ПРОПОВІДУВАННЯ У ГІРСЬКИХ СЕЛАХ

Того ж місяця Том і Ровена Кітто вирушили у виснажливу подорож, яка тривала кілька тижнів. Вони поїхали з Порт-Морсбі на територію, де Свідки Єгови ще ніколи не проповідували,— у гори Сентрал-Рейндж.

Тридцятьма роками раніше сюди прибули австралійські золотошукачі. Вони надзвичайно здивувалися, дізнавшись, що в цій місцевості живе приблизно мільйон людей, цілком відрізаних від світу. Пройняті благоговінням мешканці гір подумали, що ті білі чоловіки були духами їхніх предків.

Слідом за золотошукачами прийшли християнські місіонери. «Довідавшись, що ми приїжджаємо, місіонери заборонили селянам слухати нас,— пригадує Ровена.— Але їхнє попередження стало хорошою рекламою. Жителі гір дуже допитливі, тож вони з нетерпінням чекали нашого приїзду».

Том і Ровена відкрили крамничку в місті Вабаг, що за 80 кілометрів на північний захід від міста Маунт-Хаген. «Священики не дозволяли своїй пастві купувати в нас крам, щось нам продавати чи розмовляти з нами. Вони навіть наполягали, щоб парафіяни вимагали скасування нашого договору про оренду землі,— розповідає Том.— Проте з часом селяни побачили, що ми відрізняємось від усіх місцевих білошкірих людей. Найперше вони помічали наше доброзичливе ставлення до них. Наші добрі вчинки зворушували їх до сліз, і вони просили нас залишитися назавжди».

ТЕРПЕЛИВІСТЬ ПРИНОСИТЬ ДОБРІ РЕЗУЛЬТАТИ

З 1963 року в гірську місцевість почали приїжджати Свідки з інших країн, щоб поширювати добру новину. Рухаючись зі сходу на захід, ці брати і сестри зрештою охопили проповідницькою діяльністю увесь регіон і заснували чимало груп та зборів.

У місті Горока, що в провінції Істерн-Хайлендз, невеликий збір проводив зібрання в приватному помешканні. Згодом місцеві вісники збудували для зібрань хатку, а в 1967 році звели гарний Зал Царства на 40 місць. «Я пожартував, що навіть до Армагеддону ми не знайдемо стільки людей,— пригадує Джордж Коксен, котрий десять років проповідував у гірських селах.— Наскільки ж я помилявся! Пройшов усього рік, як зібрання відвідувало так багато зацікавлених, що довелось утворити ще один збір».

Далі на схід розташовується село Каїнанту. Норм Шарін вивчав Біблію з більш ніж 50 селянами, які щодня приходили до його хатини. Потім цією групою впродовж двох з половиною років опікувалися піонери Берндт і Ерна Андерссон. «Місцеві жителі рідко милися, майже не носили одягу, не вміли читати і писати та займалися спіритизмом,— згадує Ерна.— Однак завдяки тому, що ми з терпінням і любов’ю навчали їх, невдовзі дехто знав напам’ять і пояснював 150 біблійних віршів».

Берндт і Ерна дуже зблизилися з цими людьми. «Філіал доручив нам переїхати в Кавієнг. Коли жінки дізналися про це, то оточили мене і почали плакати. Вони просто ридали! — каже Ерна.— Заливаючись слізьми, жінки одна за одною ніжно торкались моїх рук та обличчя. Знову і знову я заходила в нашу хатку, щоб дати волю сльозам, а Берндт намагався заспокоїти їх. Але вони були невтішні. Коли ми зрештою вирушили в дорогу, вниз по схилу за нашою машиною бігла ціла юрба і жінки невпинно голосили. Мені й досі важко розповідати про почуття, які охопили мене в той день. Як же ми прагнемо побачитись з цими дорогими нашому серцю людьми в новому світі!» Працю Берндта і Ерни продовжили інші піонери. Невдовзі в Каїнанту утворився чудовий збір.

НАСІННЯ ЦАРСТВА ДАЄ ПЛІД

У місті Маунт-Хаген, що за 130 кілометрів від Гороки, вже на початку 1970-х років існувала маленька група Свідків. Це місто було відоме щотижневим ярмарком, на який приходили тисячі селян з усіх околиць. «На ярмарку ми розповсюджували сотні біблійних публікацій»,— розповідає Дороті Райт, безстрашна піонерка. Коли селяни поверталися до своїх домівок, разом з ними мандрувала і звістка про Царство, досягаючи віддалених місць, до яких не могли дістатися вісники.

Пізніше Джим Райт, син Дороті, разом зі своїм напарником, Керрі Кей-Смітом, отримав доручення проповідувати в місті Банц, що на схід від Маунт-Хагена. Місто лежить у мальовничій долині Вагі, де вирощують чай і каву. Ці піонери зіткнулися із запеклим опором з боку представників церковних місій, котрі намовляли дітей кидати в них каміння і гнати їх з села. Керрі призначили в іншу місцевість, а Джим залишився в містечку сам і продовжував піонерське служіння. Він згадує: «Лежачи в моїй хатинці, я часто серед ночі звертався до Єгови і запитував: “Єгово, навіщо я тут?” Лише через багато років я отримав відповідь на це запитання.

У 2007 році я приїхав з Австралії в Банц на обласний конгрес. Неподалік від того місця, де була моя хатинка, стояв гарний новий Зал Царства, який можна було пристосувати під Зал конгресів на 1000 місць. Щойно я зайшов на подвір’я, як до мене підбіг один брат. Обійнявши мене, він почав плакати. Коли брат зрештою заспокоївся, то розповів, що 36 років тому я вивчав Біблію з його батьком. Пол Таї, а саме так звали цього брата, прочитав батькові книжки для вивчення і пізнав правду. Він також сказав, що служить старійшиною.

На тому конгресі я давав інтерв’ю про переслідування, які довелось знести в цій місцевості. Зворушені почутим, майже всі присутні заплакали. Після програми до мене підійшло кілька братів. Вони обійняли мене і зі сльозами просили вибачення. Вони були тими хлопчаками, які вигнали мене зі свого села, кидаючи каміння і вигукуючи образливі слова. Більш того, серед цих братів був Мангі Самгар, колишній лютеранський пастор, котрий підбурював хлопців. Тепер він служить старійшиною! Скільки ж прекрасних зустрічей подарував цей конгрес!»

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 112]

«Що, ці білі з’їли твоє серце?»

АЙОКОВАН

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1940

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1975

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: одна з перших в народі енга пізнала правду.

◼ КОЛИ у Вабаг (провінція Енга) приїхали Том і Ровена Кітто, християнські місіонери почали зводити на них наклепи. Наприклад, вони казали, що Том і Ровена викопували мерців і з’їдали їх. Ці історії дуже лякали мене.

Якось Том запитав мого батька, чи може він порадити дівчину, яка могла б допомагати його дружині по господарству. Батько сказав, що я можу працювати у них. Мене охопив жах, але батько змусив мене погодитись.

Згодом Том і Ровена запитали:

— Як ти думаєш, що стається з людиною, коли вона помирає?

— Хороші люди йдуть на небо,— відповіла я.

— Ти дізналась про це з Біблії?

— Я ніколи не ходила до школи, тому не вмію читати.

Том і Ровена почали вчити мене читати, і поступово я зрозуміла біблійну правду. Після того як я перестала ходити до католицької церкви, один священик запитав мене: «Чому ти більше не приходиш до церкви? Що, ці білі з’їли твоє серце?» На це я відповіла: «Так, тепер серцем я з ними, бо знаю, що вони навчають правди».

[Ілюстрація на сторінці 109]

Нагір’я

[Ілюстрація на сторінці 110]

Том і Ровена Кітто перед своєю крамничкою і будинком у місті Вабаг