Спірити кажуть, що після смерті душа, або «втілений дух», покидає тіло, неначе метелик, який вилітає з кокона. Вони вважають, що ці духи пізніше втілюються в людей, аби очиститись від гріхів, учинених у попередньому житті. Проте жодних спогадів про ті колишні гріхи немає. «Бог вважав за належне, щоб минуле покрила пелена»,— говориться в «Євангелії за спіритизмом».

Чому існує страждання?

Причиною страждання часто стають вчинки немудрих, недосвідчених чи навіть злих людей. А що сказати про трагічні події, за які люди не несуть безпосередньої відповідальності? Наприклад, чому стаються аварії та стихійні лиха? Чому діти народжуються з природженими вадами? Аллан Кардек вважав такі речі покаранням. Він писав: «Якщо ми отримуємо покарання, то мусило бути вчинене якесь зло. Якщо це зло не з теперішнього життя, то обов’язково з попереднього існування». Спірити вчаться молитись: «Господи, ти сама справедливість. Хвороба, яку ти вважав за належне мені зіслати, мусить бути заслужена... Я приймаю її як покуту за своє минуле і як випробування моєї віри та підкорення Твоїй благословенній волі» («Євангеліє за спіритизмом»).

Чи Ісус учив про щось подібне? Ні. Ісус добре знав біблійний принцип: «Час і випадок панують над усіма» (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Він знав, що погані речі деколи просто стаються. Вони не мусять бути покаранням за гріхи.

Розгляньмо іншу подію з Ісусового життя: «Коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Відповідь, яку дав Ісус, дуже повчальна: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам»... Тож пішов той і вмився,— і вернувся видющим» (Івана 9:1—3, 6, 7).

Ісусові слова показали, що ані той чоловік, ані його батьки не були відповідальними за його вроджену сліпоту. Отже Ісус не підтримував погляду, що той чоловік несе покарання за гріхи, вчинені в попередньому житті. Безумовно, Ісус знав, що всі люди успадковують гріх. Але вони успадковують гріх Адама, а не гріхи, котрі вони нібито вчинили перед тим, як народилися. Через Адамів гріх усі люди народжуються фізично недосконалими, підвладними хворобам і смерті (Йова 14:4; Псалом 51:7; Римлян 5:12; 9:11). По суті, Ісус був посланий, щоб виправити цю ситуацію. Іван Хреститель сказав, що Ісус — це «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29)a.

Зверніть також увагу, що Ісус не казав, ніби Бог навмисно спричинив, аби той чоловік народився сліпим і щоб одного дня Ісус зцілив його. Як же це було б жорстоко і цинічно! Хіба це принесло б Богові хвалу? Ні. Але те чудесне зцілення сліпого чоловіка послужило ‘з’явленню діл Божих’. Як і багато інших зцілень, вчинених Ісусом, воно виявило Божу щиру любов до стражденного людства та підтвердило правдивість його обіцянки покінчити з усіма людськими хворобами і стражданнями у призначений ним час (Ісаї 33:24).

Чи ж не приємно дізнатися, що замість страждання, наш небесний Отець дає ‘добро тим, хто просить в Нього’ (Матвія 7:11). Яку ж славу отримає Всевишній, коли розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, а криві ходитимуть, скакатимуть та бігатимуть! (Ісаї 35:5, 6).