Дослідження секретів вугра

Від нашого кореспондента в Ірландії

АРІСТОТЕЛЬ, давньогрецький філософ, був спантеличений вугром. Незважаючи на детальне дослідження цієї гладкої, подібної до змії, риби, він не знайшов ні органів статі, ні ікри. «Вугор,— сказав він,— не є ні самцем, ні самицею і не може нічого породити». Він дійшов до висновку: «Вугрі з’являються з так званих земляних кишок, що ростуть самочинно у мулі та вологому ґрунті».

Сучасні дослідники розкрили цю виняткову таємницю вугра. Крістофер Моріарті з Міністерства морського флоту Ірландії пояснює, що тоді як у більшості риб видно, що вони мають ікру, то вугор не має ознак навіть найменшої ікринки. «Яєчники вугра,— говорить він,— непримітні, майже невидимі у молодняка, і формують не більше, ніж білясту, гофровану смужку в доросліших риб».

Оскільки ще не було злапано вугра під час його нересту навіть і в наші дні, то ви тепер розумієте, чому Арістотель заплутався. Без мікроскопа він аж ніяк не міг би зрозуміти, звідки беруться вугри.

Тоді як вчені розгадали саме цю таємницю вугра, вони постали перед іншими нерозгаданими таємницями, які теж збивають людину з пантелику. Розгляньте, приміром, життєвий цикл європейського вугра річкового і подивіться, чи це не заінтригує вас.

Таємниця його походження

Кожної весни мільйони маленьких вугриків завдовжки п’ять — вісім сантиметрів досягають берегів Західної Європи та Північної Африки. Звідки вони прибувають? До 20-х років нашого століття ніхто цього не знав.

Однак в кінці минулого сторіччя було зроблено несподіване відкриття, що допомогло розв’язати цю таємницю. Було спостережено, що вугор, так само як і жаба та метелик, починає життя в іншій формі. Біологи вперше зрозуміли, що з тоненькою, прозорою рибою, яка називається лептоцефалом, з маленькою головкою та формою тіла, як листочок верби, стається метаморфоза, або змінюється її форма, вона стає малесенькою прозорою личинкою, що називається скловидним вугром.

Оскільки було виявлено зв’язок між лептоцефалом та скляним вугром, то стало можливим простежити за походженням личинок вугра. У 1922 році датський океанограф Йоганнес Шмідт виявив, що атлантичний вугор нереститься в Саргасовому морі — велетенській ділянці на півночі Атлантичного океану, вкритій водоростями. Як американський, так і європейський вугор нерестяться там; але в цьому знаходиться ще одна таємниця.

Відправка за різними маршрутами

Личинки американського і європейського вугрів розходяться у різні напрямки десь коло Бермудських островів. «Як вони знають, куди їм треба плисти, якщо вони ніколи не бачили свого «дому»? — на це запитання ще немає відповіді»,— говориться у книжці «Прісноводні і морські риби світу» (англ.). У книжці розповідається: «Американському вугрові потрібно подолати відстань майже у 1600 кілометрів, на що йому треба близько року. Європейський вугор долає відстань у 5000 кілометрів, а то й більше, і на таку подорож йому потрібно майже три роки. Також дивовижним є те, що швидкість дозрівання обох видів вугра [які практично неможливо розрізнити] відрізняється, так що обидва види досягають однакових розмірів, коли прибувають до свого місця призначення».

Якісь дивні інстинкти керують цими двома видами вугрів, щоб вони пливли різними шляхами. Про цей таємничий факт говориться у книжці «Риби озер, річок та океанів» (англ.): «Як і навіщо вони таким дивовижним шляхом пливуть у різні керунки — це так само спантеличує дослідників сьогодні, як і їх походження в Арістотелеві часи».

Життя у прісній воді

Вугрики, що підростають, тепер уже коричнево-жовті, закінчують своє плавання через океан, тоді вони інстинктивно пливуть проти течії річки, щоб досягти озер, водоймищ та струмків, де вони дозрівають протягом наступних 15 років або більше. Вони долають усі перешкоди, щоб досягнути своєї мети.

У книжці «Роял нейчрел гистрі» описується, що «часом береги річок у деяких місцях аж чорні від цих мігруючих маленьких рибок». У ній продовжується: «Спостерігалося, що цей молодняк вугрів піднімався по шлюзах озер, продирався крізь водогінні і дренажні труби... і він навіть долав вологі ділянки ґрунту, щоб досягти бажаного водоймища».

На річці Банн, що в Північній Ірландії, рибалки порозкладали для вугриків солом’яні драбини на найважчих частинах річки. Там вугрики перелазять ці снасті і потрапляють у спеціальні резервуари, де їх перераховують — 20 000 000 щороку!

Перевтілення та міграція

Коли вугри досягають зрілості, з ними відбувається щось дуже таємниче. «Серія чудесних змін пов’язана з початком дозрівання,— говориться у книжці «Морські риби» (англ.).— Очі збільшуються у діаметрі й набувають здатності бачити у глибоких океанічних водах; кишка починає атрофуватися, а гонади збільшуються розміром. Колір також змінюється від коричнево-жовтого до сріблистого».

Щоосені дорослі вугри вирушають у свою 5000-кілометрову подорож назад до Саргасового моря. Яким чином вони так успішно орієнтуються, ніхто не знає. Вони припиняють харчуватися і протягом шести місяців зворотної подорожі живуть зі своїх жирових запасів.

Біологи говорять, що у глибоких водах Саргасового моря самка вугра викидає від 10 до 20 мільйонів ікринок, а самець запліднює їх. Тоді дорослі риби здихають. Запліднені ікринки піднімаються до поверхні, і з них вилуплюються листоподібні лептоцефали; цикл завершено.

Чому ще не було спіймано вугра під час його нересту? «Вони вже не харчуються, оскільки їх травні органи атрофуються, отже їх неможливо злапати на принаду,— говорить Крістофер Моріарті.— Вони нерестяться на великій глибині, а оскільки тере́н Саргасового моря більший від Британських островів і вугри невловимі створіння, вони завжди мають багато шансів уникнути швидкохідних тралів».

Можливо, одного чудового дня усі таємниці, що окутують це чудове створіння, будуть розгадані. А тим часом, за словами дослідника Моріарті, коли вам потрібно знайти чудову рибу, то «вугор є дійсно визначною рибою».

[Рамка на сторінці 18]

Рецепти приготування вугра

Тоді як когось може вивертати навіть від самої думки з’їсти вугра, то у багатьох куточках світу він вважається делікатесом. Чи ви хотіли б покуштувати вугра? Наш кореспондент запитав одного шефа-кухаря з Північної Ірландії, як потрібно готувати цю рибу. Ми подаємо дві його пропозиції:

Тушкований вугор. Вам буде потрібно два вугри середньої довжини, десь коло 50 сантиметрів кожний. З них слід зняти шкіру, повитягати кості і нарізати їх на 5-сантиметрові шматочки. Вам також буде потрібно чотири столові ложки оливкової олії, декілька розтертих зубків часнику, одну порцію ароматичної зелені, сік з одного апельсина, декілька апельсинових кружалець, щіпку червоного, пекучого перцю, щіпку солі, три чверті склянки червоного вина.

Полийте оливковою олією керамічну каструльку або сковороду з товстим дном, яка за розмірами була б достатньою, щоби покласти до неї усі складники. Додайте туди потовчений часник, порцію ароматичної зелені, апельсиновий сік й апельсинові кружальці та червоний пекучий перець. Посоліть шматочки вугра і покладіть їх у каструльку. Полийте їх зверху вином і долийте достатню кількість води, щоб вона покрила їх. Готуйте на маленькому вогні без кришки протягом десь 30 хвилин, аж поки вугор не зготується. Подавайте до столу на гарячих тарілках.

Холодець з вугра. Покладіть до каструлі принаймні горнятко очищеного від шкіри та костей, посіченого вугра. Додайте посіченої цибулі, моркви, пучок посіченої селери, лавровий листок, трохи петрушки, солі та перцю і достатню кількість води і білого вина або сидру, щоб покрити ввесь вміст. Помаленьку доведіть все це до кипіння й накрийте по́кришкою десь на годину. Перекладіть відварені шматочки вугра в іншу посудину. Решту кип’ятіть доти, доки чверть вмісту тієї каструлі не випарується, потім зілляйте юшку до вугра. Овочі та зелень не додавайте. Остудіть шматочки вугра та юшку, щоб зробився холодець. Їсти з лимонним соком та грінками, як паштет.

[Рамка на сторінці 19]

Чи знали ви?

Доросла самка вугра завдовжки близько 1 метра, а самець лише половини її розміру.

Деякі дорослі вугри живуть у замкнутих водоймах або озерах і ніколи не мігрують. Вони можуть жити в таких місцях 50 років і більше.

Вугри можуть жити 48 годин без води.

Найстарший зареєстрований вугор був самкою, що називалась П’ютте. Вона здохла в одному датському акваріумі 1948 року, проживши понад 85 років.

Вугри мають винятково чутливий нюх, принаймні такий, як у пса.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Ірландська річка Банн кишить мільйонами вугрів.