Молоді люди запитують...
Як ставитися до расової гордості?
«Один мій однокласник завжди говорить про раси й колір шкіри інших людей,— каже 17-річна Таня.— Часто в розмові він заявляє, що є вищим, ніж інші люди».
ЦІЛКОМ природно, коли людина пишається своєю родиною, культурою, мовою або місцем народження. «Я в’єтнамка,— каже 15-річна дівчина Фунґ,— і пишаюся своєю культурою».
Проте надто часто расова гордість пов’язана з расизмом. Така гордість може бути, ніби ракове захворювання, що непомітно знищує добрі стосунки, навіть якщо це прикрито маскою ввічливості. Ісус Христос сказав: «Чим серце наповнене, те говорять уста» (Матвія 12:34). Глибоко вкорінене почуття вищості або зневаги часто виходить назовні й завдає іншим шкоди та болю.
Іноді расова гордість навіть виливається у насилля. За останні роки такий вид гордості був причиною воєн, заколотів та кривавих «етнічних чисток». Однак тобі не потрібно бути свідком кровопролиття, щоб побачити потворність расової гордості. Для прикладу, чи бачиш ти докази цього в школі, на роботі чи у своїй околиці? «Авжеж, так,— пояснює молода християнка Меліса.— Деякі з моїх однокласників сміються з дітей, котрі розмовляють з акцентом, і говорять, що є ліпшими за них». Таня розповідає щось подібне: «У школі я чула, як діти прямо говорили іншим: «Я ліпший за тебе». В одному опитуванні, проведеному в США, близько половини опитуваних сказали, що за останній рік на власному досвіді зазнали тої чи іншої форми расової упередженості. «У моїй школі виникла дуже напружена атмосфера через расову упередженість»,— сказала дівчина на ім’я Наталя.
А тепер уяви, що ти живеш у країні або місцевості, куди стікається багато іммігрантів, і це докорінно змінює склад школи, сусідства та християнського збору. Чи тебе це тривожить? Тоді, можливо, расова гордість впливає на тебе більше, ніж ти собі уявляєш.
Властива й невластива гордість
Чи це означає, що гордість обов’язково погана? Не завжди. Біблія показує, що існує також і властива гордість. Павло написав до християн у Солуні: «Ми самі хвалимось [«пишаємося», НС] вами по Божих Церквах» (2 Солунян 1:4). Так само корисно й нормально мати в належній мірі почуття самоповаги (Римлян 12:3). Тому не є абсолютно неправильно мати трохи гордості за власну расу, родину, мову, колір шкіри або місце народження. Безсумнівно, Бог не вимагає, щоб ми соромилися цього. Коли апостола Павла прийняли за єгипетського злочинця, він без вагань сказав: «Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії» (Дії 21:39).
А проте расова гордість стає чимось потворним, якщо походить від перебільшеної поваги до себе або якщо спонукує людину зневажати інших. Біблія говорить: «Страх Господній — лихе все ненавидіти: я ненавиджу пиху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста!» (Приповістей 8:13). А в Приповістей 16:18 написано: «Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком — бундючність». Тому-то Богові огидно, коли хтось хвалиться тим, що нібито належить до вищої раси. (Порівняйте Якова 4:16).
Походження расової гордості
Що спонукує людей надмірно пишатися своєю расою? У книжці «Чорні, білі та інші» (англ.) Ліз Фандерберг пише: «Багато людей складають своє перше (і найтриваліше) уявлення про раси під впливом батьків і родини». На жаль, надто часто уявлення, які передають батьки своїм дітям, є непоміркованими й викривленими. Деяким дітям батьки прямо сказали, що їхня раса є вищою і що люди інших рас інакші й нижчого порядку. А втім, частіше діти просто бачать, що їхні батьки майже не мають стосунків з людьми інших рас. Це також може сильно впливати на їхнє мислення. Опитування показують, що хоча підлітки можуть розходитися зі своїми батьками у поглядах на одяг та музику, однак більшість молодих людей поділяють погляди своїх батьків на раси.
Незрівноважене ставлення до рас може також розвинутися як реакція на гніт і наругу (Екклезіяста 7:7, Хом.). Приміром, педагоги помітили, що діти так званих меншин часто мають низьке почуття власної гідності. Намагаючись виправити таку ситуацію, деякі педагоги розробили навчальні програми, за якими діти вчаться історії їхньої раси. Цікаво, що критики закидають, ніби таке наголошення расової гордості розвиває расизм.
Особистий досвід також відіграє роль у розвитку нездорового ставлення до рас. Неприємний випадок з людиною іншої раси може привести до висновку, що усі люди тої раси є неприємні або нетерпимі. Негативні почуття також можуть виникнути, коли засоби масової інформації зосереджують увагу на расових сутичках, жорстокості поліцейських, демонстраціях протесту або коли вони зображають етнічні групи у непривабливому світлі.
Міф про расову вищість
А що сказати про твердження деяких людей, ніби люди їхньої раси мають право почуватися вищими за інших? Перш за все, саме уявлення про те, що людей можна розділити на чіткі раси вже є сумнівним. В одній статті з журналу «Ньюсуїк» повідомлялося: «Для науковців, котрі розглядали це питання, поняття про расу є горезвісною непевною концепцією, яка не піддається жодній серйозній спробі визначення». Авжеж, існують «видимі відмінності в кольорі шкіри, структурі волосся, формі очей та носа». Однак «Ньюсуїк» повідомив, що «ці відмінності є лише поверховими, і науковці, хоч як стараються, фактично не можуть визначити жодного істотного ряду відмінностей, які відрізняли б одну расову групу від іншої... Кінцевим результатом зусиль науковців, що працюють у цій галузі, є наступне визначення поняття раси — «уявлення суспільства», [згубна] суміш упередження, забобонів та міфів».
Навіть якби було можливо науково визначити різницю між расами, то поняття «чистої» раси є просто вигадкою. У «Новій британській енциклопедії» (англ.) пишеться: «Немає чистих рас, усі расові групи, що існують у наш час, повністю перемішані». Хоч би як там було, а Біблія навчає нас, що Бог «ввесь людський рід... з одного створив» (Дії 17:26). Незважаючи на колір шкіри, структуру волосся або риси обличчя, насправді існує лише одна раса — людська. Усі люди споріднені між собою через нашого прабатька Адама.
Стародавні євреї також знали про спільне походження усіх рас. Але навіть ставши християнами, дехто з них тримався переконання, що вони є вищими за неєвреїв, у тому числі вищі й за співвіруючих неєвреїв! Апостол Павло зруйнував уявлення про расову вищість, сказавши наступні слова, що записані в Римлян 3:9: «Юдеї й геллени — усі під гріхом». Тому-то жодна расова група не може хвалитися особливим становищем в очах Бога. Безперечно, лише через віру в Ісуса Христа люди можуть розвинути стосунки з Богом (Івана 17:3). І це Божа воля, щоб «усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:4).
Якщо ти визнаєш, що всі раси рівні в Божих очах, то це може мати надзвичайний вплив на те, як ти сприймаєш себе та інших. Це може спонукати тебе ставитися до інших з гідністю й повагою, цінувати їхні відмінності й захоплюватися ними. Наприклад, молода Меліса, згадана раніше, не насміхається разом із своїми однокласниками над дітьми, які розмовляють з акцентом, «вона говорить: «Я вважаю, що люди, які знають дві мови, є дуже розумними. Мені б хотілося розмовляти іншою мовою, але я знаю лише одну».
Пам’ятай також таке: хоч люди твоєї раси і культури, без сумніву, мають чим пишатися, однак те саме можна сказати й про людей інших рас. І хоча розсудливо мати трохи гордості за свою культуру й досягнення предків, однак набагато ліпше пишатися тим, що досягнуто через власні зусилля й наполегливу працю! (Екклезіяста 2:24). По суті, є одне досягнення, яким Біблія заохочує нас пишатися. Як говориться в Єремії 9:23, Бог сам каже: «Хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь». Чи ти можеш похвалитися цим?
[Ілюстрація на сторінці 26]
Розуміння погляду Бога на раси допоможе нам тішитися товариством людей інших рас.