Книга, яку слід читати

«Не треба сприймати Біблію серйозно». Так сказав професор університету одній відвертій дівчині.

«Чи ви колись читали Біблію?» — запитала вона.

Захоплений зненацька, професор зізнався, що не читав.

«Як ви можете з такою переконаністю говорити щось про книгу, якої ніколи не читали?»

Дівчина мала рацію. Професор вирішив спочатку прочитати Біблію, а тоді вже судити про неї.

ПРО Біблію, яка складається з 66 книг, кажуть, що вона є, «можливо, найбільш впливовим зібранням книг в історії людства»¹. Дійсно, під її впливом були створені деякі всесвітньовідомі шедеври живопису, літератури та музики. Біблія зробила значний внесок у розвиток юриспруденції. Немало освічених людей високо цінують Біблію і з похвалою відзиваються про її літературний стиль. Біблія дуже сильно впливає на життя людей з усіх верств суспільства. Багатьох своїх читачів вона спонукала до надзвичайної відданості. Дехто навіть ризикував життям лише заради того, щоб її прочитати.

Разом з тим Біблію деколи сприймають скептично. Є люди, які, ніколи не читавши Біблії, склали собі про неї певну думку. Вони можуть визнавати літературну або історичну цінність Біблії, проте їх дивує, як це можливо, щоб книга, написана тисячі років тому, відповідала потребам сучасності? Ми живемо у «вік інформації». Найактуальніша інформація про поточні події й нову техніку в нас завжди під рукою. Існують готові «поради фахівців» практично для кожної складної ситуації сучасного життя. Чи може Біблія дійсно містити інформацію, яка була б корисною сьогодні?

У цій брошурі зроблено спробу відповісти на такі запитання. Вона написана не для того, щоб нав’язати вам релігійні погляди чи вірування, її призначення — показати, що Біблія, ця впливова історична книга, є гідною вашої уваги. Згідно з одним повідомленням, опублікованим у 1994 році, деякі педагоги переконані, що Біблія є невід’ємною частиною західної культури і тому «будь-яку людину, віруючу чи невіруючу, можна вважати культурно безграмотною, якщо вона не ознайомлена з біблійними вченнями та розповідями»².

Ознайомившись з брошурою, ви, напевно, погодитеся, що Біблія — це книга, яку кожній людині — релігійній чи ні — варто було б принаймні прочитати.

Книга, яку виставляють у фальшивому світлі

«Вчення про подвійний рух Землі навколо своєї осі та навколо Сонця неправдиве і повністю суперечить Святому Письму». Так говорилося в декреті, який у 1616 році видала Конгрегація «Індексу заборонених книг», одна з установ римсько-католицької церкви¹. Чи Біблія дійсно суперечить науковим фактам? Чи, може, її виставляють у фальшивому світлі?

УЗИМКУ 1609—1610 років Галілео Галілей спрямував недавно створений ним телескоп на небо і відкрив чотири супутники планети Юпітер, які обертаються навколо неї. Те, що він побачив, завдало нищівного удару поширеному в його час уявленню, ніби всі небесні тіла мають обертатися навколо Землі. Ще раніше, у 1543 році, польський астроном Міколай Коперник висунув теорію, що планети обертаються навколо Сонця. Галілей підтвердив цю наукову істину.

Проте католицьким теологам це видалось єрессю. Церква довго обстоювала думку, що Земля є центром Усесвіту². Це уявлення виникло через буквальне тлумачення тих місць у Святому Письмі, в яких Земля зображується встановленою «на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась» (Псалом 104:5). Галілея викликали в Рим, і він став перед судом інквізиції. Вченого піддали суворим допитам, він був примушений зректися своїх поглядів і решту життя провів під домашнім арештом.

У 1992 році, приблизно через 350 років після смерті Галілея, католицька церква врешті визнала, що він таки був правий³. Але коли Галілей правий, то, може, неправа була Біблія?

Справжнє значення біблійних слів

Галілей вірив, що Біблія є правдивою. Коли вчений побачив, що його наукові відкриття суперечать поширеному тлумаченню деяких біблійних віршів, він прийшов до висновку, що теологи неправильно розуміють значення тих віршів. Зрештою, «дві істини не можуть суперечити одна одній»,— писав Галілей⁴. Він твердив, що точні наукові терміни не суперечать простим словам Біблії. Але переконати теологів було неможливо. Вони обстоювали думку, що все, написане в Біблії про Землю, слід розуміти буквально. У результаті вони не тільки відкинули відкриття Галілея, але й не збагнули справжнього змісту тих біблійних слів.

Справді, здоровий глузд підказує, що, коли у Біблії йдеться про «чотири кути землі», це не означає, що біблійні письменники дійсно вважали Землю квадратною (Об’явлення 7:1). Біблія написана мовою звичайних людей і містить багато яскравих образних висловів. Отже, коли ми читаємо в Біблії, що Земля є міцно ‘заснованою’ і має «чотири кути», «підстави» та «наріжний камінь», то розуміємо, що тут не дається науковий опис Землі. Очевидно, що біблійні письменники тут просто використовують метафори, як і ми це часто робимо у щоденній мовіa (Ісаї 51:13, Хоменко; Йова 38:6).

Біограф Л. Ґеймонат у своїй книжці «Галілео Галілей» (англ.) зазначив: «Обмежені теологи, які, спираючись на Біблію, хотіли зв’язати науку, лише посіяли недовіру до самої Біблії»⁵. Так і було. По суті, це не Біблія, а тлумачення теологів ставили нерозумні перешкоди розвиткові науки.

У такий самий спосіб релігійні фундаменталісти сьогодні перекручують Біблію, твердячи, що Земля була створена за шість буквальних 24-годинних діб (Буття 1:3—31). Такий погляд суперечить як науці, так і Біблії. Слово «день» має широке значення. У Біблії, так само як і в щоденній мові, воно використовується, щоб окреслити відтинки часу різної довжини. У Буття 2:4 всі шість днів творення названо одним всеосяжним днем. Єврейське слово, перекладене у Біблії як «день», може просто означати «довгий час»⁶. Думка про те, що кожен день творення тривав 24 години, не має біблійної підстави. Навчаючи цього, фундаменталісти зображають Біблію у фальшивому світлі. (Дивіться також 2 Петра 3:8).

Протягом історії теологи часто перекручували Біблію. Розгляньмо декілька інших прикладів того, як релігії християнського світу подають слова Біблії у фальшивому світлі.

Релігія представляє Біблію у фальшивому світлі

Учинки тих, що називають себе послідовниками Біблії, часто чорнять репутацію книги, котру вони, за їхніми словами, поважають. Так звані християни проливають кров один одного в ім’я Бога. А Біблія вчить послідовників Христа ‘любити один одного’ (Івана 13:34, 35; Матвія 26:52).

Деякі представники духівництва обдирають своє стадо, виманюючи в людей тяжко зароблені гроші,— такий великий відступ від біблійної настанови: «Ви дармо дістали, дармо й давайте» (Матвія 10:8; 1 Петра 5:2, 3).

Ясно, що Біблію не можна судити по словах і вчинках тих, хто просто посилається на неї або заявляє, що живе згідно з нею. Тому в неупередженої людини може виникнути бажання самій довідатися, що являє собою Біблія і чому ця книга така видатна.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 4]

Два телескопи Галілея.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Галілей перед інквізиторами.

Найпоширеніша книга у світі

«Біблія є найбільш відомою читачам книгою в історії... Вона є найпоширенішою з усіх книг. Крім того, Біблію перекладали частіше, ніж будь-яку іншу книгу, і вона перекладена найбільшою кількістю мов» («Уорлд бук енсайклопідія»)¹.

БІЛЬШІСТЬ книжок чимось подібні до людей. Вони виходять у світ, можуть набути популярності, а відтак — за винятком жменьки класичних творів — старіють і вмирають. Бібліотеки часто стають цвинтарями для незліченних книжок — застарілих, нечитаних, по суті мертвих.

Проте Біблія є винятком навіть серед класичних творів. Хоч писати її почали ще 3500 років тому, вона і сьогодні зберігає виняткову життєздатність. Біблія — найпоширеніша книга на земліa. Щороку розповсюджується біля 60 мільйонів примірників цілої Біблії або її частин. Перша Біблія, надрукована рухомими літерами, вийшла з друкарського верстата Йоганна Гутенберга приблизно у 1455 році. Відтоді було видано вже коло чотирьох мільярдів Біблій (цілих або окремих частин). Жодна інша книга, релігійна чи нерелігійна, не може зрівнятися з нею.

Біблію також найчастіше в історії перекладали. Переклади цілої Біблії або її частин існують більш ніж 2100 мовами та діалектамиb. Понад 90 відсотків людей на землі мають доступ принаймні до частин Біблії, перекладених їхньою рідною мовою². Так ця книга перетнула національні кордони багатьох держав і подолала расові та етнічні бар’єри.

Самих лише статистичних даних вам може бути недостатньо для того, щоб почати досліджувати Біблію. Однак кількість розповсюджених примірників та перекладів Біблії вражає і свідчить про те, що ця книга має читачів по цілому світі. Безперечно, книга, яка користується таким великим попитом і яку перекладали найчастіше в історії людства, заслуговує вашої уваги.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 6]

Біблія Гутенберга латинською мовою — перша книга, повний текст якої був надрукований за допомогою рухомих літер.

Як ця книга збереглася до сьогодні?

Стародавні писання мали природних ворогів — вогонь, сирість, плісняву. Ці ж небезпеки чатували і на Біблію. Розповідь про те, як Біблія уникла руїнницької дії часу і стала найпоширенішою книгою у світі, займає видатне місце в історії старих творів писемності. Цій розповіді слід приділити особливу увагу.

ПИСЬМЕННИКИ Біблії не викарбовували своїх слів на камені й не записували їх на довгочасних глиняних табличках. Вони, очевидно, робили записи на матеріалах, що швидко псуються,— на папірусі (його виготовляли з єгипетської рослини з такою самою назвою) та пергаменті (який виготовлявся зі шкіри тварин).

Що ж сталося з оригінальними рукописами? Вони, ймовірно, давно вже розпалися, більшість — ще у стародавньому Ізраїлі. Вчений Оскар Парет пояснює: «Обидва ці матеріали для письма [папірус і шкіра] однаково легко піддаються руйнуванню вологою, пліснявою та різними червами. Ми з власного досвіду знаємо, як швидко псується папір і навіть міцна шкіра на відкритому повітрі або у вологому приміщенні»¹.

Якщо оригіналів більше не існує, то як же слова біблійних письменників дійшли до наших днів?

Збережена скрупульозними переписувачами

Невдовзі після створення оригіналів з них почали робити рукописні копії. У стародавньому Ізраїлі переписування Писань стало навіть професією (Ездри 7:6, Куліш; Псалом 45:2, Куліш [45:2, Ог.]). Проте копії робилися також на нетривких матеріалах. З бігом часу їх доводилося замінювати іншими рукописними копіями. Коли оригіналів не стало, ці копії використовувались як основа для майбутніх рукописів. Переписування копій тривало багато століть. Чи за ці століття біблійний текст не змінився докорінно через помилки переписувачів? Факти говорять, що ні.

Професійні копіїсти були надзвичайно відданими. Вони ставились до слів, які переписували, з глибоким шануванням. До того ж вони були дуже скрупульозними. Єврейське слово, перекладене як «переписувач», є со·фе́р, і його значення пов’язане з рахуванням та записом. Точність переписувачів можна проілюструвати на прикладі масоретівa. Вчений Томас Гартвелл Горн говорить про масоретів: «Вони... підрахували, яка буква стоїть посередині П’ятикнижжя [перші п’ять книг Біблії], яке речення знаходиться посередині кожної книги і скільки разів кожна буква [староєврейського] алфавіту з’являється у всіх Єврейських Писаннях»³.

Кваліфіковані переписувачі використовували декілька методів перехресної перевірки. Щоб не пропустити жодної букви з біблійного тексту, вони рахували не тільки слова, які переписували, але й букви також. Зважте на те, скільки ретельності й уваги для цього було потрібно — кажуть, що масорети нарахували в Єврейських Писаннях 815 140 букв⁴! Така старанність у роботі забезпечувала високу точність.

А втім, переписувачі не були безпомильними. Чи існують якісь докази того, що біблійний текст, який переписувався століттями, все ж таки залишився достовірним?

Надійна підстава для упевненості

Можна впевнено сказати, що біблійний текст дійшов до наших днів точним. Доказами цього служать наявні рукописи — приблизно 6000 повних текстів або частин Єврейських Писань та біля 5000 текстів Християнських Писань грецькою мовою. Серед цих рукописів є знайдений у 1947 році текст Єврейських Писань, який став прикладом того, наскільки точними були копії Писань. Цю знахідку і досі називають «найважливішим відкриттям нашого часу серед рукописів»⁵.

На початку того року молодий бедуїн, який пас свою отару поблизу Мертвого моря, виявив там печеру. В печері було декілька глиняних глеків, переважно порожніх. Проте один з них був щільно запечатаний, і в ньому пастух знайшов дбайливо замотаний у полотно шкіряний сувій, який містив цілу біблійну книгу Ісаї. Сувій добре зберігся, але був потертий, і на ньому навіть збереглися сліди ремонту шкіри. Той молодий пастух і гадки не мав, що стародавній сувій, який він тримав у руках, через якийсь час приверне увагу всього світу.

Чому ж цей рукопис мав таке виняткове значення? У 1947 році найстаріші рукописи повного тексту Єврейських Писань датувалися приблизно X століттям н. е. Але цей рукопис був датований II століттям до н. е.b — він є понад тисячу років старішимc. Вченим було дуже цікаво порівняти цей сувій з набагато пізнішими рукописами.

У ході одного дослідження вчені порівняли 53-й розділ книги Ісаї з рукопису Мертвого моря і масоретський текст, написаний тисячу років пізніше. У книжці «Загальний вступ до Біблії» розповідається про результати проведеного досліду: «Зі 166 слів у 53-му розділі Ісаї сумнівними виявилися тільки сімнадцять букв. Десять з них є просто орфографічними відхиленнями, і це не впливає на зміст. Ще чотири букви — це незначні стилістичні зміни, такі, як вживання іншого сполучника. Останні три букви утворюють слово «світло», додане в 11-му вірші, але воно не справляє відчутного впливу на зміст... Отже, в одному розділі зі 166 слів після тисячі років переписування викликає сумнів тільки одне слово (три букви), і це слово не внесло значної зміни у значення уривка»⁷.

Професор Міллар Берроуз багато років працював з цими рукописами, аналізуючи їхній зміст, і прийшов до подібного висновку: «Багато розбіжностей між... рукописом книги Ісаї та масоретським текстом можна пояснити помилками при переписуванні. Не враховуючи цього, рукопис в загальному чудово узгоджується з текстами середньовічних манускриптів. Така узгодженість між рукописами, один з яких є набагато старішим, дає переконливий доказ точності традиційного тексту в цілому»⁸.

«Переконливий доказ» існує також щодо копій Християнських грецьких Писань. Наприклад, знайдений у XIX столітті Синайський кодекс, рукопис на пергаменті, датований четвертим століттям н. е., допоміг підтвердити точність текстів Християнських грецьких Писань, написаних сотні років пізніше. В Єгипті, в районі Файюм, знайшли фрагмент папірусу, що містив уривок Євангелія від Івана, він був датований першою половиною другого століття н. е.— від часу написання оригіналу його відділяє менше ніж 50 років. Цей папірус зберігся, пролежавши багато століть у сухому піску. Текст на ньому узгоджується з тим, який містять набагато пізніші рукописи⁹.

Отже докази підтверджують те, що переписувачі були, по суті, дуже точними. Проте і вони робили помилки. Жоден окремий манускрипт не є бездоганним, це стосується також рукопису Мертвого моря книги Ісаї. Незважаючи на це, вчені змогли виявити та виправити розходження з оригіналом.

Виправлення помилок переписувачів

Припустимо, що треба переписати довгий документ, і виконати це попросили 100 чоловік. Безсумнівно, що принаймні деякі переписувачі робитимуть при цьому помилки. Проте вони не робитимуть однакових помилок. Якщо ви візьмете та уважно порівняєте усі 100 копій, ви зможете розпізнати помилки та встановити точний текст первинного документа, навіть якщо ви його ніколи не бачили.

Подібно й переписувачі Біблії не робили однакових помилок. Сьогодні для порівняльного дослідження доступні буквально тисячі біблійних манускриптів, і текстологи змогли розпізнати помилки, встановити первісний текст та зазначити місця, де необхідно виправлень. Уважно дослідивши текст, вчені створили типові тексти мовами оригіналу. У таких виправлених виданнях грецьких та єврейських текстів вжиті слова, які більшість вчених визнають первинними, а у примітках до тексту подані відхилення або інші варіанти написання, що зустрічаються у певних манускриптах. Ці виправлені видання текстологів і використовують перекладачі, які перекладають Біблію сучасними мовами.

Отже, коли ви берете в руки сучасний переклад Біблії, ви можете бути впевнені, що єврейські та грецькі тексти, які лягли в основу цього перекладу, передають слова письменників Біблії з надзвичайною точністюd. Історія того, як Біблія пережила тисячі років переписування від руки, справді вражає. Через це сер Фредерік Кеньйон, який протягом довгого часу був куратором Британського музею, зауважив: «Не буде перебільшенням сказати, що по суті біблійний текст є достовірним... Цього не можна стверджувати про жодну іншу стародавню книгу у світі»¹⁰.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 8]

Біблія збереглася завдяки майстерним переписувачам.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Рукопис Мертвого моря книги Ісаї (зображено його факсиміле) майже в усьому збігається з масоретським текстом, написаним тисячу років пізніше.

Книга, яка «говорить» живими мовами

Коли мова, якою була написана книжка, вмирає, то разом з нею фактично вмирає і ця книжка. Сьогодні лише декотрі люди розуміють стародавні мови, якими була написана Біблія. Проте Біблія живе. Вона продовжує існувати, бо «навчилася розмовляти» живими мовами, що ними говорить людство. Перекладачам, які «навчили» її розмовляти іншими мовами, деколи доводилося долати, здавалося б, нездоланні перешкоди.

ПЕРЕКЛАСТИ Біблію, яка має більше 1100 розділів і 31 000 віршів,— це грандіозне завдання. Однак протягом століть віддані перекладачі добровільно бралися за цю важку роботу. Багато з них були готові зносити страждання і навіть віддати життя заради своєї справи. Історія про те, як Біблію перекладали на інші мови,— це дивовижна розповідь про наполегливість та майстерність. Розгляньмо невеличку частину цієї захопливої історії.

Труднощі, з якими зустрілися перекладачі

Як перекласти книжку мовою, яка не має власної писемності? Саме з такою трудністю зустрілося багато перекладачів Біблії. Наприклад Вульфіла, котрий жив у IV столітті н. е., вирішив перекласти Біблію мовою, якою тоді розмовляли, але яка не мала писемності,— готською мовою. Вульфіла подолав цю перешкоду, створивши готський алфавіт з 27 букв, в основу якого лягли головно грецький і латинський алфавіти. Вульфіла переклав готською мовою майже цілу Біблію. Його переклад був закінчений до 381 року н. е.

У IX столітті брати Кирило (перше званий Костянтином) та Мефодій, які були видатними вченими й мовознавцями і володіли грецькою мовою, вирішили перекласти Біблію для народу, що розмовляв слов’янською мовою. Але праслов’янська мова, від якої походять сучасні слов’янські мови, не мала писемних знаків. Отже брати Кирило й Мефодій, щоб уможливити переклад Біблії, створили слов’янський алфавіт. Таким чином Біблія навчилася «розмовляти» з багатьма слов’янами.

У XVI столітті Вільям Тиндаль постановив собі перекласти Біблію з мов оригіналу на англійську мову, але стикнувся з жорстоким опором з боку церкви та держави. Тиндаль, що здобув освіту в Оксфордському університеті, хотів створити переклад, зрозумілий навіть «хлопцю, який йде за плугом»¹. Але для цього йому довелося втекти до Німеччини, де у 1526 році й був надрукований його «Новий Завіт» англійською мовою. Коли примірники цього перекладу вдалося провезти до Англії, органи влади так розлютилися, що стали прилюдно їх палити. Пізніше Тиндаля зрадили. Його задушили, а тіло спалили на вогні. Перед своєю смертю Тиндаль вигукнув: «Господи, відкрий очі королю Англії!»²

Робота над перекладами Біблії тривала, перекладачів неможливо було зупинити. До 1800 року принаймні частини Біблії «навчилися говорити» 68 мовами. Пізніше, коли утворилися Біблійні товариства, зокрема «Британське та Іноземне Біблійне Товариство», засноване в 1804 році, Біблія швидко «вивчила» багато нових мов. Сотні молодих добровольців вирушали до чужих країн як місіонери, і у багатьох з них головна мета була — перекласти Біблію.

Біблія «вчить» африканські мови

У 1800 році в Африці було лише з десяток мов, які мали свою писемність. Сотні інших розмовних мов чекали, доки хтось винайде для них писемні знаки. Прибулі місіонери навчилися цих мов без допомоги букварів або словників. Після того, долаючи труднощі, вони розробили писемні знаки і навчили людей читати написане. Завдяки цьому в тих людей з’явилась можливість прочитати Біблію власною мовою³.

Одним таким місіонером був шотландець на ім’я Роберт Моффат. У 1821 році, коли Моффату було 25 років, він заснував у Південній Африці місію серед людей, які говорили мовою тсвана. Щоб навчитися їхньої мови, яка не мала писемності, Моффат зблизився з ними, подорожуючи деколи вглиб країни, щоб жити між цими людьми. «Люди були добрими,— писав він пізніше,— і мої грубі мовні помилки часто спричинялися до вибухів сміху. Ніколи, жодного разу не було такого, щоб хтось виправив слово або речення, не передражнивши мене перед тим так вдало, що усі інші діставали від цього надзвичайне задоволення»⁴. Моффат був наполегливим і врешті вивчив мову та створив для неї писемні знаки.

У 1829 році, після восьми років роботи між людьми, які розмовляли мовою тсвана, Моффат закінчив переклад Євангелія від Луки. Щоб надрукувати це Євангеліє, він мусив подолати приблизно 1000 кілометрів у запряженому биками фургоні, поки дістався до узбережжя, звідки на кораблі вирушив до Кейптауна. Губернатор дозволив йому використати урядовий друкарський верстат, але Моффату довелося самому набирати текст і друкувати його. Врешті у 1830 році він опублікував свій переклад Євангелія. Вперше народ тсвана міг читати частину Біблії рідною мовою. У 1857 році Моффат закінчив переклад цілої Біблії мовою тсвана.

Пізніше Моффат описав реакцію людей з народу тсвана, коли вони вперше змогли отримати Євангеліє від Луки. Він сказав: «Я знаю окремих людей, які долали сотні миль, щоб отримати примірник Євангелія від св. Луки... Я бачив, як вони брали примірники Євангелія від св. Луки, плакали над ними і зі сльозами вдячності тулили їх до серця, доки я не казав, і то не одному: «Ви своїми сльозами попсуєте книжки»⁵.

Завдяки таким відданим перекладачам, як Моффат, багато африканців — а деякі з них спочатку не відчували потреби у писемності — вперше отримали можливість спілкуватися письмово. Проте перекладачі вважали, що вони дарують народам Африки щось цінніше, а саме — Біблію їхньою рідною мовою. Сьогодні Біблія — ціла або її частини — «говорить» понад 600 африканськими мовами.

Біблія «вчить» мови Азії

У той час як перекладачі в Африці важко працювали, створюючи писемні знаки для розмовних мов, перекладачі у другій частині світу зіткнулися зовсім з іншою проблемою — місцеві мови вже мали дуже складні системи знаків. Перекласти Біблію, користуючись цими системами знаків,— у цьому й полягала трудність, яку зустріли перекладачі в Азії.

На початку XIX століття Вільям Кері та Джошуа Маршмен відправилися до Індії і вивчили там багато мов, які мали писемність. Вони переклали і надрукували з допомогою друкаря Вільяма Варда цілу Біблію або її частини близько 40 мовами⁶. Письменник Дж. Герберт Кейн говорить про Вільяма Кері: «Він створив чудовий плинний побутовий стиль [бенгальської мови], який замінив стару класичну форму, і мова стала зрозумілішою і привабливішою для сучасного читача»⁷.

Адонірам Джадсон, який народився і виріс у Сполучених Штатах Америки, поїхав до Бірми і в 1817 році почав перекладати Біблію бірманською мовою. Він писав про те, як важко вивчити східну мову до рівня, необхідного, щоб перекласти Біблію: «Коли ми беремося вчити мову, якою розмовляють люди на іншому боці землі, а в цих людей думки йдуть зовсім іншими шляхами, і тому способи вираження думок для нас зовсім нові, до того ж букви і слова абсолютно не нагадують жодної знайомої нам мови; коли у нас немає ні словника, ні перекладача, а нам треба хоч трохи навчитися мови, поки ми зможемо скористатися з допомоги місцевого вчителя,— оце робота!»⁸

У випадку Джадсона це означало біля 18 років старанної праці. Остання частина Біблії бірманською мовою була надрукована в 1835 році. Проте перебування у Бірмі дорого обійшлося Джадсону. Коли він працював над перекладом, його звинуватили у шпигунстві й майже на два роки посадили до в’язниці, де кишіло комарами. Його дружина і маленька донька померли від пропасниці невдовзі після того, як він вийшов із в’язниці.

Коли 25-річний Роберт Моррісон у 1807 році прибув до Китаю, він взявся за неймовірно важке завдання — перекласти Біблію китайською, яка є одною з найскладніших писемних мов. Моррісон знав китайську не дуже добре, бо почав вчити її тільки за два роки до свого переїзду. До того ж йому довелося іти проти китайських законів, спрямованих на те, щоб підтримати відокремленість Китаю. Китайцям було під страхом смерті заборонено навчати іноземців своєї мови. Якщо б іноземець переклав Біблію китайською, це було б злочином, що карається смертю.

Без страху, але обережно Моррісон продовжував вивчати мову, швидко опановуючи її. Менш ніж через два роки він дістав місце перекладача в Ост-Індській компанії. Вдень він працював для цієї компанії, а потім потайки, під постійною загрозою викриття продовжував перекладати Біблію. У 1814 році, через сім років після того, як він приїхав до Китаю, він повністю підготував до друку Грецькі Писання⁹. Ще через п’ять років він з допомогою Вільяма Мілне завершив роботу над Єврейськими Писаннями.

Це було надзвичайним досягненням — тепер Біблія «заговорила» мовою найбільшого за чисельністю народу на землі. Незабаром завдяки здібним перекладачам були зроблені переклади іншими азіатськими мовами. Сьогодні частини Біблії доступні понад 500 мовами Азії.

Чому ж такі чоловіки, як Тиндаль, Моффат, Джадсон та Моррісон, віддали роки тяжкої праці, а дехто з них навіть ризикував життям задля того, щоб перекласти книгу для людей, яких вони особисто не знали і які деколи навіть не мали своєї писемності? Звичайно, не тому, що вони бажали слави або матеріальної вигоди. Вони вірили, що Біблія є Божим Словом і що вона повинна «говорити» до людей — до усіх людей — їхньою рідною мовою.

Незалежно від того, чи ви вважаєте Біблію Божим Словом, чи ні, ви, напевно, погодитеся, що такий дух саможертовності, який виявили ці самовіддані перекладачі, у сьогоднішньому світі зустрічається не часто. Хіба ж книга, яка надихає людей на такі безкорисливі вчинки, не варта уваги?

[Таблиця на сторінці 12]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Кількість мов, якими було надруковано частини Біблії з 1800 року.

68 107 171 269 367 522 729 971 1199 1762 2123

1800 1900 1995

[Ілюстрація на сторінці 10]

Тиндаль працює над перекладом Біблії.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Роберт Моффат.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Адонірам Джадсон.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Роберт Моррісон.

Зміст цієї книги

Людина, яка перший раз переступає поріг бібліотеки, може розгубитися серед безлічі книжок. Але якщо їй трохи пояснити, в якому порядку книжки розташовані, вона швидко навчиться знаходити потрібне. Подібно до цього, шукати щось у Біблії легше, коли ви ознайомлені з її змістом.

СЛОВО «Біблія» походить з грецького бі·блı́·а, що означає «папірусні сувої» або «книги»¹. По суті, Біблія є бібліотекою — зібранням 66 окремих книг, які створювалися близько 1600 років, з 1513 року до н. е. приблизно до 98 року н. е.

Перші 39 книг, коло трьох четвертих обсягу Біблії, називають Єврейськими Писаннями, оскільки вони були написані переважно єврейською мовою. Ці книги можна загалом поділити на три групи: 1) історичні — від Буття до Естер, 17 книг, 2) поетичні — від Йова до Пісні над піснями, 5 книг, та 3) пророцькі — від Ісаї до Малахії, 17 книг. Єврейські Писання охоплюють ранню історію землі та людства, а також історію стародавнього ізраїльського народу від його виникнення і аж до V століття до н. е.

Позосталі 27 книг відомі як Грецькі Писання, тому що вони писалися грецькою мовою, котра на той час була міжнародною. Вони розташовані головним чином за темами: 1) 5 історичних книг — Євангелія та Дії, 2) 21 послання та 3) книга Об’явлення. Християнські грецькі Писання розповідають про вчення та діяльність Ісуса Христа і його учнів у першому столітті н. е.

Чи цій книзі можна довіряти?

«Я знайшов набагато переконливіші ознаки правдивості Біблії, ніж будь-якої світської історичної праці» (Відомий англійський вчений сер Ісаак Ньютон)¹.

ЧИ ЦІЙ книзі, тобто Біблії, можна довіряти? Чи в ній розповідається про людей, які справді жили, місця, які дійсно існували, та події, які насправді сталися? Якщо так, то повинні існувати докази точності та правдивості біблійних письменників. І ці докази існують. Багато з них знайдено при розкопках, а ще більше міститься у самій Біблії.

Докази, які ховала земля

Речові пам’ятки, знайдені при розкопках біблійних країн, підтвердили історичну та географічну точність Біблії. Розгляньмо лише деякі з доказів, котрі знайшли археологи.

Читачам Біблії добре знайомий Давид, відважний молодий пастух, який став царем Ізраїлю. Його ім’я згадується у Біблії 1138 разів, а вислів «Давидів дім» або «дім Давида», який часто стосується Давидової династії,— 25 разів (1 Самуїла 16:13; 20:16). Проте донедавна ніде, крім Біблії, не можна було знайти чітких доказів того, що Давид існував. Чи Давид був тільки вигаданою постаттю?

У 1993 році група археологів під керівництвом професора Аврагама Бірана зробила вражаюче відкриття, про яке повідомлялося в «Ізраїльському дослідницькому журналі». На схилі стародавнього пагорба Тель-Дан, що на півночі Ізраїлю, знайшли базальтовий камінь. На ньому були вирізьблені слова «дім Давида» і «Цар Ізраїлю»². Вважають, що цей напис, датований IX століттям до н. е., був частиною монумента на честь перемоги, поставленого арамейцями, ворогами Ізраїлю на сході. Чому ж цей стародавній напис має таке велике значення?

В «Огляді біблійної археології» на основі звіту професора Бірана та його колеги професора Йосефа Навега була опублікована стаття, в якій говорилося: «Це перший стародавній напис, окрім Біблії, де згадується ім’я Давида»³a. Ще один гідний уваги факт: вираз «дім Давида» написаний як одне слово. Професор Ансон Рейні, фахівець з мовознавства, пояснює: «Розділювач слів... часто випускається, особливо коли комбінація є добре усталеною власною назвою. «Дім Давида», безумовно, був такою політичною та географічною власною назвою у середині дев’ятого століття до н. е.»⁵. Отже, цар Давид та його династія були, як видно, добре відомі у стародавньому світі.

Чи Ніневія, велике ассирійське місто, про яке згадує Біблія, справді існувала? Аж до початку XIX століття деякі критики Біблії не могли цьому повірити. Але в 1849 році сер Остін Генрі Лейярд знайшов у селищі Куюнджик руїни палацу Санхеріва, або Сінаххеріба. Виявилося, що це місце колись було частиною стародавньої Ніневії. Знахідка примусила критиків замовчати. Проте ці руїни ховали ще багато цікавого. На стінах одної кімнати, яка добре збереглася, зображено захоплення сильно укріпленого міста і полонених, що проходили перед царем-завойовником. Над зображенням царя такий напис: «Санхерів, цар світу, цар Ассирії, сидів на троні німеду і переглядав здобич, (взяту) з Лахіша (Ла-кі-су)»⁶.

Це зображення і напис, які можна побачити у Британському музеї, відповідають біблійній розповіді про те, що Санхерів захопив юдейське місто Лахіш (2 Царів 18:13, 14). Коментуючи значення цієї знахідки, Лейярд писав: «Хто б міг припустити перед цими відкриттями, що під купою землі та сміття, яка відзначала місце, де лежала Ніневія, буде знайдено історію війн між Єзекією [царем Юди] та Санхерівом, написану самим Санхерівом у той самий час, коли вони відбувалися, і що [ця історія] підтвердить навіть незначні деталі біблійного опису?»⁷

Археологи розкопали багато інших речових пам’яток — кераміки, залишків будівель, глиняних табличок, монет, документів, пам’ятників і написів, які підтверджують точність Біблії. Так було знайдене халдейське місто Ур, торговий і релігійний центр, де колись жив Авраам⁸ (Буття 11:27—31). Хроніка Набоніда, яку знайшли в XIX столітті, розповідає про те, як 539 року до н. е. Кір Великий здобув Вавилон. Про цю ж подію говориться у 5-му розділі Даниїла⁹. У стародавньому місті Солунь була знайдена арка з іменами начальників міста, названих «політархами» (фрагменти цього напису зберігаються у Британському музеї). Слово «політархи» було незнаним у класичній грецькій літературі, але його вжив біблійний письменник Лука¹⁰ (Дії 17:6, примітка в «Перекладі нового світу Святого Письма», англ.). Ця знахідка ще раз підтвердила точність, з якою Лука передавав деталі. (Порівняйте Луки 1:3).

Проте археологи не завжди погоджуються навіть між собою, не те щоб з Біблією. Незважаючи на це, Біблія містить у собі вагомі докази того, що вона є книгою, якій можна довіряти.

Написана відверто

Правдиві історики описуватимуть не тільки перемоги (як у написі про захоплення Лахіша Санхерівом), але й поразки, не тільки успіхи, але й невдачі, не тільки чиїсь сильні риси, але й слабкості. Небагато світських істориків виявляють таку правдивість.

Про ассирійських істориків Даниїл Д. Лекенбілл пише: «Часто можна бачити, як на догоду марнославству правителів з історичною правдою поводилися безвідповідально»¹¹. Наочним прикладом такого «марнославства правителів» є аннали царя Ашшурнасірпала з його хвастливою заявою: «Я блискучий, я величний, я звеличений, я могутній, я шанований, я прославлений, я неперевершений, я сильний, я безстрашний, я хоробрий, як лев, і я доблесний!»¹² Чи ви вважали б усе, записане в таких анналах, історично точним?

На противагу цьому біблійні письменники відзначаються дивовижною відвертістю. Мойсей, провідник ізраїльтян, відкрито писав про провини свого брата Аарона, своєї сестри Маріям, племінників Надава й Авігу та ізраїльського народу. Мойсей не оминув також і власних помилок (Вихід 14:11, 12; 32:1—6; Левит 10:1, 2; Числа 12:1—3; 20:9—12; 27:12—14). Серйозні прогріхи царя Давида були не приховані, а записані, і це у той час, коли Давид ще царював (2 Самуїла, розділи 11 та 24). Письменник Матвій, по імені якого названо одну з біблійних книг, розповідає, що апостоли (серед яких був він сам) сперечалися про те, хто з них важливіший, і що вони залишили Ісуса в ніч його арешту (Матвія 20:20—24; 26:56). Люди, які писали послання з Християнських грецьких Писань, щиро визнавали, що в деяких ранніх християнських зборах існували проблеми — у тому числі статева неморальність і суперечки. І вони прямо говорили про ці проблеми (1 Коринтян 1:10—13; 5:1—13).

Така відвертість і відкритість вказують на щиру зацікавленість у правді. Оскільки біблійні письменники самі повідомляли негативні факти про своїх близьких, свій народ і навіть про себе, то чи це не є вагомою підставою вірити тому, що вони писали?

Точні щодо подробиць

Правдивість показань свідків на суді часто визначають за другорядними фактами. Якщо свідчення узгоджуються між собою в незначних деталях — це ознака точності і правдивості, тоді як серйозні розбіжності можуть вказувати на фальшивість. З другого боку, надмірна точність, коли кожна подробиця має своє строго визначене місце, може також говорити про фальшивість свідчення.

Яким є «свідчення» біблійних письменників, коли судити його за цими критеріями? Ті, хто писав Біблію, виявили чудову послідовність. Навіть незначні подробиці добре узгоджуються між собою. Проте ця узгодженість не підтасована, так що тут не можна запідозрити таємного зговору. Збіг у деталях явно не був спланований наперед, і часто у розповідях біблійних письменників видно ненавмисну узгодженість. Розгляньмо деякі приклади.

Біблійний письменник Матвій написав: «Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці» (Матвія 8:14). Тут Матвій подає одну цікаву, але другорядну деталь: Петро був жонатий. Цей незначний факт підтверджується словами Павла, який пише: «Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли і Кифа?»b (1 Коринтян 9:5). З контексту зрозуміло, що Павло оборонявся від необґрунтованої критики (1 Коринтян 9:1—4). Очевидно, що Павло навів цей незначний факт — те, що Петро був одруженим,— не для того, щоб підтвердити достовірність розповіді Матвія, а просто пригадав це між іншим.

Усі чотири письменники Євангелій — Матвій, Марко, Лука та Іван — пишуть, що в ніч, коли Ісуса арештували, один з його учнів вихопив меча і відтяв вухо рабу первосвященика. Але тільки в Євангелії від Івана подано, здавалося б, незначний факт: «Рабу на ім’я було Малх» (Івана 18:10, 26). Чому тільки Іван подав ім’я того раба? Декілька віршів нижче наводиться незначна деталь, яка більше ніде не згадується: Іван «відомий був первосвященикові». Він також був відомий тим, хто жив у домі первосвященика; слуги знали його, а він їх (Івана 18:15, 16). Отже, цілком природно, що Іван подає ім’я пораненого раба, тоді як інші письменники Євангелій цього не роблять, бо та людина була їм незнайомою.

Деколи одна з розповідей не подає детальних пояснень, але ці пояснення можна знайти десь в іншому місці, у випадкових висловлюваннях. Наприклад, розповідаючи про суд над Ісусом, який відбувся перед єврейським синедріоном, Матвій говорить, що деякі з присутніх там стали «бити по щоках Його... і казали: «Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?» (Матвія 26:67, 68). Нащо було їм вимагати, щоб Ісус ‘пророкував’, хто його вдарив, коли той, хто це зробив, стояв прямо перед ним? Матвій цього не пояснює. Але два інших письменники Євангелій подають відсутню деталь: ті, хто бив Ісуса, перед тим закрили йому обличчя (Марка 14:65; Луки 22:64). Матвій подає свій виклад подій, не турбуючись тим, чи у розповіді збережена кожна подробиця.

В Євангелії від Івана розповідається про випадок, коли багато народу зібралося послухати, як навчає Ісус. Згідно з цим Євангелієм, коли Ісус бачить натовп, він «говорить Пилипові: «Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?» (Івана 6:5). Чому Ісус з усіх присутніх учнів вибрав саме Пилипа, щоб запитати, де можна було б купити хліба? Іван про це не говорить. Але у паралельній розповіді Лука повідомляє, що це сталося поблизу Віфсаїди, міста на північному узбережжі Галілейського моря, а в Євангелії від Івана раніше говорилося, що «Пилип із Віфсаїди походив» (Івана 1:44; Луки 9:10). Отже, логічно, що Ісус запитав про хліб того, чиє рідне місто було поруч. Така узгодженість у деталях гідна уваги, але вона явно ненавмисна.

Деколи відсутність певних деталей тільки ще більш підтверджує вірогідність написаного у Біблії. Наприклад, письменник Першої книги царів розповідає про сильну посуху в Ізраїлі. Посуха була така страшна, що цар не міг знайти достатньо води та трави для своїх виснажених коней та мулів (1 Царів 17:7; 18:5). Але в тій самій книзі розповідається, як пророк Ілля наказав принести йому на гору Кармел (для використання при жертвоприношенні) стільки води, що нею був наповнений рів, який обрамляв площу біля 1000 квадратних метрів (1 Царів 18:33—35). Звідки ж взялася вода у час такої посухи? Письменник Першої книги царів не дає тут жодних пояснень. Проте кожен мешканець Ізраїлю знав, що гора Кармел стояла на узбережжі Середземного моря, і це видно з випадкової згадки, яка міститься далі в оповіданні (1 Царів 18:43). Отже, морської води там було цілком достатньо. Якщо припустити, що ця книга, яка містить багато подробиць, є лише вигадкою здібного підроблювача, то чому ж тоді він лишив у тексті таку явну непослідовність?

Отже, чи можна довіряти Біблії? Археологи розкопали достатньо речових пам’яток, які підтверджують те, що у Біблії говориться про реальних людей, справжні місця та дійсні події. Але ще переконливіші докази містяться у самій Біблії. Відверті письменники Біблії не щадили нікого, навіть себе, повідомляючи факти. Внутрішня узгодженість писань разом з випадковим, ненавмисним збігом деталей «свідчить» про їхню правдивість. З такими «переконливими ознаками правдивості» Біблія дійсно є книгою, якій можна довіряти.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 15]

Камінь з пагорба Тель-Дан.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Рельєф на стіні ассирійського палацу, де зображена облога Лахіша, про яку згадується у 2 Царів 18:13, 14.

Чи ця книга узгоджується з наукою?

Релігія не завжди була у добрих стосунках з наукою. Деякі теологи попередніх століть противились науковим відкриттям, коли їм здавалося, що ці відкриття можуть поставити під сумнів їхнє тлумачення Біблії. Але чи наука справді є ворогом Біблії?

ЯКЩО б письменники Біблії обстоювали найпоширеніші наукові погляди свого часу, вони написали б книгу, повну грубих наукових помилок. Але ці письменники не підтримували неправильних уявлень. Навпаки, їхні писання містять ряд тверджень, які не тільки були науково точними, але й прямо суперечили загальноприйнятим уявленням того часу.

Яку форму має Земля?

Це питання тисячоліттями цікавило людей. У давні часи переважала думка, що Земля пласка. Вавилоняни, наприклад, вірили, що Всесвіт являє собою скриню або кімнату, в якій Земля є підлогою. Ведичні жерці в Індії уявляли собі Землю пласкою і лише з одного боку населеною людьми. В одному примітивному азіатському племені Землю зображали як величезний чайний піднос.

У VI столітті до н. е. грецький філософ Піфагор висунув теорію, що оскільки Місяць і Сонце мають кулясту форму, то й Земля також повинна бути кулею. Арістотель (IV століття до н. е.) пізніше погодився з цим, пояснюючи, що кулястість Землі підтверджують місячні затемнення. Тінь від Землі, яка падає на Місяць, є заокругленою.

Проте поняття про пласку Землю (лише на верхньому боці якої живуть люди) не зовсім зникло. Дехто не міг прийняти ідею, яка була логічно пов’язана з поняттям про кулясту форму Землі — ідею про антиподівa. Лактанцій, християнський апологет IV століття н. е., висміював цю думку. Він писав: «Чи хтось може бути настільки нерозумним, аби повірити, що існують люди, які ходять догори ногами? ...Що злаки й дерева ростуть донизу? Що дощ, сніг та град падають вгору?»²

Ідея про антиподів поставила деяких теологів у скрутне становище. У певних теоріях обстоювалася думка, що, коли б на протилежному боці Землі існували люди, вони б не могли мати зв’язок із звичайними людьми або через те, що море занадто широке і його неможливо переплисти, або ж через непрохідний тропічний пояс навколо екватора. Отже, звідки тоді могли взятися антиподи? Деякі теологи повністю розгубилися і вважали за краще вірити, що антиподів немає або що Земля, як твердив Лактанцій, взагалі не може бути кулею!

Ідея про кулястість Землі все ж таки перемогла і з часом стала загальноприйнятою. Проте тільки з початком космічної ери у XX столітті люди змогли піднятися в небо достатньо високо, щоб безпосередніми спостереженнями підтвердити — Земля дійсно є кулеюb.

А яку думку щодо цього обстоювала Біблія? У VIII столітті до н. е., коли переважав погляд, ніби Земля пласка, сотні років до того, як грецькі філософи висунули теорію, що Земля, можливо, куляста, і тисячі років до того, як люди побачили земну кулю з космосу, єврейський пророк Ісая написав з вражаючою простотою: «Він Той, Хто сидить понад кругом землі» (Ісаї 40:22). Єврейське слово хуґ, перекладене тут як «круг», може також означати «сфера»³. В інших перекладах Біблії читаємо «земною кулею» (Переклад Дуея, англ.) та «круглою землею» (Моффат, англ.)c.

Біблійний письменник Ісая уникнув загальнопоширених міфів про Землю. Натомість він записав твердження, яке не суперечить прогресивним науковим відкриттям.

На чому тримається Земля?

У старовину людей бентежили й інші запитання щодо всесвіту: на чому покоїться Земля? що тримає Сонце, Місяць та зірки? Тоді ніхто не знав про закон всесвітнього тяжіння. Цей закон сформулював Ісаак Ньютон, і його відкриття було опубліковане у 1687 році. Поняття про те, що небесні тіла, по суті, висять у порожньому просторі, було невідоме давнім людям. Тому їхні пояснення часто містять думку, що Земля та інші небесні тіла тримаються на матеріальних об’єктах або речовинах.

Наприклад, згідно з одною стародавньою теорією, яку, мабуть, створив народ, що жив на острові, Земля була оточена водою і плавала у цій воді. Індуси уявляли собі, що Земля мала декілька підмурівків, один пове́рх іншого. Сама Земля покоїлась на чотирьох слонах, слони стояли на гігантській черепасі, черепаха стояла на величезній змії, а змія, згорнута в кільце, плавала у водах Всесвіту. Емпедокл, грецький філософ V століття до н. е., вважав, що Земля тримається на смерчі, і цей смерч є причиною руху небесних тіл.

Одними з найбільш впливових були погляди Арістотеля. Хоча він і припускав, що Земля є кулястою, але разом з цим заперечував, що вона може якимсь чином висіти у порожнечі. У своєму «Трактаті про небо», спростовуючи уявлення про те, що Земля тримається на воді, він пише: «Це неприродно для води, так само як і для землі, висіти у повітрі — вона повинна на чомусь триматися»⁴. На чому ж тоді «тримається» Земля? Арістотель вчив, що Сонце, Місяць і зірки прикріплені до поверхні твердих прозорих сфер. Сфери вкладені одна в другу, а в центрі міститься непорушна Земля. Коли ці сфери обертаються одна в одній, то прикріплені до них об’єкти — Сонце, Місяць і планети — рухаються по небу.

Пояснення Арістотеля здавалося логічним. Якщо небесні тіла не були міцно до чогось прикріплені, то яким чином вони могли триматися? Приблизно 2000 років теорію поважаного Арістотеля сприймали як факт. Згідно з «Новою британською енциклопедією», у XVI та XVII століттях його вчення в очах церкви «піднеслося до рівня релігійної догми»⁵.

Відколи був винайдений телескоп, астрономи почали ставити під сумнів теорію Арістотеля. Проте вони не могли знайти відповіді на свої запитання, поки сер Ісаак Ньютон не пояснив, що планети висять у порожнечі й утримуються на своїх орбітах завдяки невидимій силі — гравітації. Це пояснення здавалося неймовірним, і декому з колег Ньютона було важко повірити, що космічний простір може бути порожнім, значною мірою вільним від матеріїd⁶.

Що ж говорить Біблія з цього приводу? Майже 3500 років тому Біблія надзвичайно ясно казала, що Земля висить «на нічому» (Йова 26:7). Єврейською мовою, якою це було написано, слово белі-ма́г, перекладене як «нічому», буквально означає «без нічого»⁷. У «Сучасному англійському перекладі» вжито вираз «у порожньому просторі».

Планета, що висить «у порожньому просторі»,— більшість людей у біблійні часи зовсім не так уявляли собі Землю. Проте, набагато випереджуючи свій час, біблійний письменник записав науково правильне твердження.

Біблія і медицина. Чи вони узгоджуються між собою?

Сучасна медицина дала нам багато знань про те, як хвороби поширюються і як їм слід запобігати. Завдяки медичним досягненням XIX століття у медичній практиці почали застосовувати антисептику, тобто підтримувати чистоту, щоб зменшити ризик інфекції. Наслідки були надзвичайними. Кількість інфекційних захворювань та передчасних смертей значно зменшилась.

Стародавні лікарі не повністю розуміли, як поширюються хвороби, вони також не усвідомлювали, яке значення мають добрі санітарні умови для запобігання захворюванням. Не дивно, що багато їхніх методів лікування за сучасними нормами видаються варварськими.

Папірус Еберса, в якому зібрані медичні знання єгиптян, є одним з найстаріших знайдених медичних текстів — його датують приблизно 1550 роком до н. е. Цей сувій містить рецепти приблизно 700 ліків від різних уражень, «починаючи від укусу крокодила і закінчуючи болем у нігті на пальці ноги»⁸. У «Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії» говориться: «Медичні знання тогочасних лікарів були чисто емпіричними, вони значною мірою ґрунтувалися на магії і були повністю ненауковими»⁹. Більшість лікувальних засобів просто не давали бажаних наслідків, але деякі були дуже небезпечними. Згідно з одним рецептом, для лікування ран слід було застосовувати суміш людських екскрементів з іншими речовинами¹⁰.

Цей список єгипетських лікувальних засобів був укладений приблизно у той самий час, що й перші книги Біблії, в які входив Мойсеїв Закон. Мойсей народився у 1593 році до н. е. і виріс в Єгипті (Вихід 2:1—10). Як член фараонової родини, він був «навчений всієї премудрости єгипетської» (Дії 7:22). Мойсей добре знав єгипетських «лікарів» (Буття 50:1—3). Чи їхні неефективні або небезпечні методи лікування вплинули на те, що він написав?

Ні, не вплинули. Навпаки, Мойсеїв Закон містив у собі правила гігієни, які набагато випереджали свій час. Наприклад, закон про військові табори вимагав закопувати екскременти за межами табору (Повторення Закону 23:14). Це був дуже прогресивний засіб запобігання хворобам. Він допомагав тримати воду чистою і охороняв від шигельозу, який переноситься мухами, та інших хвороб, що супроводжуються діареєю. Від цих хвороб у країнах з поганими санітарними умовами і сьогодні щороку вмирають мільйони людей.

Мойсеїв Закон містив також інші правила гігієни, які оберігали Ізраїль від поширення інфекційних захворювань. Якщо людина мала заразливу хворобу, або ж була підозра на це, то її піддавали карантину (Левит 13:1—5). Одежу та посуд, які дотикнулися до тварини, що померла сама (можливо, від хвороби), треба було або помити перед тим, як використовувати знову, або знищити (Левит 11:27, 28, 32, 33). Будь-яка людина, що доторкнулася до померлого, вважалася нечистою і мала пройти очищення, що включало в себе прання одежі та обмивання. Тій людині слід було уникати фізичного контакту з іншими протягом семиденного періоду нечистості (Числа 19:1—13).

У цьому зводі правил гігієни виявилась мудрість, якої на той час не мали лікарі довколишніх народів. За тисячі років до того, як медики зрозуміли причини поширення хвороб, Біблія приписувала розумні запобіжні заходи, які мали охороняти від захворювань. Не дивно, що Мойсей міг казати про ізраїльтян свого часу, що вони в середньому жили до 70—80 роківe (Псалом 90:10).

Ви, можливо, ви́знаєте, що наведені вище твердження з Біблії є науково точними. Але у Біблії є й інші твердження, які не можна довести науковими методами. Чи вказують вони на неузгодженість між Біблією та наукою?

Сприйняти недоказове

Твердження, яке не можна довести, не обов’язково є неправдою. Можливість довести щось науково обмежена, тому що люди мають лише обмежену здатність знаходити потрібні докази і правильно тлумачити факти. Але деякі істини лишаються недоведеними з інших причин: або доказів не збереглося, або ці докази неясні чи ще не знайдені, або ж наукові можливості та досвід недостатні, щоб зробити незаперечний висновок. Чи може бути, що саме так стоїть справа з деякими біблійними твердженнями, котрим бракує незалежних речових доказів?

Наприклад, біблійні згадки про невидимий світ, в якому живуть духовні створіння, не можливо довести — чи спростувати — науково. Це саме можна сказати і про чудеса, згадані в Біблії. Геологічні докази, котрі б доводили, що за днів Ноя відбувся всесвітній Потоп, недостатньо чіткі, щоб переконати деяких людей (Буття, розділ 7). Чи слід зробити висновок, що Потопу не було? Час і зміни, які він несе з собою, можуть затьмарювати історичні події. Тож чи не логічно припустити, що тисячі років геологічної активності стерли багато доказів Потопу?

Безперечно, у Біблії є твердження, які не можна довести або спростувати, користуючись наявними речовими доказами. Але чи це має нас дивувати? Біблія не є науковим посібником. Однак ця книга містить істину. Ми вже розглядали вагомі докази того, що її письменники були людьми щирими і чесними. І коли у своїх розповідях вони торкаються наукових питань, їхні слова є точними і повністю вільними від стародавніх «наукових» теорій, які виявилися тільки міфами. Отже наука не є ворогом Біблії. Існують усі підстави розглянути Біблію неупереджено.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 21]

Твердження, яке не можна довести, не обов’язково є неправдою.

[Ілюстрація на сторінці 18]

За тисячі років до того, як люди побачили земну кулю з космосу, Біблія говорила про «круг землі».

[Ілюстрації на сторінці 20]

Сер Ісаак Ньютон пояснив, що планети утримуються на своїх орбітах завдяки гравітації.

Книга практичних порад для сучасного життя

Книжки-порадники сьогодні дуже популярні. Проте вони швидко застарівають і їх доводиться переробляти або замінювати іншими. А що можна сказати про Біблію? Її написання було завершене майже 2000 років тому, але її первісна звістка не зазнала жодних поправок або оновлення. Чи може така книга містити практичні поради для сьогоднішнього життя?

ДЕЯКІ кажуть, що ні. «Ніхто не обстоюватиме думку, що хімію у сучасному класі слід викладати за підручником, виданим 1924 року»,— написав д-р Ілай С. Чесен, пояснюючи, чому він вважає Біблію застарілою¹. На перший погляд цей аргумент видається розумним. Зрештою, відколи була написана Біблія, люди дізналися багато нового про людську психіку та поведінку. Тож чи може така стародавня книга бути корисною у сучасному житті?

Нестаріючі принципи

Часи, безперечно, змінились, але основні потреби людей лишилися такими ж, як і колись. У всі часи люди потребували любові й тепла. Вони хотіли бути щасливими і вести змістовне життя. Вони потребували порад щодо того, як справлятися з економічними труднощами, як досягти щастя у подружньому житті і як передати своїм дітям добрі моральні та етичні цінності. Біблія містить поради, що стосуються задоволення цих основних потреб (Екклезіяста 3:12, 13; Римлян 12:10; Колосян 3:18—21; 1 Тимофія 6:6—10).

Біблійні поради відображають чудове розуміння людської природи. Розгляньмо декілька конкретних біблійних принципів, які не старіють і є корисними для сучасного життя.

Практичне керівництво для подружнього життя

Сім’я, говориться у «Хроніці ООН»,— «це найстаріша і основна одиниця людського суспільства, найважливіша ланка зв’язку між поколіннями». Проте ця «найважливіша ланка» розпадається з тривожною швидкістю. «Сьогодні,— зауважує «Хроніка ООН»,— багато сімей стикаються з жахливими труднощами, які загрожують їхньому функціонуванню і навіть існуванню»². Яку пораду дає Біблія, щоб допомогти сім’ї вижити?

По–перше, в Біблії багато говориться про те, як чоловік і дружина повинні ставитися одне до одного. Про чоловіків, наприклад, сказано: «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його» (Ефесян 5:28, 29). Дружині радилося ‘поважати чоловіка’ (Ефесян 5:33, Хоменко).

Розгляньмо, що включає в себе застосування цієї біблійної поради. Чоловік, котрий любить дружину, ‘як власне тіло’, не обходиться з нею жорстоко або з ненавистю. Він не чинить над нею фізичного або словесного насилля і не ображає її почуттів. Натомість він ставиться до неї з такою ж повагою і люб’язністю, як до себе (1 Петра 3:7). Його дружина почуває себе коханою і захищеною від небезпек. Цим він подає дітям добрий приклад того, як треба ставитися до жінок. З другого боку дружина, яка глибоко «поважає» свого чоловіка, не принижує його гідності постійною критикою та кепкуванням. Оскільки вона поважає чоловіка, він відчуває, що йому довіряють і його люблять та цінують.

Чи ці поради мають практичну цінність сьогодні? Цікаво, що люди, які досліджують проблеми сімей, прийшли до подібних висновків. Одна керівниця психотерапевтичної програми для сімей зауважила: «Найздоровші родини, які я знаю,— це ті, де батько та мати мають між собою міцні узи любові... Очевидно, що такі міцні узи між батьками дають дітям почуття безпеки»³.

Час показав, що біблійні поради подружжям є набагато надійнішими, ніж консультації незліченних фахівців з питань сім’ї. Ще не так давно багато фахівців підтримували думку, що розлучення є швидким і легким розв’язанням проблем у неблагополучному подружжі. Сьогодні багато з них заохочують людей зберегти сім’ю, якщо тільки можливо. Але ця зміна поглядів сталася лише після того, як вже було заподіяно чимало шкоди.

На противагу цьому Біблія дає у питаннях подружжя надійні й розсудливі поради. Вона визнає, що розлучення можливе за деяких надзвичайних обставин (Матвія 19:9, Хом.). У той же час Біблія засуджує легковажні розлучення (Малахії 2:14—16). Вона засуджує також подружню невірність (Євреїв 13:4). Біблія вчить, що з подружжям пов’язані певні обов’язки: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом»a (Буття 2:24; Матвія 19:5, 6).

Біблійні поради для подружжя лишаються сьогодні такими ж актуальними, як і тоді, коли Біблія була написана. Якщо чоловік і дружина ставляться одне до одного з любов’ю і повагою та дивляться на подружжя як на винятковий зв’язок, то є більша ймовірність, що збережеться подружжя, а разом з ним і сім’я.

Практичне керівництво для батьків

Декілька десятиліть тому багато батьків під впливом «новаторських ідей» щодо виховання дітей думали, ніби «не можна казати «не можна»⁸. Вони боялися, що, коли дітей в чомусь обмежити, це викличе травму та розчарування. Маючи найкращі наміри, консультанти у справах виховання дітей наполягали на тому, щоб батьки робили дітям хіба що дуже лагідні зауваження. Але тепер багато цих консультантів змінюють свій погляд на роль дисципліни і стривожені батьки шукають якоїсь ясності у цьому питанні.

Проте Біблія увесь той час пропонувала ясні та розсудливі поради щодо виховання дітей. Майже 2000 років тому вона казала: «Батьки,— не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні [«у послусі», Хом.] й остереженні Божому» (Ефесян 6:4). Грецький іменник, перекладений словом «напоминання», означає «виховання, тренування, навчання»⁹. Біблія говорить, що таке виховання в послусі, або навчання, є доказом батьківської любові (Приповістей 13:24). Діти чудово ростуть, коли вони мають чіткі правила моралі та розвинене відчуття добра і зла. Виховання у послусі показує дітям, що батьки турбуються про них і про те, якими людьми вони стануть, коли виростуть.

Але батьківською владою, «різкою картання», ніколи не слід зловживатиb (Приповістей 22:15; 29:15, Хом.). Біблія застерігає батьків: «Не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!» (Колосян 3:21). Вона також визнає, що в більшості випадків тілесне покарання не є найкращим виховним методом. У Приповістей 17:10 говориться: «На розумного більше впливає одне остереження, як на глупака сто ударів». Крім того, Біблія рекомендує виховання, яке запобігає проблемам. У Повторення Закону 11:19 батьків заохочується використовувати випадкові нагоди для того, щоб прищеплювати дітям моральні цінності. (Дивіться також Повторення Закону 6:6, 7).

Нестаріючі поради Біблії батькам є ясними. Дітям потрібне послідовне виховання з любов’ю. Практичний досвід показує, що ці поради дійсно приносять користьc.

Як долати бар’єри, що розділяють людей

Людей сьогодні розділяють расові, національні та етнічні бар’єри. Через ці штучні мури по цілому світі невинні люди гинуть у війнах. Якщо розглянути історію людства, то надії на те, що люди різних рас і націй ставитимуться одні до одних як до рівних, практично немає. «Вирішення,— говорить один африканський державний діяч,— в наших серцях»¹¹. Проте людське серце змінити нелегко. А втім, розгляньмо, як біблійна звістка знаходить відгук у серцях та виховує неупереджене ставлення до інших.

Біблія говорить, що Бог створив «ввесь людський рід... з одного [«чоловіка», Новий Заповіт сучасною мовою]», це вчення повністю виключає ідею расової вищості (Дії 17:26). Воно показує, що насправді існує лише одна спільність людей — людський рід. Крім того, Біблія заохочує нас ‘бути наслідувачами Богові’, про якого в ній сказано: «Не дивиться Бог на обличчя», але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Ефесян 5:1; Дії 10:34, 35). Усвідомлення цього справляє об’єднувальний вплив на тих, хто ставиться до Біблії серйозно і справді намагається жити так, як вона вчить. Таке знання впливає на найглибшому рівні, у людському серці, розчиняючи створені руками людини бар’єри, які розділяють людей. Розгляньмо один приклад.

У той час, коли Гітлер вів війну в Європі, існувала одна група християн, яка відмовилась приєднатися до вбивства невинних людей. Це були Свідки Єгови. Вони ‘не підняли меча’ на ближнього. Свідки трималися такої позиції тому, що хотіли подобатись Богу (Ісаї 2:3, 4; Михея 4:3, 5). Вони справді вірили в те, чого вчить Біблія,— що жодна нація або раса не є ліпша за іншу (Галатів 3:28). Через свою миролюбну позицію Свідки Єгови одними з перших попали у концентраційні табори (Римлян 12:18).

Але не всі, хто заявляв, що наслідує Біблію, зайняли таку позицію. Невдовзі після другої світової війни Мартін Німеллер, німецький протестантський церковник, написав: «Той, хто бажає звинуватити у цьому [війнах] Бога, не знає або не хоче знати Боже Слово... Століттями християнські церкви знову й знову віддано благословляли війни, війська, зброю і зовсім не по-християнськи молилися за знищення своїх ворогів на війні. Усе це є нашою провиною і провиною наших батьків, але аж ніяк не провиною Бога. І ми, сьогоднішні християни, стоїмо тепер засоромлені перед членами одної з так званих сект — ревними Дослідниками Біблії [Свідками Єгови], які сотнями й тисячами йшли в концентраційні табори і [навіть] на смерть, оскільки відмовлялися служити у війську і стріляти в людей»¹².

Свідки Єгови і сьогодні добре відомі за своє братство, яке об’єднує арабів і євреїв, сербів і хорватів, хуту і тутсі. Проте Свідки охоче визнаю́ть, що така єдність можлива не тому, що вони ліпші за інших,— їх об’єднує сила біблійної звістки (1 Солунян 2:13).

Практичне керівництво, яке сприяє психічному здоров’ю

На фізичне здоров’я людини часто впливають її емоції та її психічний стан. Наприклад, наукові дослідження виявили шкідливі наслідки гніву. «Більшість наявних доказів підтверджують, що непривітні люди наражаються на більший ризик серцево-судинних захворювань (а також інших хвороб) через різні причини, серед яких можна назвати недостатню соціальну підтримку, підвищену біологічну чутливість у стані роздратування і те, що вони часто ведуть нездоровий спосіб життя»,— говорять у своїй книжці «Гнів убиває» д-р Редфорд Вільямс, який керує дослідженнями у сфері поведінки в Медичному центрі університету Дьюка, та його дружина Вірджинія Вільямс¹³.

За тисячі років до цих наукових досліджень Біблія просто і ясно показала зв’язок між нашим психічним станом та нашим фізичним здоров’ям: «Лагідне серце — життя то для тіла, а заздрість — гнилизна костей» (Приповістей 14:30; 17:22). Біблія мудро радить: «Повстримайсь від гніву й покинь пересердя» та «не спіши в своїм дусі, щоб гніватися» (Псалом 37:8; Екклезіяста 7:9).

Біблія також містить розумні поради відносно того, як справлятися з гнівом. Наприклад, у Приповістей 19:11 говориться: «Розум людини припинює гнів її, а величність її — перейти над провиною». Єврейське слово, перекладене як «розум», походить від дієслова, яке вказує на «знання причин» чогось¹⁴. Тож мудра порада звучить так: «Подумай, перш ніж щось зробити». Якщо намагатися зрозуміти причини того, чому хтось говорить або поводиться у певний спосіб, це допоможе бути більш терпимим і менш схильним до гніву (Приповістей 14:29).

Ще одну практичну пораду можна знайти у Колосян 3:13 (Деркач): «Терпіть один одного і прощайте взаємно». У житті часто трапляються невеличкі роздратування. Вираз «терпіть один одного» показує, що ми маємо терпимо ставитися до рис, які нам не подобаються в інших. «Прощати» означає позбутися почуття образи. Деколи мудріше позбутися гірких почуттів, ніж плекати їх; затаювання гніву тільки збільшить наш тягар. (Дивіться інформацію в рамці «Поради, корисні у стосунках між людьми»).

Сьогодні можна знайти багато джерел порад та керівництва. Але Біблія дійсно унікальна. Її поради практичні і завжди виходять нам на добро. Мудрість Біблії справді виявилася ‘дуже певною’ (Псалом 93:5). Крім того, біблійні поради не старіють. Хоч вони були записані майже 2000 років тому, їх і досі можна застосовувати. І вони корисні для всіх, незалежно від кольору шкіри або того, де ми живемо. Біблійні слова мають також силу змінювати людей на краще (Євреїв 4:12). Якщо ви будете читати Біблію та застосовувати її принципи, це поліпшить ваше життя.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 24]

Біблія дає ясні, розсудливі поради для сімейного життя.

[Рамка на сторінці 23]

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗДОРОВИХ СІМЕЙ

Декілька років тому один педагог і фахівець у справах сім’ї провів широкомасштабне опитування, в якому взяло участь понад 500 спеціалістів, що працювали з сім’ями. Їх попросили висловити свою думку про те, які риси притаманні «здоровим» сім’ям. Цікаво, що серед найчастіше згадуваних рис були ті, які давно вже радила розвивати Біблія.

Першим у списку стояв добрий обмін думками, який включає ефективні методи залагоджування непорозумінь. У здорових сім’ях «ніхто не лягає спати злий на іншого»,— зауважив ініціатор опитування⁶. Проте ще понад 1900 років тому Біблія радила: «Гнівайтеся, та не грішіть,— сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесян 4:26). У біблійні часи днем називали проміжок часу між заходами сонця. Отже, задовго до сучасних досліджень у сфері родинних проблем Біблія мудро радила: залагоджуйте непорозуміння швидко, поки не закінчився день і не почався новий.

У здорових сім’ях «не обговорюють спірні питання перед сном або перед тим, як треба десь іти,— пише автор.— Знову і знову я чула фразу «у свій час»⁷. Такі сім’ї мимоволі повторювали біблійну приповістку, записану понад 2700 років тому: «Золоті яблука на срібнім тарелі — це слово, проказане часу свого» (Приповістей 15:23; 25:11). Це порівняння може стосуватися золотих яблук, якими оздоблювалися срібні підноси. Такі підноси були надзвичайно гарними і дуже високо цінилися у біблійні часи. Отже біблійне порівняння передає красу і цінність слів, проказаних у слушний час. У стресових ситуаціях слушні слова, сказані у слушний час, є безцінними (Приповістей 10:19).

[Рамка на сторінці 26]

ПОРАДИ, КОРИСНІ У СТОСУНКАХ МІЖ ЛЮДЬМИ

«Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть!» (Псалом 4:5, Огієнко, 1988). У більшості випадків, якщо вас не сильно образили, мудріше було б стриматися і нічого не казати, уникаючи емоційної конфронтації.

«Пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий — загоює» (Приповістей 12:18, Куліш). Подумайте, перш ніж щось сказати. Нерозумні слова можуть завдати болю іншим та зруйнувати дружбу.

«Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає» (Приповістей 15:1). Для того щоб відповідати лагідно, вимагається самовладання, але це часто пом’якшує проблеми і сприяє мирним стосункам.

«Почин сварки — то прорив води, тому перед вибухом сварки покинь ти її!» (Приповістей 17:14). Коли ситуація загострюється, то було б мудро відсторонитися ще до того, як ви втратите самовладання.

«Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися, бо гнів спочиває у надрах глупців» (Екклезіяста 7:9). Емоції часто впливають на вчинки. Людина, яка легко ображається, є нерозумною, тому що її почуття можуть призвести до необдуманих слів або вчинків.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Свідки Єгови одними з перших попали у концентраційні табори.

Книга пророцтв

Людей цікавить майбутнє. Вони шукають достовірних передбачень у багатьох питаннях, починаючи від прогнозу погоди і закінчуючи економічними показниками. Проте якщо люди у своїх діях керуються такими прогнозами, їх часто чекає розчарування. Біблія містить багато передбачень, або пророцтв. Наскільки точні ці пророцтва? Чи вони були записані до того, як відбулися передбачені у них події? Чи, може, це історія, яку видають за пророцтва?

ГОВОРЯТЬ, що римський державний діяч Катон (234—149 роки до н. е.) одного разу сказав: «Я дуже здивований тим, що віщун не регоче кожного разу, як тільки побачить іншого віщуна»¹. Дійсно, і сьогодні багато людей скептично ставляться до ворожок, астрологів та інших віщунів. Часто їхні передбачення висловлені неясно і їх можна тлумачити як завгодно.

А що можна сказати про біблійні пророцтва? Чи існує привід ставитися до них скептично? Чи, може, є якась підстава для упевненості?

Не просто кмітливі здогадки

На основі помітних тенденцій досвідчені люди можуть робити правильні припущення стосовно майбутнього. Але нікому не вдається завжди вгадувати правильно. У книжці «Шок майбутнього» говориться: «Кожне суспільство стикається не просто з безперервною низкою подій, які ймовірно стануться в майбутньому, але й з рядом подій, які можуть статися, а також з конфліктом навколо питання про те, які події були б бажаними». Він додає: «Авжеж, ніхто не має повного «знання» про майбутнє. Ми можемо тільки систематизувати та поглиблювати наші припущення, намагаючись визначити, наскільки вони ймовірні»².

Але біблійні письменники не просто намагались «визначити, наскільки ймовірні» їхні «припущення» стосовно майбутнього. Не слід також відкидати їхні передбачення як туманні твердження, котрі можна тлумачити як завгодно. Навпаки, багато їхніх пророцтв сформульовані напрочуд ясно і відзначаються незвичайною конкретністю. Часто у них передрікається якраз протилежне тому, чого можна було б сподіватися. Візьмімо для прикладу те, що́ Біблія передрекла про стародавнє місто Вавилон.

Буде ‘заметений мітлою вигублення’

Стародавній Вавилон був «красою царств» (Ісаї 13:19). Це місто розташовувалося у стратегічно вигідному місці — на торговому шляху від Перської затоки до Середземного моря — і, отже, служило торговельною базою як для сухопутної, так і для морської торгівлі між Сходом і Заходом.

До VII століття до н. е. Вавилон був столицею Вавилонської імперії і здавався неприступним. Місто лежало на берегах річки Євфрату, води якої наповнювали широкий і глибокий рів навколо міста та мережу каналів. До того ж Вавилон оточували масивні подвійні мури, підкріплені численними захисними баштами. Не дивно, що його мешканці почувалися безпечно.

Незважаючи на це, у VIII столітті до н. е., ще до того як Вавилон досяг вершини своєї слави, пророк Ісая передрік, що Вавилон буде ‘заметений мітлою вигублення’ (Ісаї 13:19; 14:22, 23). Ісая також описав, як саме станеться падіння Вавилона. Загарбники ‘повисушують’ його річки, тобто вода у захисних ровах спаде і місто стане приступним. Ісая навіть передрік ім’я завойовника — «Кір», великий перський цар, перед яким ‘відчиняться двері, а брами не будуть замикані’ (Ісаї 44:27—45:2).

Це були сміливі передречення. Але чи вони сповнились? На це питання відповідає історія.

«Без бою»

Через два століття після того, як Ісая записав своє пророцтво, вночі 5 жовтня 539 року до н. е. мідо-перське військо під командуванням Кіра Великого розбило табір поблизу Вавилона. Але вавилоняни були самовпевненими. За словами грецького історика Геродота (V століття до н. е.), вони запасли стільки продовольства, що його вистачило б на багато років³. А захистом для вавилонян були річка Євфрат та міцні мури міста. Незважаючи на це, в ту ж саму ніч, як свідчить хроніка Набоніда, «військо Кіра без бою вступило у Вавилон»⁴. Як таке могло статися?

Геродот пояснює, що в самому місті «був святковий день», люди «танцювали і бенкетували»⁵. У той час за межами міста Кір відвів води Євфрату. Коли рівень води знизився, військо Кіра стало входити до міста по руслу річки, вода в якому доходила людям приблизно до колін. Воїни минули височенні мури й увійшли, як говорить Геродот, через «ворітця, які виходили на ріку» — вони були безтурботно залишені відкритими⁶. (Порівняйте Даниїла 5:1—4; Єремії 50:24; 51:31, 32). Інші історики, як, наприклад, Ксенофон (бл. 431—352 роки до н. е.), а також клинописні таблички, знайдені археологами, підтверджують те, що Вавилон був несподівано захоплений Кіром⁷.

Так сповнилося пророцтво Ісаї про Вавилон. Але чи це було справді пророцтво? Може, це передречення було записане вже після того, як усе сталося? Це ж саме можна запитати й щодо інших біблійних пророцтв.

Історія, яку видають за пророцтва?

Якщо біблійні пророки, у тому числі Ісая, просто переписали історію так, щоб вона виглядала як пророцтва, то вони були всього–на–всього спритними обманщиками. Але що могло б спонукати їх до обману? Правдиві пророки охоче давали зрозуміти, що їх неможливо підкупити (1 Самуїла 12:3; Даниїла 5:17). І ми вже розглянули незаперечні докази того, що біблійні письменники (багато з яких були пророками) заслуговували довір’я і добровільно викривали навіть власні прикрі помилки. Навряд чи такі люди були схильні створювати вигадливі підробки, видаючи історію за пророцтва.

Слід звернути увагу ще на один факт. У багатьох біблійних пророцтвах нещадно викривався народ самого ж пророка разом зі священиками та правителями. Ісая, наприклад, відкрито засуджував жалюгідний моральний стан ізраїльтян, що жили в його часи,— як керівників, так і простого народу (Ісаї 1:2—10). Інші пророки переконливо викривали гріхи священиків (Софонії 3:4; Малахії 2:1—9). Важко збагнути, нащо б їм знадобилося підробляти пророцтва, які містили гострий засуд їхнього ж народу, і як священики могли це допустити.

До того ж, коли пророки були всього–на–всього обманщиками, то як вони змогли дати хід таким підробкам? В Ізраїлі письменність заохочувалась. З раннього віку дітей вчили читати й писати (Повторення Закону 6:6—9). Кожний мусив особисто читати Писання (Псалом 1:2). Щотижня по суботах Писання читалося у синагогах привселюдно (Дії 15:21). Оскільки кожен умів читати і добре знав Писання, то важко уявити, щоб цілий народ піддався на таку містифікацію.

Крім того, у пророцтві Ісаї про падіння Вавилона є ще одна цікава деталь, яка просто не могла бути записана після сповнення того пророцтва.

«Не буде назавжди заселений він»

Що мало статися з Вавилоном після його падіння? Ісая передрік: «Не буде назавжди заселений він, ні замешкалий з роду в рід, і араб там не стане наметом, і там пастухи не спочинуть з своєю отарою» (Ісаї 13:20). Було принаймні дивно передрікати, що так вигідно розташоване місто назавжди лишиться незаселене. Чи міг Ісая написати свої слова після того, як він побачив спустошений Вавилон?

Після захоплення Кіром підкорений Вавилон лишився населеним і проіснував ще декілька століть. Пригадаймо, що серед рукописів Мертвого моря була ціла книга Ісаї, датована другим століттям до н. е. Приблизно у той час, коли писався рукопис, Вавилон опинився під владою парфян. У першому столітті н. е. у Вавилоні ще були єврейські громади, які відвідував біблійний письменник Петро (1 Петра 5:13). До того часу рукопис Мертвого моря книги Ісаї існував уже майже два століття. Отже, у першому столітті н. е., коли книга Ісаї вже давно існувала, Вавилон ще не був повністю спустошенийa.

Як і передрікалося, Вавилон зрештою став «руїною» (Єремії 51:37). За свідченням гебраїста Ієроніма (IV століття н. е.), в його час Вавилон вже був місцем полювання, де водились «усякі тварини»⁹. Вавилон так і лишився незаселеним до наших днів.

Ісаї не довелося побачити, як обезлюднів Вавилон. Але руїни цього колись могутнього міста, які лежать приблизно 80 кілометрів на південь від Багдада (на території сучасного Іраку), безмовно свідчать про сповнення його слів: «Не буде назавжди заселений він». Реконструкція стародавнього Вавилона може принаджувати туристів, але його ‘нащадки й онуки’ назавжди зникли (Ісаї 13:20; 14:22, 23).

Пророк Ісая не робив неясних припущень, які б підходили до будь–яких подій у майбутньому. Він також не переписував історії так, щоб вона виглядала як пророцтво. Подумайте: нащо було б обманщику ризикувати і «пророчити» те, на що він ніяк не міг вплинути, а саме — що у могутньому Вавилоні ніколи знову не житимуть люди?

Це пророцтво про падіння Вавилона є лише одним прикладом з Бібліїb. Переконавшись, що біблійні пророцтва сповнюються, багато людей вбачають у цьому ознаку походження Біблії з надлюдського джерела. Можливо, ви погодитеся, що ця книга пророцтв заслуговує принаймні розгляду. В одному можна бути впевненим: існує величезна різниця між туманними або сенсаційними передбаченнями сучасних віщунів та ясними, розсудливими і конкретними пророцтвами з Біблії.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 28]

Чи біблійні письменники були правдивими пророками, чи спритними обманщиками?

[Ілюстрація на сторінці 29]

Руїни стародавнього Вавилона.

Чи ця книга вам потрібна?

«Складати багато книжок — не буде кінця»,— сказав Соломон приблизно 3000 років тому (Екклезіяста 12:12). Сьогодні це зауваження актуальне, як ніколи. Крім класичних літературних творів, кожного року друкуються тисячі нових книжок. А якщо є такий широкий вибір книжок, чому вам слід читати саме Біблію?

БАГАТО людей читають книжки задля розваги чи задля інформації, або ж з обох цих причин. Те саме стосується і Біблії. Вона може підняти настрій і навіть розважити. Однак Біблія — це не просто цікава книга. Вона є унікальним джерелом знання (Екклезіяста 12:9, 10).

Біблія відповідає на запитання, над якими люди розмірковують уже давно,— запитання про наше минуле, сучасне й майбутнє. Багатьом цікаво знати: «Звідки ми взялися? У чому сенс життя? Як досягти щастя? Чи на землі завжди існуватиме життя? Що чекає на нас у майбутньому?»

Наведені у цій брошурі докази незаперечно доводять, що Біблія є точною і правдивою. Ми вже розглянули, як практичні поради з цієї книги можуть допомогти нам вести сьогодні змістовне і щасливе життя. Оскільки Біблія дає задовольняючі відповіді на питання сучасності, то її відповіді на питання про минуле, а також її пророцтва на майбутнє варті уважного розгляду.

Як отримати від неї найбільшу користь

Багато людей, почавши читати Біблію, невдовзі кинули це заняття через те, що деякі частини Біблії важко зрозуміти. Якщо таке трапилося з вами, то, може, наступні поради чимось вам допоможуть.

Виберіть достовірний переклад сучасною мовою. Дехто починає читати з євангельських розповідей про життя Ісуса. Його мудрі вчення, наприклад ті, що у Нагірній проповіді, виявляють надзвичайно добре розуміння людської природи та показують, як можна поліпшити своє життя. (Дивіться Матвія, розділи 5—7).

Крім читання Біблії, корисним може бути її дослідження по темах. При цьому розглядається, що Біблія говорить про якесь одне питання. Для вас може виявитися несподіванкою те, що́ Біблія насправді говорить про душу, небо, землю, життя і смерть, а також про Боже Царство — що це таке і що воно здійснитьa. Свідки Єгови мають програму для такого безкоштовного тематичного біблійного вивчення. Щоб довідатися про це більше, ви можете написати до видавництва на одну з адрес, поданих на сторінці 2.

Розглянувши докази, багато людей прийшли до висновку, що Біблія є від Бога, ім’я якого — «Єгова», як сказано у Святому Письмі (Вихід 15:3). Ви, можливо, не переконані, що Біблія походить від Бога. Чому б вам не дослідити це особисто? Ми впевнені, що після навчання і роздумів, а може й після того, як ви самі відчуєте практичну цінність її нестаріючої мудрості, ви побачите, що Біблія є справді книгою для всіх людей, більше того — книгою особисто для вас.