Життя місіонера приносить щастя

У 1945 році війна закінчилась, але повоєнне життя було важким. Нас, німців, вислали з Чехословаччини в Німеччину. Багато німецьких міст були зруйновані, люди жили у крайній нужді. Іноді моїм тіткам доводилося стояти у черзі цілу ніч, щоб отримати мізерний пайок. У лісі ми збирали ожину і гриби, які потім обмінювали на хліб. Їжі не вистачало. На вулицях не залишилося жодного кота чи собаки — усіх їх з’їли. Дуже часто ми йшли спати голодними.

Знайомство з біблійною правдою

Мої дідусь і бабуся були католиками, але Біблії не мали. Місцевий священик відмовився продати Біблію моєму дідусеві. Він сказав, що парафіянам Біблія не потрібна — треба слухати месу. Тож запитання, які були в мого дідуся про Бога, так і залишилися без відповіді.

Мені було сім років, коли до нас додому прийшли двоє Свідків Єгови. За допомогою Біблії вони відповіли на всі запитання дідуся — про Трійцю, пекло і про те, що стається після смерті. Дідусь побачив, що пояснення з Біблії прості і логічні. Він був переконаний, що знайшов правду. Вся наша сім’я погодилась вивчати Біблію з подружжям Свідків.

Ставлю перед собою мету

Я полюбила Єгову в дуже юному віці. Мені подобалося читати про місіонерів, які служили в далеких краях. Так хотілося дізнатися, яким є їхнє життя і як це — проповідувати людям, які ніколи не чули імені Єгови.

У 12 років я вирішила, що стану місіонеркою. Я розуміла, що маю бути ревною проповідницею. 12 грудня 1954 року я охрестилася і згодом почала служити піонеркою. Я впевнено йшла до своєї мети.

Я знала, що школа «Гілеад» проводиться англійською, тому взялася за вивчення цієї мови. У той час в Німеччині були американські солдати, і я вирішила тренувати на них свою англійську. Якось я підійшла до одного солдата і сказала: «Я Христос». Він подивився на мене і відповів: «Мабуть, ти хотіла сказати, що ти християнка». Виявилося, що я не так добре знала англійську, як собі думала.

Коли мені було трохи за 20, я поїхала в Англію. До обіду я працювала нянею в одній сім’ї Свідків, а після обіду проповідувала від дому до дому. Тепер у мене було багато нагод практикувати англійську. Рік, проведений в Англії, не минув дарма. Я добре підтягнула свою англійську.

Я повернулася в Німеччину, і в жовтні 1966 року мене призначили служити спеціальним піонером у Мехерніх. Там було дуже холодно. Люди, яким ми проповідували, були такими ж непривітними, як і місцева погода. Вони ніколи не запрошували нас до себе, навіть коли на вулиці стояв мороз. Я часто благала Єгову: «Якщо ти колись дозволиш мені стати місіонеркою, пошли мене, будь ласка, в теплу країну».

Я місіонерка!

Я прослужила спеціальним піонером лише кілька місяців, як Єгова виконав бажання мого серця. Я отримала запрошення у 44-й клас школи «Гілеад». Випуск відбувся 10 вересня 1967 року. Куди мене призначили? У прекрасну тропічну країну Нікарагуа в Центральній Америці! Місіонери у Нікарагуа тепло прийняли мене і ще трьох місіонерок, з якими я приїхала. Я зрозуміла почуття апостола Павла, який «подякував Богові та підбадьорився», коли брати зустріли його (Дії 28:15).

Мене призначили у тихе місто Леон. Я вирішила якомога швидше вивчити іспанську. Але вона давалася мені дуже важко, хоча я два місяці вивчала її по 11 годин на день.

Якось одна жінка запропонувала мені «фреско» — популярний в Нікарагуа фруктовий напій. Я думала, що відповіла, що п’ю тільки «фільтровану воду». Реакція жінки на мої слова здалася мені дивною. Через кілька днів я зрозуміла, що я їй сказала. Своєю ламаною іспанською я сказала, що п’ю тільки «святу воду». На щастя, відтоді моя іспанська стала набагато кращою.

У мене було багато вивчень з цілими сім’ями. Мені подобалося проводити вивчення вечорами, адже в Леоні було безпечно. Я не боялася затримуватись аж до 10-ї вечора. Я знала на ім’я майже кожного мешканця міста. По дорозі додому я зупинялась, щоб привітатись і перекинутися словом з сусідами, які сиділи на кріслах-качалках біля своїх будинків і насолоджувалися вечірньою прохолодою.

У Леоні я допомогла пізнати правду кільком людям. Серед них була Нубія, яка виховувала вісьмох синів. У 1976 році мене призначили в Манагуа, і ми втратили контакт на 18 років. Згодом я приїхала в Леон на конгрес. Під час перерви мене оточила група молодих чоловіків. Це були сини Нубії! Я дуже зраділа, що Нубії вдалося виростити їх у правді.

Місіонерське служіння у бурхливі часи

Наприкінці 1970-х Нікарагуа охопили соціально-політичні заворушення. Ми проповідували, пристосовуючись до нових обставин. У той час я служила у місті Масая, на південь від столиці. Тут часто відбувалися гучні демонстрації і збройні виступи. Якось увечері, коли ми були на зібранні в Залі Царства, нам усім довелося лягати на підлогу, тому що почалася перестрілка між сандіністами і національними гвардійцямиa.

Іншим разом під час проповідування я наштовхнулася на сандініста у масці, який стріляв у гвардійця. Було ясно, що треба втікати. Тут з’явилося ще кілька чоловіків у масках. Я побігла за ріг будинку, але побачила, що втікати немає куди. Проти сандіністів кинули гелікоптери, і навколо почали градом сипатись кулі. Раптом якийсь чоловік відкрив двері свого будинку і затягнув мене всередину. Так Єгова врятував мене.

Депортація

Я служила в Масаї до 20 березня 1982 року. Цей день я не забуду ніколи. Рано-вранці ми, шестеро місіонерів, збиралися поснідати. Аж раптом ми побачили, що до місіонерського дому наближається група сандіністів з автоматами. Вони увірвалися в нашу їдальню. Один із них крикнув: «У вас година на збори! Кожен бере один чемодан і йде з нами».

Нас повезли на якусь плантацію і тримали там кілька годин. Потім посадили в маленький автобус і повезли на кордон з Коста-Рикою. Нас депортували з країни. З часом з Нікарагуа депортували 21 місіонера.

Брати з Коста-Рики прийняли нас, і вже наступного дня ми були у філіалі в Сан-Хосе. У філіалі ми пробули недовго. Через 10 днів я і ще сім місіонерів поїхали у своє нове призначення — в Гондурас.

Служу в Гондурасі

У Гондурасі мене призначили в Тегусігальпу. Я прослужила в цьому місті 33 роки, і на моїх очах з одного збору виросло вісім. На жаль, за цей час в Тегусігальпі дуже зросла злочинність і було багато злодіїв. Мене кілька разів грабували. Також було багато бандитів, які вимагали в людей гроші — як вони говорили, «податок на війну». Коли вони вимагали гроші у мене, я їм казала: «Я маю щось цінніше за гроші»,— і давала їм буклет або журнал. Мене завжди відпускали.

Більшість людей у Тегусігальпі були мирними і добрими, і я допомогла кільком з них пізнати правду. Наприклад, пригадую Бетті. Вона вивчала Біблію і, здавалося, духовно росла. Але одного дня вона сказала, що вирішила приєднатися до євангелічної церкви. Мені було дуже боляче. Усе ж через два роки Бетті покинула євангелічну церкву і захотіла знову вивчати зі мною Біблію. Чому вона повернулася? Бетті скучила за теплом і любов’ю, якими її оточували у зборі (Івана 13:34, 35). Вона пояснила: «На зібраннях ви сердечно приймаєте усіх — і багатих, і бідних. Цим ви відрізняєтесь від інших». З часом Бетті охрестилася.

Місіонерській дім у Тегусігальпі закрили 2014 року, а мене призначили в Панаму. Тут у місіонерському домі нас п’ятеро. Усі ми провели в місіонерському служінні багато років.

Місіонерське служіння збагатило моє життя

Минуло вже 55 років відтоді, як я почала місіонерське служіння. Тепер сили мої вже не ті — маю проблеми зі здоров’ям. Але з підтримкою Єгови я продовжую навчати інших правди.

Чи могла я присвятити своє життя чомусь іншому? Так, звичайно. Але тоді в моєму житті не було б тих благословень, які я тепер маю. У мене велика духовна сім’я: понад 50 духовних синів і дочок, яким я допомогла пізнати правду, дуже багато друзів. Я дорожу підтримкою моєї любої тітки Штефі, яка живе у Німеччині.

Я неодружена, але не відчуваю себе самотньою. Єгова завжди зі мною. Я маю чудових друзів, наприклад Маргаріт Фостер. Ми були з нею напарницями у місіонерському служінні 17 років. Про цей час у нас залишилося багато приємних спогадів, і ми досі з нею близькі подруги (Прислів’я 18:24).

Так приємно усвідомлювати, що я прожила своє життя не намарно — я присвятила його служінню Єгові. Сповнилась моя дитяча мрія: я стала місіонеркою у далеких краях і в моєму житті було багато яскравих моментів. Я по-справжньому щаслива і хочу служити Єгові усю вічність.