Люди, які наслідують книжників і фарисеїв, котрі свідомо противилися дії святого духу, очевидній у вчинках Ісуса, не воскреснуть і не втечуть «від засудження до геєни» (Мт 23:13, 33; Мр 3:22—30).

Коли каяття неможливе. Ті, хто, маючи точне знання правди, свідомо ходить у гріху, переступають межу, за якою каяття вже неможливе, бо вони відкидають усе, заради чого помер Божий Син, і стають на бік тих, хто віддав його на смерть. По суті, вони «знову прибивають до стовпа Божого Сина і виставляють його на привселюдну ганьбу» (Єв 6:4—8; 10:26—29). А це непростимий гріх (Мр 3:28, 29). «Ліпше б вони взагалі не отримали точного знання про шлях праведності, ніж, здобувши його, відвернулися від переданої їм святої заповіді» (2Пт 2:20—22).

Адам і Єва були досконалими і добре розуміли чіткий Божий наказ. Отже, їхній гріх був свідомим, його не можна виправдати людською слабкістю чи недосконалістю. Тому коли Бог заговорив до них, то не став закликати їх до каяття (Бт 3:16—24). Те саме стосується і Сатани — духовної особи, яка підштовхнула їх до бунту. Його та ангелів, які приєднались до нього, чекає знищення назавжди (Бт 3:14, 15; Мт 25:41). Юда був недосконалою людиною, але він мав можливість близько спілкуватися з Сином самого Бога. Попри це він став зрадником; Ісус сам назвав його «сином загибелі» (Ів 17:12). «Сином загибелі» також названо «беззаконника», що несе відступництво (2Фс 2:3; див. АНТИХРИСТ; БЕЗЗАКОННИК; ВІДСТУПНИЦТВО). Всі, кого буде зараховано до символічних «козлів» у той час, коли цар Ісус судитиме людство, «будуть назавжди знищені», їх не закликатимуть до каяття (Мт 25:33, 41—46).