Потім цією групою впродовж двох з половиною років опікувалися піонери Берндт і Ерна Андерссон. «Місцеві жителі рідко милися, майже не носили одягу, не вміли читати і писати та займалися спіритизмом,— згадує Ерна.— Однак завдяки тому, що ми з терпінням і любов’ю навчали їх, невдовзі дехто знав напам’ять і пояснював 150 біблійних віршів».

Берндт і Ерна дуже зблизилися з цими людьми. «Філіал доручив нам переїхати в Кавієнг. Коли жінки дізналися про це, то оточили мене і почали плакати. Вони просто ридали! — каже Ерна.— Заливаючись слізьми, жінки одна за одною ніжно торкались моїх рук та обличчя. Знову і знову я заходила в нашу хатку, щоб дати волю сльозам, а Берндт намагався заспокоїти їх. Але вони були невтішні. Коли ми зрештою вирушили в дорогу, вниз по схилу за нашою машиною бігла ціла юрба і жінки невпинно голосили. Мені й досі важко розповідати про почуття, які охопили мене в той день. Як же ми прагнемо побачитись з цими дорогими нашому серцю людьми в новому світі!» Працю Берндта і Ерни продовжили інші піонери. Невдовзі в Каїнанту утворився чудовий збір.

[Ілюстрація на сторінці 113]

Ерна і Берндт Андерссон