ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКА Товариства «Вартова башта»
ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКА
Товариства «Вартова башта»
Українська
  • БІБЛІЯ
  • ПУБЛІКАЦІЇ
  • ЗІБРАННЯ
  • «Давав ґрунтовне свідчення»
    Даваймо ґрунтовне свідчення про Боже Царство
    • «Скрізь виступають проти цієї секти» (Дії 28:16—22)

      10. В яких умовах жив Павло в Римі і що він зробив невдовзі після закінчення подорожі?

      10 Коли брати прибули в Рим, «Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна» (Дії 28:16). В’язнів, яких тримали під домашнім арештом, ланцюгом приковували до охоронця. Але Павлу, віснику Царства, ланцюги не завадили проповідувати. Тому, перепочивши після подорожі лише три дні, він скликав впливових юдеїв Рима, щоб розповісти про себе і дати їм свідчення.

      11, 12. Як Павло в розмові з місцевими юдеями спробував розвіяти упередження, яке в них могло бути?

      11 «Брати,— сказав Павло,— хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків, мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки римлян. А ті, провівши допит, хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті. Оскільки юдеї виступали проти мого звільнення, я був змушений вимагати суду цезаря. Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ» (Дії 28:17—19).

      12 Називаючи юдеїв «братами», Павло намагався знайти з ними спільну мову і розвіяти упередження, яке в них могло бути (1 Кор. 9:20). Крім того, він показав, що прибув до Рима не для того, щоб звинувачувати свій народ, а щоб стати перед цезарем. Однак місцеві юдеї нічого не знали про те, що Павло вимагав суду цезаря (Дії 28:21). Чому ніхто з Юдеї не повідомив їм про це? Як зазначено в одній довідковій праці, «корабель, на якому приплив Павло, прибув в Італію, напевно, одним з перших після зими. Юдеї ще не встигли прибути з Єрусалима чи передати якогось листа».

      13, 14. Як Павло почав говорити про Царство і як ми можемо наслідувати його приклад?

      13 Тепер Павло почав говорити про Царство так, щоб викликати в юдеїв інтерес. Він сказав: «Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізраїля» (Дії 28:20). Звичайно, ця надія була пов’язана з Месією і його Царством, про що проповідували християни. Юдейські старійшини відповіли Павлу: «Ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам відомо, як скрізь виступають проти цієї секти» (Дії 28:22).

      14 Коли ми звіщаємо добру новину, можна наслідувати Павла і використовувати запитання та думки, які спонукують до роздумів. Чудові поради можна знайти в таких публікаціях, як «Обговорення на основі Писань», «Отримуй користь зі Школи теократичного служіння» та «Удосконалюймо вміння читати і навчати». Чи ти використовуєш ці публікації?

      «Ґрунтовне свідчення» (Дії 28:23—29)

      15. У чому Павло подав приклад, проповідуючи юдеям?

      15 У визначений день до Павла прийшло «значно більше» юдеїв. Павло «з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство і наводив переконливі докази про Ісуса як із Закону Мойсея, так і з Пророків» (Дії 28:23). Розгляньмо цей уривок уважніше та подивімось, чого ми можемо навчитись. По-перше, у розмові Павло зосередився на Божому Царстві. По-друге, він «наводив переконливі докази». По-третє, він спирався на Боже Слово. По-четверте, він свідчив самовіддано, «з ранку до вечора». Який чудовий приклад для нас! Чого ж Павло досяг? Як повідомляє Лука, «декотрі повірили його словам, а інші ні». Виникла незгода, і присутні «стали розходитися» (Дії 28:24, 25а).

      16—18. Чому реакція римських юдеїв не здивувала Павла і чому нам не слід ображатися, коли люди відмовляються нас слухати?

      16 Павла не здивувало те, як повелися юдеї. Щось подібне ставалося й раніше, крім того, про таку реакцію передрікалось у Божому Слові (Дії 13:42—47; 18:5, 6; 19:8, 9). Тому Павло промовив: «Святий дух добре сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: “Піди до цього народу і скажи: «Ви будете чути, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите. Адже серце тих людей огрубіло»”» (Дії 28:25б—27). Слово «огрубіло» в тексті оригіналу передає думку про те, що серце «затверділо» або «стало товстим», від чого воно стало нечутливим до звістки про Царство. Як сумно!

      17 На закінчення Павло сказав юдеям, що, на відміну від них, інші народи «неодмінно прислу́хаються» (Дії 28:28; Пс. 67:2; Ісаї 11:10). Апостол був твердо переконаний у цьому, адже він знав, що чимало язичників уже відгукнулись на звістку про Царство (Дії 13:48; 14:27).

      18 Як і Павлу, нам теж не слід ображатися, коли люди не відгукуються на добру новину. Зрештою, ми знаємо, що дорогу життя знайде небагато людей (Матв. 7:13, 14). Коли ж хтось схильний до правди і приєднується до нас у правдивому поклонінні, радіймо та щиро приймаймо його (Луки 15:7).

      «Проповідував їм про Боже Царство» (Дії 28:30, 31)

      19. Як Павло використовував час, коли перебував під домашнім арештом?

      19 Лука завершує свою розповідь на дуже позитивній ноті: «Цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав. Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, проповідував їм про Боже Царство і навчав про Господа Ісуса Христа з усією сміливістю і без перешкод» (Дії 28:30, 31). Павло залишив нам видатний приклад гостинності, віри і ревності.

      20, 21. Кому принесло користь служіння Павла в Римі?

      20 Одним з тих, кого Павло гостинно приймав, був чоловік на ім’я Онисим, раб, який утік з Колосс. Апостол допоміг Онисиму пізнати правду, а той став Павлу «вірним улюбленим братом». Павло навіть називає Онисима «дитиною», каже, що «став [йому] батьком» (Кол. 4:9; Филим. 10—12). Онисим, напевно, дуже підбадьорював Павлаa.

      21 Приклад Павла добре вплинув на інших. Ось що він написав до філіппійців: «Те, що зі мною трапилось, посприяло поширенню доброї новини, бо ціла преторіанська гвардія та всі інші дізнались, що мене закували у в’язничні кайдани за віру в Христа. І більшість братів, які служать Господу, ще відважніше розповідають про Боже слово і не мають страху, бо мої тюремні кайдани додали їм впевненості» (Філ. 1:12—14).

      22. Що Павло робив під час ув’язнення в Римі?

      22 Під час ув’язнення в Римі Павло написав важливі листи, які ввійшли в Грецькі Писанняb. Ці листи принесли велику користь Божим служителям у I столітті. Листи Павла допомагають і сучасним християнам, оскільки його натхнені поради аж ніяк не втратили своєї актуальності (2 Тим. 3:16, 17).

      П’ЯТЬ ЛИСТІВ, ЯКІ ПАВЛО НАПИСАВ ПІД ЧАС ПЕРШОГО УВ’ЯЗНЕННЯ В РИМІ

      П’ять листів апостол Павло написав приблизно в 60—61 роках н. е. під час першого ув’язнення в Римі. У Листі до Филимона, свого одновірця, Павло розповідає, що Филимонів раб, Онисим, який від нього втік, став християнином. «Колись він не приносив... користі» своєму господарю, а тепер став його духовним братом. Для Павла Онисим був наче дитина, але він відіслав його назад до Филимона (Филим. 10—12, 16).

      Пишучи Лист до колоссян, Павло згадує, що Онисим «колись був у [них]» (Кол. 4:9). Онисим і християнин на ім’я Тихик доставили братам цей і згаданий вище лист Павла, а також його Лист до ефесян (Еф. 6:21).

      У Листі до філіппійців Павло пише, що він «в тюремних кайданах», і згадує Епафродита — брата, який приніс їм лист. Філіппійці відправили Епафродита допомагати Павлу, але він захворів і мало не помер. Епафродит дуже засмутився, дізнавшись, що філіппійці «почули про його хворобу». Павло закликав їх: «Дорожіть такими людьми» (Філ. 1:7; 2:25—30).

      Лист до євреїв був написаний до християн з євреїв, які жили в Юдеї. Хоча в листі не вказано, хто його написав, немає сумніву, що це був саме Павло. Лист написаний у його стилі. У ньому Павло шле вітання з Італії та згадує Тимофія, який був з ним у Римі (Філ. 1:1; Кол. 1:1; Филим. 1; Євр. 13:23, 24).

      23, 24. З чого видно, що сучасні християни, яких несправедливо ув’язнюють, не втрачають радості, подібно до Павла?

      23 У книзі Дії не говориться про звільнення Павла, але відомо, що він перебував під арештом приблизно чотири роки — два в Кесарії і два в Риміc (Дії 23:35; 24:27). Незважаючи ні на що, Павло з радістю продовжував проповідувати, роблячи все, що було в його силах. У наші дні чимало служителів Єгови, яких ув’язнили за віру, теж не втрачають радості й охоче проповідують. Ось приклад Адольфо. Його ув’язнили в Іспанії за дотримання християнського нейтралітету. Один військовий сказав йому: «Ти нас дивуєш. Ми робимо твоє життя нестерпним, але чим тобі гірше, тим більше ти усміхаєшся й говориш приємні слова».

      24 Згодом Адольфо почали довіряти настільки, що залишали двері його камери відчиненими. Солдати заходили до нього, щоб поговорити про Біблію. Один з охоронців навіть читав Біблію у його камері; Адольфо ж у цей час дивився, чи ніхто не йде. Отже, в’язень охороняв вартового! Нехай такі чудові приклади вірних Свідків допомагають нам «ще відважніше розповіда[ти] про Боже слово і не ма[ти] страху» навіть за важких обставин.

      25, 26. Здійснення якого пророцтва Павло бачив протягом неповних 30 років і як це пророцтво виконується в наш час?

      25 Апостол Христа під домашнім арештом «проповідував... про Боже Царство» всім, хто до нього приходив. Так закінчується динамічна розповідь книги Дії. У першому її розділі розповідається про доручення, яке Ісус дав своїм послідовникам: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Не пройшло й 30 років, а звістка про Царство «проповідувалась усьому створінню під небом»d (Кол. 1:23). Це було могутнім свідченням сили Божого духу (Зах. 4:6).

  • «Давав ґрунтовне свідчення»
    Даваймо ґрунтовне свідчення про Боже Царство
  • «Давав ґрунтовне свідчення»
    Даваймо ґрунтовне свідчення про Боже Царство
    • Його знову арештували, мабуть, у грецькому місті Нікополі. В усякому разі приблизно 65 року н. е. він вкотре опинився в тюрмі у Римі. Однак тепер Нерон був безжалісним. За словами римського історика Тацита, після спустошливої пожежі в Римі 64 року н. е. Нерон звинуватив у підпалі християн і почав жорстокі переслідування.

      У Другому листі до Тимофія Павло, знаючи, що невдовзі його стратять, просить Тимофія і Марка негайно прийти до нього. Варта уваги також мужність Луки та Онисифора, які ризикували своїм життям, щоб підтримати Павла (2 Тим. 1:16, 17; 4:6—9, 11). У той час визнати себе християнином означало наразити себе на арешт і мученицьку смерть. Павло, ймовірно, був страчений за свою віру 65 року н. е., невдовзі після написання останнього листа до Тимофія. Вважається, що приблизно через три роки Нерон заподіяв собі смерть.

Публікації українською (1950—2025)
Вийти
Увійти
  • Українська
  • Поділитись
  • Налаштування
  • Copyright © 2025 Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania
  • Умови використання
  • Політика конфіденційності
  • Параметри конфіденційності
  • JW.ORG
  • Увійти
Поділитись