У той самий час мого чоловіка призначили старійшиною. А я? Я постановила собі кожного місяця проводити в проповідницькому служінні 30 годин, відчуваючи, що ще не могла бути піонером. Досягнувши цієї мети, я говорила собі: «Молодець! Ти досить діяльна».
Проте гордість ще раз стала моїм недоліком (Приповістей 16:18). Я продовжувала думати, якою ж успішною я була і що мені не потрібно робити подальших духовних поступів. Моя духовність почала слабшати і я почала навіть губити ті хороші риси, яких набула. Тоді я отримала напучення, яке було вчасним для мене.
У 1985 році двоє подорожуючих наглядачів із своїми дружинами стали гостями нашого дому, коли робили періодичний візит до нашого збору. Спостерігання цих покірних християн, які жертвують собою, справді спонукало мене поміркувати. Я зробила дослідження покірності, використавши публікації Товариства. Я також думала про чудову покірність, яку виявляє Єгова у своїх стосунках з нами, грішними людьми (Псалом 18:36). Я знала, що мені треба змінити своє мислення.
Я благала Єгову про допомогу у розвиванні покірності, щоб служити в спосіб, який він призначив для мене і керував мною у застосовуванні моїх здібностей для Своєї слави. Заповнивши анкету на піонерське служіння, в березні 1989 року я почала повночасно служити Єгові.
Тепер можу сказати, що я справді щаслива і що переступлення власної гордості додало мені щастя. Я віднайшла справжню мету життя — допомагати нужденним пізнавати, що правдивий Бог Єгова не далеко від тих, хто шукає його. (Розповіла Вєра Брандоліні).