Кращий світ. Чи це лише мрія?

ЯКЩО б ви були послідовником маздаїзму, який проповідував іранський пророк Зороастра, ви чекали б на день, коли земля повернеться до своєї первісної краси. Якщо б ви жили у стародавній Греції, можливо, мріяли б про ідилічні Острови блаженних або про те, щоб побачити повернення золотого віку, описаного поетом Гесіодом у восьмому столітті до н. е. Південноамериканські індіанці племені гуарані, мабуть, ще й досі шукають Землі без зла. Живучи сьогодні, ви, може, надієтеся, що світ покращиться завдяки якійсь політичній ідеології або в результаті сучасної екологічної свідомості.

Золотий вік, Острови блаженних, Земля без зла — це лише деякі з багатьох назв, якими описується одне і те ж бажання людей, та ж надія на кращий світ.

Наш світ, безумовно, не є ідеальним. Щораз жорстокіші злочини, братовбивчі війни з безпрецедентним насиллям, геноцид, байдужість до страждання інших, бідність та голод, безробіття та брак солідарності, екологічні проблеми, невиліковні хвороби, що мучать мільйони людей,— цей список сьогоднішніх бід, здається, не має кінця. Роздумуючи про війни, які ведуться в наш час, один італійський журналіст сказав: «Природно, виникає питання, чи ворожість не є найсильнішим почуттям нашого часу». Розглядаючи цю ситуацію, чи реалістично, на ваш погляд, прагнути чогось іншого, чогось кращого? Чи, може, таке прагнення є лише тугою за утопією, мрією, що ніколи не збудеться? Чи ми живемо у світі, який вже неможливо поліпшити?

Ці питання не є новими. Вже багато століть люди мріють про світ, у якому правили б гармонія, справедливість, достаток та любов. До цього часу філософи розробили багато концепцій ідеальних держав, кращих світів. Але, на жаль, ті філософи так і не змогли пояснити, як їхні ідеї провести в життя.

Чи можна чогось навчитися з цих старих мрій, утопій та людських прагнень кращого суспільства?

[Ілюстрація на сторінці 3]

Чи цей світ є найкращим?

Кращий світ вже близько!

«НОСТАЛЬГІЯ за раєм є одною із сильних ностальгій, що турбують людей. Можливо, що вона найсильніша і найневідступніша з усіх. Туга за раєм проявляється на всіх рівнях релігійного життя»,— каже «Енциклопедія релігії» (англ.).

Усім культурам притаманне бажання жити в кращому світі, і це схоже на оплакування первісного ідеалу, якого вже немає. Таке бажання натякає на можливість первісного раю, але де? Психоаналітик сказав би, що ця туга виявляє бажання повернути втрачену безпечність материнської утроби. Але це пояснення не переконує вчених, які вивчають історію релігії.

«Ностальгія за раєм». Чому?

Чи така ностальгія, як дехто вважає, тільки робить важке і скороминуче людське існування терпимішим? Чи, може, є інше пояснення?

Чому люди прагнуть кращого світу? Біблія просто і зрозуміло пояснює: люди походять з кращого світу! Первісний рай справді існував. Боже слово називає його «садком», що лежав у конкретному місці на Середньому Сході, і там було «кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне». Бог дав його під опіку першої людської пари (Буття 2:7—15). Це були ідеальні обставини, за яких люди справді могли бути щасливими.

Чому ці райські обставини зникли? Через бунт — спершу духовного створіння, а тоді тої людської пари (Буття 2:16, 17; 3:1—6, 17—19). Таким чином людина втратила не тільки рай, але й досконалість, здоров’я та безконечне життя. Умови, які почали існувати, далеко не покращили людське життя. Навпаки, воно поступово погіршувалося і сьогодні ситуація гірша, ніж будь-коли перед тим (Екклезіяста 3:18—20; Римлян 5:12; 2 Тимофія 3:1—5, 13).

У пошуках раю. Історія ідеї

Як і можна собі уявити, «ностальгія за раєм» має довгу історію. Шумери пригадували час, коли гармонія правила у цілому всесвіті: «Не було ні страху, ні жаху; людина не мала ворогів... Увесь всесвіт, люди усі одною мовою у згоді віддавали хвалу Енлілю»,— нагадує стародавня месопотамська поема. Дехто, наприклад, стародавні єгиптяни, надіялися потрапити у кращий світ після смерті. Вони вірили, що безсмертна душа йшла у так звані поля Іару. Але принаймні на перших порах ця надія існувала тільки для аристократів, бідні не могли мріяти про той блаженний світ.

В іншій місцевості індуси століттями очікували приходу кращої епохи (юґи). Згідно з індуськими вченнями, існує чотири юґи, які повторюються у постійному циклі, і зараз ми живемо під час найгіршої. На жаль, ця каліюґа (темна епоха), згідно з існуючою думкою, триватиме з усім стражданням та злом аж 432 000 років. Але вірні індуси чекають на золотий вік — крітаюґу.

Греки та римляни у свою чергу мріяли про міфічні Острови блаженних в Атлантичному океані. І багато письменників, таких, як Гесіод, Вергілій та Овідій, говорили про чудовий первісний золотий вік, надіючись, що колись він повернеться. Під кінець першого століття до н. е. латиномовний поет Вергілій передбачував неминучий прихід нового і тривалого золотого віку (aetas aurea). У наступні століття «не менше як шістнадцять римських імператорів проголошували, що їхнє правління повернуло Золотий вік», каже «Енциклопедія релігії». Але як ми сьогодні добре знаєм, це була лише політична пропаганда.

Багато кельтів мріяли про місце, яке вони уявляли собі світлою заморською землею чи островом (або архіпелагом), де, на їхню думку, люди жили у повному щасті. Згідно з однією легендою, король Артур навіть після смертельного поранення продовжував жити на чудовому острові, названому Аваллон.

У стародавні часи та в середні віки багато людей думали, що сад буквальних насолод, сад Едему, все ще десь існував «на вершині неприступної гори або по той бік нездоланного океану», пояснює історик Жан Делюмо. Хоча італійський поет Данте вірив у небесний рай, він уявляв собі, що земний рай до сих пір існує на вершині гори його чистилища, на протилежній Єрусалиму півкулі. Дехто вірив, що він знаходиться в Азії, Месопотамії або в Гімалаях. Існує також багато середньовічних легенд про Едемський рай. Багато людей вірило, що недалеко від того раю знаходиться чудове царство, в якому править благочестивий Престер Ян. Через близькість до земного раю життя у царстві Престера Яна було, як вважалось, довгим та блаженним — вічним джерелом процвітання та багатства. Інші, знайомі зі стародавніми грецькими легендами, все ще думали, що острови раю можна знайти в Атлантичному океані. Середньовічні карти підтверджують, що люди не вагалися в існуванні Едемського раю і навіть вказували його припустиме розташування.

У XV та XVI століттях мореплавці, які перепливали Атлантичний океан, в дійсності шукали новий світ, який в той же час був старим. Вони думали, що по той бік океану знайдуть не тільки «Індії», але також Едемський сад. Христофор Колумб, наприклад, шукав його серед гір в помірних і тропічних зонах Південної та Центральної Америк. Європейські дослідники, які прибули в Бразилію, через помірний клімат і велику кількість їжі та рослинності були впевнені, що втрачений рай мусить бути там. Але дуже скоро вони були змушені визнати похмуру дійсність.

Утопії. Ідеальні місця?

Інші, замість того щоб знайти ідеальний світ в якомусь віддаленому кутку землі, намагалися спроектувати його. Так у 1516 році англійський гуманіст Томас Мор описав острів Утопію — чудове, мирне і спокійне місце, що дуже відрізнялося від зіпсутого світу, який він знав. Інші теж пробували спланувати кращі, щасливіші світи: у шостому столітті до н. е. Платон свою Республіку; у 1602 році італійський чернець Томмазо Кампанелла своє високоорганізоване Місто Сонця; всього через кілька років після того англійський філософ Френсіс Бекон говорив про «щасливі та квітучі володіння» Нової Атлантиди. Минали століття, і різного роду мислителі (віруючі та невіруючі) описували десятки утопій. Проте небагато з них, якщо якісь взагалі, сприймалися всерйоз.

Були навіть такі, що пробували побудувати свої утопії. Наприклад, у 1824 році заможний англієць Роберт Оуен вирішив переїхати в Індіану (США), щоби впровадити в життя свої утопічні ідеї у селі, яке він назвав Нова Гармонія. Переконаний, що в правильних умовах люди поліпшаться, він використав майже всі свої багатства, щоби побудувати задуманий ним новий моральний світ. Але результати показали, що для оновлення людей недостатньо нових умов життя.

Майже всі політичні ідеології сходяться на тому, що люди повинні планувати світ за своїм власним знанням та розумінням правдивого, щоб влаштувати на землі довгожданий рай. Парадоксально, але спроби впровадити в життя такі прагнення доводили до війн та революцій, таких, як, наприклад, Французька революція 1789 року та Більшовицька революція 1917 року. Замість того щоб зробити райські умови, ці зусилля часто збільшували страждання та біль.

Прагнення, плани, утопії та спроби втілити їх в життя — це історія розчарувань. Сьогодні говориться про «розбиті мрії» та про «кінець ери утопій» і заохочується «жити без утопій».