Що сталося з непорочністю?
ТРОХИ більше як сто років тому до Англії з Південної Африки повернувся Барні Барнато, спекулянт діамантами. Барнато одразу ж потрапила до рук одна газетна стаття про нього, яка дуже обурила його. Отже, «щоб спростувати декотрі моменти», він дав редактору рукописи для другої статті, долучаючи до них чек на велику суму грошей.
Редактор Дж. К. Джером викинув рукопис, а чек повернув. Здивований Барнато відразу ж подвоїв суму. Джером знову відкинув пропозицію. «Скільки ж ви хочете?» — запитав він. Згадуючи про цей випадок, Джером сказав: «Я пояснив йому, що таке в Лондоні не проходить». Джером не продавав своєї редакторської чесності.
«Чесність і моральна чистість» є визначенням слова «непорочність». Непорочна людина гідна довір’я. Але сьогодні нечесність, тобто відсутність непорочності, проникає у всі прошарки суспільства.
У Великобританії засоби масової інформації створили слово «sleaze» («дешевизна»), щоб вказати на втрату моральної бездоганності. Газета «Індепендент» говорить, що дешевизна простежується у «всьому, починаючи від любовних зв’язків і передвиборних махінацій у місцевому уряді й закінчуючи хабарами у зв’язку з великими експортними замовленнями». Жодна сфера життя не становить винятку.
Нестійкі норми непорочності
Звичайно, щоб називатися непорочною, людина не повинна бути досконалою, але мусить дотримуватися високих моральних норм. У нашому спрагненому до швидкого збагачення світі непорочність може вважатися не достоїнством, а завадою. Наприклад, студенти використовують чимраз складніші прилади, щоб шахрувати на іспитах, і ці нові пристрої майже неможливо викрити. Професор одного британського університету говорить, що більш як половина всіх англійських студентів шахрує, а Великобританія, звичайно, не є винятком.
Не можна закривати очі й на те, у що́ обходиться невинним людям брехня й махінації негідних довір’я осіб. Візьміть до уваги випадок в індійському місті Бхопалі, де 1984 року токсичний газ позбавив життя понад 2500 чоловіків, жінок і дітей, а також покалічив сотні тисяч інших. У газеті «Санді таймс» повідомлялося: «Корупція поламала плани допомоги жертвам. (...) Ретельне дослідження тих, кому дійсно потрібна допомога, ускладнюється тисячами фіктивних заявок, підроблених документів і лжесвідчень». Унаслідок цього через десять років на відшкодування збитків нужденним було виплачено лише 3 500 000 із виділених 470 000 000 американських доларів.
А що сказати про релігію? Як вона зарекомендувала себе в питанні непорочності? На превеликий жаль, її норми зовсім не вищі від світських. Візьміть, приміром, римсько-католицького єпископа Емона Кейсі, який зізнався, що є батьком незаконнонародженого сина, котрий тепер уже є підлітком. Випадок Кейсі, як вказала британська газета «Ґардіан», був «далеко не унікальний». У тому ж дусі газета «Таймс» повідомила: «Випадок єпископа Кейсі ганебний не тому, що злочин був винятковий, але тому, що порушення целібату не є чимось новим або рідкісним». Підтверджуючи цю думку, шотландська газета «Глазго геральд» заявляє, що лише 2 відсотки римсько-католицьких священнослужителів у США уникають гетеросексуальних і гомосексуальних контактів. Точна ця цифра чи ні, вона таки щось говорить про репутацію католицьких священиків у питанні моральності.
Чи людина може залишатися морально бездоганною, коли бачить такі приклади? І чи варто взагалі ставити це собі за мету? Чого вимагає моральна бездоганність і які нагороди вона несе із собою?