Про виправні заходи д-р Саменов пише: «Побувавши у в’язниці, [злочинець] може стати хитрішим і обережнішим, однак він не перестане жити за рахунок інших та чинити злочини. Дані про кількість рецидивістів [осіб, які повертаються до злочинної діяльності] не є об’єктивними, тому що відображають лише ті випадки, коли злочинець попадався [знову] через необережність». В’язниці стають, по суті, професійними школами, де злочинці шліфують свої кримінальні навички. (Дивіться супровідну інформацію «Школи для злочинців» на сторінці 7).

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 6, 7]

ШВИДКЕ ПОВЕРНЕННЯ

В одній статті лондонської газети «Таймс» розповідалося, що у Великобританії 70 відсотків в’язнів, засуджених за пограбування і крадіжки зі зломом, протягом двох років знову опиняються за ґратами. Велику частину злочинів вчиняють наркомани, які потребують грошей, щоб оплачувати свою «недешеву» згубну звичку.

[Рамка на сторінці 7]

«ШКОЛИ ДЛЯ ЗЛОЧИНЦІВ»

Професор Джон Брейтвейт у «Юридичному журналі» Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі назвав в’язниці «школами для злочинців». У своїй книжці «Розум злочинця» д-р Стентон Саменов зауважив, що «злочинці вчаться на власних помилках», але зовсім не того, чого очікує від них суспільство. Він пише: «У в’язниці людина має достатньо часу і можливостей для вдосконалення своїх бандитських навичок... Дехто стає справжнім професіоналом, повністю віддаючись злочинній діяльності та вміло уникаючи покарання».

В одному з останніх розділів своєї книжки д-р Саменов зазначає: «В’язниця не змінює злочинця. Хоч би де він був, на волі чи за ґратами, злочинець і далі зав’язує контакти, вчиться нових прийомів і ділиться досвідом з іншими». Один молодий правопорушник сказав: «У в’язниці я отримав „диплом“, який дозволить мені стати викладачем „злодійської справи“».