Багато пророцтв уперше сповнились на тих, до кого вони були скеровані; чимало з них були пов’язані з Божим судом над буквальним Ізраїлем і довколишніми народами, а також стосувалися падіння Ізраїля та Юди і їхнього відновлення. Однак ті пророцтва цінні і для наступних поколінь, зокрема для християнського збору — як в I ст. н. е., так і в наші дні. Апостол Павло зазначив: «Все, що було написано раніше, написано нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію» (Рм 15:4). Бог не змінює своїх норм і наміру (Мл 3:6; Єв 6:17, 18), тому те, як він вирішував певні ситуації в Ізраїлі, проливає світло на те, як він діятиме в подібних ситуаціях і в інший час. Тож Ісус і його учні цілком доречно застосовували до своїх сучасників пророчі звістки, які виконалися не одне століття тому (Мт 15:7, 8; Дії 28:25—27).

Більш ніж одне сповнення. Те, як Ісус та його учні застосовували пророцтва, засвідчує, що деякі з них мають більш ніж одне сповнення. Наприклад, Павло згадав пророцтво Авакума, яке вперше сповнилося, коли вавилоняни спустошили Юду, і застосував його до своїх днів (Ав 1:5, 6; Дії 13:40, 41). Ісус показав, що Даниїлове пророцтво про «мерзоту, яка спричиняє спустошення» сповниться на його сучасниках; однак у самому пророцтві «мерзота, яка спричиняє спустошення» пов’язується також із «часом кінця» (Дн 9:27; 11:31—35; Мт 24:15, 16). Як видно з Біблії, вислів «встане Михаїл» вказує на те, що Ісус Христос застосує свою царську владу на благо служителів Єгови (Дн 12:1; див. МИХАЇЛ № 1). Ісусове пророцтво про закінчення цього віку теж містить згадку про його прихід у царській владі — а цього не сталося в I ст. н. е. (Мт 24:29, 30; Лк 21:25—32). Отже, це пророцтво має два сповнення. Стосовно подвійного сповнення пророцтв в енциклопедії Мак-Клінтока і Стронга говориться: «Такий погляд на виконання пророцтв видається необхідним, щоб витлумачити висловлене на горі пророцтво нашого Господа, яке стосувалося і падіння Єрусалима, і закінчення християнської епохи» (M’Clintock J., Strong J. Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. 1894. Vol. VIII. P. 635).