Мій вибір між двома батьками

«Ти мені більше не син! Забирайся негайно з дому й не повертайся, поки не відмовишся від тої релігії!»

Я ПІШОВ у тому, в чому стояв. Того вечора в околицях вибухали артилерійські снаряди, і я не знав, куди мені йти. Минуло понад шість років, поки я повернувся додому.

Чому батько так розлютився, що аж вигнав з дому власного сина? Дозвольте мені пояснити, як все це почалося.

Я виростав у сповненому ненависті світі

Мої батьки живуть у Бейруті (Ліван), місті, в яке колись з’їжджалося багато туристів. Проте з 1975 по 1990 рік Бейрут став центром руйнівної війни. Я народився 1969 року у вірменській сім’ї, і був старшим з трьох дітей. Тому мої перші спогади про дитинство пов’язані з часом миру.

Мої батьки належали до вірменської апостольської церкви, але мама водила нас у церкву лише двічі в рік, на Великдень і Різдво. Тож насправді наша родина не була аж надто релігійна. Однак мене віддали у євангелічну середню школу, де я отримав релігійне навчання. У той час релігія також не викликала у мене зацікавлення.

Багато вірменів з дитинства навчилися ненавидіти турків. Під час Першої світової війни турки вбили сотні тисяч вірменів і загарбали більшість території Вірменії. У 1920 році східна позостала частина стала республікою Радянського Союзу. В юнацькі роки я був сповнений рішучості боротися, щоб встановити справедливість.

Зміна мислення

А втім, у 80-х роках, коли я саме був підлітком, моє мислення почало змінюватися внаслідок того, що розповідав мені дядько по материній лінії. Він говорив, що Всемогутній Бог незабаром виправить усю несправедливість. Він пояснював, що через Царство, про яке Ісус Христос навчив молитися своїх послідовників, воскреснуть до життя на землі навіть ті, хто загинув насильницькою смертю (Матвія 6:9, 10; Дії 24:15; Об’явлення 21:3, 4).

Це схвилювало мене. Я хотів дізнатися ще більше, тому безперервно ставив йому запитання. Так почалося біблійне вивчення, яке проходило в будинку іншого Свідка Єгови.

З бігом часу я дізнавався про свого небесного Отця Єгову й почав любити його чимраз дужче, тоді-то я став боятися, що колись переді мною постане тяжка проблема — мені доведеться вибирати між своєю родиною й Богом Єговою (Псалом 68:4, Дерк.).

Тяжкий вибір для 17-річного юнака

Кінець кінцем мати довідалася про те, що я маю контакт із Свідками Єгови. Вона дуже засмутилася й наказала мені припинити біблійне вивчення. Коли вона зрозуміла, що я маю серйозні переконання, то пригрозила, що розповість усе батькові. У той час я не переживав за це, оскільки вважав, що якось залагоджу цю справу й встою на своїх позиціях перед батьком. Проте я помилявся.

Коли батько дізнався, що я підтримую контакт із Свідками Єгови, то страшенно розлютився. Він погрожував, що вижене мене з дому, коли я не припиню біблійного вивчення. Я сказав йому, що не збираюся припиняти вивчення, оскільки те, чого навчаюсь, є правдою. Після того як батько скінчив кричати, лементувати й проклинати, то почав плакати, ніби дитина. Він буквально благав мене припинити спілкуватися із Свідками.

Це завдало мені емоційного болю, я розривався між двома батьками — Єговою й ним. Я знав, що обидва дуже люблять мене, і хотів задовольнити обох, але це здавалося неможливим. Такого тиску я не міг витримати. Я сказав батькові, що зроблю те, що він хоче, міркуючи, що зможу продовжити вивчення й стати Свідком, коли стану старшим. Тоді мені було лише 17 років.

Протягом наступних днів мені стало соромно за скоєне. Я відчував, що Єгова не задоволений, бо я не виявив довіри до слів псалмоспівця Давида, котрий сказав: «Коли б батько мій і мати моя залишили мене, то Ти, Господи, прийняв би мене» (Псалом 27:10, Дерк.). Але я ще ходив до школи й мої батьки платили за мою освіту.

Твердіша позиція

Понад два роки я не приходив до свого дядька й не підтримував контакту із Свідками, оскільки знав, що мої батьки стежать за кожним моїм кроком. Одного разу 1989 року, коли мені було 20 років, я зустрівся з одним знайомим Свідком. Привітно посміхаючись, він запитав мене, чи не хотів би я прийти до нього в гості. Оскільки він нічого не згадував про вивчення Біблії, я врешті-решт пішов до нього.

З часом я почав вивчати Біблію й відвідувати зібрання Свідків Єгови в Залі Царства. Я вивчав у себе на роботі, де ніхто не міг потурбувати мене. Внаслідок вивчення я став ще сильніше любити Єгову за його сердечність, а також ліпше розуміти цінність стосунків з ним, які можна мати й підтримувати за будь-яких обставин. У серпні того ж року я навіть почав ділитися з іншими тим, чого навчався.

До того часу моя родина нічого не знала. Однак через декілька днів я знову зіткнувся з батьком, але цього разу я був ліпше підготовлений. Він постарався спокійно запитати: «Сину, чи це правда, що ти досі спілкуєшся із Свідками Єгови?» У його очах стояли сльози, коли він чекав моєї відповіді. Мати й сестра плакали мовчки.

Я пояснив, що лише віднедавна спілкуюся із Свідками й що вже вирішив стати одним із них. Після цього події розгорталися блискавично. Батько закричав на мене й вигукнув слова, згадані у вступі до цієї статті. Потім він схопив мене й заволав, що не випустить мене з дому живим. Я зміг вирватися, і коли біг вниз по сходах, то чув, як мій молодший брат намагався заспокоїти батька. «Віднині ти мій Батько,— молився я до Єгови.— Я вибрав тебе, тож, будь ласка, подбай за мене».

Розправа

Через кілька днів батько пішов до мого дядька додому, думаючи, що знайде мене у нього. Він напав на дядька й хотів убити його, але втрутилися Свідки, які були там. Батько пішов, погрожуючи повернутися. Незабаром він таки повернувся разом з озброєними військовими. Вони забрали до своєї дільниці тих Свідків і мого дядька, котрий був дуже хворий у той час.

Після цього повелися розшуки інших Свідків у тій місцевості. Військові вторглися в будинок одного із Свідків. Книжки, в тому числі й Біблії, винесли на вулицю й спалили. Але це було ще не все. Вони заарештували шестеро Свідків, у тому числі й декого з людей, котрі лише навчалися з ними. Усіх їх помістили в маленьку кімнату, там їх допитували, а потім били. Об декого загашували цигарки. Новина про ці події поширилася між сусідами, ніби пожежа. Військові всюди розшукували мене. Мій батько попросив їх знайти мене й змусити змінити свої переконання, хоч би які методи вони застосовували.

Через кілька днів військові увірвалися в Зал Царства, де проходило зібрання одного із зборів. Вони змусили увесь збір — чоловіків, жінок і дітей — залишити зал. Вони конфіскували Біблії та примусили людей йти пішки до дільниці, де їх згодом допитали.

Втеча до Греції

Увесь цей час я був далеко і мною опікувалася одна сім’я Свідків. Через місяць я виїхав з країни в Грецію. Прибувши туди, я присвятив своє життя Богові Єгові й охрестився, символізуючи своє присвячення.

У Греції я відчув сердечну турботу духовних братів, серед яких були люди різних національностей, у тому числі й турки. Я пересвідчився у правдивості Ісусових слів: «Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань,— домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному — вічне життя» (Марка 10:29, 30).

Наступні три роки я мешкав у Греції. Кілька разів я писав до батька, але він не відповів жодного разу. Згодом мені розповідали, що, коли хтось із друзів заходив до нас додому й розпитував батька про мене, він казав: «У мене немає сина з таким ім’ям».

Возз’єднання після шести років

Я переїхав назад до Бейрута 1992 року після закінчення війни. Через одного друга я повідомив батька про своє бажання повернутися додому. Він відповів, що з радістю прийме мене, але тільки тоді, коли я покину свою релігію. Тому я жив у найманій квартирі наступні три роки. Потім у листопаді 1995 року батько несподівано прийшов до мене на роботу й захотів побачитися зі мною. Якраз тоді мене не було, і він лишив повідомлення, що хоче, аби я прийшов додому. Спочатку я не міг цьому повірити. Потім, вагаючись, я пішов до нього. Це була бурхлива зустріч. Він сказав, що більше не заперечує, щоб я був Свідком, і хоче, аби я повернувся додому!

Нині я є християнським старійшиною й повночасним служителем у вірменському зборі. Я часто зустрічаю людей, подібних до мого батька, котрі переслідують членів своєї родини, бо ті хочуть служити Єгові. Я розумію, що батько щиро вірив у правильність своїх дій, коли противився моєму поклонінню. Біблія навіть готує до цього християн, говорячи, що вони можуть мати переслідування від членів родини (Матвія 10:34—37; 2 Тимофія 3:12).

Я сподіваюся, що прийде день, коли мій батько і решта родини, поділятимуть мою біблійну надію на майбутній ліпший світ. Тоді вже не буде воєн і вбивств, а людей не виганятимуть з рідних країн і не переслідуватимуть за праведність (2 Петра 3:13). І тоді людям не треба буде вибирати між двома речами, надзвичайно дорогими їхньому серцю. (Надіслано).