Невдовзі Том і Ровена поїхали до селища Хануабада, що місцевою мовою моту означає «велике село». Воно розкинулось уздовж гавані Порт-Морсбі. Сотні його будиночків на палях стоять в морі і з’єднуються між собою та з берегом довгими дерев’яними містками. Ровена згадує: «Щоб почути добру новину, люди збиралися навколо нас юрбами. Їхнє зацікавлення було настільки великим, що ми проводили біблійні вивчення кожного вечора і за два місяці не займалися лише двічі». Том додає: «Остров’янам дуже подобалось дізнаватися про надію на воскресіння та життя на райській землі. Навіть місіонери так званого християнства й один місцевий поліцейський не змусили їх припинити вивчення. Правда з Біблії глибоко вкоренилась у їхніх серцях».

Серед тих, хто став на сторону правди, були Рахо і Коніо Ракатані, Ода Сйоні, Гейва Ніокі та її чоловік Хені Хені, який отримав літературу від пасажирів «Носія світла» 16 років тому. Незабаром у помешканні Хені Хені регулярно проводилися зібрання, на які приходило близько 30 осіб. Ода Сйоні, тоді ще юнак, розповідає: «Чоловіки і жінки сиділи окремо. Жінки були одягнуті лише в спідниці з трави. Своїх немовлят вони приносили в барвистих мотузяних сумках, котрі підвішували до балок. Погодувавши дітей грудьми, вони клали їх у ці торбинки і ніжно заколисували».

У проведенні зібрань брату Кітто допомагав перекладач. Звичайно, не все одразу пішло на лад. Ось що розповідає Дон Філдер, який прибув у Папуа — Нову Гвінею в 1953 році: «На одному зібранні перекладав Баду Хені, брат Хені Хені. Спочатку здавалося, що все гаразд: Баду перекладав Тома і навіть наслідував його жести. Лише згодом Баду зізнався, що зовсім не розумів Тома. Він просто розповідав відомі йому істини і копіював Томові жести, щоб ніхто нічого не запідозрив». Попри все зацікавлених ставало більше, і незабаром у селі Хануабада сформувалась ще одна група, яка збиралась в домі Рахо Ракатані.

[Ілюстрація на сторінці 79]

Хануабада на тлі передмістя Порт-Морсбі