Добра новина ширилась на нових територіях, тому піонери докладали величезних зусиль, щоб перекладати літературу місцевими мовами. Джим Сміт пригадує: «Я записував нові слова і вислови та старанно укладав словник і граматику мови тайрума. Цим матеріалом я послуговувався, перекладаючи статті для вивчення з “Вартової башти”. Часто я до пізньої ночі друкував на машинці перекладені статті, які роздавав тим, хто приходив на зібрання. Згодом я переклав на тайруму буклет і брошуру. Ці перші публікації допомогли багатьом людям з народу керема навчитися правди».

ДОБРА НОВИНА ПОШИРЮЄТЬСЯ НА ПІВНОЧІ КРАЇНИ

У червні 1956 року Кен і Розіна Фрейм, які недавно одружились, прибули на Нову Ірландію — один із островів архіпелагу Бісмарка, що лежить на північний схід від Нової Гвінеї. Ці піонери були першими Свідками, які оселилися на острові. Кен працював бухгалтером у торговій компанії в Кавієнзі, головному місті острова. «Перед нашим від’їздом із Сіднея,— розповідає Кен,— нам порадили спочатку дати людям час, щоб вони до нас звикли, і лише потім проповідувати. Розіна була хорошою кравчинею, тож незабаром мала багато клієнтів. Ми свідчили їм неформально, і невдовзі в нашому домі раз на тиждень збиралась невеличка група зацікавлених.

Через півтора року нас відвідав районний наглядач Джон Катфорт. Він хотів організувати показ фільму “Щастя Товариства Нового Світу”. Я поговорив з власником місцевого кінотеатру, і він погодився безплатно показати наш фільм. Мабуть, працівники театру пустили чутку про безкоштовний сеанс. Коли ми підійшли до кінотеатру, біля входу стояла така юрба людей, що ми не могли увійти без допомоги поліцейських. У залі зібралося понад 230 глядачів, а ще багато хто дивився фільм через вікна. Відтоді ми проповідували більш відкрито».

На острові Нова Британія, у чарівному портовому місті Рабаул, що лежало між двома діючими вулканами, в липні 1957 року був утворений збір. Зібрання проходили у дворі за будиночком, який винаймали спеціальні піонери. «Щовечора на вивчення Біблії до нас приходило більше сотні зацікавлених,— розповідає піонер Норм Шарін.— Ми розподілили їх на групи приблизно по 20 людей і, сидячи під деревами, навчали їх при світлі ліхтаря».

Хрещення на першому районному конгресі в Рабаулі проводили просто в морі. Тоді охрестилося семеро вісників. П’ятеро з них невдовзі почали піонерське служіння і на прохання австралійського філіалу переїхали в Маданг.

У цьому місті на північно-східному узбережжі Нової Гвінеї «поля» були готові до жнив (Ів. 4:35). Зацікавлених з’явилося стільки, що маленька група вісників не встигала навчати всіх охочих. Тим часом у Маданг переїхав піонер з Канади Метью Поуп з сім’єю. Він купив будинок, на подвір’ї якого стояло кілька хаток, у яких можна було поселити інших піонерів.

Восьмеро піонерів переїхали з Рабаула та оселилися в окрузі Маданг. Один з них, Тамул Марунг, роздобув велосипед. До рідного села Баскен, що лежало за 48 кілометрів на північ від Маданга, він добрався катером. Після проповідування в Баскені він сів на велосипед і, проповідуючи по дорозі, поїхав у Маданг. Згодом Тамул заснував у Баскені збір. Він служив піонером ще 25 років і за цей час одружився та виростив дітей. Його дочка і двоюрідна племінниця служили в Бетелі.