Майбутність релігії беручи до уваги її минуле

Частина 10: 537 р. до н. е., далі. Ще чекають Месії

«Самовизначення це тільки гасло якщо в майбутньому надії немає». Джон Ф. Кеннеді, 35-ий президент Сполучених Штатів.

СІМДЕСЯТ років вавілонського поневолення вже закінчились! Завойовник Вавілонії, Кір, цар Персії, відпускав євреїв на їхню батьківщину. Але вернувшись до Обітованої землі (537 р. до н. е.), вони не здійснили своєї надії задовольнятись самовизначенням як вільний народ. У них царя не було, і політична влада їхніх губернаторів затьмарювала релігійну владу первосвященика, якого вважали главою народу.

Добиваючись месіанської надії

Згідно з Стислою єврейською енциклопедією (англ.), у цій ері розвинулось поняття Месії, «довершеного майбутнього монарха [який] не буде тільки ще одним „помазаним“ правителем, але правителем, який винищить ворогів Ізраїлю й заснує еру досконалого миру й досконалості».

У четвертому столітті до н. е. Александр Македонський, завоював євреїв, і взяв їх під свою опіку. Але, очевидно він не був Месією, Якого вони чекали, незважаючи на те, що його імперія дуже вплинула на їхню країну, культуру, і релігію.

Після смерті Александра, Палестина залишилась під владою греків, перше під владою єгипетських Птолемеїв а пізніше під владою сірійських Селевкідів. Обидві ці династії були засновані наступниками Александра. Із збільшенням грецького впливу, славні й аристократичні євреї почали вважати, що єврейські традиції й звичаї були старомодні. Родина Товіїв давала керівництво цьому рухові, і підвищила Менелая, родича свого, на первосвященика протягом царювання селевкідського царя Антіоха IV Єпіфанія (175—164 р. до н. е.). Вони підвищили Менелая на первосвященика незважаючи на те, що він не був із священицької родини Садока, первосвященика у Соломоновому храмі. Греки так вплинули на євреїв, що заборонили їм святкувати а храм перемінили на грецьку святиню!

У 167 р. до н. е., єврейський священик, Матвій і його п’ять синів, загальновідомі як Маккавеї, або Асмонеї, збунтувались. Маккавейський бунт, почався релігійним, але незабаром став політичною боротьбою за самостійність євреїв. У 165 р. до н. е., забрали храм й наново освятили його, подія яку євреї кругом світу сьогодні щороку святкують під час восьмиденного свята світел відоме як свято Хануко. Але Месії ще не було.

Недбалі пастирі й релігійне роз’єднання

У цей час, «не тільки духовне й суспільне керівництво народу припало під владу священиків,— каже в єврейській Ілюстрованій біблійній енциклопедії,— але вони становили найміцніший й найбільш заможний клас в Єрусалимі, політично як також економічно». Священики стали аристократією й занедбали сповнення їхніх обов’язків, так що несвященицькі особи заступали їх у тлумаченні закону й подавали людям правосуддя. Ці особи, книжники, спритно допомагали людям викручуватись і перехитрувати Закон.

Протягом тієї самої ери, єврейська релігія подробилась на суперницькі групи. Фарисеї навчали що Бог дав Ізраїлю подвійний закон, писаний й уснопереданий. На основі цього уснопереданого закону вони визнавали законність первосвященицького роду навіть після скасування традиційної лінії. Садукеї, з другого боку, заперечували уснопереданий закон, заявляючи, що тільки прямі потомки Садука могли служити первосвящениками.

Назва «фарисей» походить з давньоєврейського слова, що значить «відокремлений» або «видатний». Дехто каже, що противники вибрали цю назву, щоб таврувати їх єретиками. Інші заявляють, що та назва стосується «видатної» позиції, яку вони набирали, відокремлюючи їх від ‛ам га·’аʹрец (звичайного народу), який вони вважали нечистим. Фарисеї були надто самовдоволені в домаганні збереження писаного закону, як також уснопереданого. Подібне незламне відношення садукеїв до писаного закону правдоподібно «виникло не з якогось спеціального релігійного почуття,— пише єврейський автор Гаалиагу Корнфілд,— але як політичне знаряддя, щоб протистояти законодавчій владі фарисеїв».

Есеї, інша релігійна група, здається розвинулась протягом цього часу. Вони порвали стосунки з офіційним священством, не брали участі в релігійній службі й жертвуванню в храмі, але теж вимагали строгого додержування Закону. Так як фарисеї, до яких вони подобали в різні способи, есеї стали жертвою елліністичного впливу, і засвоїли віру в безсмертя душі.

Правдоподібно в цій секті не було більше як 4000 членів, усі дорослі чоловіки, багато з яких дали обітницю безшлюбності. Вони жили в [громадських] общинах, у відокремлених суспільствах порозкиданих по цілій Палестині. Іудейська енциклопедія (англ.) говорить про їхній уявний пацифізм кажучи що «це було подібне до сучасних Свідків Єгови». Очевидно есени не були точно нейтральними так як Свідки Єгови сьогодні. Єврейська Ілюстрована біблійнія енциклопедії каже, що есеї «героїчно воювали в повстанні проти Риму. Декотрі з них навіть були провідниками бунту». Давньоєврейський історик Йосиф (Флавій) говорить про одного з їхніх провідників — один «Іван Єсей», який служив єврейським генералом у повстанні з 66 р. н. е.

Мертвого моря рукописи, знайдені в 1947 р., поміщають інформацію про релігійну секту кумран, яка декотрі вчені вірять була подібна до есеїв. Відносно думки, що Іван Хреститель і Ісус належали до цієї групи, або принаймні були під її впливом, то Нова британська енциклопедія каже: «Важливі доводи... не погоджуються з цим припущенням». Знаходяться «основні різниці між сектою кумран а Іваном Хрестителем... [як також] цілковиті різниці між поглядами цієї секти а цілості Ісусової служби, Його звістки спасіння, Його розуміння Божої волі.... а зокрема, Його радикальний наказ, щоб любити грішників і вигнанців із суспільства, а також Його дружби з ними».

В дійсності, кожна єврейська релігійна секта протистояла Іванові Хрестителеві й Тому Якого він оголошував бути Месією. Замість повірити Івановій звістці, багато священиків, каже Йосиф, звернулись до зелотів, єврейських революціонерів, які прагнули самовизначення. Протягом багатьох років, такі групи, протистоячі римському пануванні, яке заступило грецьке у 63 р. до н. е., продовжували тероризм. Зрештою в 66 р. н. е., вони явно збунтувались. Це довело до знищення єврейського храму й їхнього священства. Месіанська надія потьмяніла.

Іудаїзм без храму, без священства

Століття перед, протягом, а навіть мабуть коротко після поневолення вавілонянами, євреї домагались великого знання Закону. Будувались училища, тобто, синагоги, і з того часу відвідували храм тільки на спеціальних оказіях, щоб жертвувати. Отже, до першого століття н. е. поклоніння звичайно відбувалось у синагогах. Тоді, після знищення храму в 70 р. н. е., на думку євреїв синагоги заступили храм.

Замість неіснуючого священства, рабини стали вчителями Закону. Садукеї втратили свою ефективність, а єсеї просто зникли, і фарисеї стали безперечними провідниками. Елліс Рівкін з Єврейського унія коледжу пояснює їхній вплив так: «З усного закону фарисеїв виплили Мішна, палестинські й вавілонські Талмуди, геонічні, середньовічні, і сучасна респонса (писемне рішення рабинської влади), і різні кодекси єврейського закону». Нова британська енциклопедія додає: «Саме сьогодні різні єврейські групи, правовірні, консервативні, або реформатські, усі заявляють пряме духовне походження від фарисеїв і рабинських мудреців».

Месіанські надії в діаспорі

Ще перед 70 р. н. е., мільйони євреїв мешкали поза Палестиною, зокрема в Сірії, Малій Азії, Вавілонії, і Єгипті. Проте, після 70 р. н. е., позосталі євреї розпорошились до життя в діаспорі, грецьке слово на «розсіяння». Навіть у діаспорі, багато євреїв держались надії самовизначення під майбутнім Месією. Єврейський провідник Бар-Кохба доказався бути фальшивий Месія, був неуспішним керівником антиримського повстання в 132 р. н. е. Так як каже в Єврейській енциклопедії, було 28 таких фальшивих месіїв з тих пір до 1744 р. н. е.

Зрозуміло, що месіанська надія стала потьмянілою. Іудейська енциклопедія (англ.) пояснює це так: «В єврейській ідеології в середньовіччі не було зрозумілого, з’єднаного поняття Месії,.. і в талмудичній літературі, як також у різних Мідрашімах (розяснення Святого Письма євреями) поміщалось багато протилежних поглядів». Так рано як у 12 столітті, єврейський філософ, Мойсей Маймонід сперечався, що царювання Месії правдоподібно стосувалось вищого суспільства. У 19 столітті, реформовані євреї «замінили віру в месіанську добу вірою в особистого Месію... Месіанська надія була відрізана від її традиційних зв’язків з поворотом розпорошених [євреїв] у Сіон».

Коротко перед цим, рух Гаскала (освіченість) в Європі ще більш ускладнив справу. Він поширював іудаїзм, охочий пристосуватись до життя в країнах Західного світу. Це допомогло розділити євреїв на дві групи. Одні вважали самовизначення у відновленій єврейській батьківщині під Месією бути на першому місці, а друга вірила, що об’єднання в життя країни народження було важливішим.

Ці розвитки, як також зростання антисемітизму, приготовило дорогу на народження сучасного сіонізму, під керівництвом Теодора Герсла при кінці 19 століття. Сьогодні, у липні 1990 р., 42 роки після заснування держави Ізраїлю, євреї втішаються самобутністю, як єврейське суспільство на єврейській батьківщині, яку він передбачував. Але чи здійснились їхні месіанські надії?

Якщо здійснились, то чому ж декотрі євреї, так як було сказано в лондонському Таймс, бачать «у сіонізмі богохульство, яке здійснилось із створінням Ізраїлю»? Чому померлий історик Теодор Г. Уайт, сам єврей, признав відверто: «Між євреями є багато різних суперечних сект,.. так як між протестантами»? Чому ж журнал Тайм, звернуши увагу в 1987 р. на сварливі релігійні групи в кнесеті (однопалатному парламенті держави Ізраїлю), сказав: «Необхідно віднайти якогось тривалого розв’язання, щоб зберегти Ізраїль... від згубного розділення сам проти себе»?

Самобутність сучасних євреїв подає малу надію на майбутність. Покладаючись на людську політику, щоб нею здійснити свою месіанську надію, іудаїзм зігнорував слова свого власного священного писання: «Краще вдаватись до Господа ніж надіятися на людину... Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема» (Псалом 118:8; 146:3).

У протилежності труднощам багатьох євреїв установити свою тотожність з месіанською надією, то кілька з їхніх предків ще в першому столітті н. е. не мали таких труднощів. (Дивіться Івана 1:41). Вони стали послідовниками Того, Якого прийняли бути Месією, і запопадливими захисниками релігії, яку ми відповідно називаємо «Шлях віри, надії, і любови». Пояснемо це в наступному номері цього журналу.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Усе, що залишилось євреям з їнього святого храму, знищений в 70 р. н. е. є західний мур, загальновідомий як стіна плачу.