ЖИТТЯ У В’ЯЗНИЦІ

Життя за ґратами було досить важким. Їсти давали лише раз на день, зазвичай маніок і боби, а м’ясо в меню передбачалось не більше одного разу на місяць. Камери були настільки переповнені, що доводилось спати на підлозі. Постіль кишіла клопами, і бракувало води, щоб помитися. Брати сиділи разом із брутальними злочинцями і часто зносили жорстокість з боку охоронців. А втім, охоронець Жан Фатакі дуже добре ставився до братів. Згодом він почав вивчати Біблію і присвятив своє життя Єгові. І донині Жан вірно служить піонером.

Брат Руакабубу пригадує: «Коли ми були у в’язниці, архієпископ відправляв там службу. Він закликав в’язнів остерігатися Свідків Єгови. Пізніше деякі католики питали нас, чому архієпископ сказав це, адже вони не бачать у Свідках жодної загрози».

Приблизно в той час до Кігалі приїхали Роджер і Ноелла Пулс з Бельгії. Роджер прибув за робочим контрактом. Оскільки троє братів і далі сиділи у в’язниці, Роджер домовився про аудієнцію з міністром юстиції. Він намагався розповісти йому про наші вірування і тактовно дізнатися, чому уряд виступає проти Свідків Єгови. Але міністр відразу перервав розмову: «Містере Пулсе, ви вже достатньо сказали сьогодні! Вас посадять на найближчий літак до Брюсселя. Ми виганяємо вас з країни!»

Троє ув’язнених братів залишались непохитними й безстрашними. Вони відсиділи весь дворічний термін, хоча на другий рік їх перевели до тюрми зі значно ліпшими умовами. У листопаді 1984 року цих братів звільнили.

Наступного року представники держбезпеки заарештували Палатіна Нсанзурвімо та його дружину Фатуму. Протягом восьми годин вони допитували подружжя і проводили ретельний обшук у їхньому домі. Потім їх разом з трьома дітьми повели до в’язниці. Але молодшому брату Палатіна, який йшов слідом за ними, вдалося забрати їхнього п’ятирічного сина і чотирирічну доньку. Тож Палатіна і Фатуму ув’язнили разом з їхньою 14-місячною донечкою. Згодом Фатуму перевели до іншої тюрми, де тримали дев’ять місяців.

У ті дні чотирьох дітей брата Жана Чітеї вигнали зі школи. Повернувшись додому, Жан побачив, що у його домі зробили обшук, дружину заарештували, а дітей залишили самих. Невдовзі брата Жана теж кинули до в’язниці в Бутаре, де вже була його дружина та інші брати. Потім усіх цих в’язнів перевели до центральної тюрми в Кігалі. А тим часом брати в Кігалі опікувалися дітьми Чітеї.

Брат Чітея пригадує: «Коли до центральної тюрми в Кігалі привозили Свідків з різних в’язниць країни, то, усміхаючись, вони казали одні одним: “Комера!”, що означає “кріпись”. Почувши таке привітання, один з охоронців сказав: “Ви зовсім божевільні! Як можна кріпитись у в’язниці?”»

На кордоні ці журнали знайшли, а братів заарештували, одягли їм наручники і повели на допит. Після довгої ночі, яку вони провели у холодній камері, їх перевели до центральної в’язниці в Кігалі. Там Жан-Марі та Ісаі побачилися із 140 ув’язненими Свідками. Уявіть, якими щасливими були їхні одновірці, почувши з перших уст про конгрес у Найробі! Ці розповіді дуже підбадьорили і зміцнили братів.

У в’язниці Свідки проводили зібрання і організовано проповідували. Крім того, вони вчили інших в’язнів читати і писати. Брати й сестри проводили біблійні вивчення із зацікавленими і допомагали багатьом новим вісникам підготуватися до хрещення. Дехто почав вивчати Біблію ще до арешту, а дехто зацікавився правдою у тюрмі.

РАЙОННИЙ НАГЛЯДАЧ «ВІДВІДУЄ» В’ЯЗНИЦЮ

Ось як один брат описує події, які відбувалися 1986 року у в’язниці Кігалі: «Там було чимало Свідків. Якось на зібранні брати обговорювали, як допомогти своїм співхристиянам на волі, і вирішили написати їм листа-підбадьорення. У листі ми пообіцяли повернутись до них, коли закінчимо служіння у тюрмі. Ми проповідували кожному в’язню і проводили біблійні вивчення. Почувши, що районний наглядач відвідує збори на волі, ми стали молитися до Єгови, щоб теж отримати таке підбадьорення. Незабаром вдруге ув’язнили брата Руакабубу, який служив районним наглядачем. Отож тепер він міг зміцнити і нас».

У час переслідувань лише один брат пішов на компроміс. Коли він одягнув політичний значок, в’язні, які не були Свідками, почали його бити, копати та ображати. Вони називали його боягузом. Дружина цього брата, котра вивчала Біблію, запитувала його, чому він не залишився вірним Богові. Згодом цей брат написав листа суддям, в якому пояснив, що помилився і далі є Свідком Єгови. Він навіть написав листа з вибаченням до філіалу в Кенії. Сьогодні цей брат віддано служить Єгові.