Що сталося з любов’ю до ближнього?

МІЛЬЙОНИ людей сьогодні почувають себе безпомічними, заляканими, нещасними й нікому непотрібними. Одна жінка із сумом сказала: «Я їм одна, ходжу одна на прогулянку, сплю одна й розмовляю сама з собою». Нині зовсім не багато тих, хто бажає допомогти іншим у скрутну хвилину.

Колишня комерсантка, котра тепер на пенсії, розповіла: «Якось увечері до мене постукала вдова з нашого поверху й пожалілася на самотність. Я відповіла їй тактовно, але прямо, що зайнята. Вона вибачилася й пішла».

Що ж сталося потім? «Я була дуже задоволена, що змогла уникнути нудного товариства своєї сусідки. Наступного вечора до мене зателефонував товариш і запитав, чи я не знаю жінки, яка жила в моєму домі й минулої ночі покінчила з собою. Ви, мабуть, уже здогадалися: нею виявилася сусідка, яка стукала до мене»,— сказала та комерсантка, додавши, що це був для неї «гіркий урок».

Усім відомо, що через брак любові діти можуть померти. Старшим людям, яким не вистачає любові, теж загрожує смерть. Приваблива 15-річна дівчина, яка наклала на себе руки, написала на прощання такі слова: «Любов — це коли більше не почуваєшся самотньою».

Трагедія нашого часу

Кілька років тому, говорячи про етнічну ворожнечу, журнал «Ньюсуїк» зазначив: «Здається, що гасло цього року звучить: «Ненавидь свого ближнього». Під час конфліктів у Боснії та Герцеговині, що колись входили до складу Югославії, понад мільйон людей були змушені залишити свої домівки й десятки тисяч були вбиті. Ким? «Це робили сусіди,— з жалем говорить одна дівчина, яку вигнали з її села.— Ми знали їх».

«Колись ми жили разом у мирі»,— сказала про своїх односельців мешканка села Руґанда, в якому жило 3000 хуту й тутсі. Газета «Нью-Йорк таймс» повідомляла: «Історія цього села — це історія Руанди: хуту й тутсі [жили] разом, одружувались між собою і не турбувались, а навіть і не знали, хто з них тутсі, а хто — хуту. Тоді щось раптом змінилось» і «почалася різня».

В Ізраїлі по сусідству живуть євреї та араби, але чимало з них ненавидять одні одних. Протягом цього XX століття подібні ситуації виникали в Північній Ірландії, Індії і Пакистані, Малайзії та Індонезії, а також між представниками різних рас у Сполучених Штатах Америки — так, по всьому світі, в якому ми живемо.

Прикладам етнічної та релігійної ненависті немає кінця. Ще ніколи світу так не бракувало любові, як сьогодні.

Хто ж за це відповідальний?

У французькій газеті «Монд» говориться: «Неможливо не думати про те, що тутсі і хуту, які воюють у Бурунді та Руанді, вчилися у тих самих християнських місіонерів і приходили до тих самих церков». Дійсно, згідно з газетою «Нешнл кетолик ріпортер», Руанда є «на 70% католицькою державою».

На початку цього століття країни Східної Європи стали на шлях атеїстичного комунізму. Чому? У 1960 році декан релігійного факультету в Празі (Чехословаччина) зазначив: «Лише ми одні — християни — несемо відповідальність за комунізм. (...) Пам’ятайте: комуністи колись були християнами. Якщо вони не вірять у справедливого Бога, то хто в цьому винен?»

Задумаймося над тим, що церкви робили під час Першої світової війни. Британський бригадний генерал Френк Крозер сказав про ту війну: «Християнські церкви найкраще розпалюють жагу до крові, і ми користувалися цим». Пізніше, після Другої світової війни, в часописі «Нью-Йорк таймс» говорилося: «У минулому місцеві католицькі ієрархії майже завжди підтримували війни їхніх народів, благословляючи війська й молячись за перемогу, а в той час інші єпископи на другому боці фронту відкрито молились за протилежні результати».

Однак Ісус Христос завжди й у всьому виявляв любов, і апостол Павло написав: «Самі ви від Бога навчені любити один одного» (1 Солунян 4:9). «Правдиві християни є братами й сестрами в Христі Ісусі,— зауважив штатний працівник ванкуверської газети «Сан»,— вони ніколи в житті не заподіяли б навмисне зла одне одному».

Безсумнівно, велика частка вини за брак любові у сьогоднішньому світі лежить на церквах. У статті, надрукованій у журналі «Індія тудей», говориться: «Релігія — це прапор, під яким учиняються найжахливіші злочини». Проте існує вагома причина, чому наше покоління відзначається таким безсердечним нехтуванням потребами інших.

Чому любов охолола

Наш Творець дає відповідь на це запитання. Його Слово, Біблія, називає час, в якому ми живемо, «останніми днями». Це час, коли, як каже біблійне пророцтво, люди не матимуть «природної любові». Стосовно цих «тяжких часів», які у Святому Письмі також називаються «кінцем віку», Ісус Христос передрікав, що «любов багатьох охолоне» (2 Тимофія 3:1, 3—5; 3:2, Бачинський; Матвія 24:3, 12).

Отже, сьогоднішня нестача любові є одним із доказів того, що ми живемо в останні дні цього світу. На щастя, це також означає, що нинішній світ безбожних людей буде незабаром замінений праведним новим світом, в якому пануватиме любов (Матвія 24:3—14; 2 Петра 3:7, 13).

Але чи ми справді маємо достатньо підстав вірити, що така зміна реальна — що колись ми житимемо у світі, в якому всі люблять одні одних і живуть в мирі між собою?