[Ілюстрація на сторінці 239]

Ісус довів, що є «проводирем та владикою» для народів.

Розділ шістнадцятий

Звістка надії для засмучених полонених

Ісаї 55:1—13

1. Опишіть ситуацію єврейських вигнанців у Вавилоні.

ЦЕ БУВ темний період в історії Юди. Народ, з яким Бог уклав угоду, був змушений покинути батьківщину; тепер ці люди поневірялися у вавилонській неволі. Щоправда, вони мали відносну свободу: могли займатися своїми щоденними справами (Єремії 29:4—7). Дехто оволодів якимось ремеслом або почав займатися торгівлею (Неемії 3:8, 31, 32)a. Однак життя єврейських полонених було нелегким. Вони перебували в рабстві — як у буквальному, так і в духовному. Розгляньмо, що це для них означало.

2, 3. Як вигнання вплинуло на поклоніння євреїв Єгові?

² У 607 році до н. е. вавилонські війська знищили Єрусалим. Вони не тільки розорили єврейський народ, але й завдали удару правдивому поклонінню. Вавилоняни пограбували й знищили храм Єгови та зламали устрій священства: деяких членів племені Левія взяли в полон, а інших забили. Тепер, без дому для поклоніння, без жертовника та організованого священства, євреї не могли приносити правдивому Богові жертви, яких вимагав Закон.

³ Проте вірні євреї й далі могли відкрито сповідувати свою релігію, виконуючи обрізання і, наскільки можливо, дотримуючись Закону. Вони, приміром, могли утримуватися від забороненої їжі та відзначати суботу. Але таким чином ці люди наражалися на насмішки своїх поневолювачів, бо вавилоняни вважали, що релігійні обряди євреїв — це абсурд. Псалмоспівець описує смуток вигнанців такими словами: «Над річками Вавилонськими,— там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона! На вербах у ньому повісили ми свої арфи, співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів — наші мучителі: «Заспівайте но нам із Сіонських пісень» (Псалом 137:1—3).

4. Чому євреям було б марно сподіватися визволення від інших народів, але до кого їм звернутися за допомогою?

⁴ До кого ж тоді звернутися полоненим євреям за потіхою? Звідки мав прийти порятунок? Явно, що не від довколишніх народів! Вони були безсилими перед вавилонськими військами, і багато з них вороже ставилися до євреїв. Але ситуація не була безнадійна. Єгова, проти якого збунтувалися євреї, будучи вільними, милостиво зробив їм запрошення, дарма що вони перебували у вигнанні.

«Йдіть до води»

5. Як слід розуміти слова: «Йдіть до води»?

⁵ Послуговуючись Ісаєю, Єгова пророче говорить до полонених євреїв у Вавилоні: «О, всі спрагнені,— йдіть до води, а ви, що не маєте срібла — ідіть, купіть живности — й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока» (Ісаї 55:1). Цей вірш дуже багатий на о́брази. Розгляньмо, наприклад, запрошення: «Йдіть до води». Без води немає життя. Без цієї цінної рідини людина може прожити лише приблизно тиждень. Отже, Єгова слушно вживає приклад з водою, показуючи, який вплив матимуть його слова на полонених євреїв. Божа звістка відсвіжить їх, як холодний напій у спекотний день. Вона покладе край їхній пригніченості і втамує спрагу до правди та праведності. Крім того, вона вселить надію на визволення з полону. Але для того щоб Божа звістка пішла єврейським вигнанцям на користь, їм слід пити її, зважати на неї і відповідно діяти.

6. Яку користь матимуть євреї, якщо куплять «вина й молока»?

⁶ Також Єгова пропонує «вино й молоко». Молоко зміцнює молодий організм і сприяє його росту. Подібно й слова Єгови зміцнять його людей духовно й допоможуть їм укріпляти з ним стосунки. А що ж сказати про вино? Його часто вживають під час свят. У Біблії воно асоціюється з добробутом та веселощами (Псалом 104:15). Наказуючи своїм людям ‘купити вина’, Єгова запевняє: якщо вони цілим серцем повернуться до правдивого поклоніння, то будуть ‘тільки радісними’ (Повторення Закону 16:15; Псалом 19:9; Приповістей 10:22).

7. Чому той факт, що Єгова виявляє співчуття до вигнанців, є надзвичайним і чого це вчить нас про нього?

⁷ Який же милосердний Єгова, що пропонує таке духовне відсвіження поневоленим євреям! Цей вияв співчуття може здаватися ще більш надзвичайним, якщо пригадати свавільну та бунтівну поведінку євреїв у минулому. Не можна сказати, що вони заслуговують схвалення Єгови. Але багато століть раніше псалмоспівець Давид написав: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів» (Псалом 103:8, 9). Єгова не відкидає свій народ, а, навпаки, перший робить крок для примирення. Дійсно, він — Бог, який «кохається в милості» (Михея 7:18).

Довірились людині, а не Богу

8. На кого покладалося багато євреїв і на яке застереження вони не зважали?

⁸ До цього часу багато євреїв не довіряли повністю Єгові, не надіялись, що прийде спасіння від нього. Наприклад, перед падінням Єрусалима його правителі сподівалися підтримки від могутніх держав, вони, так би мовити, чинили розпусту і з Єгиптом, і з Вавилоном (Єзекіїля 16:26—29; 23:14). Тому Єремія небезпідставно застерігав їх: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» (Єремії 17:5). Але саме так поводилися Божі люди!

9. Як, очевидно, багато євреїв ‘важать срібло за те, що не хліб’?

⁹ Тепер їх поневолила одна з держав, на які вони покладалися. Чи євреї взяли з цього для себе урок? Мабуть, більшість ні, бо Єгова запитує: «Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить?» (Ісаї 55:2а). Якщо полонені євреї покладаються не на Єгову, а на когось іншого,— це означає, що вони ‘важать срібло за те, що не хліб’. Ці люди ні в якому разі не дістануть від Вавилона звільнення, бо вавилоняни ніколи не дозволяли своїм полоненим повернутися на батьківщину. По суті, Вавилон з його імперською політикою, матеріалізмом та фальшивим поклонінням нічого не може запропонувати єврейським вигнанцям.

10. а) Як Єгова винагородить вигнаних євреїв, якщо вони слухатимуться його? б) Яку угоду уклав Єгова з Давидом?

¹⁰ Єгова благає своїх людей: «Послухайте пильно Мене, й споживайте добро,— і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа! І Я з вами складу заповіта навіки на незмінні Давидові милості [«угоду, що триває невизначений час і стосується вірних виявів сердечної доброзичливості до Давида», НС]» (Ісаї 55:2б, 3). Єгова — єдина надія для цих духовно спраглих людей, і тепер він пророче звертається до них через Ісаю. Їхнє життя залежить від того, чи вони будуть слухати Божу звістку, бо, як говорить Єгова, завдяки цьому ‘житиме їхня душа’. А що слід розуміти під «угодою, що триває невизначений час», яку Єгова укладе з тими, хто його слухається? Ця угода «стосується... виявів сердечної доброзичливості до Давида». Багато століть раніше Єгова обіцяв Давидові, що його престол «буде міцно стояти аж навіки» (2 Самуїла 7:16). Отже, згадана тут «угода, що триває навіки» стосується правління.

Незмінний Спадкоємець вічного Царства

11. Чому вигнанцям у Вавилоні могло видаватися неправдоподібним сповнення обітниці, яку дав Бог Давидові?

¹¹ Щоправда, вигнаним євреям ідея про правителя з Давидового роду може видаватися неправдоподібною. Вони втратили свої землі, і їхній край перестав існувати як держава! Однак ця ситуація триватиме лише якийсь час. Єгова не забув про угоду, укладену з Давидом. Хоч би яким неймовірним це здавалося з людського погляду, Божий намір стосовно вічного Царя з Давидового роду стане дійсністю. Але коли і як саме? У 537 році до н. е. Єгова визволив свій народ з вавилонської неволі і дав йому можливість повернутися назад на батьківщину. Чи завдяки цьому було засноване царство, яке триває невизначений час? Ні, ці люди й далі залишалися підданими язичницької держави — тим разом Мідо-Персії. Тоді ще не закінчилися «призначені часи» для правління народів (Луки 21:24, НС). Оскільки царя в Ізраїлі не було, обітниця, яку дав Єгова Давиду, залишалася невиконаною ще багато століть.

12. Який крок зробив Єгова для сповнення угоди про Царство, укладеної з Давидом?

¹² Через понад 500 років після визволення Ізраїля з вавилонської неволі Єгова зробив великий крок для сповнення угоди про Царство — переніс життя свого первородного Сина, перше своє твориво, із небесної слави в утробу діви, єврейки, на ім’я Марія (Колосян 1:15—17). Повідомляючи про цю подію, ангел Єгови сказав Марії: «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Луки 1:32, 33). Отже, Ісус народився в царському роді Давида і вспадкував право на царювання. Після зведення на престол він мав правити «навіки» (Ісаї 9:6; Даниїла 7:14). Таким чином тепер з’явилася можливість сповнення обітниці про вічного спадкоємця, яку Єгова дав цареві Давиду багато століть тому.

«Владика народам»

13. В якому розумінні Ісус був «свідком народам» під час свого служіння та після вознесіння?

¹³ Що робитиме цей майбутній цар? Єгова каже: «Отож, Його дав Я за свідка народам, за проводиря та владику народам» (Ісаї 55:4). Вирісши, Ісус став представником Єгови на землі, Божим свідком для народів. Протягом свого людського життя він зосереджувався на служінні «овечкам загинулим дому Ізраїлевого». Проте незадовго до вознесіння на небо Ісус сказав своїм послідовникам: «Тож ідіть, і навчіть всі народи... Ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Матвія 10:5, 6; 15:24; 28:19, 20). Отже, з часом учні Христа почали нести звістку про Царство неєвреям, і декотрі з тих язичників отримали свою частку в сповненні обітниць угоди, укладеної з Давидом (Дії 13:46). Таким чином Ісус навіть після смерті, воскресіння і вознесіння на небо продовжував виконувати роль Божого «свідка народам».

14, 15. а) Як Ісус довів, що є «проводирем та владикою»? б) Яку надію мали Ісусові послідовники в I столітті?

¹⁴ Крім того, Ісус мав бути «проводирем та владикою». Згідно з цим пророчим описом, він, перебуваючи на землі, повністю прийняв на себе обов’язки, пов’язані з головуванням, і брав у всьому провід: збирав навколо себе величезні натовпи, навчав їх слів правди і показував, який пожиток матимуть ті, хто підкорятиметься його керівництву (Матвія 4:24; 7:28, 29; 11:5). Він добре навчав своїх учнів, готуючи до проповідницької кампанії, яка ще чекала на них (Луки 10:1—12; Дії 1:8; Колосян 1:23). Лише за три з половиною роки Ісус заклав основу об’єднаного, міжнародного збору, до якого входили тисячі представників різних національностей! Таке величезне завдання міг виконати тільки справжній «проводир та владика»b.