У полоні болісних думок

НІКОЛЬ ще з 14 років часто почувалась пригніченою. Але в 16 з дівчиною почало творитись щось незрозуміле. Вона постійно відчувала якесь дивне емоційне піднесення і була надзвичайно енергійною. У голові крутилося безліч думок, мова стала уривчаста, і зовсім не хотілося спати. До цього додалися безпідставні підозри, що друзі використовують її. Пізніше Ніколь почала твердити, що може за бажанням змінювати колір предметів. І тоді мати дівчини зрозуміла, що дочка потребує допомоги спеціаліста, й повела її до лікарні. Уважно поспостерігавши за станом Ніколь, лікарі зрештою поставили діагноз: маніакально-депресивний психоз (МДП)a.

Сьогодні мільйони людей у світі, подібно до Ніколь, страждають від емоційних розладів — чи від МДП, чи від якоїсь форми депресії. Вплив цих захворювань на життя людини може бути жахливим. «Протягом багатьох років я сильно мучився,— розповідає Стів, хворий на МДП.— То впадав у глибоке пригнічення, то відчував незвичайне піднесення. Коли почав лікуватися, мій стан покращився, але й далі було досить важко».

Що викликає емоційні розлади? Як почувається людина, що страждає від депресії або МДП? Як допомогти хворим і тим, хто ними опікується?

[Примітка]

Важка боротьба з емоційними розладами

ЕМОЦІЙНІ розлади в наш час трапляються дедалі частіше, і це викликає велике занепокоєння. Наприклад, нині у світі від серйозної депресії, яка характеризується глибоким смутком і повною апатією, страждає понад 330 мільйонів чоловік. Гадають, що через 20 років депресія за кількістю жертв поступатиметься лише серцево-судинним захворюванням. Тож не дивно, що дехто вважає її такою ж поширеною серед психічних хвороб, як застуду серед респіраторних.

В останні роки багато говориться про маніакально-депресивний психоз (МДП). Симптомом цього розладу є сильні перепади настрою — від глибокого пригнічення, або депресії, до надзвичайного емоційного піднесення, манії. «Під час депресивної фази,— зазначається у книжці, опублікованій нещодавно Американською медичною асоціацією,— людину можуть переслідувати думки про самогубство. А коли починається маніакальна фаза, розум затуманюється і хворий не усвідомлює, якої шкоди можуть завдати його дії».

Вважають, що від МДП страждає коло 2 відсотків населення США, тобто лише у цій країні налічуються мільйони хворих. Але самі цифри не можуть передати мук, яких зазнають ці нещасні.

Депресія — стан глибокого пригнічення

Більшості з нас відомо, що таке пригнічення. З часом, можливо через кілька годин або днів, це почуття зникає. Однак депресія — це щось набагато серйозніше. В якому значенні? «Зазвичай ми усвідомлюємо, що поганий настрій зрештою минеться,— пояснює д-р Мітч Ґолант,— але людина, в якої депресія, потрапляє в такий коловорот почуттів і думок, що взагалі не знає, коли і як вона вирветься з нього і чи вирветься взагалі».

Існують різні форми депресії. Дехто, наприклад, страждає від так званої сезонної депресії, яка починається в певний період року — переважно взимку. «Хворі на сезонну депресію кажуть: чим далі на північ вони живуть і чим похмуріша погода, тим гірше вони почуваються,— говориться у книжці, виданій Народним медичним товариством.— Хоча сезонну депресію, як правило, пов’язують з похмурими зимовими днями, у деяких випадках вона виникає в хмарну погоду будь-якої пори року, а також внаслідок роботи в темному приміщенні або навіть через погіршення зору».

Що викликає депресію? На це запитання важко відповісти. Іноді причиною депресії є спадковість, але у більшості випадків вона виникає в результаті якихось сильних потрясінь. Помічено також, що депресію виявляють удвічі частіше в жінок, ніж у чоловіківa. Проте це не означає, що чоловіки повністю захищені. Навпаки, фахівці твердять, що від 5 до 12 відсотків чоловіків у якийсь період свого життя страждатимуть від депресії.

Коли людина стає жертвою депресії, її життя цілком змінюється. «Недуга перевертає все з ніг на голову,— каже Шіла, яка хворіє на депресію,— вона позбавляє вас упевненості, самоповаги, здатності чітко мислити й приймати рішення, а тоді, повністю заволодівши вами, завдає кілька сильних ударів, щоб переконатись, чи ви ще тримаєтесь на ногах».

Часом хворим на депресію стає легше, коли вони діляться своїми почуттями зі співчутливою людиною (Йова 10:1). Все ж слід зазначити, що депресії, спричиненої хімічним дисбалансом у мозку, неможливо позбутися лише позитивними думками. У таких випадках особа просто не в стані контролювати свій настрій. І, подібно до рідних та друзів, вона може не розуміти, чому так почувається.

Ось що розповідає християнка, на ім’я Паулаb, яка мучилась від приступів незрозумілого пригнічення, аж поки у неї не виявили депресії. «Іноді відразу після християнського зібрання,— розповідає вона,— я втікала у свою машину і без будь-якої причини заливалась слізьми. Мене охоплювало почуття невимовної самотності й болю. Хоча я мала багато друзів, які піклувалися про мене, я цього просто не помічала».

Щось подібне відбувалося з Еллен, яка через депресію навіть потрапила до лікарні. «У мене є чоловік, два сини та дві чудові невістки. Я знала, що всі вони щиро мене люблять»,— каже жінка. Здоровий глузд, здається, мав би переконати Еллен, що життя прекрасне, що сім’я цінує її. Але в нерівному бою з депресією негативні думки, хоч би якими нелогічними вони видавались, можуть цілком поглинути хворого.

Слід також згадати про вплив депресії на членів сім’ї хворого. «Коли хтось з ваших рідних потерпає від депресії,— пише д-р Ґолант,— ви живете в стані постійної непевності, ніколи не знаючи, коли закінчиться приступ депресії або ж розпочнеться знову. Вас може огорнути глибокий жаль, а навіть гнів через те, що життя, мабуть, вже ніколи не буде таким, як раніше».

Нерідко діти першими помічають, що з батьком чи матір’ю щось негаразд. «Дитина, мати якої страждає від депресії, тонко відчуває її емоційний стан і помічає найменші зміни в настрої та поведінці»,— пише д-р Ґолант. Д-р Керол Воткінс зазначає, що такі діти «часто мають гіршу поведінку, погано ладять з однолітками і їм важче дається навчання. Існує також більший ризик, що й самі вони колись страждатимуть від депресії».

МДП. Постійна мінливість

Депресія — дуже серйозний розлад. Але коли вона чергується з манією, то це вже маніакально-депресивний психозc. «При маніакально-депресивному психозі постійною є лише його мінливість»,— говорить хвора, на ім’я Люсія. Як зазначається в «Психіатричному бюлетені Гарвардського університету», під час маніакальної фази людина «може бути страшенно настирливою та деспотичною, і її нерозсудлива, непогамовна активність іноді раптово переростає в роздратування або гнів».

Ленор пригадує свій стан під час особливо сильного приступу манії. «Мене аж переповнювала енергія,— каже вона.— Багато хто просто захоплювався мною і говорив, що теж хотів би бути таким енергійним. Часто я відчувала в собі стільки сили, що мені здавалось, ніби можу все. Я по багато годин займалась спортом, а спала зовсім мало — лише дві-три годинки. Проте коли прокидалась вранці, то почувалась бадьорою і такою ж енергійною, як попереднього дня».

Але згодом над Ленор стали збиратись темні хмари. «У момент найбільшого піднесення,— розповідає вона,— я відчувала, як глибоко всередині наростає страшна тривога, яку не можу придушити. В миг ока з добродушної згідливої людини я перетворювалась на агресивного тирана. Без усякої причини я накидалася з різкими словами на своїх рідних. Злилась, ненавиділа всіх і цілковито втрачала контроль над собою. А потім раптом ставала зовсім безсилою, пригніченою й упадала в глибоку депресію. Я вважала себе нікчемною і дуже поганою. Або ж знову могла стати неймовірно веселою, ніби нічого не трапилось».

Дивна поведінка хворих на МДП дуже спантеличує їхніх рідних. Мері, чоловік якої страждає від МДП, каже: «Іноді я просто розгублююсь, коли бачу, як мій чоловік, котрий ще хвилину тому був веселий і балакучий, раптом замикається і впадає в пригнічення. Дуже важко погодитись з тим, що він взагалі не володіє своїми емоціями».

Але часто самому хворому цей розлад може завдавати навіть більше болю, ніж його родичам. «Я заздрю врівноваженим і стабільним людям,— каже Ґлорія, яка страждає від цього психозу.— Стабільність — це місце, яке такі хворі, як я, тільки відвідують. Але жоден з нас там не живе».

Що викликає МДП? Один із факторів — спадковість, яка у випадку МДП відіграє більшу роль, ніж при депресії. «Згідно з деякими науковими вивченнями,— говорить Американська медична асоціація,— ризик виникнення МДП у близьких родичів хворого, тобто в батьків, братів, сестер або дітей, у 8 — 18 разів вищий, ніж у близьких родичів здорових людей. Крім того, близькі родичі хворого на цей психоз більш схильні також до глибокої депресії».

МДП, на відміну від депресії, вражає однаково як жінок, так і чоловіків. Найчастіше психоз починається, коли людині уже за 20, хоча іноді розвивається і в підліткові та дитячі роки. Однак навіть фахівцям буває дуже важко, проаналізувавши симптоми, поставити правильний діагноз. «МДП — це справжній хамелеон. Симптоми різняться від пацієнта до пацієнта і навіть від приступу до приступу в того самого хворого,— пише д-р Френсіс Марк Мондімор з медичного факультету Університету Джонса Гопкінса.— Це примара, яка в темних ризах меланхолії може несподівано напасти на свою жертву, а тоді, зникнувши на довгі роки, повернутися у божевільно-блискучих шатах манії».

Безперечно, емоційні розлади важко діагностувати, а ще важче з ними жити. Все ж ситуація хворих не безнадійна.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 6]

«Стабільність — це місце, яке такі хворі, як я, тільки відвідують. Але жоден з нас там не живе» (ҐЛОРІЯ).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

Симптоми глибокої депресіїd

● Пригнічений стан принаймні протягом двох тижнів.

● Втрата інтересу до того, що колись приносило задоволення.

● Різка зміна ваги.

● Постійна сонливість або безсоння.

● Неймовірне пришвидшення чи сповільнення рухових навиків.

● Сильна втома без видимої причини.

● Почуття нікчемності та/або безпідставної вини.

● Неспроможність зосередитись.

● Нав’язливі думки про самогубство.

Деякі з цих симптомів властиві також дистимії — легкій, але хронічній формі депресії.

[Примітка]

Надія для хворих

У МИНУЛОМУ люди часто уникали тих, хто страждав від емоційних розладів. Внаслідок цього багато хворих відчували, що вони нікому не потрібні. Дехто через свій розлад втратив роботу або не міг ніде влаштуватися. Від інших відверталися навіть їхні родичі. І все це лише поглиблювало проблеми хворих та перешкоджало їм видужати.

Але в останні десятиліття було зроблено великий поступ у розумінні депресії та МДП. Тепер відомо, що ці розлади піддаються лікуванню. Все ж отримати допомогу не завжди легко. Чому?

Як розпізнати симптоми

Емоційний розлад неможливо виявити за допомогою аналізу крові чи рентгену. Лікарі мусять який час поспостерігати за пацієнтом: за його поведінкою і мисленням. Діагноз ставлять лише за наявності цілої групи симптомів. На жаль, іноді члени сім’ї та друзі не усвідомлюють, що чиїсь дивацтва свідчать про емоційний розлад. «Навіть коли люди визнають, що особа поводиться не так, як інші,— пише д-р Дейвід Дж. Мікловіц,— то можуть зовсім по-різному пояснювати причину такого поводження».

Крім того, коли рідні вже розуміють, що ситуація серйозна, іноді нелегко переконати самого хворого звернутися до лікаря. Або ж якщо ви самі страждаєте, то просто не бажаєте нічиєї допомоги. Д-р Марк С. Ґолд каже: «Можливо, ви погоджуєтесь з думками, які приходять вам у голову під час депресії,— що ви нікчема і що таким, як ви, нічого вже не допоможе. Можливо, вам хочеться порадитися з фахівцем, але ви соромитесь свого стану, бо, на вашу думку, самі в усьому винні... А може, ви й не здогадуєтесь, що у вас депресія». Проте знайте, що тим, хто страждає від глибокої депресії, аж ніяк не обійтись без лікаря.

Безперечно, кожен з нас час від часу почувається пригніченим, але це зовсім не означає, що ми потерпаємо від якогось емоційного розладу. Та що, коли такий стан — не просто перепади настрою? І що, коли він триває надто довго — скажімо два тижні або й більше? До того ж пригнічення може заважати вам нормально жити — працювати, навчатися в школі або ж спілкуватись з друзями. У такій ситуації варто було б порадитися з фахівцем, який міг би встановити діагноз і взятися за лікування депресії.

Якщо причиною розладу є хімічний дисбаланс, тоді необхідне медикаментозне лікування. У інших випадках лікар може порадити пройти курс сеансів психотерапії, які допоможуть хворому давати собі раду з пригніченням. Іноді корисно поєднати цих два методи лікуванняa. Найважливіше, щоб особа не сиділа склавши руки, а шукала допомоги. «Часто хворі бояться встановлення діагнозу, бо соромляться своєї недуги,— каже Ленор, про яку згадувалося в попередній статті.— Однак дуже шкода, коли людина, підозрюючи у себе хворобу, не звертається за допомогою, яка їй конче потрібна».

Ленор розповідає про те, що сама пережила. «Протягом року я майже не вставала з ліжка,— каже вона.— Потім одного дня, коли почувалась трохи ліпше, вирішила зателефонувати лікарю і записатись на прийом». Їй поставили діагноз маніакально-депресивний психоз і призначили лікування. Це стало поворотним пунктом в її житті. «Коли приймаю медикаменти, то почуваюся дуже добре, як до хвороби,— каже Ленор,— але мушу завжди нагадувати собі, що коли перестану вживати ліки, то все повернеться знову».

У подібній ситуації опинився Брендон, який страждає від депресії. «У підлітковому віці,— розповідає він,— через пригнічення та почуття нікчемності я часто думав про самогубство. І, лише коли мені було за 30, я пішов до лікаря». Щоб тримати ситуацію під контролем, Брендон, як і Ленор, приймає ліки. Проте це ще не все. «Аби підтримувати себе в добрій формі,— каже він,— я дбаю і про свій розум, і про тіло. Намагаюсь достатньо відпочивати і слідкую за своїм харчуванням. Також я наповнюю свій розум і серце позитивними думками з Біблії».

Однак Брендон зазначає, що депресія — це медична проблема, а не духовна. Усвідомлення цього дуже важливе для одужання. Брендон говорить: «Якось один співхристиянин, бажаючи допомогти мені, сказав, що, оскільки в Галатів 5:22, 23 радість названо плодом Божого святого духу, я, мабуть, перешкоджаю дії того духу й тому ходжу пригнічений. Після таких слів мені лише погіршало. Але відколи почав лікуватися, чорні хмари над моєю головою стали поволі розвіюватись. Я почуваюсь набагато ліпше! Шкода, що не звернувся за допомогою раніше».

Як виграти боротьбу

Навіть після того як діагноз встановлено й розпочато лікування, емоційний розлад і далі створює хворому постійні труднощі й проблеми. Келі, яка веде боротьбу з глибокою депресією, щиро вдячна медикам за допомогу. Вона також каже, що для неї дуже важлива підтримка з боку інших. Спочатку Келі взагалі не хотіла звертатися за допомогою, бо боялася когось обтяжувати. «Я мусила навчитися не тільки шукати допомоги, але й приймати її,— каже вона.— І, коли почала говорити про свої почуття, тоді стала потроху долати пригнічення».

Будучи Свідком Єгови, Келі разом зі співвіруючими відвідує зібрання у Залі Царства. Але іноді навіть ці радісні зустрічі перетворюються для неї у випробування. «Часто я відчуваю, що штучне світло, багато людей і шум негативно впливають на мене. Тоді з’являється почуття вини і депресія поглиблюється. У такі хвилини мені здається, ніби мій розлад свідчить про духовну слабкість». Що вона робить у таких випадках? Келі розповідає: «Я зрозуміла, що депресія — це хвороба, з якою треба постійно боротися. Вона не вказує на брак любові до Бога чи до співхристиян і аж ніяк не вказує на духовну слабкість».

Люсія, про яку вже згадувалося у цій серії статей, дуже вдячна за чудову допомогу, котру їй надають лікарі. «Завдяки порадам психіатра я навчилася давати собі раду з перепадами настрою, які супроводжують цю хворобу»,— каже вона. Люсія також наголошує на важливості відпочинку. «Щоб давати собі раду в період манії, необхідно добре висиплятися,— зазначає жінка.— Чим менше я сплю, тим сильніше виявляється розлад. Навіть коли сон не приходить, я змушую себе просто лежати й відпочивати».

Шілі, про яку теж йшлося раніше, допомагає ведення щоденника, в котрому вона записує свої почуття й думки. Жінка помітила, що тепер більш позитивно дивиться на життя. Але час від часу розлад і далі дається взнаки. «Коли я втомлена, у розум починають закрадатися негативні думки,— говорить Шіла.— Але я навчилася відкидати їх або принаймні не перейматись ними».

Потіха з Божого Слова

Біблія приносить потіху й розраду багатьом людям, які страждають від «думок болючих» (Псалом 94:17—19, 22). Шері, наприклад, особливо допомагають рядки з Псалма 72:12, 13. Там псалмоспівець каже про Божого призначеного Царя, Ісуса Христа: «Визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги! Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних». Також Шері потішають слова апостола Павла, записані в Римлян 8:38, 39: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої».

Елейн, яка страждає від МДП, каже, що для неї близькі взаємини з Єговою — це ніби якір у життєвих бурях. Її дуже потішають слова псалмоспівця: «Серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже» (Псалом 51:19). «Як приємно знати, що наш ніжний небесний Батько, Єгова, все розуміє,— говорить вона.— Наближаючись до нього в молитві, особливо коли огортає тривога й страх, я відчуваю його підтримку».

Як ми побачили, емоційні розлади створюють особливі труднощі. Проте Шері й Елейн переконалися, що завдяки цілковитому довір’ю до Бога і відповідному лікуванню можна вести більш-менш нормальне життя. А як близькі й друзі можуть допомогти тим, хто страждає від МДП або депресії?

[Примітка]

[Вставка на сторінці 10]

«Відколи почав лікуватися, чорні хмари над моєю головою стали поволі розвіюватись. Я почуваюсь набагато ліпше!» (БРЕНДОН).

[Рамка на сторінці 9]

Зі спостережень подружнього партнера

«Люсія дуже добра й прониклива особа і до своєї хвороби любила допомагати іншим. Навіть тепер у періоди просвітлення, коли вона спокійна, люди тягнуться до неї. Але більшість не розуміє, що емоційний стан Люсії може різко змінюватися від депресії до манії. Це наслідок маніакально-депресивного психозу, від якого вона страждає вже чотири роки.

Під час маніакальної фази Люсія може не спати до першої, другої або й третьої ночі, бо їй до голови приходить безліч цікавих ідей. Енергія аж б’є через край. Люсія на все гостро реагує і бездумно витрачає гроші. Вона не боїться найнебезпечніших ситуацій, вважаючи, що з нею нічого не трапиться, і нехтує будь-якою небезпекою — моральною, фізичною чи якоюсь іншою. Така імпульсивність може призвести до самогубства. А по п’ятах за манією завжди йде депресія, сила якої зазвичай пропорційна силі попередньої фази.

Моє життя неймовірно змінилося. Хоча Люсія лікується, однак хвороба не відступає і те, що нам вдалося зробити вчора, неможливо зробити сьогодні і невідомо, як буде завтра. У будь-яку хвилину все може помінятись. Я ніколи не думав, що навчуся так добре пристосовуватись до обставин» (Маріо).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 11]

Якщо не обійтись без ліків

Дехто вважає, що приймати ліки при емоційних розладах — ознака слабохарактерності. Але розгляньте такий приклад: хворий на діабет мусить дотримуватися програми лікування, яка може включати інсулінотерапію. Чи це свідчить про його слабовільність? Звичайно ж ні! Просто уколи інсуліну допомагають організму засвоювати поживні речовини, і завдяки цьому людина залишається здоровою.

Подібно виглядає ситуація із вживанням ліків від депресії та МДП. Хоча багатьом хворим допомогли психотерапевтичні сеанси, завдяки яким вони зрозуміли, що з ними діється, але цього не завжди достатньо. У випадку хімічного дисбалансу в мозку самих розмов і логічних пояснень замало. Стівен, який страждає від МДП, каже: «Лікар навів мені цікаву ілюстрацію. Людину можна навчити чудово їздити на машині, але якщо їй дати автомобіль без керма чи гальм, їй не допоможе жодне навчання. Подібно й самі психотерапевтичні сеанси можуть не допомогти хворому на депресію. Насамперед треба відновити хімічний баланс у мозку».

[Ілюстрація на сторінці 10]

Біблія приносить потіху й розраду багатьом людям, які страждають від негативних думок.

Як інші можуть допомогти

МОЖЛИВО, хтось із ваших близьких чи знайомих також страждає від депресії або МДП. Як ви можете допомогти такій людині? Д-р Дж. Джафі з Національного союзу для допомоги психічно хворим, радить: «Не плутайте недугу з хворим. Ненавидьте хворобу, але любіть її жертву».

Жінка, на ім’я Сузанна, дійсно мала достатньо терпіння й любові до своєї подруги, хворої на МДП. «Іноді подруга просто не хотіла мене бачити»,— розповідає Сузанна. Але це не знеохотило Сузанну, а, навпаки, спонукало більше дізнатися про МДП. «Тепер,— каже вона,— я усвідомлюю, наскільки хвороба впливає на поведінку подруги». Сузанна заохочує докладати зусиль, аби зрозуміти почуття хворого: «Завдяки цьому ви зможете побачити й полюбити чудову особистість, яку приховує недуга».

Коли від МДП страждає член вашої сім’ї, тоді така щира підтримка особливо важлива. Маріо, про якого згадувалось раніше, швидко зрозумів це. Його дружина, про котру теж уже говорилося, потерпає від МДП. Маріо розповідає: «Мені дуже допомогло те, що я з самого початку ходив з дружиною до лікаря і сам немало читав про цю дивну хворобу. Також ми з Люсією багато розмовляли й намагалися разом долати всі труднощі».

Підтримка християнського збору

Біблія заохочує всіх християн: «Потішайте малодушних [«пригнічені душі», НС]... усім довготерпіть» (1 Солунян 5:14). Як це робити? Насамперед важливо зрозуміти різницю між емоційним розладом і духовною хворобою. Наприклад, апостол Яків писав, що молитва може вздоровити духовно недужого (Якова 5:14,15). Але фізично хворі, за словами Ісуса, потребують лікаря (Матвія 9:12). Безперечно, правильно молитися до Єгови про всі наші турботи, в тому числі і про здоров’я (Псалом 55:23; Филип’ян 4:6, 7). Однак Біблія не говорить, що стан нашого здоров’я поліпшиться, якщо ми лише будемо більше займатись духовними справами.

Отож проникливі християни не натякатимуть, що людина сама винна у своїй депресії. Це вплине на хворого так само, як на Йова вплинули слова його фальшивих розрадників (Йова 8:1—6). При депресії часто ніяк не обійтись без медикаментів. Особливо це стосується тих випадків, коли людина перебуває у глибокій депресії і, можливо, навіть думає про самогубство. Тоді допомога фахівців просто необхідна.

Проте співхристияни теж можуть багато робити, щоб підтримати хворого. Для цього, безперечно, потрібна терпеливість. Наприклад, якийсь вид християнського служіння може особливо лякати тих, хто страждає від емоційних розладів. Діана, хвора на МДП, зізнається: «Однією з найбільших труднощів для мене є проповідування. Важко з посмішкою на устах нести людям добру новину з Біблії, якщо почуваєшся погано й тобі зовсім не радісно».

Щоб допомагати таким особам, намагайтесь бути співчутливими (1 Коринтян 10:24; Филип’ян 2:4). Спробуйте дивитися на певні справи не власними очима, а очима хворого. Не пригнічуйте його, вимагаючи забагато. «Коли мене сприймають таким, яким я є тепер,— каже Карл, котрий бореться з депресією,— почуття самотності потрохи відступає від мене. Завдяки терпеливості й підтримці кількох старих друзів я зміг ще більше наблизитись до Бога і тепер з радістю допомагаю у цьому іншим».

Дружня підтримка може принести хворим велике полегшення. Цікаво про це сказала Бренда, християнка, яка також страждає від МДП. «Друзі в зборі ставляться до мене з великим співчуттям і завжди підтримують у час пригнічення, ніколи не засуджуючи, як духовно слабку,— розповідає вона.— Іноді вони запрошують мене в служіння, хоча я не в стані сказати ні слова і лише супроводжую їх, або ж тримають для мене місце в Залі Царства, щоб я могла увійти, коли всі вже сидять».

Допомога сердечних і співчутливих старійшин дуже потішає Шері, яка страждає від депресії. Ось що вона каже: «Коли старійшини запевняють, що Єгова любить мене, читають уривки з Божого Слова, Біблії, і розмовляють про майбутній Рай, де пануватиме мир і всі будуть здорові, коли вони моляться зі мною — навіть по телефону, мені стає легше. Усвідомлення того, що Єгова й мої брати так ніжно піклуються про мене, служить великою розрадою».

Безсумнівно, сердечна підтримка близьких і рідних допоможе хворому не піддаватись недузі й радіти життю. «Думаю, що тепер я набагато ліпше контролюю свій стан,— каже Люсія.— Ми з чоловіком доклали для цього чимало зусиль і сьогодні впевненіше дивимось у майбутнє».

Багато жертв емоційних розладів і психічних хвороб усвідомлює, що боротьба з цими страшними недугами є довгою і важкою. Але Біблія обіцяє, що в Божому новому світі «не скаже мешканець «Я хворий!» (Ісаї 33:24). Усі хвороби й розлади, які приносять сьогодні стільки горя, минуться. Роздуми про новий світ, у якому всі недуги — у тому числі й емоційні розлади — підуть у небуття, потішають серце. У новому світі, як каже Біблія, вже не буде ні смутку, ні крику, ні болю (Об’явлення 21:4).

[Вставка на сторінці 12]

Ісус сказав, що хворі потребують лікаря (МАТВІЯ 9:12).

[Вставка на сторінці 13]

Біблія обіцяє, що в Божому новому світі «не скаже мешканець «Я хворий!» (ІСАЇ 33:24).