У палахкотючу піч

Я був одним із трьох братів, яких заарештували. Дружина навіть не прийшла до місцевої поліцейської дільниці навідати мене. Наша перша зупинка була у в’язниці міста Іракліона. Як вже розповідалося на початку, мене переповнювало почуття самотності та смутку. Вдома зосталася молода дружина, яка не поділяла моїх вірувань, та двоє маленьких дітей. Я палко молився до Єгови про допомогу. Мені пригадалися слова з Євреїв 13:5: «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!». Я усвідомив, наскільки мудро повністю покластися на Єгову (Приповістей 3:5).

Будучи у засланні, я постійно писав своїй коханій дружині, але жодного разу не отримав відповіді. Однак я не знеохочувався, а далі писав ніжні листи, намагався потішати її та запевняв, що це лише тимчасова розлука і що ми невдовзі знову будемо щасливі.

Несподівані благословення та знову страждання

Наприкінці 1950 року мене звільнили. Я повертався додому кволий, блідий та виснажений, до того ж не знав, як мене приймуть вдома. Яке ж це щастя знову побачити дружину та дітей! На моє превелике здивування, Фросіні ставилася до мене вже не так вороже. Ці листи з в’язниці принесли користь. Фросіні була вражена моєю витривалістю та наполегливістю. Невдовзі після прибуття я довго розмовляв з нею, і ми примирилися. Вона погодилась на біблійне вивчення й згодом розвинула віру в Єгову і його обітниці. Один з найщасливіших днів у моєму житті був у 1952 році, коли я охрестив свою дружину і вона стала присвяченим служителем Єгови!