Гордість моя найгірша перешкода

БУТИ калікою й радіти нелегко. Більшість людей, обтяжені фізичними перешкодами, пригнічуються, принаймні деколи. Під час пригнічення вони часто питають: «Чому це мені трапилось»?

Я не був винятком. Я народився з серйозною тілесною перешкодою — не міг ходити, стати на ноги, а навіть володіти руками. Зрозуміло ця перешкода глибоко вплинула на мою особистість. Я ще пам’ятаю свої дитячі заздрощі та розстроєння, коли дивився як інші діти бігали й вистрибували.

Деколи я ходив до сусідньої церкви й прохав у Бога допомоги. Ревно я повторював 20 або 30 разів молитву «Падре неустро» («Отче наш»), а також «аве Марія» (молитва до богородиці), «слава Марії», і різноманітив між цими проханнями сердечну просьбу, «Прошу Тебе Господи, зціли мене!» Я дуже багато обіцював Богові, коли б Він тільки зцілив мене.

Насіння гордості

Я народився в Гранаді, гарному місті південної Іспанії при підніжжі високих гір Сьєрра-Невада. За дитинства, бувши калікою, я розвивав інші здібності, і коли мені сповнилось сім років, робив більший прогрес у школі від інших дітей мого віку. У той час я нормально спілкувався з іншими дітьми, грався з ними й якось спритно їздив у моєму малому кріслі на колесах. Я навіть навчився рисувати й писати лівою ногою з олівцем між пальцями на нозі.

Одного разу в місцевій газеті помістили статтю про мене, разом з фотографіями показуючи, як я писав ногою. Результатом тих статей мені присудили численні премії й подорожі, і я став предметом захоплення інших людей. Через усе це я почав плекати марного й самовдоволеного духу — ставав гордий.

Наслідки примусової самотності

Згодом я перестав ходити до школи — виростав, і мати не могла носити мене по сходах з нашого апартаменту на другому поверсі. Тому то коли мені сповнилось 13 років, я продовжував свою освіту заочним курсом. Вчитись було легко й я робив добрий прогрес, але мені шкодила примусова самотність. Незважаючи на те, що виглядом я був веселий й дружній, я почав вдумуватись у мій фізичний стан та можливу майбутність.

У 1971 р., мені присудили стипендію (грошову допомогу), щоб продовжувати освіту на один рік у закладі реабілітації в Мадріді під керівництвом католицьких черниць. У закладі я навчився писати на машинці з ручкою в роті, і це доказалось дуже корисним. Звичайно, релігія була обов’язковою частиною нашого курсу. Кожної неділі о сьомій годині ми збирались на месу. Незважаючи на те, що цей обряд здавався непотрібний, то я таки вірно приходив щотижня, аби тільки задовольнити черниці, які дуже гарно доглядали за мною.

Рік у Мадріді закінчився й я вернувся до Гранади. Прогресивно я все більше й більше зосереджувався на свої переживання, ув’язнений чотирма стінами нашого апартаменту. Головним чином, я читав романи й інші книжки. Як було модно в той час, я запустив собі бороду й довге волосся, але не був щасливий.

Просячи ознаки

Часто я дуже пригнічувався через самітність і почуття безпорадності. Я молився до Бога, просячи в Нього якоїсь ознаки, щоб виявити Його існування й турботу.

Насправді, Бог дав мені ознаку — але не таку, якої я сподівався. Це сталось при кінці 1973 р. Мене відвідав Свідок Єгови, і тому що мати пішла купувати, я відчинив двері й вислухав його. При закінченні нашої розмови, він запропонував мені книжку Правда, яка веде до вічного життя. Я охоче взяв книжку, бо любив що-небудь читати. Того самого пополудня я прочитав книжку від початку до кінця. Те що я читав дуже здивувало мене, а головно дві біблійні заборони: ідолопоклонство й зловживання кров’ю (2 Мойсеєва 20:4, 5; Дії 15:28, 29).

Свідок вернувся тиждень пізніше, і тоді як він показував мені що Біблія вчить, то я показував йому як запалювати сигаретку ногами! Він запропонував студіювати зі мною Біблію шість місяців. Я відразу погодився, не усвідомлюючи, що це дійсно була та ознака за яку я молився.

Я скоро навчався Біблії. Проте, змінити спосіб свого життя й стати учнем Христа була інакша річ. Найтрудніше було боротись з особистими рисами.

«Знання робить гордим»

Після кількох питань гість переконався, що я дійсно заучив усі ті вірші напам’ять. Разом з тим, він узнав, що я звертав більшої уваги на надбання біблійного знання ніж застосування того знання до життя. Він пригадав мені вірш у 1 Коринтян 8:1 (НС), «Знання робить гордим, любов же будує!» Він допоміг мені визнати потребу змінити свої характерні риси.

Згодом я покинув курити, поліпшив свій вигляд, і перестав читати матеріал, який не підбадьорював. Вісімнадцять місяців після того першого свідчення, я охрестився в червні 1975 р.

Перемагаючи свою гордість

Все ж таки, треба було перемогти гордість. Через обставини в моєму житті, я міг студіювати три або чотири години кожного дня, і незабаром дуже багато навчився з Біблії, яким то знанням я любив гордитись. Свідки нашого збору почали приходити до мене з їхніми біблійними питаннями й особистими проблемами. Я радо допомагав їм, але деколи це теж манило мій порожній гонор.

Згодом я все більше й більше придушував свою гордість. Кожного разу коли усвідомлював гордого духу, то молився до Єгови по допомогу. Головно я просив у Нього допомоги, щоб діяти з правильних спонук — допомагати іншим моїм знанням, замість прославляти самого себе.

Джерело дійсного щастя

Свідкувати людям з якими я спілкувався було джерелом дійсного щастя. Поділятись з людьми тим чого я навчився, не тільки задовольняло мене душевно, але допомогло мені переборювати відлюдність і спілкуватись з людьми, а навіть допомогти декотрим. Я дуже радів, коли допоміг одному старенькому чоловікові з проблемою подібною до моєї.

Я зустрінувся з тим чоловіком коли свідчив кільком чоловікам на вулиці. Під час нашої розмови, я зауважив цього чоловіка, кілька разів ходячого біля нас на милицях. Кожного разу він зупинявся, немов хотів вислухати нашої розмови. Зрештою, він став передо мною й запитав: «Чи це правда, що був глобальний Потоп?» Я відповів що був і пояснив йому його значення для нас сьогодні. Згодом я почав студіювати з ним Біблію.

Незважаючи на його вік і фізичні проблеми, він робив гарний прогрес і застосовував знання Біблії до свого життя. Він охрестився в 80 році його життя. Його дружина, яка спершу насміхалась з нього, охрестилась, коли їй сповнилось 85 років.

Мігши допомагати людям із фізичними перешкодами або яким була потрібна інакша допомога, мені було легше забувати про свої власні труднощі. Усього, я допоміг десятьом різним особам навчитись правди з Божого Слова. Для мене це було джерелом дійсного заохочення.

Моя гордість повалилась

Найважливішим, я взнав, що незважаючи на фізичні перешкоди, в житті таки можливо знайти щастя. Навчитись про Творця допомогло мені реалістично боротись з моїми перешкодами, а навіть перемогти мою гордість. Я тепер стараюсь жити нормально як можливо. Я можу постачати для себе свої економічні потреби, і з цього зазнаю велике задоволення. Я служу старшим у місцевому зборі, і стараюсь брати участь у проповідуванні доброї новини Царства (Марка 13:10). Немає сумніву, допомагати людям дає мені найбільшого щастя. Я навчився прославляти Єгову, а не самого себе (Луки 17:10).— Так як розповів Хосе Мартін Перес.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Проповідуючи на вулиці з допомогою іншого Свідка.