СПРОБИ ЗУПИНИТИ ПРОПОВІДУВАННЯ

Такий успіх дошкуляв противникам. Починаючи з 1960 року, церкви так званого християнства, Ліга ветеранів і військовослужбовців, а також місцеві представники мас-медіа розгорнули широку кампанію, щоб очорнити Свідків Єгови та заборонити їхню діяльність.

Напруження досягло піку, коли брати розповсюдили деяким лікарям, церковним діячам і представникам влади брошуру про наше ставлення до переливання крові. Звичайно, священики відреагували першими. 30 серпня 1960 року в газеті «Саут Пасіфік пост» з’явилася гучна стаття під назвою «Церкви виливають свій гнів на тих, хто відмовляється від крові». У ній релігійні провідники затаврували Свідків як «антихристів і ворогів церкви».

Наступні статті містили не менш серйозні обвинувачення. Наприклад, Свідків Єгови звинувачували в підривній діяльності і в тому, що своїми вченнями вони спонукують до прогулювання уроків, несплати податків, культу карго і навіть до антисанітарії. В інших повідомленнях їх ганьбили за те, що вони використовують інформацію про близьке сонячне затемнення, щоб сіяти паніку і «заволодіти розумом примітивних тубільців». В одній передовій статті про Свідків було сказано, що вони «живуть, їдять і працюють разом з селянами». Газета «Саут Пасіфік пост» критикувала їхнє вчення, згідно з яким «всі люди рівні». У ній також заявлялося, що Свідки «становлять більшу загрозу, ніж комунізм».

Зрештою, 25 березня 1962 року Ліга ветеранів і військовослужбовців закликала колоніальний уряд заборонити діяльність Свідків. Однак уряд Австралії відхилив цю вимогу. «Повідомлення про це мало хороші результати,— каже Дон Філдер.— Неупереджені люди з різних куточків країни ясно побачили, що звинувачення наших противників необґрунтовані».

Слідом за золотошукачами прийшли християнські місіонери. «Довідавшись, що ми приїжджаємо, місіонери заборонили селянам слухати нас,— пригадує Ровена.— Але їхнє попередження стало хорошою рекламою. Жителі гір дуже допитливі, тож вони з нетерпінням чекали нашого приїзду».

Том і Ровена відкрили крамничку в місті Вабаг, що за 80 кілометрів на північний захід від міста Маунт-Хаген. «Священики не дозволяли своїй пастві купувати в нас крам, щось нам продавати чи розмовляти з нами. Вони навіть наполягали, щоб парафіяни вимагали скасування нашого договору про оренду землі,— розповідає Том.— Проте з часом селяни побачили, що ми відрізняємось від усіх місцевих білошкірих людей. Найперше вони помічали наше доброзичливе ставлення до них. Наші добрі вчинки зворушували їх до сліз, і вони просили нас залишитися назавжди».