Усе життя в мандрах

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІСПАНІЇ

КОЛИ на зміну короткому літу приходить довга люта зима, життя в Арктиці стає майже неможливим. Чимало крилатих мешканців полярного краю, пробувши на батьківщині лише два місяці, змушені летіти до Австралії, Південної Америки чи Південної Африки. Більшу частину року вони мандрують з місця на місце в пошуках їжі та затишних місцин. А втім, для багатьох болотяних птахів такі перельоти — нормальне явище.

Болотяні птахи зазвичай гніздяться на мілководді, здебільшого в безлюдних місцяхa. Коли в Північній півкулі холоднішає, вони мігрують у тепліші широти, де юрмляться на болотах, у річкових заплавах, на піщаних і скелястих берегах. Але із приходом спеки тамтешні узбережжя наповнюються туристами, і птахи знову повертаються до Арктики та субарктичних регіонів. Тут, в їхніх рідних краях, настає літо і з’являється вдосталь поживи для майбутнього потомства.

Ці птахи не вирізняються надто барвистим оперенням. Проте їхнє вміння виконувати найрізноманітніші маневри не залишить байдужим нікого. «Їх вважають неперевершеними майстрами польоту. Вони можуть летіти над самою поверхнею води або ж здійматися на висоту понад 6 кілометрів»,— зазначається в книжці «Болотяні птахи. Незвичайні мешканці узбереж» (англ.).

Безпека в зграї

У місцях, де багато поживи, болотяні птахи різних видів збираються великими колоніями. Здається, саме в згуртованості їхня сила. Серед тисяч пернатих хтось обов’язково помітить хижака і підніме тривогу. Тому нападник, скажімо сокіл сапсан, ніколи не стане атакувати зграю, а шукатиме поодинокої жертви.

Коли ціла колонія несподівано здіймається вгору, в багатьох перехоплює подих. Немов за однією командою, сотні, навіть тисячі птахів, звиваються, кружляють, підіймаються й сідають. «Їхнє злагоджене й точне маневрування в польоті можна назвати справжнім чудом»,— говориться у «Визначнику птахів світу» (англ.). Завдяки спеціальним зйомкам зграї чорнодзьобиків орнітологи помітили, що достатнього лише одному птахові піднестися вгору, як усі решта моментально наслідують його.

Навколосвітні подорожі

Певні види болотяних птахів не раз облітають цілу земну кулю, тож їх можна побачити в будь-якому куточку світу. Наприклад, побережник ісландський та перевізник мігрують у найвіддаленіші північні райони і там висиджують пташенят. Цікаво, що за рік болотяні птахи долають близько 32 000 кілометрів.

Хоча деяким птахам доводиться перетинати моря та океани, вони ніколи не перепочивають на воді, бо не вміють плавати. Для того щоб долати величезні відстані, пернатим потрібно чимало енергії. Приміром, авіалайнер на подібну подорож мусить запастись такою кількістю пального, яка б становила 40 відсотків його ваги. А де ж птахам взяти стільки «пального»?

«Їхнім паливом є жир. Тож улітку птахи готуються до тривалого перельоту. Осівши на болотянистих берегах, ті ненажери швидко набирають вагу, яка протягом кількох тижнів зростає вдвічі»,— пише Дейвід Еттенбороу в своїй книжці «Життя птахів» (англ.). «Такі жирові запаси можуть бути навіть більшими, ніж подає статистика, але птахи не набирають «зайвої» ваги. Це можливе завдяки тому, що їхні внутрішні органи, навіть мозок і кишки, зменшуються в об’ємі».

Скажімо, багатьох дивує тихоокеанський пісочник золотий, який мігрує з Аляски на Гавайські острови. Цей птах надзвичайно витривалий, оскільки він без перепочинку пролітає приблизно 4500 кілометрів. До того ж вражають його навігаційні здібності: посеред безкраїх океанських просторів він легко знаходить невеличкі Гавайські острови. Як показали спостереження, цей довгий шлях птах долає менш ніж за чотири дні. А за все своє життя він здійснює понад 20 таких подорожей.

Після повернення до рідної Арктики в пернатих починається гаряча пора. Всього за два тижні вони мусять знайти собі пару, відвоювати територію та побудувати гніздо. Згодом три тижні вони висиджуватимуть яйця, а наступні три — годуватимуть своїх малят. До кінця липня ці птахи разом з потомством знову вирушать на південь.

Що загрожує болотяним птахам?

Під час довгих перельотів на болотяних птахів чекає чимало небезпек. Однією з них є мисливці. У ХІХ столітті натураліст Джон Джеймс Авдубон повідомив, що лише за один день група мисливців відстріляла 48 000 американських сивок бурокрилих. Сьогодні світова популяція цього виду значно менша, ніж кількість вбитих птахів у той день.

Осушення боліт — це ще одна загроза для болотяних птахів. Адже вони не здатні швидко пристосуватись до нових умов проживання. «Люди можуть легко зруйнувати інстинкти, які набувалися болотяними птахами тисячі років, а саме: вибір міграційних маршрутів та місць гніздування й зимівлі»,— пояснюється в книжці «Навколосвітні мандрівки болотяних птахів» (англ.). Виживання багатьох видів залежить від того, чи вдасться людині зберегти численні місця перепочинку перелітних птахів.

Візьмімо для прикладу побережника ісландського. Ці птахи щороку навесні злітаються із південного сходу Бразилії до затоки Делавер, що простягається вздовж південно-західного узбережжя штату Нью-Джерсі (США). Тут вони живляться яйцями, які відкладають самки мечохвоста. Побережники ісландські здійснюють «найдовші безперервні перельоти», тому вони мусять накопичити багато жиру. За два тижні крилаті мандрівники пролітають майже 8000 кілометрів. Протягом тієї мандрівки вони втрачають половину своєї ваги.

Однак якщо природоохоронці докладатимуть більших зусиль, їм вдасться зберегти місця перепочинку, які так необхідні для виживання болотяних птахів. Можливо, перелітні птахи злітаються недалеко й від вашої домівки. Спробуйте поспостерігати за їхніми майстерними маневрами й галасливою метушнею. Це принесе вам незабутні враження.

Як написав натураліст Артур Моріс, «кожен, хто хоч раз, причаївшись десь на безлюдному узбережжі чи болотистому березі, спостерігав за куликами, обов’язково повернеться туди вдруге. Адже синхронний політ чорно-білої зграї завжди викликає подив і вселяє глибоке благоговіння».

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 18]

Крилаті мандрівники

Побережника ісландського вважають рекордсменом у польотах на довгі дистанції. Він гніздиться далеко на півночі Канади, а зимувати летить на захід Європи чи на крайній південь Південної Америки (загалом це понад 10 000 кілометрів).

[Відомості про джерело]

KK Hui

Велетенські зграї побережників чорноволих можна побачити як в Нідерландах, так і в Мавританії.

Веретенник малий гніздиться на території Сибіру і здійснює далекі мандрівки на Британські острови, Близький Схід, до Південної Африки, Австралії й Нової Зеландії.

На перевізників можна натрапити у будь-якій частині світу. Деякі з них виводять потомство за 950 кілометрів від Північного полюса.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Болотяні птахи мусять накопичити великі запаси жиру, аби без зупинок перетнути океанські простори.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Перевізники почуваються безпечно у великих зграях.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Кулик-сорока строкатий.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Щоголь вишукує їжу на болоті.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Панорамні фото зверху і знизу: © Richard Crossley/VIREO