Розділ тринадцятий

Конфлікт між двома царями

1, 2. Чому нас повинно цікавити пророцтво, записане в 11-му розділі Даниїла?

ДВА царі-суперники зчепилися у виснажливій боротьбі за зверхність. Під час цієї багатолітньої боротьби то один з них, то другий стає панівним. Буває так, що один цар здобуває зверхність, тимчасом як інший стає неактивним, а то й виникають періоди затишшя. Але потім вони знову несподівано починають воювати, і конфлікт продовжується. Учасниками цієї драми були сирійський цар Селевк I Никатор, єгипетський цар Птолемей Лаг, Клеопатра I — сирійська принцеса, яка пізніше стала єгипетською царицею, римські імператори Август та Тіберій, а також пальмірська цариця Зіновія. Коли конфлікт став наближатися до кінця, до нього залучились нацистська Німеччина, блок комуністичних держав, Англо-Американська світова держава, Ліга Націй та Організація Об’єднаних Націй. Жоден з цих політичних витворів не може передбачити, як закінчиться та боротьба. Це захопливе пророцтво проголосив ангел Єгови пророкові Даниїлу приблизно 2500 років тому (Даниїла, розділ 11).

² Як же, напевно, втішився Даниїл, почувши ангела, котрий відкрив йому подробиці суперництва між двома царями, що мали прийти до влади в майбутньому! Ця драма цікавить також нас, оскільки боротьба за владу між двома царями тягнеться аж до сьогодні. Коли ми побачимо, як з ходом історичних подій сповнилась перша частина цього пророцтва, це зміцнить нашу віру і впевненість у тому, що сповниться й остання частина цієї пророчої оповіді. Якщо ми зважатимемо на Даниїлове пророцтво, це допоможе нам чітко зрозуміти, в якому часі живемо. Завдяки цьому зміцниться також наше рішення залишатися нейтральними в конфлікті тих царів, терпеливо чекаючи, коли Бог стане на наш захист (Псалом 146:3, 5). Тож уважно послухаймо, як ангел Єгови промовляє до Даниїла.

ПРОТИ ГРЕЦЬКОГО ЦАРСТВА

3. Кого підтримував ангел «в першому році мідянина Дарія»?

³ «А я в першому році мідянина Дарія [539—538 роки до н. е.] стояв, щоб зміцнити й посилити його»,— сказав ангел (Даниїла 11:1). Хоч Дарій вже помер, проте ангел вказав, що його правління було вихідною точкою здійснення пророчої звістки. Саме той цар наказав забрати Даниїла з лев’ячої ями. Також Дарій видав постанову, щоб усі його піддані боялися Даниїлового Бога (Даниїла 6:22—28). Однак ангел стояв, щоб надавати підтримку не мідянину Дарію, але своєму товаришу Михаїлу, князю Даниїлового народу. (Порівняйте Даниїла 10:12—14). Божий ангел підтримував Михаїла, коли той боровся з демонським князем Мідо-Персії.

4, 5. Ким були чотири перські царі, передречені в книзі Даниїла?

⁴ Божий ангел продовжив: «Ось іще три царі повстануть для Персії, а четвертий збагатиться багатством, більшим від усіх, а своєю силою в багатстві своїм підбурить усе проти грецького царства» (Даниїла 11:2). Хто ж ці перські правителі?

⁵ Перші три царі — це Кір Великий, Камбіз II та Дарій I. Оскільки Бардія (або, можливо, самозванець на ім’я Гаумата) правив тільки сім місяців, то в пророцтві не береться до уваги його короткого правління. У 490 році до н. е. третій цар, Дарій I, зробив другу спробу нападу на Грецію. Однак перси зазнали нищівної поразки при Марафоні й відступили до Малої Азії. Хоча Дарій добре підготувався до наступного походу проти Греції, він не зміг його здійснити аж до своєї смерті, яка сталася чотири роки пізніше. За це завдання взявся його син і наступник, «четвертий» цар, Ксеркс I. Це і є той самий цар Ахашверош, який одружився з Естер (Естер 1:1; 2:15—17).

6, 7. а) Як четвертий цар ‘підбурив усе проти грецького царства’? б) Як закінчився похід Ксеркса проти Греції?

⁶ Ксеркс I таки ‘підбурив усе проти грецького царства’, тобто проти групи незалежних грецьких держав. «Спонуканий честолюбними придворними,— говориться у книжці «Мідяни та перси. Завойовники та дипломати» (англ.),— Ксеркс розпочав напад як на суші, так і на морі». Грецький історик Геродот, який жив у п’ятому столітті до н. е., пише, що будь-який інший похід «порівняно до цього здавався мізерним». У його оповіді говориться, що морські сили нараховували «в цілому п’ятсот сімнадцять тисяч шістсот чоловік. Число сухопутного війська становило в цілому мільйон сімсот тисяч, а кінноти до вісімсот [вісімдесяти] тисяч. До цього я ще додам арабів-погоничів верблюдів і лівійців-колесничих, число яких я гадаю було двадцять тисяч. Таким чином, загальне число людей на кораблях і сухопутного війська доходило до двох мільйонів трьохста сімнадцяти тисяч шестисот людей».

⁷ Маючи на меті лише цілковиту перемогу, 480 року до н. е. Ксеркс I вирушив зі своїм могутнім військом у похід проти Греції. Подолавши біля Фермопіл маневрену оборону греків, перси спустошили Афіни. Однак коло острова Саламін вони зазнали нищівної поразки. Греки знову здобули перемогу у 479 році до н. е. під Платеями. Упродовж наступних 143 років жоден із семи царів, які після Ксеркса сходили на престол Перської імперії, не нападав на Грецію. Але тоді у Греції повстав могутній цар.

ВЕЛИЧЕЗНЕ ЦАРСТВО ПОДІЛЕНЕ НА ЧОТИРИ

8. Який «могутній» цар повстав і як він ‘запанував великим пануванням’?

⁸ Ангел сказав: «І повстане хоробрий [«могутній», Хом.] цар, і запанує великим пануванням, і робитиме за своїм уподобанням» (Даниїла 11:3). У 336 році до н. е. ‘повстав’ як цар Македонії двадцятирічний Александр. Він справді став ‘могутнім царем’ — Александром Великим. Спонуканий задумами свого батька Філіппа II, він захопив на Близькому Сході перські провінції. Перейшовши річки Євфрат та Тигр, його 47 000 вояків розбили під Гавгамелами 250-тисячне військо Дарія III. Згодом Дарій утік і його було вбито. Так закінчилось правління династії персів. Тепер Греція стала світовою державою, й Александр ‘запанував великим пануванням і робив за своїм уподобанням’.

9, 10. Як сповнилося пророцтво про те, що царство Александра не перейде до його нащадків?

⁹ Александр недовго мав панувати над світом, бо ангел Божий додав: «Коли він повстане, буде зруйноване його царство, і буде розділене на чотири небесні вітри, а не на його нащадків, і не за його пануванням, яким він панував, бо царство його буде вирване й дане іншим, а не їм» (Даниїла 11:4). Александру ще не сповнилось 33 років, коли несподівано 323 року до н. е. хвороба обірвала його життя у Вавилоні.

¹⁰ Величезна імперія Александра не перейшла до «його нащадків». Його брат Філіпп III Аррідей правив менше семи років, і в 317 році до н. е. був убитий на вимогу Олімпіади, матері Александра. Син Александра Александр IV правив до 311 року до н. е., коли загинув від рук Кассандра, одного з полководців його батька. Позашлюбний син Александра Геракл намагався правити від імені батька, але в 309 році до н. е. його вбили. Так закінчилася династія Александра, а ‘його панування’ відійшло від його родини.

11. Як царство Александра було «розділене на чотири небесні вітри»?

¹¹ Після смерті Александра його царство було «розділене на чотири небесні вітри». Багато його полководців, намагаючись привласнити території, пересварилися між собою. Одноокий полководець Антігон I робив спроби взяти під контроль усю імперію Александра. Але у битві під Іпсом у Фрігії його було вбито. У 301 році до н. е. чотири полководці Александра тримали в руках величезну територію, яку захопив їхній командувач. Кассандр правив у Македонії та Греції. Лісімах здобув владу над Малою Азією та Фракією. Селевк I Никатор отримав Месопотамію та Сирію. А Птолемей Лаг узяв Єгипет та Палестину. Згідно з пророчим словом, величезна імперія Александра була розділена на чотири елліністичних царства.

ПОЯВА ДВОХ ЦАРІВ-СУПЕРНИКІВ

12, 13. а) Як з чотирьох елліністичних царств утворилось два? б) Яку династію заснував у Сирії Селевк?

¹² Через декілька років після приходу до влади Кассандр помер, і 285 року до н. е. Лісімах захопив європейську частину Грецької імперії. У 281 році до н. е. Лісімах загинув у битві із Селевком I Никатором, у результаті чого велика частина азіатських територій перейшла під контроль Селевка. А 276 року до н. е. на престол Македонії зійшов Антігон II Гонат, онук одного з полководців Александра. З часом Македонія потрапила в залежність від Риму і 146 року до н. е. стала римською провінцією.

¹³ Тепер тільки два з чотирьох елліністичних царств залишились визначними — царство Селевка I Никатора та царство Птолемея Лага. Селевк заснував у Сирії династію Селевкідів. Серед тих міст, які він заклав, були Антіохія, нова сирійська столиця, та морський порт Селевкія. Пізніше апостол Павло навчав в Антіохії, де послідовників Ісуса вперше стали називати християнами (Дії 11:25, 26; 13:1—4). У 281 році до н. е. Селевка було підступно вбито, але його династія правила до 64 року до н. е., коли римський полководець Гней Помпей зробив Сирію римською провінцією.

14. Коли було засновано династію Птолемеїв у Єгипті?

¹⁴ З чотирьох елліністичних царств найдовше проіснувало царство Птолемея Лага, тобто Птолемея I, який 305 року до н. е. взяв собі титул царя. Династія Птолемеїв, яку він заснував, правила в Єгипті, аж поки в 30 році до н. е. її підкорив Рим.

15. Які два могутні царі повстали з чотирьох елліністичних царств і яку боротьбу вони розпочали?

¹⁵ Так з чотирьох елліністичних царств повстало два могутніх царі — Селевк I Никатор у Сирії та Птолемей I в Єгипті. З приходом до влади цих двох царів між «північним царем» та «південним царем» почалася довга боротьба, описана в 11-му розділі книги Даниїла. Ангел Єгови не згадав імен цих двох царів, бо впродовж століть ними ставали різні правлячі сили. Пропускаючи непотрібні подробиці, ангел назвав тільки правителів та події, які були пов’язані з цим конфліктом.

ПОЧАТОК КОНФЛІКТУ

16. а) Від кого на північ та південь жили два царі? б) Які царі першими взяли на себе роль «північного царя» та «південного царя»?

¹⁶ Слухайте! Описуючи початок цього драматичного конфлікту, ангел Єгови говорить: «Зміцниться південний цар, але один з його [Александрових] князів пересилить його й запанує, його [північного царя] панування — панування велике» (Даниїла 11:5). Назви «північний цар» та «південний цар» стосуються царів, що жили на північ та південь від Даниїлового народу, який на той час був визволений з вавилонського вигнання і повернувся в землю Юди. Першим «південним царем» був Птолемей I, що правив в Єгипті. Сирійський цар Селевк I Никатор — це один з Александрових полководців, який пересилив Птолемея I і мав «панування велике». Він узяв на себе роль «північного царя».

17. Під чиїм пануванням перебувала земля Юди на початку конфлікту між північним та південним царями?

¹⁷ На початку конфлікту земля Юди перебувала під пануванням південного царя. Починаючи приблизно з 320 року до н. е., Птолемей I сприяв тому, щоб євреї переселялись до Єгипту. Єврейська колонія процвітала в Александрії, де Птолемей I заснував знамениту бібліотеку. До 198 року до н. е. євреї в Юдеї залишалися під контролем південного царя, тобто Єгипту, де правили Птолемеї.

18, 19. Як з плином часу два царі-суперники ‘зробили мир’?

¹⁸ Про тих двох царів ангел пророкував: «Але по роках вони поєднаються, і дочка південного царя прийде до царя північного, щоб зробити мир. Але не затримає він [«вона», Хом.] сили свого рамена, і не встане потомство його [«він, як і його рамено, не встоїть», НС], але буде видана вона й ті, що вели її, і та, що її породила [«той, хто її породив», НС], і той, що міцно тримав її за тих часів» (Даниїла 11:6). Як усе це сповнилось?

¹⁹ Пророцтво не згадує про Антіоха I, сина і наступника Селевка I Никатора, бо він не вів рішучої боротьби проти південного царя. Але його наступник Антіох II вів затяжну війну з Птолемеєм II, сином Птолемея I. Антіох II та Птолемей II були відповідно північним та південним царями. Антіох II був одружений з Лаодікою, від якої він мав сина Селевка II, а Птолемей II мав дочку на ім’я Береніка. У 250 році до н. е. ці два царі ‘зробили мир’. Задля цього союзу Антіох II розлучився зі своєю дружиною Лаодікою й одружився з Беренікою, ‘дочкою південного царя’. Від Береніки він мав сина, який став спадкоємцем сирійського престолу замість синів Лаодіки.

20. а) Чому «рамено» Береніки не встояло? б) Як сталося, що Береніку, ‘тих, що вели її’ і ‘того, що міцно тримав її’ було видано? в) Хто став сирійським царем після того, як Антіох II втратив ‘своє рамено’, тобто владу?

²⁰ ‘Раменом’ Береніки, тобто міцною опорою, був її батько Птолемей II. Після його смерті в 246 році до н. е. вона ‘не затримала сили свого рамена’ зі своїм чоловіком. Антіох II відрікся від неї, знову одружився з Лаодікою і зробив їхнього сина своїм наступником. Лаодіка замислила вбити Береніку та її сина, і цей намір було виконано. Очевидно, особи, які супроводили Береніку з Єгипту до Сирії, — «ті, що вели її» — зазнали такого ж кінця. Лаодіка навіть отруїла Антіоха II, отже «його рамено», тобто влада, також «не встояло». Сталось так, що помер і батько Береніки — «той, хто її породив», і її сирійський чоловік, який певний час «міцно тримав» її. У результаті Селевк II, син Лаодіки, став сирійським царем. Як на все це зреагував наступний цар з династії Птолемеїв?

ПОМСТА ЦАРЯ ЗА ВБИВСТВО СЕСТРИ

21. а) Хто був ‘одним із галузки’ Беренікиного «кореня» і як він ‘повстав’? б) Як Птолемей III ‘вийшов проти твердині північного царя’ і опанував його?

²¹ «Повстане один із галузки її кореня на його місце,— сказав ангел,— і він вийде проти війська, і ввійде в твердиню [«вийде проти твердині», НС] північного царя, і буде діяти проти них, і опанує їх» (Даниїла 11:7). ‘Одним із галузки’ батьків Береніки, або «кореня», був її брат. Коли батько помер, він ‘повстав’ як південний цар — єгипетський фараон Птолемей III — й одразу ж вирушив помститися за вбивство сестри. Під час походу проти сирійського царя Селевка II, якого Лаодіка використала для вбивства Береніки та її сина, він вийшов проти «твердині північного царя». Птолемей III захопив укріплену частину Антіохії і вбив Лаодіку. Рухаючись на схід по території панування північного царя, він спустошив Вавилонію й дійшов аж до Індії.

22. Що привіз із собою до Єгипту Птолемей III і чому він ‘на роки відступив від північного царя’?

²² Що ж сталося після того? Божий ангел говорить: «Їхніх богів з їхніми литими бовванами, разом з їхнім улюбленим посудом, золотом та сріблом поведе в неволю до Єгипту, і він роки стоятиме більше [«на роки відступить», НС] від північного царя» (Даниїла 11:8). Понад 200 років до того перський цар Камбіз II завоював Єгипет і привіз додому єгипетських богів, ‘їхніх литих бовванів’. Грабуючи колишню царську столицю Персії Сузи, Птолемей III дістав назад цих божків і забрав їх «в неволю» до Єгипту. Він також привіз додому як трофеї велику кількість ‘улюбленого посуду, золота та срібла’. Змушений придушити повстання у себе вдома, Птолемей III ‘відступив від північного царя’, не завдаючи йому більше ран.

ПОМСТА СИРІЙСЬКОГО ЦАРЯ

23. Чому північний цар ‘вернувся до своєї землі’ після того, як увійшов у царство південного царя?

²³ Як північний цар зреагував на це? Даниїлу було сказано: «Він увійде в царство південного царя, але вернеться до своєї землі» (Даниїла 11:9). Північний цар — сирійський цар Селевк II — вдарив у відповідь. Він увійшов у «царство» — сферу панування південного царя з Єгипту, але зазнав поразки. Селевк II, маючи лише невеликі залишки війська, ‘вернувся до своєї землі’, відступивши приблизно в 242 році до н. е. до сирійської столиці Антіохії. Після його смерті замість нього став правити його син Селевк III.

24. а) Що сталося із Селевком III? б) Як сирійський цар Антіох III ‘пішов, і все позаливав, і перейшов’ край панування південного царя?

²⁴ А що було передречено про потомство сирійського царя Селевка II? Ангел повідомив Даниїлу: «А сини його озброються, і зберуть натовп численних войовників, і один із них конче піде, і все позаливає, і перейде край, і вернеться, і воюватиме аж до його твердині» (Даниїла 11:10). Не минуло й трьох років, як через підступне вбивство закінчилось правління Селевка III. Брат Селевка III Антіох III заступив його на сирійському престолі. Цей син Селевка II зібрав великі війська для нападу на Птолемея IV, тодішнього південного царя. Новий північний цар, що панував у Сирії, мав успіх у боротьбі з Єгиптом і відвоював морський порт Селевкію, провінцію Келесирію, міста Тир та Птолемаїду, а також поблизькі містечка. Він розгромив війська царя Птолемея IV і захопив багато юдейських міст. Навесні 217 року до н. е. Антіох III покинув Птолемаїду й пішов на північ «аж до його твердині» в Сирії. Але на сцені історичних подій ось-ось мала настати зміна.

ЗМІНА РОЛЕЙ

25. Де Птолемей IV зустрівся у битві з Антіохом III і хто був ‘відданий у руку’ південного царя з Єгипту?

²⁵ Подібно до Даниїла, ми уважно слухаємо, як ангел Єгови передрікає: «Розлютиться південний цар, і вийде та й воюватиме з ним, з царем північним, і виставить велике велелюдство, і цей натовп буде відданий у його руку» (Даниїла 11:11). Зібравши військо із 75 000 чоловік, південний цар Птолемей IV вирушив на північ проти свого ворога. Щоб виступити проти нього, північний цар Антіох III — правитель Сирії — виставив «велике велелюдство», аж 68 000 чоловік. Але у битві коло прибережного міста Рафія, розташованого неподалік від єгипетського кордону, «цей натовп» був ‘відданий у руку’ південного царя.

26. а) Який «натовп» знищив південний цар у битві коло Рафії і які були умови мирної угоди, укладеної там? б) Як Птолемей IV ‘не використав своєї сильної позиції’? в) Хто став наступним південним царем?

²⁶ Пророцтво продовжується: «І буде знищений той натовп, і повищиться його серце, і він кине десятитисячки, та не буде сильний [«не використає своєї сильної позиції», НС]» (Даниїла 11:12). Південний цар Птолемей IV ‘знищив’ 10 000 сирійських піхотинців та 300 кіннотників і 4000 забрав у полон. Тоді ті царі склали угоду, за якою в Антіоха III залишилося сирійське портове місто Селевкія, але в нього забрали Фінікію та Келесирію. З приводу цієї перемоги серце південного царя з Єгипту ‘повищилося’, особливо перед Єговою. Земля Юди залишилась у руках Птолемея IV. Однак він ‘не використав своєї сильної позиції’, щоб довести до кінця свою перемогу над північним царем із Сирії. Замість того Птолемей IV почав вести розгульне життя, і наступним південним царем став його п’ятирічний син Птолемей V ще за багато років до смерті Антіоха III.

ПОВЕРНЕННЯ ПЕРЕМОЖЦЯ

27. Як північний цар повернувся «на кінець часів», щоб відібрати території в Єгипту?

²⁷ За всі подвиги Антіоха III стали називати Антіохом Великим. Про нього ангел сказав: «Вернеться північний цар, і виставить натовп, більший від першого, а на кінець часів та років він конче прийде з великим військом та з численним маєтком» (Даниїла 11:13). Ті ‘часи’ — це 16 або більше років після того, як єгиптяни завдали поразки сирійцям біля Рафії. Коли маленький Птолемей V став південним царем, Антіох III, щоб відібрати території, які у нього завоював попередній південний цар з Єгипту, виставив «натовп, більший від першого». Для того він об’єднав свої війська з військами македонського царя Філіппа V.

28. Що непокоїло молодого південного царя?

²⁸ Південний цар не мав спокою й у своїй державі. «За того часу багато-хто повстануть на південного царя»,— сказав ангел (Даниїла 11:14а). І багато-таки ‘повстали на південного царя’. Окрім тривоги з приводу нападу Антіоха III та його македонського союзника, молодого південного царя непокоїли ще й внутрішні проблеми в Єгипті. Через те що опікун Агафокл, який правив від імені царя, із зарозумілістю ставився до єгиптян, багато з них повстало. Ангел додав: «Сини насильників твого народу підіймуться, щоб справдилось видіння, і вони спіткнуться» (Даниїла 11:14б). Навіть дехто з народу Даниїла став ‘синами насильників’, тобто повстанцями. Але будь-яке «видіння» тих євреїв про закінчення панування поган на їхній землі було неправдивим, вони мали ‘спіткнутися’, тобто зазнати невдачі.

29, 30. а) Як «рамена півдня» не витримали нападу з півночі? б) Як північний цар ‘став у Пишному Краї’?

²⁹ Далі ангел Єгови передрік: «Прийде північний цар, і насипле вала, і здобуде твердинне місто, і не встоять рамена півдня та його добірний народ, і не буде сили встояти. І робитиме той, хто прийде на нього, за своєю вподобою, і не буде того, хто встояв би перед ним. І стане він у Пишному Краї, і буде погибель у його руці» (Даниїла 11:15, 16).

³⁰ Військові сили Птолемея V, тобто «рамена півдня», не витримали нападу з півночі. Коло Баніяса (Кесарія Пилипова) Антіох III загнав єгипетського полководця Скопу та 10 000 ‘вибраних’ або ‘добірних’ чоловіків у Сидон, «твердинне місто». Там Антіох III ‘насипав вала’, захопивши цей фінікійський порт у 198 році до н. е. Він учинив «за своєю вподобою», тому що війська південного царя з Єгипту не змогли встояти перед ним. Тоді Антіох III пішов на Єрусалим, столицю Юди, ‘Пишного Краю’. У 198 році до н. е. панування над Єрусалимом та Юдою перейшло від південного царя з Єгипту до північного царя із Сирії. Й Антіох III, північний цар, почав ‘стояти у Пишному Краї’. Для всіх євреїв та єгиптян, що йому противились, була «погибель у його руці». Скільки часу цей північний цар зміг чинити те, що йому до вподоби?

РИМ СТРИМУЄ ПЕРЕМОЖЦЯ

31, 32. Чому північний цар був змушений врешті-решт укласти з південним царем «договора» миру?

³¹ Ангел Єгови дає нам таку відповідь: «Зверне він [північний цар] своє обличчя, щоб прийти з потугою всього свого царства, і складе договора з ним. І дасть йому молоду дочку за жінку, щоб знищити землю [«дочку на згубу», Хом.], та це не вдасться, і не станеться йому [«вона не встоїть і не залишиться його», НС]» (Даниїла 11:17).

³² Північний цар Антіох III ‘звернув своє обличчя’, щоб запанувати над Єгиптом «з потугою всього свого царства». Але врешті-решт він уклав з Птолемеєм V, південним царем, «договора» миру. Вимоги Риму змусили Антіоха III змінити свої плани. Коли він та цар Македонії Філіпп V об’єдналися проти молодого царя Єгипту, щоб заволодіти його територіями, опікуни Птолемея V попросили захисту в Риму. Скориставшись можливістю розширити сферу впливу, Рим показав свою силу.

33. а) Які були умови миру, укладеного між Антіохом III та Птолемеєм V? б) З якою метою було укладено шлюб між Клеопатрою I та Птолемеєм V і чому цей задум не вдався?

³³ Під натиском Риму Антіох III прийшов до південного царя з умовами миру. Антіох III не планував поступитися завойованими територіями, як того вимагав Рим, а лише формально передати їх, одруживши свою дочку Клеопатру I—«молоду дочку»—з Птолемеєм V. Він мав дати їй у придане деякі провінції, у тому числі Юду, ‘Пишний Край’. Однак коли вони одружились у 193 році до н. е., сирійський цар не віддав Птолемеєві V цих провінцій. Той шлюб був укладений з політичною метою, щоб підкорити Єгипет Сирії. Але задум не вдався, тому що Клеопатра I ‘не залишилася його’, а пізніше перейшла на бік чоловіка. Коли між Антіохом III і римлянами почалася війна, Єгипет зайняв сторону Риму.

34, 35. а) До яких «приморських земель» звернув своє обличчя північний цар? б) Як Рим припинив «наругу» північного царя? в) Як помер Антіох III і хто став наступним північним царем?

³⁴ Вказуючи на невдачі північного царя, ангел додав: «Тоді зверне він [Антіох III] своє обличчя до островів [«приморських земель», НС] і забере їх багато, але один начальник [Рим] припинить його наругу, ба й оберне проти нього його наругу. Потім [Антіох III] зверне своє обличчя до твердинь свого краю, але спіткнеться, впаде і його не стане» (Даниїла 11:18, 19, Хом.).

³⁵ «Приморські землі» — це Македонія, Греція та Мала Азія. Війна розпочалася в Греції 192 року до н. е., й Антіох III був змушений прийти туди. Рим, незадоволений намаганнями сирійського царя заволодіти ще іншими територіями, формально оголосив йому війну. Коло Фермопіл Антіох III зазнав поразки від Риму. Приблизно через рік після того, як йому було завдано поразки коло Магнесії в 190 році до н. е., він був змушений віддати все, що йому належало в Греції, Малій Азії та на територіях, що лежали на захід від гірського хребта Тавр. Рим наклав велику данину і встановив своє панування над північним царем із Сирії. Коли Антіоха III вигнали з Греції та Малої Азії і він втратив майже весь свій флот, то ‘звернув своє обличчя до твердинь свого краю’, тобто Сирії. Римляни ‘обернули проти нього його наругу’. У 187 році до н. е. Антіох III загинув, намагаючись пограбувати храм в Елімаїді (Персія). Таким чином він ‘упав’, покорившись смерті, і замість нього став правити його син Селевк IV, наступний північний цар.

КОНФЛІКТ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ

36. а) Як південний цар намагався продовжувати боротьбу, але що з ним сталося? б) Як впав Селевк IV і хто заступив його?

³⁶ Птолемей V, південний цар, намагався здобути провінції, які мали дати в придане Клеопатрі, але його отруїли. Після нього став правити Птолемей VI. А що сказати про Селевка IV? Для виплати великої данини Риму потрібні були гроші, тому він послав свого скарбника Геліодора за багатствами, котрі, як тоді подейкували, зберігалися в Єрусалимському храмі. Прагнучи захопити престол, Геліодор вбив Селевка IV. Однак пергамський цар Євмен та його брат Аттал звели на престол Антіоха IV, брата вбитого царя.

37. а) Як Антіох IV намагався показати, що він могутніший від Бога Єгови? б) До чого призвело осквернення храму в Єрусалимі Антіохом IV?

³⁷ Антіох IV, новий північний цар, прагнув показатися могутнішим від Бога і тому намагався викоренити устрій Єгови для поклоніння. Кинувши виклик Єгові, він присвятив Єрусалимський храм Зевсу, або Юпітеру. У грудні 167 року до н. е. у дворі храму на верху великого жертовника, де приносилися щоденні цілопалення Єгові, було зведено поганський жертовник. Через десять днів після того на поганському жертовнику було принесено жертву Зевсу. Це осквернення призвело до повстання євреїв під проводом Маккавеїв. Антіох IV три роки вів з ними боротьбу. У 164 році до н. е. на річницю цього осквернення Юда Маккавей знову присвятив храм Єгові. Тоді було започатковано свято відновлення, тобто присвячення,— Ханука (Івана 10:22).

38. Як закінчилось правління Маккавеїв?

³⁸ Приблизно у 161 році до н. е. Маккавеї уклали договір з Римом і 104 року до н. е. заснували царство. Але незгоди між ними та північним царем із Сирії продовжувалися. Врешті-решт до Риму надійшло прохання втрутитися. У 63 році до н. е. після тримісячної облоги римський полководець Гней Помпей взяв Єрусалим. У 39 році до н. е. римський сенат призначив царем Юди едомлянина на ім’я Ірод. Він прийшов до влади в Єрусалимі 37 року до н. е. Так закінчилось правління Маккавеїв.

39. Який пожиток ви взяли для себе, розглядаючи Даниїла 11:1—19?

³⁹ Як же зворушується серце, коли бачиш сповнення кожної подробиці першої частини пророцтва про конфлікт між двома царями! Справді, як чудово вникати в історію, події котрої розвивались 500 років після того, як Даниїлу було дано пророчу звістку, і визначати правителів, що займали становище північного та південного царів! Однак політичне обличчя цих двох царів змінювалося впродовж конфлікту між ними до часу, коли Ісус Христос ходив по землі, і аж до сьогодні. Порівнявши розвиток історичних подій із такими захопливими подробицями, виявленими в цьому пророцтві, ми зможемо визначити, хто є тими двома царями-суперниками.

[Таблиця/Ілюстрації на сторінці 228]

ЦАРІ, ОПИСАНІ В ДАНИЇЛА 11:5 —19

Північний цар Південний цар

Даниїла 11:5 Селевк I Никатор Птолемей I

Даниїла 11:7—9 Селевк II Птолемей III

Даниїла 11:10—12 Антіох III Птолемей IV

Розділ чотирнадцятий

Два царі змінюють своє обличчя

1, 2. а) Що змусило Антіоха IV прийняти вимоги Риму? б) Коли Сирія стала римською провінцією?

СИРІЙСЬКИЙ монарх Антіох IV вторгається в Єгипет і оголошує себе його царем. На прохання єгипетського царя Птолемея VI Рим висилає в Єгипет посла Гая Попілія Лената. Ленат прибуває з великим флотом, а також привозить із собою наказ від римського сенату, в якому говориться, щоб Антіох IV відмовився від титулу царя Єгипту і покинув цю державу. Сирійський цар і римський посол зустрічаються віч-на-віч в Елевсіні (передмісті Александрії). Антіох IV просить часу, щоб провести нараду зі своїми радниками, але Ленат креслить довкола царя коло й ставить вимогу дати відповідь, перш ніж він переступить його. Принижений Антіох IV приймає вимоги римлян і в 168 році до н. е. повертається до Сирії. На цьому закінчилась боротьба між північним царем із Сирії та південним царем з Єгипту.

² Рим, який мав панівний вплив на Близькому Сході, і далі диктував політику Сирії. Тому, хоча у Сирії після смерті Антіоха IV 163 року до н. е. правили інші царі з династії Селевкідів, вони вже не займали становища «північного царя» (Даниїла 11:15). Зрештою у 64 році до н. е. Сирія стала римською провінцією.

3. Коли і як Рим запанував над Єгиптом?

³ Після смерті Антіоха IV династія Птолемеїв у Єгипті продовжувала займати становище «південного царя» трохи більше ніж 130 років (Даниїла 11:14). У битві коло Акція 31 року до н. е. римський правитель Октавіан завдав поразки об’єднаним військам Клеопатри VII, останньої цариці з династії Птолемеїв, та її римського коханця Марка Антонія. Після того як наступного року Клеопатра покінчила життя самогубством, Єгипет також став римською провінцією; відтоді він уже більше не відігравав ролі південного царя. У 30 році до н. е. Рим запанував як над Сирією, так і над Єгиптом. Чи після того роль північного та південного царів взяли на себе інші держави?

НОВИЙ ЦАР ВИСИЛАЄ ‘ПОБІРНИКА ПОДАТКІВ’

4. Чому нам слід сподіватись, що інша правляча сила повинна була взяти на себе роль північного царя?

⁴ Навесні 33 року н. е. Ісус Христос сказав своїм учням: «Коли ви побачите ту «гидоту спустошення», що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому... тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (Матвія 24:15, 16). Посилаючись на Даниїла 11:31, Ісус застеріг своїх послідовників про «гидоту спустошення», яка мала прийти в майбутньому. Те пророцтво, що стосувалося північного царя, було дане 195 років після смерті Антіоха IV, останнього сирійського царя, який займав це становище. Тому зрозуміло, що інша правляча сила мала взяти на себе роль північного царя. Хто ж саме?

5. Хто встав як північний цар, зайнявши місце Антіоха IV?

⁵ Ангел Бога Єгови передрік: «А на його місці [Антіоха IV] стане той, що скаже побірникові податків перейти пишноту царства, та за кілька днів він загине, але не від гніву й не від бою» (Даниїла 11:20). Перший римський імператор Октавіан, відомий як Цезар Август, і є саме тим, хто ‘встав’. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248).

6. а) Коли ‘побірник податків’ був спонуканий перейти «пишноту царства» і чому це було важливо? б) Чому можна сказати, що Август помер «не від гніву й не від бою»? в) Як змінив своє обличчя північний цар?

⁶ До ‘пишноти царства’ Августа входив ‘Пишний Край’ — римська провінція Юдея (Даниїла 11:16). У 2 році до н. е. Август послав ‘побірника податків’, наказавши провести перепис, тобто ценз. Мабуть, йому були потрібні дані про кількість населення для проведення оподаткування та призову до військової служби. Саме через цей наказ Йосип та Марія вирушили до Віфлеєма для перепису, і тому Ісус народився у цьому передреченому місці (Михея 5:1; Матвія 2:1—12). У серпні 14 року н. е.,— «за кілька днів», тобто незадовго після виходу указу,— 76-літній Август помер. Його смерть настала «не від гніву», бо він помер не від руки вбивці, і «не від бою», а через хворобу. Північний цар таки змінив своє обличчя! Цього разу ним стала Римська імперія, яку представляли її імператори.

‘ПОГОРДЖУВАНИЙ ВСТАЄ’

7, 8. а) Хто встав замість Августа, зайнявши становище північного царя? б) Чому ‘царську пошану’ було неохоче дано наступнику Августа Цезаря?

⁷ Продовжуючи пророцтво, ангел сказав: «І стане на його [Августа] місці погорджуваний, та не дадуть йому царської пошани, але він прийде непомітно, й опанує царство лестощами. А війська, що затоплювали, він затопить і знищить [«зламає», НС], і навіть самого володаря, що з ним поєднався [«а також Вождя угоди», НС]» (Даниїла 11:21, 22).

⁸ «Погорджуваний» — це Тіберій Цезар, син Лівії, третьої дружини Августа. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248). Август ненавидів свого пасинка за його погані риси характеру і не хотів, щоб той став наступним цезарем. Він дав ‘царську пошану’ Тіберію неохоче, і то лише після того, як повмирали всі, хто міг стати наступником. Август усиновив Тіберія в 4 році н. е. й призначив його наступником престолу. Після смерті Августа 54-літній Тіберій — погорджуваний — ‘встав’, узявши на себе роль римського імператора та північного царя.

9. Як сталося, що Тіберій ‘опанував царство лестощами’?

⁹ «Тіберій,— говориться в «Новій британській енциклопедії»,— вів із сенатом нечесну політичну гру і майже місяць [після смерті Августа] не дозволяв називати себе імператором». Він сказав сенату, що лише Август був у змозі нести тягар правління Римською імперією, і попросив сенаторів відновити республіку, давши таку владу групі чоловіків, а не одній особі. «Не наважуючись послухатись його,— написав історик Вілл Дюрант,— сенат обмінявся з ним поклонами, аж поки той зрештою прийняв владу». Дюрант додав: «Гру добре зіграли обидві сторони. Тіберій прагнув принципату, тобто він знайшов би якийсь спосіб його уникнути; а сенат боявся та ненавидів його [Тіберія], однак не наважувався знову встановити республіку, що, як і стара, опиралася б на теоретично незалежні збори». Таким чином Тіберій ‘опанував царство лестощами’.

10. Як були ‘зламані війська, що затоплювали’?

¹⁰ Про «війська, що затоплювали» — військові сили довколишніх царів — ангел сказав: ‘Він затопить [їх] і зламає’. Коли Тіберій став північним царем, його племінник Германік Цезар був командиром римських загонів на річці Рейн. У 15 році н. е. Германік повів своїх людей проти вождя германських племен Армінія і мав певний успіх. Однак ціна цих невеликих перемог була високою, і згодом Тіберій припинив військові операції на території Германії. Замість того він став розпалювати між цими племенами війну, намагаючись таким чином запобігти їхньому об’єднанню. Загалом Тіберій підтримував оборонну зовнішню політику й зосереджувався на зміцненні кордонів. Він зайняв досить вдалу позицію. Таким чином «війська, що затоплювали» трималися під контролем і були ‘зламані’.

11. Як був ‘зламаний Вождь угоди’?

¹¹ Також був ‘зламаний’ «Вождь угоди», котру Бог Єгова уклав з Авраамом для благословення всіх родин землі. Ісус Христос був Авраамовим Насінням, обіцяним у цій угоді (Буття 22:18, Ог., 1988; Галатів 3:16). Чотирнадцятого нісана 33 року н. е. Ісус стояв перед Понтієм Пилатом в єрусалимському палаці римського намісника. Єврейські священики звинувачували Ісуса в зраді імператора. Але Ісус сказав Пилату: «Моє Царство не із світу цього... Моє Царство не звідси». Щоб римський намісник не звільнив невинного Ісуса, євреї кричали: «Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві». Висловивши вимогу стратити Ісуса, вони сказали: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» Згідно із законом про «заподіяння образи величності»,— котрий Тіберій розширив, включивши практично будь-яку образу, завдану цезарю,— Пилат видав Ісуса, щоб його ‘зламали’, тобто розп’яли на стовпі мук (Івана 18:36; 19:12—16; Марка 15:14—20).

ТИРАН ‘ЗАМИШЛЯЄ СВОЇ ЗАДУМИ’

12. а) Хто поєднався з Тіберієм? б) Як Тіберій ‘зміцнився малим народом’?

¹² Продовжуючи пророкувати про Тіберія, ангел сказав: «Від часу поєднання з ним він робитиме оману, і підійметься, і зміцниться малим народом» (Даниїла 11:23). Члени римського сенату законно ‘поєдналися’ з Тіберієм, і він формально залежав від них. Але Тіберій був оманливим, бо насправді ‘зміцнявся малим народом’. Той малий народ — це римська преторіанська гвардія, що таборилася неподалік від мурів Рима. Її близьке розташування залякувало сенат і допомагало Тіберію тримати під контролем будь-яке повстання населення проти його влади. Тож, опираючись на якихось 10 000 преторіанців, Тіберій залишався міцним.

13. У чому Тіберій перевершив своїх прабатьків?

¹³ Ангел пророчо додав: «Він увійде непомітно в ситу округу, і зробить те, чого не робили батьки його та батьки його батьків. Він порозкидає їм награбоване, і здобич, і маєток, і на твердині буде замишляти свої задуми, але до часу» (Даниїла 11:24). Тіберій усіх в усьому підозрював, за наказами цього правителя багатьох було вбито. Другий період його правління відзначався терором, який в основному здійснювався під впливом Сеяна, командира преторіанської гвардії. Зрештою підозра впала на самого Сеяна, якого теж було страчено. Тиранізуючи народ, Тіберій перевершив своїх прабатьків.

14. а) Яким чином Тіберій порозкидав по всіх римських провінціях «награбоване, і здобич, і маєток»? б) Як ставились до Тіберія на час його смерті?

¹⁴ Однак Тіберій порозкидав «награбоване, і здобич, і маєток» по всіх римських провінціях. На час його смерті всі підкорені народи жили в достатку. Податки були невисокими. Він міг бути щедрим до людей з тих місцевостей, де була скрута. Якщо солдати або урядові особи когось пригноблювали чи порушували закон, то могли зазнати кари від імператора. Залізна рука утримувала в державі громадську безпеку, а поліпшені системи зв’язку сприяли торгівлі. Тіберій подбав про те, щоб управління велося справедливо й надійно як у Римі, так і по всій державі. Закони удосконалилися, а завдяки тому, що Тіберій сприяв здійсненню реформ, запроваджених Августом Цезарем, було поліпшено цивільний та моральний кодекс. Однак Тіберій ‘замишляв свої задуми’, тому римський історик Таціт написав, що він був лицеміром і вмів майстерно прикидатися. На час смерті Тіберія в березні 37 року н. е. його стали називати тираном.

15. Які обставини склалися в Римі наприкінці першого та на початку другого століть н. е.?

¹⁵ Наступниками Тіберія, які виконували роль північного царя, були Гай Цезар (Калігула), Клавдій I, Нерон, Веспасіан, Тіт, Доміціан, Нерва, Траян та Адріан. У «Новій британській енциклопедії» говориться: «Наступники Августа переважно продовжували дотримуватися його адміністративної політики та будівельної програми, хоча за їхнього правління було менше нововведень і більше хвастощів». Та сама енциклопедія далі говорить: «Наприкінці першого та на початку другого століть Рим досяг вершини своєї величі й був найбільш заселеним». Хоча в той час Рим стикався з деякими проблемами на своїх кордонах, його перша передречена сутичка з південним царем відбулася в третьому столітті н. е.

ЗБУДЖЕНИЙ ПРОТИ ПІВДЕННОГО ЦАРЯ

16, 17. а) Хто взяв на себе роль північного царя, згаданого в Даниїла 11:25? б) Хто зайняв становище південного царя і як це сталося?

¹⁶ Божий ангел продовжував проголошувати пророцтво: «Він [північний цар] збудить свою силу та своє серце на південного царя з великим військом. А південний цар підготується до війни з військом великим та дуже міцним, та [північний цар] не встоїть, бо замишляють на нього задуми. А ті, що їдять його поживу, поб’ють його, і його військо позаливає край [«розсиплеться», Хом.], і попадають численні забиті» (Даниїла 11:25, 26).

¹⁷ Приблизно 300 років після того, як Октавіан зробив Єгипет римською провінцією, римський імператор Авреліан взяв на себе роль північного царя. Тим часом Септімія Зіновія, цариця римської колонії Пальміри, зайняла становище південного царяa. (Дивіться інформацію в рамці «Зіновія — войовнича цариця Пальміри», сторінка 252). У 269 році н. е. пальмірська армія захопила Єгипет під приводом того, що хотіла нібито забезпечити там спокій для Риму. Зіновія прагнула зробити Пальміру головним містом на сході і стати правителькою римських східних провінцій. Стривожений прагненнями Зіновії, Авреліан збудив «свою силу та своє серце», щоб вирушити проти неї.

18. Чим закінчився конфлікт між імператором Авреліаном, який виступав у ролі північного царя, та царицею Зіновією — південним царем?

¹⁸ Як правляча сила, очолювана Зіновією, південний цар ‘підготувався’ до війни проти північного царя «з військом великим та дуже міцним», яке мало двох полководців — Завдія та Заббая. Але Авреліан взяв Єгипет і тоді вирушив у Малу Азію та Сирію. Коло Емесси (тепер Хомс) Зіновія зазнала поразки, після чого вона відступила до Пальміри. Коли Авреліан оточив це місто, Зіновія хоробро захищала його, проте без успіху. Вона та її син втекли у напрямку Персії, але біля річки Євфрат їх захопили римляни. Мешканці Пальміри здали своє місто у 272 році н. е. Авреліан не вбив Зіновії, а зробив її окрасою своєї тріумфальної процесії через Рим, що відбулася у 274 році н. е. Решту свого життя вона провела як римська матрона.

19. Як Авреліан упав, через те що ‘на нього замишляли задуми’?

¹⁹ Авреліан теж ‘не встояв, бо замишляли на нього задуми’. У 275 році н. е. він вирушив у похід проти персів. Коли цей імператор чекав у Фракії слушної нагоди, щоб переправитись через протоку Босфор до Малої Азії, ті, що ‘їли його поживу’, змовились проти нього і ‘побили’ його. Він збирався покарати свого секретаря Ероса за порушення закону. Але Ерос вигадав список імен деяких офіцерів, нібито призначених до страти. Коли офіцери побачили цей список, то склали змову і вбили Авреліана.

20. Як ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’?

²⁰ Смерть імператора Авреліана не поклала краю діяльності північного царя. Йому на зміну прийшли інші римські правителі. Був час, коли імперією правили два імператори — на сході і на заході. Під правлінням тих чоловіків ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’, а внаслідок вторгнень германських племен з півночі ‘попадали численні забиті’. У четвертому столітті н. е. через римські кордони прорвалися готи. Навали продовжувались, одна навала йшла слідом за іншою. У 476 році н. е. начальник однієї з германських дружин Одоакр скинув останнього імператора, що правив у Римі. На початку шостого століття Західна Римська імперія розпалася, і германські королі правили в Британії, Галлії, Іспанії, Італії та Північній Африці. Східна частина імперії проіснувала аж до XV століття.

ВЕЛИКУ ІМПЕРІЮ ПОДІЛЕНО

21, 22. Які зміни ввів Константин у четвертому столітті н. е.?

²¹ Не подаючи зайвих подробиць про розпад Римської імперії, який відбувався протягом століть, ангел Єгови передрік подальші сутички між північним та південним царями. Однак стислий огляд деяких подій, що відбувались у Римській імперії, допоможе нам визначити, ким були ті два царі-суперники у пізніші часи.

²² У четвертому столітті римський імператор Константин офіційно визнав відступницьке християнство. У 325 році н. е. він навіть скликав Нікейський церковний собор у Малій Азії й сам головував на ньому. Пізніше Константин переніс свою імперську резиденцію з Рима до Візантія (Константинополя), зробивши це місто новою столицею. Аж до 17 січня 395 року н. е., коли помер імператор Феодосій I, у Римській імперії правив один імператор.

23. а) Як було поділено Римську імперію після смерті Феодосія? б) Коли було покладено край існуванню Східної Римської імперії? в) Хто почав правити Єгиптом у 1517 році?

²³ Після смерті Феодосія Римську імперію було поділено між його синами. Гонорій отримав західну частину, а Аркадій — східну разом з її столицею Константинополем. Британія, Галлія, Італія, Іспанія та Північна Африка були провінціями західної імперії, а Македонія, Фракія, Мала Азія, Сирія та Єгипет — східної. У 642 році н. е. єгипетську столицю Александрію захопили сарацини (араби) і Єгипет було зроблено провінцією халіфів. У січні 1449 року Константин XI став останнім імператором Східної Римської імперії. Двадцять дев’ятого травня 1453 року турки-османи під проводом султана Мехмеда II захопили Константинополь, поклавши край існуванню Східної Римської імперії. А в 1517 році Єгипет став турецькою провінцією. Однак з часом цей край стародавнього південного царя перейшов під контроль іншої імперії із заходу.

24, 25. а) Що, згідно з деякими істориками, позначило початок «Священної Римської імперії»? б) Що зрештою сталося з титулом «імператора» «Священної Римської імперії»?

²⁴ У західній частині Римської імперії постав католицький єпископ Риму, а саме папа Лев I, відомий за зміцнення папської влади у п’ятому столітті н. е. З часом папа присвоїв собі право коронувати імператора західної частини імперії. Це сталося 800 року н. е. в Римі під час Різдва, коли папа Лев III коронував франкського короля Карла (Карла Великого) на імператора нової Західної Римської імперії. Ця коронація відновила імператорський престол Риму і, згідно з деякими істориками, позначила початок «Священної Римської імперії». Відтоді існувала Східна Римська імперія та «Священна Римська імперія» на заході, причому обидві заявляли, що є християнськими.

²⁵ З плином часу стало очевидно, що наступники Карла Великого виявились невмілими правителями. Імператорський престол навіть залишався певний період порожнім. А тим часом німецький король Оттон I здобув контроль над великою частиною Північної та Центральної Італії. Він проголосив себе королем Італії. Другого лютого 962 року н. е. папа Іоанн XII коронував Оттона I на імператора «Священної Римської імперії». Її столиця була в Німеччині, імператорами були німці, як і більшість їхніх підданих. П’ять століть пізніше представники австрійської династії Габсбургів отримали титул «імператора» і носили його майже весь позосталий період існування «Священної Римської імперії».

ДВА ЦАРІ ЗНОВУ ВИХОДЯТЬ НА СВІТЛО

26. а) Як закінчила своє існування «Священна Римська імперія»? б) Хто з’явився в ролі північного царя?

²⁶ Наполеон I після перемог у Німеччині, які він здобув 1805 року, відмовився визнати існування «Священної Римської імперії», завдавши їй тим смертельного удару. Шостого серпня 1806 року імператор Франц II, неспроможний захистити свою корону, зрікся титулу римського імператора і став правити урядом своєї держави як імператор Австрії. «Священна Римська імперія», заснована папою римсько-католицької церкви Левом III та франкським королем Карлом Великим, прийшла до свого кінця через 1006 років. У 1870 році Рим став столицею Італії, королівства, незалежного від Ватикану. Наступного року було засновано Німецьку імперію на чолі з Вільгельмом I, якого стали називати цезарем, тобто кайзером. Так на сцені світових подій з’явився сучасний північний цар — Німеччина.

27. а) Як Єгипет став англійським протекторатом? б) Хто зайняв становище південного царя?

²⁷ Але що сказати про сучасного південного царя? Історія показує, що Британія стала імперією в XVII столітті. Наполеон I, прагнучи створити англійцям перешкоди на їхніх торгових шляхах, у 1798 році завоював Єгипет. Вибухнула війна, і союзні англо-турецькі війська змусили французів покинути Єгипет, котрий був південним царем на самому початку конфлікту. Протягом наступного століття вплив Великобританії в Єгипті посилився. Після 1882 року Єгипет фактично потрапив у залежність від неї. Коли 1914 року вибухнула Перша світова війна, Єгипет належав Туреччині і в ньому правив хедив, тобто віце-король. Однак коли Туреччина стала в цій війні на бік Німеччини, Великобританія позбавила хедива влади і проголосила Єгипет англійським протекторатом. Поступово встановлюючи тісні стосунки, Великобританія та Сполучені Штати Америки стали Англо-Американською світовою державою. Разом вони зайняли становище південного царя.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 248—251]

ОДИН ШАНОВАНИЙ, ДРУГИЙ ПОГОРДЖУВАНИЙ

ОДИН перетворив республіку, в якій панував розбрат, на світову імперію. Другий за 23 роки побільшив її багатства у двадцять разів. Одного шанували, коли він помер, другим погорджували. Періоди правління цих імператорів Риму припадають на час життя та служіння Ісуса. Хто вони? І чому одного шанували, а другого ні?

ВІН «ПРИЙНЯВ РИМ ЦЕГЛЯНИМ, А ПОКИНУВ МАРМУРОВИМ»

Коли в 44 році до н. е. підступно вбили Юлія Цезаря, внуку його сестри Гаю Октавіану було лише 18 років. Як названий син та головний спадкоємець Юлія Цезаря, молодий Октавіан одразу ж вирушив у Рим, щоб заявити про свою спадщину. Там він зіткнувся з могутнім супротивником — головним заступником Цезаря Марком Антонієм, який сподівався стати головним спадкоємцем. Після того політичні інтриги та боротьба за владу тривали 13 років.

Октавіан став незаперечним правителем Римської імперії лише після того, як завдав поразки об’єднаним військам єгипетської цариці Клеопатри та її коханця Марка Антонія (31 рік до н. е.). Наступного року Антоній та Клеопатра вчинили самогубство, й Октавіан приєднав Єгипет до складу Римської імперії. У результаті було усунено останній залишок Грецької імперії, і Рим став світовою державою.

Пам’ятаючи про те, що деспотичне панування Юлія Цезаря призвело до його вбивства, Октавіан намагався не повторювати цієї помилки. Тому, щоб не образити римлян, які надавали перевагу республіці, він прикривав своє монархічне правління республікою. Октавіан відмовився від титулів «цар» та «диктатор», а також зробив ще один крок далі: оголосив про свій намір передати правління над усіма провінціями римському сенату і сказав, що відмовиться від усіх посад, які займав. Ця тактика виявилась ефективною. Вдячні члени сенату заохотили Октавіана залишитись на своєму становищі й особисто керувати деякими провінціями.

Крім того, 16 січня 27 року до н. е. сенат дав Октавіану титул «Август», що означає «звеличений, священний». Октавіан не тільки прийняв цей титул, але й перейменував місяць на свою честь і забрав один день від лютого, щоб серпень (August) мав стільки ж днів, скільки липень (Julius) — місяць, названий на честь Юлія Цезаря. Отже, Октавіан став першим імператором Риму й після того його називали Цезар Август або «Август Перший». Пізніше він також взяв собі титул «pontifex maximus» (верховний жрець), а 2 року до н. е.— у році народження Ісуса — сенат дав йому титул Pater Patriae, що означає «батько вітчизни».

У тому ж році «вийшов наказ царя Августа переписати всю землю... І всі йшли записатися, кожен у місто своє» (Луки 2:1—3). Унаслідок виходу цього указу Ісус народився у Віфлеємі, як і було пророковано в Біблії (Даниїла 11:20; Михея 5:1).

Загалом уряд Августа правив чесно, і вартість грошей була стабільною. Август заснував також ефективну поштову мережу й збудував дороги та мости. Він реорганізував армію, створив постійний військово-морський флот і заснував преторіанську гвардію — добірний загін імператорських охоронців (Филип’ян 1:13). Завдяки його сприянню процвітали такі письменники, як Вергілій та Горацій, скульптори творили шедеври у стилі, який тепер називають класичним. Август завершив будівлі, залишені недобудованими після Юлія Цезаря, й відреставрував багато храмів. Pax Romana («римський мир»), який він увів, тривав понад 200 років. Дев’ятнадцятого серпня 14 року н. е. на 76-му році життя Август помер. Після смерті його стали обожнювати.

Август хвалився, що «прийняв Рим цегляним, а покинув мармуровим». Прагнучи, щоб у Рим не повернулися чвари, які існували за часів республіки, він мав намір «виплекати» наступного імператора. Але в нього не було вибору. Його племінник, два внуки, зять та названий син померли, залишився тільки пасинок — Тіберій, котрий міг стати наступником.

«ПОГОРДЖУВАНИЙ»

Не пройшло й місяця після смерті Августа, як римський сенат проголосив 54-літнього Тіберія імператором. Тіберій жив і правив до березня 37 року н. е. Отже, він був римським імператором тоді, коли Ісус виконував своє публічне служіння.

Як імператор, Тіберій мав і добрі риси, і пороки. Однією з добрих рис було те, що він не поспішав витрачати гроші на розкішне життя. У результаті імперія процвітала і він мав кошти для надання допомоги під час стихійних лих та скрути. Слід визнати, що він вважав себе просто людиною і відмовився від багатьох шанобливих титулів. Загалом Тіберій хотів, щоб поклонялися як імператору не йому, а Августу. Він не назвав на свою честь календарного місяця, як це зробили Август та Юлій Цезар, і не дозволяв іншим вшановувати його в такий спосіб.

Однак пороки Тіберія перевершили його добрі риси. Він був надзвичайно підозріливим та лицемірним у стосунках з іншими, за його наказом багатьох людей було вбито, і дуже часто жертвами ставали його колишні друзі. Окрім звинувачення в бунтарських вчинках, він додав до закону про «заподіяння образи величності» просто наклеп на нього. Припускають, що, посилаючись на цей закон, євреї змусили римського намісника Понтія Пилата видати Ісуса на смерть (Івана 19:12—16).

Тіберій зосередив преторіанську гвардію неподалік від Рима, збудувавши укріплені казарми на північ від міста за його мурами. Римський сенат боявся цієї гвардії, тому що вона становила загрозу його владі й тримала під контролем будь-який спалах бунтарства. Також Тіберій заохочував людей ставати донощиками, й останній період його правління відзначився терором.

На час смерті Тіберія вважали тираном. Коли він помер, римляни веселилися, а сенат відмовився його обожнювати. Ці та інші факти допомагають нам бачити, як на Тіберієві сповнилось пророцтво про те, що «погорджуваний» підніметься як «північний цар» (Даниїла 11:15, 21).

ЩО ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

• Як Октавіан став першим імператором Риму?

• Що можна сказати про досягнення уряду, очолюваного Августом?

• Назвіть добрі риси та пороки Тіберія.

• Як пророцтво стосовно ‘погорджуваного’ сповнилось на Тіберієві?

[Ілюстрація]

Тіберій.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 252—255]

ЗІНОВІЯ — ВОЙОВНИЧА ЦАРИЦЯ ПАЛЬМІРИ

«У НЕЇ була темна шкіра... Зуби виблискували білизною, наче перли, а великі чорні очі іскрилися незвичайними вогниками, які ставали непомітними на тлі найпривабливішої чарівності. Її голос був сильний та милозвучний. Свій чоловічий розум вона зміцняла та прикрашала навчанням. Ця жінка знала латину, але, крім того, досконало володіла грецькою, сирійською та єгипетською мовами». Так вихваляв історик Едуард Гіббон Зіновію — войовничу царицю сирійського міста Пальміри.

Чоловік Зіновії Оденат походив із пальмірської знаті; у 258 році н. е., коли він з успіхом завершив похід на Персію, який проводився в інтересах Римської імперії, йому було присвоєно звання римського консула. Два роки після того римський імператор Галлієн дав йому титул corrector totius Orientis («намісник всього Сходу»). Цей титул він отримав як нагороду за перемогу над перським царем Шапуром I. Зрештою Оденат присвоїв собі титул «цар царів». Своїми успіхами Оденат багато в чому завдячував силі духу та розсудливості Зіновії.

ЗІНОВІЯ НАМАГАЄТЬСЯ СТВОРИТИ ІМПЕРІЮ

У 267 році н. е., коли Оденат був у самому зеніті своєї кар’єри, його самого та його спадкоємця підступно вбили. Оскільки син Зіновії був ще занадто малим, вона сама зайняла становище покійного чоловіка. Зіновія — вродлива й честолюбна жінка, здібна управителька, яка нерідко брала участь зі своїм покійним чоловіком у військових походах та чудово володіла кількома мовами,— спромоглася заручитись повагою та підтримкою своїх підданих. Зіновія любила вчитися та оточила себе мислителями. Одним з її радників був філософ і ритор Кассій Лонгін — «жива бібліотека й ходячий музей», як про нього якось сказали. У своїй книжці «Пальміра та її імперія. Повстання Зіновії проти Риму» (англ.) письменник Стоунмен зауважує: «За п’ять років, які пройшли після смерті Одената... Зіновія в розумах народу створила собі образ володарки Сходу».

Володіння Зіновії межували з двома державами: з одного боку — Персія, яку вона разом зі своїм чоловіком дуже ослабили, з другого боку — Рим, який на той час також занепадав. Ось що написав про тогочасне становище Римської імперії історик Дж. М. Робертс: «Третє сторіччя було... жахливим часом для римських кордонів,— і східних, і західних,— тимчасом як у самій країні почався новий період громадянської війни та суперечки за престол. За той час змінилося двадцять два імператори (не рахуючи самозванців)». На відміну від цього, сирійська правителька була абсолютним монархом у своїй державі. «Утримуючи рівновагу між двома імперіями [Перською та Римською],— зауважує Стоунмен,— вона тепер могла спробувати утворити третю, аби панувати над тими двома».

У 269 році н. е., коли в Єгипті з’явився самозванець, що кинув виклик Риму, Зіновія отримала слушну нагоду розширити кордони своєї держави. Її армія миттю вирушила до Єгипту, знищила бунтаря та встановила своє панування в країні. Зіновія проголосила себе царицею Єгипту й почала карбувати власну монету. Тепер її царство простягалося від Нілу до Євфрату. І саме в цей момент свого життя вона зайняла становище «південного царя» (Даниїла 11:25, 26).

СТОЛИЦЯ ЦАРСТВА ЗІНОВІЇ

Зіновія настільки зміцнила й прикрасила столицю своєї держави, Пальміру, що вона не поступалася великим містам римського світу. Вважають, що населення міста становило більше 150 000 мешканців. По всьому місті можна було побачити розкішні громадські будинки, храми, сади, колони й пам’ятники, а навколо нього височіли мури, окружність котрих, як кажуть, становила 21 кілометр. На головній вулиці міста було зведено колонаду. Вона складалася приблизно із 1500 колон (кожна більше 15 метрів заввишки), виконаних у стилі Коринфського ордеру. Також у багатьох куточках міста можна було побачити статуї та бюсти героїв і багатих добродійників. У 271 році н. е. Зіновія встановила статуї на свою честь та на честь покійного чоловіка.

Однією з найкрасивіших споруд Пальміри був храм сонця; немає сумніву, що поклоніння сонцю справляло найбільший вплив на релігійне життя всього міста. Вірогідно, Зіновія також поклонялася якомусь божеству, пов’язаному з богом сонця. Проте в Сирії третього століття існувало багато релігій. У володіннях Зіновії жили люди, котрі сповідували християнство, юдеї та поклонники сонця й місяця. Як вона розглядала існування різних форм поклоніння у своїй державі? Письменник Стоунмен зауважує: «Мудрий правитель не зневажатиме жодних звичаїв, які здаються підхожими для його народу. (...) Вважалося, що боги стоять на стороні Пальміри». Очевидно, ­Зіновія дотримувалася принципу релігійної толерантності.

Через яскраву особистість Зіновії багато хто був у захопленні від цієї жінки. Найбільше значення має її роль як представника політичної сили, передреченої в пророцтві Даниїла. Однак правління Зіновії тривало не більше п’яти років. У 272 році н. е. римський імператор Авреліан завдав Зіновії поразки і зрештою сплюндрував Пальміру так, що її вже не можна було відбудувати. Зіновію помилували. Кажуть, що вона вийшла заміж за римського сенатора і, як припускають, решту свого життя провела на самоті.

ЩО ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

• Як описують особистість Зіновії?

• Які подвиги здійснила Зіновія?

• Як Зіновія ставилась до релігії?

[Ілюстрація]

Цариця Зіновія звертається до своїх воїнів.

[Таблиця/Ілюстрації на сторінці 246]

ЦАРІ, ОПИСАНІ В ДАНИЇЛА 11:20—26

Північний цар Південний цар

Даниїла 11:20 Август

Даниїла 11:21—24 Тіберій

Даниїла 11:25, 26 Авреліан Цариця Зіновія

[Ілюстрація]

Тіберій.

[Ілюстрація]

Авреліан.

[Ілюстрація]

Статуетка Карла Великого.

[Ілюстрація]

Август.

[Ілюстрація]

Англійський військовий корабель XVII століття.

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 230]

[Ілюстрація на сторінці 233]

Август.

[Ілюстрація на сторінці 234]

Тіберій.

[Ілюстрація на сторінці 235]

Внаслідок указу Августа, Йосип та Марія вирушили в подорож до Віфлеєма.

[Ілюстрація на сторінці 237]

Згідно з передреченням, Ісуса було ‘зламано’, коли він помер.

[Ілюстрації на сторінці 245]

1. Карл Великий. 2. Наполеон I. 3. Вільгельм I. 4. Німецькі солдати (Перша світова війна).

Розділ п’ятнадцятий

Царі-суперники вступають у XX століття

1. Які держави, за словами одного історика, відігравали провідну роль в Європі XIX століття?

«ЄВРОПА дев’ятнадцятого століття відзначається динамізмом, який набагато перевершує будь-що, знане перед тим»,— пише історик Норман Дейвіс. Він додає: «Ніколи до того Європа не вирувала такою силою: технічною, економічною, культурною та міжконтинентальною». У період «тріумфального «століття могутності» в Європі»,— говорить Дейвіс,— провідну роль відігравала передусім Великобританія... а в останніх десятиліттях Німеччина».

«НАХИЛЕНЕ ДО ЗЛОЧИНІВ»

2. Які держави займали становище «північного царя» та «південного царя» наприкінці XIX століття?

² Наприкінці XIX століття Німецька імперія була «північним царем», а Великобританія займала становище «південного царя» (Даниїла 11:14, 15). «А серце обох цих царів,— сказав ангел Єгови,— буде на лихе [«нахилене до злочинів», Хом.], і при одному столі вони будуть говорити неправду». Він продовжив: «Але не буде успіху, бо кінець буде ще відкладений на означений час [«до призначеного часу», Хом.]» (Даниїла 11:27).

3, 4. а) Хто став першим імператором Німецького рейху і який союз був утворений? б) Якої політики дотримувався кайзер Вільгельм?

³ Вісімнадцятого січня 1871 року Вільгельм I став першим імператором Німецького рейху, або імперії. Він призначив канцлером Отто фон Бісмарка. Зосереджуючись на розвитку нової імперії, Бісмарк уникав конфліктів з іншими державами і заснував союз, відомий за назвою Троїстий, до якого ввійшли також Австро-Угорщина та Італія. Але невдовзі цей новий північний цар розійшовся в інтересах з південним царем.

⁴ Після того як у 1888 році помер Вільгельм I та його наступник Фрідріх III, на престол зійшов 29-річний Вільгельм II. Вільгельм II, або кайзер Вільгельм, змусив Бісмарка піти у відставку і дотримувався політики розширення німецького впливу по всьому світі. «За часів Вільгельма II,— говорить один історик,— [Німеччина] стала вести себе зарозуміло та агресивно».

5. Як два царі сиділи «при одному столі» і що вони говорили?

⁵ Коли 24 серпня 1898 року російський цар Микола II скликав у Гаазі (Нідерланди) мирну конференцію, на міжнародній арені панувала напружена атмосфера. На тій конференції, а також на наступній, що відбулася 1907 року, було засновано Постійну палату третейського суду в Гаазі. Ставши членами цього суду, Німецький рейх та Великобританія зробили вигляд, що виступають за мир. Вони сиділи «при одному столі», неначе друзі, але ‘їхні серця були нахилені до злочинів’. Дипломатична тактика ‘говоріння неправди при одному столі’ не могла принести справжнього миру. І політичні, комерційні та військові прагнення не могли мати «успіху», бо кінець двох царів був відкладений на ‘час, призначений’ Богом Єговою.

«ПРОТИ СВЯТОЇ УГОДИ»

6, 7. а) Як сталося, що північний цар ‘вернувся до свого краю’? б) Як південний цар відповів на поширення впливу північного царя?

⁶ Говорячи далі, Божий ангел сказав: «І він [північний цар] вернеться до свого краю з великим маєтком, а його серце буде проти святого заповіту [«святої угоди», НС]; і він зробить [«успішно діятиме», НС] і вернеться до свого краю» (Даниїла 11:28).

⁷ Кайзер Вільгельм повернувся до «краю», тобто земного становища, стародавнього північного царя. Як саме? Будуючи імперське правління, метою якого було розширити Німецький рейх та його вплив. Вільгельм II проводив політику колоніальних загарбань в Африці та інших місцях. Маючи на меті кинути виклик Великобританії як володарці морів, він став будувати могутній військово-морський флот. «Трохи більше, ніж за десять років, Німеччина, що раніше майже не мала впливу на морі, стала другою морською державою після Великобританії»,— говориться в «Новій британській енциклопедії». Щоб зберегти свою вищість, Великобританія, по суті, була змушена збільшити свій військово-морський флот. До того ж Великобританія вела переговори про укладення «сердечної згоди» з Францією, а також про укладення подібного договору з Росією, утворивши Троїсту згоду, тобто Антанту. Тепер Європа була поділена на два військові табори — Троїстий союз та Антанту.

8. Як Німецька імперія здобула ‘великий маєток’?

⁸ Німецька імперія вела політику агресії, у результаті чого вона, як головна частина Троїстого союзу, здобула собі ‘великий маєток’. Австро-Угорщина та Італія були римсько-католицькими державами. Тому папа прихильно ставився до Троїстого союзу, тимчасом як до південного царя ні, оскільки члени Антанти переважно були некатолицькими.

9. У чому виявлялось те, що серце північного царя було «проти святої угоди»?

⁹ А що сказати про народ Єгови? Він уже давно проголошував, що «час... поган [«призначені часи народів», НС]» закінчаться в 1914 роціa (Луки 21:24). Того року в небі було встановлене Боже Царство в руках Ісуса Христа, Спадкоємця царя Давида (2 Самуїла 7:12—16; Луки 22:28, 29). Ще в березні 1880 року журнал «Вартова Башта» пов’язав правління Божого Царства із закінченням ‘призначених часів народів’. Але серце північного царя, правителя Німеччини, було «проти святої угоди» про Царство. Замість того щоб визнати правління Царства, кайзер Вільгельм ‘успішно діяв’, добиваючись здійснення своїх планів стосовно світового панування. Однак, проводячи таку політику, він сіяв зерна Першої світової війни.

ЦАР ‘ЛЯКАЄТЬСЯ’ НА ВІЙНІ

10, 11. Як розпочалася Перша світова війна і як пояснити, що це сталося в ‘призначений час’?

¹⁰ «На умовлений час [«призначеного ж часу», Хом.] він [північний цар] повернеться,— передрік ангел,— і прийде на південь, але останнє не буде, як перше» (Даниїла 11:29). ‘Призначений Богом час’ покласти край язичницькому пануванню на землі настав у 1914 році, коли він заснував небесне Царство. Двадцять восьмого червня того року в Сараєво (Боснія) сербський терорист підступно вбив австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда та його дружину. Це вбивство стало іскрою, яка розпалила Першу світову війну.

¹¹ Кайзер Вільгельм закликав Австро-Угорщину відомститися Сербії. Двадцять восьмого липня 1914 року уряд Австро-Угорщини, впевнений у підтримці Німеччини, оголосив війну Сербії. Але Росія прийшла на допомогу Сербії. Коли Німеччина оголосила війну Росії, Франція (союзник по Антанті) надала підтримку Росії. Тоді Німеччина оголосила війну Франції. Щоб можна було легше взяти Париж, Німеччина вторглась у Бельгію — країну, якій Великобританія обіцяла забезпечувати нейтралітет. Тому Великобританія оголосила війну Німеччині. Інші країни теж втягнулись у війну, й Італія перейшла на бік другого блоку. Щоб не дозволити північному цареві відрізати Суецький канал й окупувати Єгипет — стародавній край південного царя, під час війни Великобританія зробила Єгипет своїм протекторатом.

12. Чому під час Першої світової війни справи повернулися не так, «як перше»?

¹² «Незважаючи на те що союзники володіли великими територіями й були могутніми,— говорить «Уорлд бук енсайклопідія»,— Німеччина, здавалось, була близька до перемоги у війні». У попередніх конфліктах між двома царями Римська імперія, північний цар, завжди перемагала. Але цього разу вже ‘не було, як перше’. Північний цар програв війну. Пояснюючи причину, ангел сказав: «Прийдуть на нього кіттейські кораблі, і він налякається» (Даниїла 11:30а). Що це за «кіттейські кораблі»?

13, 14. а) Що в основному являли собою «кіттейські кораблі», які прийшли проти північного царя? б) Як сталося, що у ході Першої світової війни прийшло більше кіттейських кораблів?

¹³ За часів Даниїла Кіттімом був Кіпр. На початку Першої світової війни Великобританія анексувала Кіпр. Крім того, за словами «Біблійної ілюстрованої енциклопедії Зондервана» (англ.), назва Кіттім «має широке значення, вона охоплює З[ахід] загалом, і особливо мореплавний З[ахід]». У «Новому міжнародному перекладі» (англ.) замість вислову «кіттейські кораблі» вжито вислів «кораблі із західних берегів». Протягом Першої світової війни кіттейськими кораблями переважно були кораблі Великобританії, розташованої коло берегів Західної Європи.

¹⁴ У той час як тягнулася війна, військово-морський флот Великобританії зміцнявся за рахунок більшої кількості кіттейських кораблів. Сьомого травня 1915 року недалеко від південного берега Ірландії німецький підводний човен U-20 потопив пасажирський лайнер «Лузітанія». Серед загиблих було 128 американців. Пізніше Німеччина розпочала підводну війну і в Атлантичному океані. Зрештою 6 квітня 1917 року президент США Вудро Вільсон оголосив Німеччині війну. Південний цар — тепер Англо-Американська світова держава, зміцнений військовими кораблями та військами США, став повністю залучений до війни зі своїм царем-суперником.

15. Коли північний цар ‘налякався’?

¹⁵ Зазнавши нападу Англо-Американської світової держави, північний цар ‘налякався’ і в листопаді 1918 року визнав поразку. Вільгельм II втік до Нідерландів, а Німеччина стала республікою. Однак північний цар не припинив тоді свого існування.

ЦАР «УСПІШНО» ДІЄ

16. Як, згідно з пророцтвом, північний цар мав зреагувати на свою поразку?

¹⁶ «Вернеться [північний цар], і буде чинити опір святому заповітові [«святій угоді», НС], і зробить своє [«успішно діятиме», НС]. І він вернеться, і погодиться з тими, хто покинув святий заповіт» (Даниїла 11:30б). Так пророкував ангел, і так сталося.

17. Що призвело до появи Адольфа Гітлера?

¹⁷ Після закінчення війни в 1918 році переможні союзники нав’язали Німеччині каральний мирний договір. Для німецького народу умови договору виявились важкими, і нова республіка від самого початку була слабкою. Декілька років Німеччина боролася з великою скрутою, потім її вдарила світова економічна криза, без роботи залишились шість мільйонів чоловік. На початку 1930-х років у країні назріли умови для зростання авторитету Адольфа Гітлера. У січні 1933 року він став рейхсканцлером, а наступного року оголосив себе президентом «третього рейху» (як називали Німеччину нацисти)b.

18. Як Гітлер ‘успішно діяв’?

¹⁸ Одразу після приходу до влади Гітлер розпочав нещадний наступ на «святу угоду», яку представляли помазані брати Ісуса Христа (Матвія 25:40). Виступаючи проти цих вірних і відданих християн, він «успішно» діяв — жорстоко переслідував багатьох з них. Гітлер досяг успіхів у розвитку економіки та в дипломатичних питаннях, «успішно» діючи і в цих сферах. За декілька років він перетворив Німеччину на державу, з якою стали рахуватись на світовій арені.

19. З ким загравав Гітлер, шукаючи підтримку?

¹⁹ Гітлер ‘погодився з тими, хто покинув святу угоду’. З ким саме? Очевидно, з провідниками загальновизнаного християнства, які заявляли, що перебувають в угоді з Богом, але вже не були учнями Ісуса Христа. Гітлер мав успіх, коли звернувся за підтримкою до ‘тих, хто покинув святу угоду’. Наприклад, він уклав у Римі конкордат з папою, а 1935 року створив Міністерство у справах церков. Однією з цілей Гітлера було взяти євангелічні церкви під контроль держави.

З ЦАРЯ ВИХОДЯТЬ «ВІЙСЬКА»

20. Які «війська» використав північний цар і проти кого?

²⁰ Незабаром Гітлер вирушив на війну. Таким чином сповнилось передречення ангела: «Повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву» (Даниїла 11:31а). Говорячи про «війська», ангел мав на увазі війська північного царя, які він використав у Другій світовій війні для боротьби з південним царем. Першого вересня 1939 року німецько-фашистські «війська» вторглися в Польщу. Щоб надати допомогу Польщі, два дні пізніше Великобританія та Франція оголосили Німеччині війну. Так почалася Друга світова війна. Польща впала швидко, й одразу після того німецькі війська окупували Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург та Францію. «Наприкінці 1941 року,— говорить «Уорлд бук енсайклопідія»,— нацистська Німеччина панувала на континенті».

21. Як під час Другої світової війни хід подій змінився не на користь північного царя і який був наслідок цього?

²¹ Хоча Німеччина й Радянський Союз підписали Договір про дружбу, співробітництво та демаркацію кордонів, 22 червня 1941 року Гітлер напав на Радянський Союз. У результаті Радянський Союз опинився на стороні Великобританії. Незважаючи на блискавичні успіхи німецьких військ на початку війни, радянська армія чинила їм сильний опір. Шостого грудня 1941 року німецька армія фактично зазнала поразки під Москвою. Наступного дня Японія, союзник Німеччини, бомбардувала Перл-Харбор (Гаваї). Дізнавшись про це, Гітлер сказав своїм помічникам: «Тепер ми не можемо програти цю війну». Одинадцятого грудня він поспішно оголосив війну Сполученим Штатам Америки. Але він недооцінив сил як Радянського Союзу, так і Сполучених Штатів Америки. Коли радянська армія стала наступати зі сходу, а англійські та американські війська насуватись із заходу, хід подій змінився не на користь Гітлера. Німецька армія почала втрачати територію за територією. Після того як Гітлер вчинив самогубство, 7 травня 1945 року Німеччина здалась союзникам.

22. Як північний цар ‘зневажив святиню і спинив сталу жертву’?

²² Ангел сказав: «Його війська [війська нацистів]... зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву». У стародавній Юді святиня була частиною храму в Єрусалимі. Однак коли євреї відкинули Ісуса, Єгова відкинув їх та їхній храм (Матвія 23:37—24:2). Починаючи від першого століття н. е., храм Єгови є духовним, Святеє Святих перебуває в небі, а духовний двір, на котрому служать помазані брати Ісуса, Первосвященика, міститься на землі. Починаючи від 1930-х років «великий натовп» поклоняється разом з помазаним останком і тому, згідно з Біблією, служить у ‘Божому храмі’ (Об’явлення 7:9, 15; 11:1, 2; Євреїв 9:11, 12, 24). Північний цар зневажав земний двір храму, безперестанку переслідуючи помазаний останок та його товаришів у країнах свого панування. Переслідування було настільки сильним, що «сталу жертву» — публічне жертвоприношення хвали імені Єгови — було припинено (Євреїв 13:15). Однак, незважаючи на жахливі страждання, вірні помазані християни та «інші вівці» продовжували проповідувати в час Другої світової війни (Івана 10:16).

‘ГИДОТУ ПОСТАВЛЕНО’

23. Що являла собою ‘гидота’ в першому столітті?

²³ Коли наближався кінець Другої світової війни, відбулася інша подія. Сталося саме так, як передрікав Божий ангел: «І поставлять гидоту спустошення» (Даниїла 11:31б). Ісус також говорив про ту «гидоту». У першому столітті нею виявились римські війська, які 66 року н. е. прийшли до Єрусалима, щоб придушити повстання євреївc (Матвія 24:15; Даниїла 9:27).

24, 25. а) Що являє собою ‘гидота’ в сьогоднішні часи? б) Коли і як було ‘поставлено гидоту’?

²⁴ А яку ‘гидоту поставлено’ в сьогоднішні часи? Очевидно, це ‘гидотна’ підробка Божого Царства. Нею була Ліга Націй, червона звірина, котра пішла в безодню, тобто припинила своє існування як миротворча організація, коли вибухнула Друга світова війна (Об’явлення 17:8). Проте «звірина» мала «вийти з безодні». Це сталося 24 жовтня 1945 року, коли було засновано Організацію Об’єднаних Націй, членами якої стали 50 держав, у тому числі колишній Радянський Союз. Отже, «гидоту», передречену ангелом, якою стала Організація Об’єднаних Націй, було поставлено.

²⁵ Німеччина була головним ворогом південного царя під час обох світових воєн і займала становище північного царя. Хто ж став її наступником?

[Таблиця/Ілюстрації на сторінці 268]

ЦАРІ, ОПИСАНІ В ДАНИЇЛА 11:27—31

Північний цар Південний цар

[Ілюстрація]

Президент Вудро Вільсон з королем Георгом V.

[Ілюстрація]

Багато християн зазнали переслідувань у концентраційних таборах.

[Ілюстрація]

Провідники загальновизнаного християнства підтримували Гітлера.

[Ілюстрація]

Автомобіль, в якому було вбито ерцгерцога Фердінанда.

[Ілюстрація]

Німецькі солдати (Перша світова війна).

[Ілюстрація на сторінці 257]

У Ялті 1945 року прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль, президент США Франклін Д. Рузвельт та голова радянського уряду Йосиф Сталін дійшли згоди щодо планів окупації Німеччини, сформування нового уряду Польщі та скликання конференції, щоб заснувати Організацію Об’єднаних Націй.

[Ілюстрації на сторінці 258]

1. Ерцгерцог Фердінанд. 2. Німецький військово-морський флот. 3. Військово-морський флот Великобританії. 4. «Лузітанія». 5. Цією декларацією США проголосили війну.

[Ілюстрації на сторінці 263]

Після того як Японія, союзник Німеччини у війні, бомбардувала Перл-Харбор, Адольф Гітлер був упевнений у перемозі.

Розділ шістнадцятий

Царі-суперники наближаються до свого кінця

1, 2. Як змінилося обличчя північного царя після Другої світової війни?

ОБМІРКОВУЮЧИ політичну обстановку, що склалась у Сполучених Штатах Америки і Росії, французький філософ та історик Алексіс де Токвіль написав 1835 року: «Одна [держава] використовує як своє головне знаряддя свободу, а інша — поневолення. Їхні... шляхи різні, однак здається, що таємниче Провидіння покликало кожну з них якогось дня тримати у своїх руках долю половини світу». Як справдився цей прогноз після Другої світової війни? Історик Дж. М. Робертс написав: «Наприкінці Другої світової війни нарешті стала виявлятись доля світу. Над ним пануватимуть дві великі та дуже різні системи влади: одна спиратиметься на ту, чим раніше була Росія, а друга — на Сполучені Штати Америки».

² Під час двох світових воєн Німеччина була головним ворогом південного царя — Англо-Американської світової держави — і займала становище північного царя. Проте після Другої світової війни цю країну поділили. Західна Німеччина стала союзником південного царя, а Східна Німеччина приєдналась до іншої могутньої сили — комуністичного блоку держав, очолюваного Радянським Союзом. Цей блок, тобто політична сила, піднявся як північний цар і став проводити політику рішучої протидії англо-американському союзу. Суперництво між двома царями перейшло в «холодну війну», яка тривала від 1948 до 1989 року. Перед тим північний цар, становище якого займала Німеччина, діяв «проти святої угоди» (Даниїла 11:28, 30, НС). Як же комуністичний блок ставився до угоди?

ПРАВДИВІ ХРИСТИЯНИ СПОТИКАЮТЬСЯ, АЛЕ МІЦНІЮТЬ

3, 4. Хто є тими, що ‘чинять несправедливе на угоду’, і які стосунки вони мали з північним царем?

³ «Тих, хто чинить несправедливе на заповіт [«угоду», НС],— сказав Божий ангел,— він [північний цар] прихилить [«до відступництва», Хом.] через лестощі». Ангел додав: «А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме. А розумні з народу навчать багатьох, але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час» (Даниїла 11:32, 33).

⁴ Ті, що ‘чинять несправедливе на угоду’,— це не хто інший, як провідники загальновизнаного християнства, котрі називають себе християнами, але своїми вчинками зневажають саму назву християнства. У книжці «Релігія в Радянському Союзі» (англ.) Волтер Коларс говорить: «[Під час Другої світової війни] радянський уряд докладав зусиль, щоб заручитися матеріальною та моральною підтримкою церков для захисту вітчизни». Після війни церковні провідники намагалися зберегти цю дружбу, незважаючи на атеїстичну політику держави, яка тепер була північним царем. Отже, загальновизнане християнство, як ніколи раніше, стало частиною світу — огидним відступництвом в очах Єгови (Івана 17:16; Якова 4:4).

5, 6. Хто такий «народ, що знає свого Бога» і в яких умовах він жив під час правління північного царя?

⁵ А що сказати стосовно правдивих християн — ‘народу, що знає свого Бога’ та ‘розумних’? Християни, які жили під правлінням північного царя, ‘корилися вищій владі’ у належний спосіб, але не були частиною цього світу (Римлян 13:1; Івана 18:36). Вони старанно сплачували «кесареве — кесареві», а також віддавали «Богові — Боже» (Матвія 22:21). Через свою непорочність вони зазнали протидії (2 Тимофія 3:12).

⁶ У результаті правдиві християни як ‘спіткнулися’, так і ‘зміцніли’. Спіткнулися в тому, що зазнали сильних переслідувань і декотрих навіть було вбито. Але вони зміцніли, бо переважна більшість залишилась вірною. Правдиві християни перемогли світ, як це зробив Ісус (Івана 16:33). Крім того, вони не припиняли проповідувати, навіть коли потрапляли в тюрми або концентраційні табори. Роблячи так, ці люди ‘навчили багатьох’. Хоча в більшості країн, де панував північний цар, Свідків Єгови переслідували, їхня кількість зростала. Завдяки вірності ‘розумних’ у цих країнах з’явилися члени «великого натовпу», число яких постійно збільшується (Об’явлення 7:9—14).

ВИПРОБОВУВАННЯ НАРОДУ ЄГОВИ

7. Яку ‘малу поміч’ отримали помазані християни, що жили на території панування північного царя?

⁷ «Коли вони [Божі люди] спіткнуться, будуть споможені малою поміччю»,— сказав ангел (Даниїла 11:34а). Після перемоги південного царя в Другій світовій війні християни, що жили на території панування іншого царя, його суперника, відчули до деякої міри полегшення. (Порівняйте Об’явлення 12:15, 16). Так само й ті, кого переслідував наступник того суперника, зазнавали час від часу полегшення. Тоді як «холодна війна» поступово затихала, багато державних керівників стали усвідомлювати, що вірні християни не становлять загрози, і тому визнали їх законом. Також допомога приходила від чимраз більшого числа членів великого натовпу, який позитивно відгукувався на проповідування вірних помазанців і допомагав їм (Матвія 25:34—40).

8. Як дехто прилучився до Божого народу «лестощами»?

⁸ Не всі, хто під час «холодної війни», нібито виявляв бажання служити Богові, мали добрі спонуки. Ангел застеріг: «До них прилучаться багатохто лестощами» (Даниїла 11:34б). Чимале число осіб виявило зацікавлення правдою, але не прагнуло присвятитися Богові. Ще інші, які, здавалось, прийняли добру новину, насправді були шпигунами органів влади. У повідомленні з однієї країни говориться: «Деякі з цих безпринципних людей були справжніми комуністами; вони проникали в Господню організацію, виявляли велику ревність і навіть отримували призначення на високі службові позиції».

9. Чому Єгова дозволив деяким вірним християнам ‘спіткнутися’ через тих, хто обманом проник у християнський збір?

⁹ Ангел продовжував: «А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися [«випробувати, очистити й вибілити», Хом.] аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого [«призначеного», Хом.] часу» (Даниїла 11:35). Через осіб, які обманом проникали в християнський збір, дехто з вірних потрапляв у руки органів влади. Єгова дозволяв цьому траплятись, щоб випробувати й очистити свій народ. Подібно до Ісуса, який «навчився послуху з того, що вистраждав був», ці вірні християни навчилися витривалості, пройшовши випробування своєї віри. (Євреїв 5:8; Якова 1:2, 3, Хом.; порівняйте Малахії 3:3). Отже, вони стали ‘випробувані, очищені й вибілені’.

10. Що означає вислів «до кінцевого часу»?

¹⁰ Люди Єгови мали спотикатись і випробовуватись «аж до кінцевого часу». Звичайно, вони знають, що їх будуть переслідувати аж до кінця цієї злої системи речей. Однак очищення й вибілення Божого народу внаслідок втручання північного царя мало відбуватись протягом ‘призначеного часу’. Отже, вислів ‘кінцевий час’, використаний у Даниїла 11:35, повинен стосуватися кінця періоду, необхідного для того, щоб Божий народ пройшов випробування, зносячи напади північного царя. Очевидно, спотикання закінчилось у призначений Єговою час.

ЦАР ЗВЕЛИЧУЄ СЕБЕ

11. Що сказав ангел про ставлення північного царя до суверенітету Єгови?

¹¹ Стосовно північного царя ангел додав: «Буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і повищиться понад усякого бога, і [відмовившись визнати суверенітет Єгови] на Бога богів говоритиме дивні речі, і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене. І він не буде придивлятися до богів своїх батьків, і на пожадливість [«бажання», Кул.] жінок, і на всякого бога не буде дивитися, бо він звеличить себе понад кожного» (Даниїла 11:36, 37).

12, 13. а) Як північний цар відкинув «богів своїх батьків»? б) На «бажання» яких «жінок» північний цар не звертав уваги? в) Якому «богові» віддавав честь північний цар?

¹² На сповнення цих пророчих слів північний цар відкинув «богів своїх батьків», як, наприклад, триєдине божество загальновизнаного християнства. У країнах комуністичного блоку відверто пропагувався атеїзм. Отже, північний цар зробив бога із самого себе, ‘звеличуючи себе понад кожного’. Не звертаючи уваги на «бажання жінок» — залежних держав, що були служницями його режиму, як-от Північний В’єтнам, цар чинив «за своїм уподобанням».

¹³ Продовжуючи пророцтво, ангел сказав: «Він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням, і речами коштовними» (Даниїла 11:38). По суті, північний цар покладався на сучасний науковий мілітаризм — ‘бога твердинь’. Він намагався врятуватись через цього ‘бога’, складаючи на його жертовник величезні багатства.

14. Як північний цар ‘діяв успішно’?

¹⁴ «[Він] діятиме [«успішно», НС] проти укріплених твердинь за допомогою чужого бога; тих, що його визнають, він осипле почестями, дасть їм владу над багатьма й землю їм роздасть у нагороду» (Даниїла 11:39, Хом.). Покладаючись на свого мілітаристичного «чужого бога», північний цар діяв найбільш «успішно», підтверджуючи, що є грізною військовою потугою в «останні дні» (2 Тимофія 3:1). Тим, що підтримували його ідеологію, він давав нагороду у вигляді політичної, фінансової та іноді військової допомоги.

‘ЗУДАРЕННЯ’ У КІНЦЕВОМУ ЧАСІ

15. Як ‘зударявся’ південний цар з північним царем?

¹⁵ «А в кінцевому часі зудариться з ним південний цар»,— сказав ангел Даниїлу (Даниїла 11:40а). Чи південний цар ‘ударяв’ північного царя в «кінцевому часі»? (Даниїла 12:4, 9). Так, звичайно. Після Першої світової війни каральний мирний договір, нав’язаний північному цареві — Німеччині, був, безперечно, ‘ударом’, спонукою до помсти. Після перемоги у Другій світовій війні південний цар націлив на свого суперника грізну ядерну зброю й організував проти нього могутній військовий союз — Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). Стосовно функцій НАТО один англійський історик сказав: «Воно було головним знаряддям «стримування» СРСР, який тепер сприймався як найбільша загроза європейському миру. Немає сумніву, що свою місію, яка тривала 40 років, воно виконувало успішно». У роки «холодної війни» ‘ударами’ південного царя був також шпіонаж із застосуванням найсучаснішої техніки та дипломатичні й військові наступи.

16. Як зреагував північний цар на удари південного царя?

¹⁶ Як зреагував північний цар? «Кинеться на нього північний цар колесницями, і верхівцями, і численними кораблями, і прийде на краї, і позаливає та перейде їх» (Даниїла 11:40б). Історія останніх днів виявляє експансіонізм північного царя. Під час Другої світової війни нацистський «цар» позаливав свої кордони, тобто, наче повінь, перейшов на територію довколишніх країн. Наприкінці тієї війни інший «цар», його наступник, збудував могутню імперію. Під час «холодної війни» північний цар боровся зі своїм суперником у війнах та повстаннях, що велися під його егідою в Азії, Африці та Латинській Америці. Він переслідував щирих християн, і хоч перешкоджав їм, але ніколи не міг зупинити їхньої діяльності. Військовими та політичними атаками він взяв багато країн під свій контроль. Саме про це пророкував ангел: «Він прийде до Пишного краю [духовного маєтку народу Єгови], і багато-хто [«багато країв», НС] спіткнуться» (Даниїла 11:41а).

17. Чим обмежувався експансіонізм північного царя?

¹⁷ Проте північному цареві не вдалося завоювати світу. Ангел передрік: «Оці втечуть від його руки: Едом, і Моав, і останок Аммонових синів» (Даниїла 11:41б). У стародавні часи Едом, Моав та Аммон були розташовані між територіями панування південного царя з Єгипту та північного царя із Сирії. Сьогодні вони представляють держави та організації, на які зазіхав північний цар, але не зміг взяти їх під свій контроль.

ЄГИПЕТ НЕ ВТЕЧЕ

18, 19. Як південний цар відчував на собі вплив свого суперника?

¹⁸ Ангел Єгови продовжив: «Він [північний цар] простягне свою руку на краї, і не втече єгипетський край. І він запанує над [«схованими», НС] скарбами золота й срібла, та над усіма коштовними речами Єгипту. А лівійці та етіопляни підуть за ним» (Даниїла 11:42, 43). Навіть південний цар, «Єгипет», не втік від наслідків політики експансіонізму північного царя. Наприклад, південний цар зазнав великої поразки у В’єтнамі. А що сказати про ‘лівійців та етіоплян’? Ці сусіди стародавнього Єгипту представляють найімовірніше держави, які географічно є сусідами сучасного «Єгипту» (південного царя). Іноді вони були послідовниками північного царя, тобто ‘йшли за ним’.

¹⁹ Чи північний цар панував над ‘схованими скарбами Єгипту’? Він і справді сильно впливав на те, як південний цар використовував свої фінанси. Через страх перед суперником південний цар виділяв колосальні суми на утримання величезної сухопутної армії, військово-морського флоту та військово-повітряних сил. Саме в такій мірі північний цар ‘панував’, тобто контролював те, як розпоряджався своїми багатствами південний цар.

ОСТАННІЙ ПОХІД

20. Як ангел описує останній похід північного царя?

²⁰ Суперництво між північним та південним царями — військове, економічне чи будь-яке інше — вже наближається до кінця. Виявляючи подробиці поєдинку, який ще має відбутись, ангел Єгови сказав: «Його [північного царя] налякають вістки зо сходу та з півночі, і він вийде з великою лютістю, щоб багатьох погубити та зробити закляттям. І поставить намети свого палацу між морями [«великим морем», НС] та горою пишної святині. Та він прийде до свого кінця, але не буде йому помічника» (Даниїла 11:44, 45).

21. Що залишається ще дізнатися про північного царя?

²¹ Після розпаду Радянського Союзу в грудні 1991 року північний цар зазнав великої поразки. Хто буде тим царем, коли сповнятиметься Даниїла 11:44, 45? Чи ним стане одна з країн колишнього Радянського Союзу? А може, він повністю змінить своє обличчя, як не раз робив у минулому? Чи виготовлення ядерної зброї іншими державами спричинить нову гонку озброєнь і вплине на те, хто займе місце того царя? Лише час дасть відповіді на ці запитання. А нам було б мудро не робити припущень. Коли північний цар вирушить в останній похід, усі, хто має біблійну проникливість, чітко побачать сповнення пророцтва. (Дивіться інформацію в рамці «Царі в 11-му розділі Даниїла», що на сторінці 284).

22. Які запитання виникають стосовно останнього нападу північного царя?

²² Проте ми таки знаємо, що́ зробить північний цар незабаром. Спонуканий вістками «зо сходу та з півночі», він піде в похід, «щоб багатьох погубити». Проти кого він вирушить у похід? І які «вістки» спричинять такий напад?

НАЛЯКАНИЙ ТРИВОЖНИМИ ВІСТКАМИ

23. а) Яка незвичайна подія має статися перед Армагеддоном? б) Хто такі ‘царі, які від схід сонця’?

²³ Розгляньте, що говорить книга Об’явлення про кінець Вавилона Великого — світової імперії фальшивої релігії. Перед Армагеддоном, ‘війною того великого дня Вседержителя Бога’, цей великий ворог правдивого поклоніння «спалений буде вогнем» (Об’явлення 16:14, 16; 18:2—8). Його знищення представлене вилиттям шостої чаші Божого гніву на символічну річку Євфрат. Ця річка висихає, «щоб приготувати дорогу царям, які від схід сонця» (Об’явлення 16:12). Хто є тими царями? Сам Бог Єгова та Ісус Христос! (Порівняйте Ісаї 41:2; 46:10, 11).

24. Який вчинок Єгови, можливо, налякає північного царя?

²⁴ Знищення Вавилона Великого яскраво зображене в книзі Об’явлення, де говориться: «Десять рогів, що ти бачив їх [царі, які правлять у час кінця], та звірина [Організація Об’єднаних Націй],— вони зненавидять розпусницю, спустошать її й обнажать, і з’їдять її тіло, і огнем її спалять» (Об’явлення 17:16). Чому правителі знищать Вавилон Великий? ‘Бо Бог дає їм до серця, щоб волю чинили Його’ (Об’явлення 17:17). Серед тих правителів буде й північний цар. Те, що він почує «зо сходу», стосується радше саме цього вчинку Єгови, коли Він покладе в серця людських провідників думку знищити велику релігійну розпусницю.

25. а) На яку особливу мішень націлився північний цар? б) Де поставить північний цар «намети свого палацу»?

²⁵ Але існує ще й особлива мішень гніву північного царя. Він «поставить намети свого палацу між морями [«великим морем», НС] та горою пишної святині», сказав ангел. За часу Даниїла великим морем було Середземне, а горою святині був Сіон, на якому колись стояв Божий храм. Отже, коли сповнюватиметься це пророцтво, розлючений північний цар піде в похід проти Божого народу. У духовному значенні місце «між морями [«великим морем», НС] та горою пишної святині» представляє духовний маєток помазаних слуг Єгови. Вони вийшли з «моря» людства, відчуженого від Бога, й мають надію правити на небесній Сіонській горі разом з Ісусом Христом (Ісаї 57:20; Євреїв 12:22; Об’явлення 14:1).

26. Від кого, згідно з пророцтвом Єзекіїля, може походити новина «з півночі»?

²⁶ Єзекіїль, сучасник Даниїла, також пророкував про напад на Божий народ «на кінці днів». Він сказав, що ворожі дії будуть викликані Ґоґом з Маґоґа, тобто Сатаною Дияволом (Єзекіїля 38:14, 16). Говорячи образно, звідки прийде Ґоґ? «Із північних кінців»,— сказав Єгова через Єзекіїля (Єзекіїль 38:15). Хоч би яким нещадним був цей напад, народ Єгови знищений не буде. Цей драматичний двобій відбудеться внаслідок того, що Єгова зробить стратегічний маневр, аби знищити воїнство Ґоґа. Тому Єгова говорить до Сатани: «Вкладу гачки в щелепи твої, і виведу тебе. Підійму тебе з північних кінців, і впроваджу тебе на Ізраїлеві гори» (Єзекіїля 38:4; 39:2). Новина «з півночі», яка розгнівить північного царя, має походити від Єгови. Проте що саме будуть зрештою містити вістки «зо сходу та з півночі», тільки Бог вирішить, а час покаже.

27. а) Чому Ґоґ спонукуватиме держави, у тому числі північного царя, напасти на народ Єгови? б) Як закінчиться напад Ґоґа?

²⁷ Що ж до Ґоґа, то він організовує свій масований напад, бо бачить процвітання «Ізраїля Божого», який разом з «великим натовпом» «інших овець» більше не є частиною його світу (Галатів 6:16; Об’явлення 7:9; Івана 10:16; 17:15, 16; 1 Івана 5:19, УКУ). Ґоґ з підозрою дивиться на «народ, зібраний з народів, що набувають [духовний] добуток та маєток» (Єзекіїля 38:12). Вважаючи, що християнський духовний маєток є ‘відкритим краєм’, легким для завоювання, Ґоґ докладе найбільших зусиль, щоб стерти цю перешкоду, яка не дає йому цілковитої влади над людством. Але він зазна́є невдачі (Єзекіїля 38:11, Хом.; 38:18; 39:4). Коли земні царі, у тому числі північний цар, нападуть на народ Єгови, то ‘прийдуть до свого кінця’.

‘ЦАР ПРИЙДЕ ДО СВОГО КІНЦЯ’

28. Що ми знаємо про майбутнє північного та південного царів?

²⁸ Останній похід північного царя не буде спрямований проти південного царя. Тому північний цар не прийде до кінця від рук свого великого суперника. Так само й південний цар не буде знищений північним царем. Південний цар буде знищений «без [людської] руки», Божим Царствомa (Даниїла 8:25). По суті, під час битви Армагеддон Боже Царство знищить усіх земних царів, у тому числі північного царя (Даниїла 2:44). У Даниїла 11:44, 45 описано події, що передуватимуть цій остаточній битві. Не дивно, що, коли північний цар прийде до свого кінця, ‘помічника йому не буде’!

[Таблиця/Ілюстрація на сторінці 284]

ЦАРІ В 11-МУ РОЗДІЛІ ДАНИЇЛА

Північний цар Південний цар

Даниїла 11:5 Селевк I Никатор Птолемей I

Даниїла 11:7—9 Селевк II Птолемей III

Даниїла 11:10—12 Антіох III Птолемей IV

Даниїла 11:20 Август

Даниїла 11:21—24 Тіберій

[Примітка]

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 271]

[Ілюстрації на сторінці 279]

‘Ударами’ південного царя був також шпіонаж із застосуванням найсучаснішої техніки та загроза військового нападу.