БАТЬКИ ПОДАВАЛИ НАМ ХОРОШИЙ ПРИКЛАД

Владислав Апанюк служить у російському Бетелі. Він дотепер пам’ятає, як його батьки з дитинства прищеплювали йому, а також його братові і сестрам любов до Єгови. Владислав розповідає: «Наших батьків вислали з України до Сибіру 1951 року. Вони вчили нас самостійно приймати рішення і докладати всіх зусиль у служінні Єгові. Я по-справжньому цінував те, що батьки вільно говорили про свої недоліки в нашій присутності. Вони не приховували власних помилок. Їхня любов до Єгови була очевидною. Тато з мамою були життєрадісними людьми. Особливу радість вони отримували, розмовляючи з нами на духовні теми. Ми бачили, що вони дуже люблять роздумувати про Єгову та говорити про нього. Це спонукувало нас, дітей, також розмірковувати над чудовими рисами і ділами Єгови. Ми намагались уявити собі, як люди житимуть у прекрасному новому світі, де вже не буде хвороб та війн.

Коли я навчався в третьому класі, весь наш клас мали прийняти в піонери. Більшість дітей в СРСР вважали це за велику честь, тому мої однокласники з нетерпінням чекали цього дня. Кожен з нас повинен був написати урочисту обіцянку піонера і заявити про свою готовність вступити до лав радянських піонерів, майбутніх будівників комунізму. Я відмовився. За це вчителька покарала мене, замкнувши у класній кімнаті. Вона сказала: „Тобі заборонено виходити, доки не напишеш обіцянку“. Через кілька годин у вікно постукали — це були мої однокласники. Вони кликали мене піти погратись. Я залишився в класі, твердо вирішивши нічого не писати. Під вечір прийшла інша вчителька, і я нарешті зміг піти додому. Це була моя перша перемога. Я пишався тим, що своїм вчинком потішив серце Єгови (Прип. 27:11). Повернувшись додому, я все розповів батькам. Вони зраділи, а тато сказав: „Дуже добре, синку!“»

[Ілюстрація на сторінці 120]

Владислав Апанюк зніс випробування віри завдяки навчанню з Біблії.