Чоловіку доручили поставити його на чола тим, хто «зітха[в] і стогн[ав] через усю гидоту», що чинилася в місті. Про що це говорить? По-перше, ці люди були глибоко засмучені, і не лише через ідолопоклонство в храмі, але й через насилля, розпусту і здирництво, якими був наповнений Єрусалим (Єзек. 22:9—12). По-друге, ці праведні люди, скоріш за все, не приховували свого ставлення до того, що відбувалося в краю. Безсумнівно, їхні слова і вчинки свідчили про те, що вони відчувають огиду до зла і віддані чистому поклонінню. Єгова хотів виявити милосердя цим людям і вважав їх достойними спасіння.

Чи були знищені всі без розбору? Ні. У видінні Єзекіїля передрікалося, що деяких людей вавилоняни залишать у живих (Бут. 18:22—33; 2 Пет. 2:9).

¹⁰ Вірні Богу люди пережили знищення Єрусалима. Серед них були рехавівці, ефіоп Евед-Мелех, пророк Єремія та його писар Барух (Єрем. 35:1—19; 39:15—18; 45:1—5). З видіння Єзекіїля можемо зробити висновок, що ці люди зітхали і стогнали «через усю гидоту», яка чинилася в Єрусалимі (Єзек. 9:4). Ще до знищення вони, без сумніву, показали, що відчувають огиду до зла і цілковито віддані чистому поклонінню. Саме завдяки цьому вони отримали можливість врятуватись.