Своїми словами Йона привернув увагу ніневітян. Він, безумовно, готувався до агресивної реакції, проте сталося щось неочікуване — люди прислухались до його звістки! Вона поширювалась, наче вогонь, і невдовзі ціле місто обговорювало передречений Йоною вирок. У Біблії говориться: «Ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого» (Йони 3:5). Багаті і бідні, сильні і немічні, молоді і старі — усі виявили дух каяття. Новина про це дуже швидко долетіла до царя.

Правителя Ніневії також охопив благоговійний страх: він встав зі свого трону, зняв царські шати, одягнувся у верету, як і його піддані, та навіть «сів на попелі». Спонтанний вияв каяття серед народу спонукав царя і його вельмож видати спеціальну постанову. Згідно з нею, кожен повинен був носити верету і навіть покрити нею тваринc. Цар смиренно визнав, що його люди чинили зло і насилля. Крім того, він висловив надію, що правдивий Бог змилосердиться, побачивши їхнє розкаяння. Цар сказав: «Може Бог... відвернеться з жару гніву Свого,— і ми не погинемо» (Йони 3:6—9).

Деякі критики сумніваються, що ніневітяни могли так швидко розкаятись. Але біблеїсти зауважують: їхня реакція цілком зрозуміла, адже тим стародавнім народам була притаманна забобонність та емоційність. Крім того, сам Ісус Христос згадував про розкаяння ніневітян (Матвія 12:41). Він добре знав, про що говорить, адже в часи Йони перебував у небі і міг спостерігати за всім, що відбувалося (Івана 8:57, 58).