Під час стародавнього свята, яке називалось днем Окуплення, ізраїльський первосвященик вносив кров пожертвуваних тварин у найсвятіше місце храму, що був центром поклоніння Богові. Таким символічним способом народ просив Бога прощення гріхів (Левит 16:3—6, 11—16). Ті жертви фактично не усували гріха, і тому ізраїльтяни мусили приносити їх щороку. Все ж таке використання крові мало глибоке значення.

Згідно з одним із основних вчень Біблії, Бог мав свого часу постачити одну досконалу жертву, котра б повністю спокутувала гріхи всіх віруючих. Це є вчення про викуп, яке зосереджується на жертві передреченого Месії, або Христа.

Біблія порівнює роль Месії з тим, що відбувалося в день Окуплення: «Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією [храмом], нерукотворною... і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині [неба] один раз, та й набув вічне відкуплення. І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення» (Євреїв 9:11, 12, 22).

За прообразом, встановленим Богом у день Окуплення, Ісус пішов до неба, щоб «з’явитись тепер перед Божим лицем за нас». Там він представив цінність своєї жертовної крові (Євреїв 9:24).