У 1957 році Дейвід Вокер, 26-річний австралієць, який жив у Порт-Морсбі, дізнався, що жителі поблизького села Ману-Ману в окрузі Габаді цікавляться правдою. Дейвід покинув роботу, почав спеціальне піонерське служіння і впродовж року проповідував у тій місцевості. Увесь цей період він був єдиним вісником доброї новини. Пізніше його справу продовжили інші, і тепер у Ману-Ману є збір і Зал Царства.

Тим часом, проповідуючи на ринку Кокі в Порт-Морсбі, Дон Філдер познайомився з кількома рибалками, які виявили інтерес до правди. Ці чоловіки походили з прибережного села Хула, що лежить за 100 кілометрів на схід. Щоб навчати їх та їхні сім’ї, Дон Філдер і брат Атол (Деп) Робсон, а також зацікавлені з Хули вирушили в це село на новому Доновому катамарані, який був вісім метрів завдовжки. Вони пробули в Хулі три дні і заснували маленьку групу для вивчення Біблії.

Невдовзі Дон, якого призначили спеціальним піонером, переїхав у Хулу зі своєю дружиною, Шерлі, і дворічною донечкою, Деббі. Дон розповідає: «Ми збудували маленьку хатину і почали проповідувати у п’яти довколишніх селах. Щодня ми долали приблизно 12 кілометрів. Це виснажувало фізично, але духовно відсвіжувало, адже ми починали багато біблійних вивчень. Незабаром восьмеро нових вісників вже проповідували разом з нами».

Служителя місцевої Об’єднаної церкви розгнівало те, що Дон і Шерлі проповідували, і він змусив землевласника вигнати їх зі своєї землі. «Це обурило мешканців сусіднього села, бо вони не хотіли, щоб ми покинули їх,— розповідає Дон.— Приблизно 20 селян допомогли нам перенести нашу хатинку разом зі всіма речами на ділянку землі, яка належала їхньому селу».

Розлючений священик не здавався. Він натиснув на посадовців у Порт-Морсбі, щоб вони заборонили Філдерам ставити свою хатину будь-де в цих околицях. «Але ми не поїхали, а попросили брата Альфа Гріна, вправного теслю, переробити хатку на маленьку кімнату, яку ми помістили на наш катамаран. Ми поставили його на якір у мангрових заростях біля гирла річки. Два з половиною роки ми жили серед хмар комарів і зграй голодних крокодилів та продовжували служити піонерами»,— згадує Дон. Коли народилась їхня друга донька, Вікі, Філдери повернулися в Порт-Морсбі.

Невдовзі молоді австралійці Джим Сміт і Лайонел Дінгл отримали доручення служити спеціальними піонерами в Керемі. Вони відразу почали вчити місцеву мову тайрума. «Ми вимовляли кожне слово мовою моту, а ті, з ким ми вивчали Біблію, казали нам відповідне слово мовою тайрума. Тоді ми записували його,— пояснює Джим.— Так ми складали для себе словничок і запам’ятовували прості вступи для служіння. Ніхто з білошкірих людей у цій місцевості не знав тайруми. Тому остров’яни були приємно здивовані, коли ми звертались до них їхньою рідною мовою. Через три місяці ми вже щотижня проводили зібрання мовою тайрума на обох берегах затоки Керема».

КУЛЬТ КАРГО

У 1960 році двоє спеціальних піонерів з Австралії, Стівен Бланді й Аллен Хоскінг, приїхали служити в Савайвірі, село за 50 кілометрів на схід від Кереми. Проживши перших три місяці в наметі, Стівен і Аллен перебралися в маленьку хатину, що стояла на кокосовій плантації посеред безкраїх боліт.

Савайвірі було відомим осередком культу карго. Як з’явилась ця релігія? У часи Другої світової війни на острів прибули іноземні солдати, які привезли з собою великі вантажі, або «карго». Побачене вразило місцевих жителів. Потім війна закінчилась, солдати спакували свої речі і залишили острів. Серед селян поширилась думка, що вантаж посилали їхні предки, адже він прибував з-за горизонту, зі сторони, де розташовується світ духів. Але, як вважали остров’яни, вони не отримували дарів від предків, тому що їх перехоплювали солдати. Щоб звернути увагу духів на свої потреби, люди почали наслідувати солдатів, проводячи стройове навчання. Вони також будували причали, готуючись до славного дня, коли на їхньому острові з’явиться велика кількість небесних дарів.

Незабаром Стівен і Аллен вивчали Біблію з приблизно 250 членами культу карго, у тому числі з їхнім лідером і кількома чоловіками, які належали до його «дванадцяти апостолів». «Багато з цих людей пізнали правду,— розповідає Стівен.— Місцевий патрульний якось сказав, що наше проповідування допомогло покінчити з культом карго в Савайвірі».