Перше пророцтво (Бт 3:15), яке він дав під час проголошення вироку в Едемі, показувало, що через бунт перших земних дітей (а також одного з духовних синів) Єгова не озлобився і не перестав любити свої створіння. Це пророцтво символічною мовою описувало те, як Єгова усуне наслідки бунту і поверне все до досконалості; щоправда, значення цього пророцтва було повністю розкрите лише через кілька тисячоліть. (Пор. такі символічні образи, як «змій», «жінка» і «потомство» в Об 12:9, 17; Гл 3:16, 29; 4:26, 27.)

Коли в Едемі Єгова сказав, що покладе «ворожнечу між потомством [Ворога] і потомством [жінки]», він не перестав бути Богом миру (Бт 3:15; Рм 16:20; 1Кр 14:33). В цьому розумінні нічого не змінилося і на той час, коли його Син, Ісус Христос, жив на землі. Ісус сказав: «Не думайте, що я прийшов принести на землю мир; я прийшов принести не мир, а меч» (Мт 10:32—40). Ісусове служіння викликало ворожнечу між людьми, навіть між членами сімей (Лк 12:51—53). Це пояснюється тим, що у своєму житті він дотримувався Божих праведних норм та проголошував істини, які знаходили різний відгук в серцях людей — одні їх приймали, а інші відкидали (Ів 8:40, 44—47; 15:22—25; 17:14). Тож ворожнечі неможливо було уникнути. Однак вина лежала не на вірних служителях Єгови, а на тих, хто відкидав його праведні норми.

Це допомагає зрозуміти причину ворожнечі, передреченої в Буття 3:15. Вона мала виникнути тому, що з огляду на свої досконалі норми Єгова не може закривати очі на поведінку бунтівного «потомства» Сатани. Те, що Бог засуджує це «потомство», а праведних людей благословляє, призводить до ворожнечі (Ів 15:18—21; Як 4:4), як це було у випадку з Каїном і Авелем (Бт 4:2—8; Єв 11:4; 1Ів 3:12; Юд 10, 11; див. КАЇН).