СПРОБИ ЗУПИНИТИ ПРОПОВІДУВАННЯ

Такий успіх дошкуляв противникам. Починаючи з 1960 року, церкви так званого християнства, Ліга ветеранів і військовослужбовців, а також місцеві представники мас-медіа розгорнули широку кампанію, щоб очорнити Свідків Єгови та заборонити їхню діяльність.

Напруження досягло піку, коли брати розповсюдили деяким лікарям, церковним діячам і представникам влади брошуру про наше ставлення до переливання крові. Звичайно, священики відреагували першими. 30 серпня 1960 року в газеті «Саут Пасіфік пост» з’явилася гучна стаття під назвою «Церкви виливають свій гнів на тих, хто відмовляється від крові». У ній релігійні провідники затаврували Свідків як «антихристів і ворогів церкви».

Наступні статті містили не менш серйозні обвинувачення. Наприклад, Свідків Єгови звинувачували в підривній діяльності і в тому, що своїми вченнями вони спонукують до прогулювання уроків, несплати податків, культу карго і навіть до антисанітарії. В інших повідомленнях їх ганьбили за те, що вони використовують інформацію про близьке сонячне затемнення, щоб сіяти паніку і «заволодіти розумом примітивних тубільців». В одній передовій статті про Свідків було сказано, що вони «живуть, їдять і працюють разом з селянами». Газета «Саут Пасіфік пост» критикувала їхнє вчення, згідно з яким «всі люди рівні». У ній також заявлялося, що Свідки «становлять більшу загрозу, ніж комунізм».

Зрештою, 25 березня 1962 року Ліга ветеранів і військовослужбовців закликала колоніальний уряд заборонити діяльність Свідків. Однак уряд Австралії відхилив цю вимогу. «Повідомлення про це мало хороші результати,— каже Дон Філдер.— Неупереджені люди з різних куточків країни ясно побачили, що звинувачення наших противників необґрунтовані».

Пригадую один випадок, який стався зі мною під час проповідування неподалік Рабаула. Чоловік з племені толаї запитав, чи може взяти до рук мою Біблію, щоб самому прочитати вірш з неї. Коли я дав йому Біблію, він розірвав її на шматки і кинув на землю. Я не почав з ним сваритися, а звернувся до начальника поліції, який одразу вислав поліцейського затримати того чоловіка. Начальник сказав моєму кривднику: «Ти погана людина. Ти порушив закон Бога і держави. Завтра ти мусиш купити нову Біблію, бо інакше ми посадимо тебе за ґрати». Тоді начальник поліції сказав мені прийти у відділок наступного дня о 10 годині, щоб забрати гроші на Біблію. Я прийшов, і мені віддали гроші. Сьогодні чимало людей з племені толаї служать Єгові.

Іншим разом я з групою вісників брав участь у розповсюдженні «Вістей Царства» в місцевості на захід від міста Вевак. Брати і сестри почали проповідувати, але про це довідався один з вождів села і забрав від людей усі публікації. Він, мабуть, знав, що я маю під’їхати трохи пізніше, тому що стояв посеред дороги, взявшись у боки, і тримав у руці «Вісті». Я запитав у нього, що сталося. Він простягнув мені буклети і сказав: «Я тут головний, і я не хочу, щоб ви оце роздавали».

Я взяв буклети. Тим часом навколо нас зібралися жителі села. Звернувшись до них, я запитав:

— Якщо ви хочете попрацювати у своєму садку чи піти рибалити, ви маєте отримувати на це особливий дозвіл?

— Ні,— сказала одна жінка.

— Хочете це прочитати? — запитав я.

— Так, хочемо,— відповіли селяни. Тоді я безперешкодно роздав їм «Вісті Царства». Потім, щоправда, я мусив з’явитися на засідання 20 вождів села. На щастя, всі, окрім двох, проголосували за те, щоб ми вільно проповідували.