Те саме можна сказати про Ісава і Якова: Бог не передбачав їхньої остаточної долі, а постановив, або визначив наперед, який з двох народів, що походитимуть від цих братів, займе панівне становище (Бт 25:23—26). Це передбачення вказувало на те, що саме Яків отримає право первородства і, відповідно, належатиме до роду, з якого з’явиться Авраамове «потомство» (Бт 27:29; 28:13, 14).

Павлова цитата про те, що Єгова «полюбив Якова [Ізраїль], а Ісава [Едом] зненавидів», взята з Малахії 1:2, 3 — уривка, записаного через багато століть після їхньої смерті. Тож Біблія прямо не каже, що Єгова так ставився до цих братів ще до їхнього народження. Науково доведено, що схильності і темперамент дитини значною мірою визначаються ще в момент її зачаття, під впливом генетичної інформації, успадкованої від батьків. Звісно, Бог знає генетичні особливості кожного; Давид сказав про Єгову: «Очі твої бачили мій зародок» (Пс 139:14—16; див. також Ек 11:5). Невідомо, до якої міри Єгова спирався на таке знання, визначаючи, що чекатиме Якова та Ісава, але, в будь-якому разі, віддавши перевагу Якову, він не прирік Ісава чи його нащадків, едомлян, на знищення. Навіть у проклятих Богом ханаанських народах були окремі люди, які скористалися можливістю приєднатися до народу, з яким Він уклав угоду, і отримали благословення (Бт 9:25—27; ІсН 9:27; див. ХАНААН, ХАНААНЦІ № 2).

Хоча Ісав зі слізьми на очах добивався, щоб його батько, Ісак, змінив своє рішення і щоб благословення, відведене первістку, не дісталося лише Якову, але це не означає, що він розкаявся перед Богом у своєму матеріалістичному мисленні (Бт 27:32—34; Єв 12:16, 17).