Сінгапур. Потьмянілий самоцвіт Азії
ТАРАХ! У сінгапурській жіночій в’язниці Чангі зловісно з грюком зачинились масивні металеві двері за кволою 71-річною вдовою, християнкою. Як Свідок Єгови, вона намагалась пояснити головному судді свою позицію: «Я не є загрозою для цього уряду».
Тарах! Наступною була ще одна християнка, 72-річна бабуся. Її вина? Вона мала чотири біблійні публікації Товариства Вартової башти, у тому числі власну Біблію.
Усього 64 громадяни Сінгапуру, віком від 16 до 72 років, були заарештовані й визнані винними. З них 47 осіб принципово відмовились платити штраф і були ув’язнені на різні строки — від одного до чотирьох тижнів. Як це могло статись у місті-державі, котре вважають одним з найліпших у цілому світі місць для життя? Як це могло статись у місті-державі, котре славиться на ввесь світ економічною стабільністю, дивовижним розвитком і сучасними спорудами, а також, здавалося б, релігійною терпимістю?
Модерне місто-держава
Спочатку — історична довідка. Новітня історія Сінгапуру почалася в 1819 році, коли туди приїхав британець пан Томас Стамфорд Рафлс. Рафлс, представник Ост-Індської компанії, шукав місце, яке би стало опорним пунктом торгових операцій на Сході. Він вибрав Сінгапур. Тут було закладено торгову базу, котра й донині впливає на розвиток Східної Азії.
До незалежності Сінгапуру про нього говорили як про неохайне місто. Сьогодні цього вже ніхто не може сказати. Якраз навпаки. Впродовж останніх 30 років місто майже повністю перебудували, при цьому, де було можливо, намагалися зберегти стиль старовини — або залишали фасади старих будинків, або будували сучасні споруди на взірець старовинних. Сінгапур став перехрестям морських торгових шляхів Сходу, і в його порту часто може бути аж 800 кораблів нараз. Сучасне високотехнічне устаткування дає можливість за лічені години розвантажити й завантажити велетенський контейнеровоз. Фінансовий район міста займає площу, один квадратний метр якої коштує 60 000 американських доларів, а то й більше.
Населення міста, приблизно 3 400 000 чоловік, складається з людей різного походження — китайців, малайців, індійців, європейців та інших. Вони розмовляють мовами мандарин, малайською, тамільською й англійською.
Наземне й підземне сінгапурське метро, протяжністю 83 кілометри,— це одна з найсучасніших і найефективніших транспортних систем у світі. У місті багато зелених парків, котрі чергуються з районами сучасних висотних будинків. Для туриста, що вперше відвідує місто, одним з найцікавіших об’єктів є чудово відреставрований готель «Рафлс», який був побудований у 1889 році, а нині визнаний державною пам’яткою архітектури. Також цікавим об’єктом є ботанічний та садівничий центр, що розкинувся на 52 гектарах, причому на 4 гектарах збережено джунглі, в яких колись бродили тигри.
Релігійну свободу гарантовано
Крім того, що у Сінгапурі відбувається небувалий економічний прогрес, тут ще й обіцяно релігійну свободу усім мешканцям. На жаль, Сінгапур не виконує своєї обіцянки. Особливо щодо членів збору Свідків Єгови.
Конституція Республіки Сінгапур статтею 15(1) гарантує свободу віросповідання: «Кожна людина має право сповідувати свою релігію та поширювати її».
Стаття 15(3) Конституції гарантує: «Кожна релігійна група має право:
а) керувати власними релігійними справами;
б) засновувати й утримувати установи для релігійних і добродійних цілей;
в) набувати у власність майно та використовувати його і розпоряджатись ним згідно з законом».
Уже з 1936 року серед сінгапурців були Свідки Єгови. Багато років вони регулярно проводили свої зібрання у власному Залі Царства на вулиці Ексетер-роуд 8, якраз навпроти шумного ринку. Збір зростав і разом з тим вносив свою унікальну частку в стабільність життя міста.
Свідки Єгови під забороною
Дванадцятого січня 1972 року усе це змінилось. На основі Постанови уряду про висилку, розділ 109, було видано розпорядження, згідно з яким християнські місіонери Норман Дейвід Белотті та його дружина Ґледіс, котрі прожили в Сінгапурі 23 роки, мали залишити країну. Тоді відразу було видано наказ про скасування чинності реєстрації сінгапурського збору Свідків Єгови. Десь через кілька годин поліція, виламавши вхідні двері, увірвалась до Залу Царства. Зразу ж після цього було оголошено офіційну заборону на всю літературу Товариства Вартової башти. Так почався період придушування діяльності Свідків Єгови.
Згодом уряд продав Зал Царства, не маючи на це законного права; усе було зроблено без попередження — жодного слухання справи, жодного судового розгляду, жодної можливості опротестувати.
Сінгапурський уряд неодноразово згадував, що причиною цілковитої заборони діяльності Свідків Єгови є їхня відмова брати участь у військовій службі. Зовсім недавно, 29 грудня 1995 року, пан К. Кесавапані, постійний представник Сінгапуру при відділені Організації Об’єднаних Націй у Женеві, в листі на ім’я Його Високості Ібрагіма Фала, Помічника Генерального секретаря у справах прав людини при відділенні Організації Об’єднаних Націй у Женеві, написав:
«В інтересах національної безпеки мій уряд наклав заборону на діяльність Свідків Єгови. Подальше розширення їхньої діяльності може шкідливо впливати на благополуччя і громадський порядок у Сінгапурі. Разом з припиненням реєстрації Свідків Єгови була накладена заборона на їхні публікації, щоб таким чином посилити заборону їхньої діяльності та зупинити розповсюдження і пропагування їхніх вірувань».
Уряд заявив, ніби існує загроза для національної безпеки Сінгапуру, але варто звернути увагу на те, що число молодих Свідків, котрі відмовляються од військової служби, щороку становить приблизно п’ять осіб. Збройні сили Сінгапуру нараховують близько 300 000 чоловік. Уряд Сінгапуру відмовився навіть розглянути можливість цивільної державної служби для невеличкої групки людей.
Відкрите придушування
Минуло кілька років хиткої терпимості, і в 1992 році розпочалась нова хвиля відкритого придушення прав людини — було заарештовано декілька осіб, звинувачених у тому, що вони мали літературу, яка, згідно з Актом небажаних публікацій, була забороненою. У 1994 році від Товариства Вартової башти до Сінгапуру прибув 75-річний В. Ґлен Хау, Радник Королеви, правник, який все своє життя був Свідком Єгови. Його статус Радника Королеви давав йому право виступати перед сінгапурськими судами. Оскільки конституція гарантує релігійну свободу, було подано апеляцію до Високого суду Сінгапуру, в тому числі було піднято питання про правомірність попередніх арештів і заборони 1972 року. Але 8 серпня 1994 року голова Високого суду Сінгапуру Йонг Панг Хау відхилив апеляцію. Додаткові спроби подати апеляцію були даремними.
На початку 1995 року законне опротестування, яке було зроблене на основі Конституції Сінгапуру, викликало ще більші репресії. Агенти секретної служби Таємних Товариств з відділу карного розшуку, згідно з планом за назвою «Операція надія», розробленим на кшталт військового, накинулись на кілька невеликих груп, котрі зійшлись на християнські зібрання в приватних помешканнях. Приблизно 70 агентів з допоміжним персоналом провели облави у стилі каральної операції, в результаті чого було заарештовано 69 осіб. Заарештованих помістили в слідчі ізолятори, деяких допитували цілу ніч, і всіх обвинуватили в тому, що вони відвідували зібрання Свідків Єгови й мали біблійні публікації. Декого ізолювали на 18 годин, навіть не давши можливості зателефонувати родині.
Проти іноземців обвинувачення були зняті. Але 64 особи, громадяни Сінгапуру, в кінці 1995 — на початку 1996 року стали перед судом. Усі 64 були визнані винними. З них 47 осіб, віком від 16 до 72 років, відмовились платити штраф у розмірі кілька тисяч доларів і були відправлені у в’язницю на строк від одного до чотирьох тижнів.
Перед тим як відвести в камери, чоловіків і жінок роздягали догола і в присутності кількох службовців обшукували. Деяким жінкам наказували витягнути руки вперед, присісти п’ять разів, а також відкрити рот і підняти язик. Принаймні одній жінці наказали пальцями відкрити собі задній прохід. У в’язниці деякі чоловіки мусили пити воду з туалету. З деякими молодими жінками обходились як з небезпечними злочинцями — увесь час тримали їх в одиночних камерах і давали тільки половину пайка. Дехто з наглядачів навіть не дозволяв Свідкам мати при собі Біблію.
Але розгляньмо декілька зауважень тих жінок, що побували у в’язниці. Їхні розповіді — це пряма протилежність до чистенького зовнішнього вигляду цього модерного міста.
«У камері було брудно. Раковина для вмивання і туалет у жалюгідному стані, слизькі та брудні. Під лавкою, на якій я сиділа, було павутиння і бруд».
«Мені наказали роздягтись догола, і я отримала в’язничний одяг, мильницю (без мила) і зубну щітку. Інші в’язні в моїй камері сказали, що то́му, хто ув’язнений на короткий строк, не дають зубної пасти й туалетного паперу».
«В одній камері нас було 20 осіб. У туалеті потрібно сидіти навпочіпки, а його перегородки були висотою мені лише до талії. Ми мали тільки один душ і одну раковину з затичкою. Умивалось шість осіб нараз — усім з нашої камери давали щоранку півгодини на вмивання».
Незважаючи на емоційну травму від ув’язнення, усі пам’ятали, що це привілей — служити Богові, причому у будь-який час, у будь-якому місці і за будь-яких обставин. Зверніть увагу на те, що сказала одна дівчина-підліток:
«З перших хвилин перебування у в’язниці я постійно нагадувала собі про те, чому я тут опинилась. Щодня я просила в Єгови, щоб він вислухав мою молитву і не залишив мене. Я відчувала, що він відповідав на мої молитви, тому що його святий дух допоміг мені залишитися непохитною. Тільки тоді я чітко зрозуміла, наскільки зблизилась із ним, і це дуже зміцнило мене; я знала, що він нас охороняє. Я вважаю це привілеєм — пройти через такі випробування заради його імені».
Газети цілого світу швидко оповістили про все, що сталося. Преса в Австралії, Гонконзі, Європі, Канаді, Малайзії, у Сполучених Штатах Америки та в інших місцях не раз згадувала про цю подію. Своє обурення у зв’язку з вищезгаданими подіями канадська газета «Торонто стар» висловила в статті за назвою «Бабусю звинуватили у тому, що вона мала Біблію». Звичайно, у світі існує чимало серйозних проблем, які торкаються набагато більшої кількості людей, але щодо цього випадку люди скрізь здивовано запитували одне: «Невже у Сінгапурі?»
Важко зрозуміти, чому релігія, котра під надійним захистом закону відкрито діє у більш як 200 країнах світу, в Сінгапурі стала об’єктом переслідування. Тим більше це важко зрозуміти тому, що з жодною іншою релігією в Сінгапурі не обходились так нерозсудливо й свавільно.
Помічник старшого офіцера поліції, який керував облавою проти Свідків Єгови, визнав перед судом, що це був єдиний раз, коли він і його помічники отримали наказ зірвати релігійне зібрання. Нижче подано витяги з розшифровки стенографічного запису свідчення:
Запитання (до свідка): Чи знаєте ви про будь-які розслідування і порушення судової справи філіалу Таємних Товариств проти якоїсь іншої, крім Свідків Єгови, незареєстрованої релігійної групи?
Відповідь: Цього я не знаю.
Опитування продовжується.
Запитання (до свідка): Чи ви коли-небудь особисто брали участь у подібній облаві на нечисленну релігійну групу, яка проводила свої зустрічі у приватних помешканнях і не була зареєстрована згідно з Законом про організації?
Відповідь: Ні.
Заклик до дії
Міжнародна амністія і Міжнародна асоціація адвокатів прислали своїх спеціальних представників, щоб перевірити, чи під час проведення судових справ не було порушення закону. Ендрю Рафел, безсторонній спостерігач з Міжнародної амністії, адвокат з Гонконгу, сказав: «У своєму рапорті я зазначив, що це виглядало як інсценоване судове засідання». Він також пояснив, що урядовці, котрі виступали як свідки, не могли пояснити судові, чому література Свідків Єгови була визнана небажаною. Рафел назвав деякі біблійні публікації, що були заборонені, в тому числі «Щастя. Як знайти його» та «Використовуй свою молодість якнайкраще». Він додав, що з будь-якого погляду їх не слід було вважати дійсно небажаними.
Сесл Раджендра, спостерігач з Міжнародної асоціації адвокатів, сказав:
«Від самого початку було ясно: весь судовий розгляд був лише... фарсом, спеціально організованим для того, аби показати світові, що Сінгапур і далі підтримує демократію.
Результат був відомий наперед, причому постійно — і до, і під час суду, і в кінці — не було жодного сумніву в тому, що всі обвинувачені будуть визнані винними.
Хоча судовий розгляд проводив нижчий суд і обвинувачення висувались у незначних порушеннях Закону про організації, в залі судового засідання панувала неприємна атмосфера страху.
Це зумовлювалось тим, що на судовому засіданні було аж 10 поліцейських у формі (6— у самому залі та 4— ззовні), а також кілька осіб зі спеціальної служби Таємних Товариств; ці люди були в цивільному одязі й сиділи в залі на балконі».
Про те, як проходив сам суд, Раджендра розповів наступне:
«Під час мого перебування на суді (а також, як це видно зі стенографічного запису, протягом усього процесу) суддя поводився неправильно... Суддя, всупереч усім нормам справедливого суду, раз у раз втручався, обстоював позицію обвинувача і перебивав, коли оборона намагалася ставити свідкам обвинувачення перехресні запитання про речові докази, наприклад, про Біблію в перекладі короля Якова, яку було висунуто на доказ того, що обвинувачені мали заборонені публікації!»
Світ дуже стурбований порушенням прав людини в Сінгапурі. Бельгійський журнал «Права людини без кордонів» опублікував 18-сторінковий звіт, в якому детально розповідається про напад сінгапурського уряду на Свідків Єгови. Головний редактор цього журналу Віллі Фотре́ в передовій статті дуже влучно описав, якою насправді повинна бути свобода при будь-якому державному устрої:
«Релігійна свобода є одним з найліпших показників загального стану свободи людини у будь-якому суспільстві. Однак дуже мало нецерковних організацій з прав людини виступають проти дискримінації і нетерпимості щодо релігії чи вірувань, і вони не розробляють програм, які були б направлені на захист і підтримку релігійної свободи».
Журнал «Права людини без кордонів» у кінці свого звіту на обкладинці надрукував жирним шрифтом свій список рекомендацій.
Для Сінгапуру Свідки Єгови є корисними. Вони поважають права своїх ближніх і не вчинять проти них злочину. Жоден громадянин Сінгапуру не повинен боятись, що хтось зі Свідків Єгови увірветься до його помешкання або пограбує, поб’є чи зґвалтує його.
Свідки, виконуючи добровільне публічне служіння, допомагають людям зміцнити та поліпшити сімейне життя і заохочують їх бути добрими громадянами. Вони проводять безплатні біблійні вивчення з кожним, хто бажає навчитися дієвих біблійних принципів і того, як застосовувати ті принципи в особистому житті. Їхні зустрічі для вивчення Біблії та молитви є частиною християнської освіти. Завдяки цьому вони стають чудовими громадянами.
Громадяни Сінгапуру, котрі поважають свою республіку і бажають, щоб у майбутньому вона процвітала, повинні заохочувати уряд по-новому подивитись на законне місце Свідків Єгови в сінгапурському суспільстві. Пора вже зняти санкції проти Свідків і відновити для них те, на що має право кожен громадянин, а саме свободу віросповідання.
[Рамка на сторінці 26]
Світ спостерігає
1. «Минулого лютого одної ночі сінгапурська поліція несподівано, наче військові, увірвалась у п’ять домів, після чого було заарештовано й доставлено у поліцейські дільниці 69 чоловіків, жінок та підлітків. Такий метод аж ніяк не підходить для того, щоб припиняти зустрічі, на яких вивчають Біблію» («Житель Оттави», Канада, 28 грудня 1995 року, сторінка А10).
2. «Усі, кого турбує дотримання свободи релігії чи свободи совісті, були б раді, якби Уряд Сінгапуру змінив своє ставлення до членів цього невинного, нешкідливого люду і дозволив їм без страху та перешкод сповідувати й поширювати свою віру» (Професор Браєн Р. Уїлсон, Оксфордський університет, Англія).
3. «Від минулого листопада в серії судових справ, які викликали протести міжнародних груп захисту громадянських свобод, сінгапурські суди визнали винними 63 Свідків Єгови» («Асахі івнінґ ньюс», Японія, 19 січня 1996 року, сторінка 3).
4. «Свідки Єгови повинні мати дозвіл проводити зустрічі та сповідувати свою релігію спокійно, не боячись арештів чи ув’язнень. Свобода релігії — це основне право, гарантоване Конституцією Сінгапуру» («Міжнародна амністія», 22 листопада 1995 року).
5. Чан Сіу-Чін, голова Комісії правосуддя і злагоди католицької єпархії Гонконгу, в листі за 1 червня 1995 року на ім’я прем’єр-міністра Лі Куан Ю написала: «Головна проблема полягає в тому, що навіть коли уряд Сінгапуру вважає відмову від служби в армії порушенням закону, за яке слід притягати до відповідальності, то це не повинно поширюватись на інших членів релігії, які просто беруть участь у релігійних зібраннях для богослужіння...
Тому ми просимо ваш Уряд:
1) не забороняти діяльності Свідків Єгови, щоб вони могли користуватися свободою віросповідання і свободою совісті;
2) не обвинувачувати Свідків Єгови, які просто для релігійних цілей відвідують зібрання;
3) звільнити тих Свідків Єгови, котрі недавно були заарештовані лише за те, що брали участь у релігійних зібраннях».
[Ілюстрація на сторінці 23]
Свідки Єгови у приміщенні для судових засідань після винесення обвинувачення.
[Ілюстрація на сторінці 23]
Ця 71-річна жінка-Свідок сказала до судді: «Я не є загрозою для цього уряду». Однак її було ув’язнено.