Далі на схід розташовується село Каїнанту. Норм Шарін вивчав Біблію з більш ніж 50 селянами, які щодня приходили до його хатини. Потім цією групою впродовж двох з половиною років опікувалися піонери Берндт і Ерна Андерссон. «Місцеві жителі рідко милися, майже не носили одягу, не вміли читати і писати та займалися спіритизмом,— згадує Ерна.— Однак завдяки тому, що ми з терпінням і любов’ю навчали їх, невдовзі дехто знав напам’ять і пояснював 150 біблійних віршів».

Берндт і Ерна дуже зблизилися з цими людьми. «Філіал доручив нам переїхати в Кавієнг. Коли жінки дізналися про це, то оточили мене і почали плакати. Вони просто ридали! — каже Ерна.— Заливаючись слізьми, жінки одна за одною ніжно торкались моїх рук та обличчя. Знову і знову я заходила в нашу хатку, щоб дати волю сльозам, а Берндт намагався заспокоїти їх. Але вони були невтішні. Коли ми зрештою вирушили в дорогу, вниз по схилу за нашою машиною бігла ціла юрба і жінки невпинно голосили. Мені й досі важко розповідати про почуття, які охопили мене в той день. Як же ми прагнемо побачитись з цими дорогими нашому серцю людьми в новому світі!» Працю Берндта і Ерни продовжили інші піонери. Невдовзі в Каїнанту утворився чудовий збір.

НАСІННЯ ЦАРСТВА ДАЄ ПЛІД

У місті Маунт-Хаген, що за 130 кілометрів від Гороки, вже на початку 1970-х років існувала маленька група Свідків. Це місто було відоме щотижневим ярмарком, на який приходили тисячі селян з усіх околиць. «На ярмарку ми розповсюджували сотні біблійних публікацій»,— розповідає Дороті Райт, безстрашна піонерка. Коли селяни поверталися до своїх домівок, разом з ними мандрувала і звістка про Царство, досягаючи віддалених місць, до яких не могли дістатися вісники.

Пізніше Джим Райт, син Дороті, разом зі своїм напарником, Керрі Кей-Смітом, отримав доручення проповідувати в місті Банц, що на схід від Маунт-Хагена. Місто лежить у мальовничій долині Вагі, де вирощують чай і каву. Ці піонери зіткнулися із запеклим опором з боку представників церковних місій, котрі намовляли дітей кидати в них каміння і гнати їх з села. Керрі призначили в іншу місцевість, а Джим залишився в містечку сам і продовжував піонерське служіння. Він згадує: «Лежачи в моїй хатинці, я часто серед ночі звертався до Єгови і запитував: “Єгово, навіщо я тут?” Лише через багато років я отримав відповідь на це запитання.

У 2007 році я приїхав з Австралії в Банц на обласний конгрес. Неподалік від того місця, де була моя хатинка, стояв гарний новий Зал Царства, який можна було пристосувати під Зал конгресів на 1000 місць. Щойно я зайшов на подвір’я, як до мене підбіг один брат. Обійнявши мене, він почав плакати. Коли брат зрештою заспокоївся, то розповів, що 36 років тому я вивчав Біблію з його батьком. Пол Таї, а саме так звали цього брата, прочитав батькові книжки для вивчення і пізнав правду. Він також сказав, що служить старійшиною.

На тому конгресі я давав інтерв’ю про переслідування, які довелось знести в цій місцевості. Зворушені почутим, майже всі присутні заплакали. Після програми до мене підійшло кілька братів. Вони обійняли мене і зі сльозами просили вибачення. Вони були тими хлопчаками, які вигнали мене зі свого села, кидаючи каміння і вигукуючи образливі слова. Більш того, серед цих братів був Мангі Самгар, колишній лютеранський пастор, котрий підбурював хлопців. Тепер він служить старійшиною! Скільки ж прекрасних зустрічей подарував цей конгрес!»