НЕЗАБУТНІ ЗІБРАННЯ

У липні 1955 року в Порт-Морсбі приїхав перший районний наглядач. Це був Джон Катфорт, місіонер з Канади, який служив в Австралії. Джону відразу припало до душі життя в тропіках і тамтешні прості люди. Тоді він не знав, що прослужить у Папуа — Новій Гвінеї понад 35 років.

Джон привіз документальний фільм «Суспільство нового світу в дії» (англ.), у якому розповідається про організацію Свідків Єгови та їхні конгреси. Під час тритижневого візиту брат Катфорт показав цей фільм 14 разів. На перегляд фільму приходило від кількох сотень до приблизно 2000 глядачів. Усі були під великим враженням, особливо ті, хто ще ніколи не бачив жодного фільму.

Візит брата Катфорта завершився одноденним районним конгресом у Хаїмі. Том Кітто пригадує: «Після того як промовець попросив підвестися тих, хто бажає охреститись, встало сімдесят людей! Наші серця переповнила невимовна радість, коли сорок братів і тридцять сестер вишикувалися вздовж тропічної річки, готові символізувати своє присвячення Єгові».

Наступного року брати вирішили провести у Хаїмі ще один районний конгрес. Облаштувати місце для конгресу і приготувати їжу делегатам доручили Бобогі, вождю села. За три дні до конгресу новий районний наглядач з Австралії, Джон (Тед) Сьюелл, зустрівся з Бобогі, щоб з’ясувати, як іде підготовка.

— Що вже зроблено? — перейшов до справи Тед.

— Ще нічого,— відповів Бобогі.

— Бобогі, сьогодні четвер, а конгрес вже в неділю! — вигукнув Тед.

— Не хвилюйся, брате,— відповів Бобогі,— ми все зробимо в суботу.

Тед був приголомшений. Він повернувся в Порт-Морсбі впевнений у тому, що конгрес приречений на провал.

У неділю Тед не без хвилювання приїхав до Хаїми. Що ж він побачив? На краю великого розчищеного майданчика, під розлогим деревом, стояла сцена, міцно збита з дощок. Трохи поодаль у земляних печах смажилися свині, кенгуру-валабі, лані, голуби, риба, ямс і солодка картопля. На вогнищі кипіла вода в казанках. У хатинці, що слугувала за кафетерій, радісно спілкувалося чимало людей. І там, серед цієї метушні, за всім спокійно спостерігав Бобогі. Тедові перехопило дух.

— Бобогі, де ти такого навчився?! — вигукнув Тед.

— Я бачив подібне в тому фільмі, який минулого року показував Джон Катфорт,— відповів Бобогі.

На цей конгрес, який згодом прозвали «конгресом Бобогі», прийшло понад 400 остров’ян із восьми етнічних груп, і 73 з них охрестилося.

ПРОПОВІДУВАННЯ З КАРТИНКАМИ

У 1957 році Джон Катфорт назавжди переїхав у Папуа — Нову Гвінею і продовжив роз’їзне служіння. З часу свого першого приїзду в країну він багато роздумував про те, як проповідувати місцевим жителям, більшість з яких не вміли читати й писати. Тепер він був готовий втілити свої ідеї в життя.

Коли Джон звертався до збору чи групи у віддаленій території, він спочатку писав на дошці своє ім’я та ім’я перекладача. Потім, показуючи на небо, він запитував слухачів: «Бог. Як ім’я?» Угорі він записував їхню відповідь, «Єгова», а також писав «Псалом 83:19». Трохи нижче зліва він писав заголовок «Старий світ», малював двох чоловічків, які билися, чоловічка, який плаче, могилу і писав «Римлян 5:12». Справа був заголовок «Новий світ», два чоловічки, котрі потискали один одному руки, усміхнене обличчя, перекреслена могила і напис «Об’явлення 21:4». А тоді брат Катфорт жваво виголошував промову, в якій пояснював картинки. Після промови він запрошував когось зі слухачів підійти до дошки і повторити його пояснення. Переконавшись, що всі присутні зрозуміли матеріал, брат Катфорт просив їх перемалювати картинки на аркуш паперу і використовувати його в служінні.

Промови для конгресів були в картинках на полотні. «Ці легкозрозумілі ілюстрації допомагали засвоювати головні думки промов. Чимало полотен потім висіло в домах вісників, які жили у віддалених місцевостях. Ці брати і сестри з радістю показували їх, коли свідчили своїм гостям»,— розповів Майк Фішер, який служив там районним наглядачем.