Люди з «почуттями, подібними до наших»
ВІН був царем, пророком, а також ніжним батьком. Але один з його синів виріс пихатим та гордим. Щоб захопити трон, він розпочав громадянську війну, маючи на меті вбити свого батька. Однак під час одного з боїв загинув не батько, а син. Дізнавшись про смерть сина, батько пішов у свою горницю і розплакався: «Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!» (2 Самуїла 19:1). Тим батьком був цар Давид. Він, як і інші пророки Єгови, мав ‘почуття, подібні до наших’ (Якова 5:17, НС).
У біблійні часи чоловіки та жінки, промовці від Єгови, були звичайними людьми різного походження. Як і ми, вони мали проблеми і страждали через свої недосконалості. Хто були ті пророки і за яких обставин вони почувалися подібно до нас?
Мойсей пройшов шлях від самовпевненості до сумирності
Одним з видатних пророків дохристиянських часів був Мойсей. Цікаво, що навіть у віці 40 років він не почувався готовим служити промовцем від Єгови. Чому? Тоді як Мойсеєві брати перебували під гнітом єгипетського фараона, сам Мойсей виростав при фараоновому дворі та «був міцний у словах та в ділах своїх». Ми читаємо: «Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення». Щоб захистити єврейського раба, він через свою самовпевненість повівся агресивно — вбив єгиптянина (Дії 7:22—24; 7:25, Ог., 1988; Вихід 2:11—14).
Тепер Мойсей був змушений утікати, і наступні сорок років він провів як пастух у далекому мідіянському краю (Вихід 2:15). Після того Єгова призначив Мойсея, на той час 80-річного чоловіка, пророком. Але Мойсей вже більше не був самовпевненим. Він почувався настільки нездібним, що засумнівався, чи зможе бути пророком Єгови, кажучи: «Хто я, що піду до фараона?», а також: «Що я скажу?» (Вихід 3:11, 13). Єгова, як батько, з любов’ю запевнив та підтримав його, і Мойсей почав з великим успіхом виконувати своє призначення.
Чи ти, як і Мойсей, через самовпевненість зробив або сказав щось немудре? Якщо так, смиренно вислуховуй тих, хто тебе виправляє. Чи тобі здавалось, що ти нездатний виконувати певні християнські обов’язки? Замість того щоб відмовлятись, приймай допомогу від Єгови та його організації. Той, хто допоміг Мойсею, може підтримати й тебе.
Ілля під час покарання почувався, як і ми
«Ілля був людина, подібна до нас пристрастями [«з почуттями, подібними до наших», НС], і він помолився молитвою, щоб дощу не було,— і дощу не було на землі аж три роки й шість місяців» (Якова 5:17). Ілля молився відповідно до волі Єгови покарати народ за те, що той відвернувся від Нього. Проте Ілля знав, що посуха, про яку він молився, стане причиною людських страждань. Ізраїль був значною мірою сільськогосподарським краєм; роса та дощі були життєво необхідними для людей. Тривала посуха могла спричинити надзвичайне лихо. Усе посохне; не буде урожаю. Вимре худоба, яку використовували і для роботи, і для їжі; на деякі сім’ї чигатиме голодна смерть. Хто постраждає найбільше? Прості люди. Одна вдова сказала пізніше Іллі, що у неї залишилася тільки жменя борошна і трошки олії. Ця жінка була впевнена, що незабаром вона та її син помруть від голоду (1 Царів 17:12). Ілля міг молитися про посуху тільки тому, що твердо вірив: Єгова подбає про тих Своїх слуг,— чи то багатих, чи бідних,— які не покинули правдивого поклоніння. І, як показує оповідь, Ілля не розчарувався (1 Царів 17:13—16; 18:3—5).
Минуло три роки, і тепер, коли Єгова вказав, що незабаром пошле дощ, можна побачити, як сильно прагнув Ілля кінця посухи, по його постійних палких молитвах, коли він «нахилився до землі, і поклав обличчя своє між коліна» (1 Царів 18:42). Щоб дізнатись, чи Єгова почув його молитви, він знову і знову говорив своєму слузі: «Вийди, подивися в напрямі моря!» (1 Царів 18:43). Як же він тішився, коли у відповідь на його молитви «дощу дало небо, а земля вродила свій плід»! (Якова 5:18).
Якщо ти батько або старійшина у християнському зборі і повинен виправляти когось, тобі, можливо, доводиться бороти в собі сильні почуття. Проте такі людські емоції потрібно стримувати, пам’ятаючи, що виправлення часами необхідне і що коли воно робиться з любов’ю, то «приносить мирний плід праведности» (Євреїв 12:11). Той, хто слухається законів Єгови, завжди пожинає бажані результати. Подібно до Іллі, ми молимося від усього серця, щоб дотримуватися тих законів.
Єремія виявляв мужність, незважаючи на знеохочення
З усіх біблійних письменників Єремія, напевно, писав про свої особисті почуття найбільше. Йому, молодому, було важко погодитися зі своїм призначенням (Єремії 1:6). І все-таки він продовжував з великою мужністю проголошувати Боже слово, хоча його жорстоко переслідували свої ж люди, ізраїльтяни, причому усі — від царя до простолюдина. Інколи така ворожість викликала у нього гнів та сльози (Єремії 9:2; 18:20—23; 20:7—18). Йому доводилося зносити напади юрби, побої, ув’язнення, на нього надягали кайдани, йому погрожували смертю, а одного разу залишили помирати у багнистій порожній ямі. Інколи навіть звістки від Єгови завдавали Єремії болю, бо одного разу він сказав: «Ой, утробо моя, ти утробо моя, — я тремчу! Біль серце стискає мені» (Єремії 4:19).
Усе-таки Єремія любив слово Єгови. Ось як він висловився: «Було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого» (Єремії 15:16). І в той же час, розчарований, він кричав до Єгови: «Ти став для мене ручаєм оманним, непевною водою», неначе той струмок, води якого швидко висихають (Єремії 15:18, Хом.). Проте Єгова розумів, що Єремія мав суперечливі почуття, і продовжував підтримувати його, так що той був у стані виконувати своє доручення. (Єремії 15:20; дивіться також Єремії 20:7—9).
Чи й ти, подібно до Єремії, виконуючи своє служіння, почуваєшся розчарованим або стикаєшся з ворожістю? Покладайся на Єгову. Слухайся його вказівок — і Єгова теж нагородить тебе.
Ісус мав такі ж почуття, як і ми
Найбільшим пророком усіх часів був Божий Син, Ісус Христос. Хоча він був досконалим, але не придушував своїх почуттів. Ми часто читаємо про його внутрішні почуття, які можна було побачити з виразу його обличчя та по ставленню до інших. Ісус сам часто «змилосерджувався» і використовував це ж слово, коли описував персонажі у своїх притчах (Марка 1:41; 6:34; Луки 10:33).
Він напевно підвищив голос, коли виганяв із храму торговців та тварин, говорячи: «Заберіть оце звідси!» (Івана 2:14—16). А коли Петро порадив йому: «Пожалій себе, Господи», він рішуче відповів: «Геть, сатано, від мене!» (Матвія 16:22, 23, Хом.).
Ісус особливо прихильно ставився до декотрих дуже близьких йому людей. Апостола Івана названо ‘учнем, якого любив був Ісус’ (Івана 21:7, 20). Крім того, ми читаємо, що «Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря» (Івана 11:5).
Також Ісус зазнавав болю. Коли він дізнався про смерть Лазаря, у нього «закапали сльози» (Івана 11:32—36). Ісус показав, наскільки важко йому було знести зраду Юди Іскаріотського, вживши сповнений болю вислів із псалма: «Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п’яту свою!» (Івана 13:18; Псалом 41:10, Ог., 1988).
Навіть зносячи нестерпний біль на стовпі, Ісус не приховував глибини своїх почуттів. Він з ніжністю попіклувався про свою матір, доручивши її ‘учневі, якого любив’ (Івана 19:26, 27). Коли він побачив, що злочинець, розп’ятий поряд з ним, розкаюється, то сказав йому зі співчуттям: «Ти будеш зо Мною... в раю» (Луки 23:43). Ми можемо відчути силу почуттів Ісуса, читаючи його вигук: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Матвія 27:46). А в його передсмертних словах звучить глибока любов та надія: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Луки 23:46).
Яке же запевнення дають усі ці думки! «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому [Ісуса], подібно до нас, окрім гріха» (Євреїв 4:15).
Довір’я Єгови
Єгова ніколи не розчаровувався у своїх промовцях. Він бачив їхню вірність та відданість і, будучи милосердним, не звертав уваги на слабкості недосконалих людей. Проте він очікував від них виконання доручених їм завдань. І з його допомогою вони робили все, що від них вимагалось.
Тож будьмо терпеливими і довіряймо нашим відданим братам і сестрам. Поки існує ця система речей, вони, як і ми, завжди будуть недосконалими. І тому ми ніколи не повинні вважати, що хтось з наших братів не заслуговує любові та уваги. Павло написав: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Римлян 15:1; Колосян 3:13, 14).
За різних обставин пророки Єгови почувалися так само, як і ми. Проте вони покладались на Єгову, і Єгова підтримував їх. Крім того, Єгова дав їм усі підстави для радості: добре сумління, своє схвалення, вірних товаришів, які підтримували їх, та запевнення у щасливому майбутньому (Євреїв 12:1—3). Тож тримаймося Єгови з повним довір’ям та наслідуймо віру пророків давнини — людей з «почуттями, подібними до наших».