і на прохання австралійського філіалу переїхали в Маданг.

У цьому місті на північно-східному узбережжі Нової Гвінеї «поля» були готові до жнив (Ів. 4:35). Зацікавлених з’явилося стільки, що маленька група вісників не встигала навчати всіх охочих. Тим часом у Маданг переїхав піонер з Канади Метью Поуп з сім’єю. Він купив будинок, на подвір’ї якого стояло кілька хаток, у яких можна було поселити інших піонерів.

Восьмеро піонерів переїхали з Рабаула та оселилися в окрузі Маданг. Один з них, Тамул Марунг, роздобув велосипед. До рідного села Баскен, що лежало за 48 кілометрів на північ від Маданга, він добрався катером. Після проповідування в Баскені він сів на велосипед і, проповідуючи по дорозі, поїхав у Маданг. Згодом Тамул заснував у Баскені збір. Він служив піонером ще 25 років і за цей час одружився та виростив дітей. Його дочка і двоюрідна племінниця служили в Бетелі.

Приблизно тоді Джон і Ліна Дейвісон зустріли в Маданзі Каліпа Канаї, вчителя з маленького села Талідіг, що лежало між селом Баскен і Мадангом. Невдовзі Джон і Ліна почали приїздити в Талідіг, щоб проводити вивчення Біблії з Каліпом та його родичами. Це розлютило шкільного інспектора, католика, який наказав поліції вигнати з помешкань і Каліпа, і його родичів. Але вони не злякались. Родина переїхала в сусіднє село Багілдіг. Там утворився збір і згодом було збудовано великий Зал Царства, в якому проводились районні та обласні конгреси. Сьогодні в окрузі Маданг є сім зборів і дві групи.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 101]

«Ми ніколи не зречемося своєї віри»

КАЛІП КАНАЇ

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1922

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1962

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: один із перших Свідків в околицях Маданга. Розповів його син, Ульпеп Каліп.

◼ БАТЬКО був смиренною і мудрою людиною. Коли хтось ділився з ним своїми проблемами, він спочатку уважно слухав, роздумував і лише тоді висловлював свою думку.

Коли я мав 15 років, акула відкусила мені ногу до коліна і мене завезли в лікарню в Маданг. Провідуючи мене, батько зустрів Джона Дейвісона. «У новому світі Єгова дасть твоєму синові нову ногу»,— сказав Джон. Це дуже зацікавило батька. Він почав серйозно вивчати Біблію і невдовзі розвинув міцну віру.

Через те що батько і його родичі залишили католицьку церкву, поліцейські вигнали нас з помешкань. Усі 12 будинків, в яких ми жили, були збудовані менше року тому. Вони стояли серед пишних квітучих садів. Поліцейські кинули палаючі смолоскипи на дахи з пальмового листя, і ті вмить загорілися. Ми метнулися рятувати речі, але хатка наповнилася димом і звідусіль летіли іскри, тож нам довелося втікати. На наших очах усе згоріло дотла. Ми невтішно ридали.

З важким серцем ми подалися в сусіднє село Багілдіг. Вождь села люб’язно дозволив нам оселитися в хатинці, в якій була лише одна кімната. Там батько звернувся до нашої родини: «Ісуса переслідували. Тому люди будуть переслідувати і нас, але ми ніколи не зречемося своєї віри».