Майбутність релігії беручи до уваги її минуле
Частина 4: 1513—607 рр. до н. е. Народ відділений — відмінний від усіх інших
НАРОДЖЕННЯ в супроводі громів та блискавок справді сприятливе. Час — 1513 р. до н. е., місце — гора Сінай, в тодішній Аравії, а сьогоднішньому Єгипті. Це не було народження якоїсь людини, краще народження нації!
Менше як рік перед тим, цей народ був патріархальним суспільством мабуть з трьох мільйонів людей, поневолених світовою силою — Єгиптом. Народ уже був вільним народом, якого Бог вирішив організувати в націю — але не яку-небудь націю. Це мав бути народ відділений,— не схожий на жодин інший в минулому чи майбутньому.
«Церква й держава» — зовсім відмінне об’єднання
Намагання Німрода з’єднати релігію з урядом закінчилося катастрофією. Явища біля гори Сінайської були в деяких відношеннях подібні з’єднання. Чи вони закінчаться більшим успіхом?
Нації потрібні закони. Тому, ізраїльтянам було дано десять основних законів, загальновідомі як Десять Заповідей, а також майже 600 додаткових правил (2 Мойсеєва 20:1—17). Це був кодекс законів, грунтований на основних істинах, які завжди стосувались правдивої релігії, і ще стосуються в нашому 20 столітті.
Чи ті закони грунтувались на Хаммурапі законах? Дехто мабуть так думає, тому що Хаммурапі, цар першої вавілонської династії, царював понад півтора століття перед організуванням ізраїльсько народу в націю. В 1902 р. виявлено Хаммурапі закони висічені на діоритовій стелі, яка первісно була розташована в храмі Мардука в Вавілоні. Проте, книжка Документи часів Старого Завіту (англ.) робить цей висновок: «Незважаючи на велику схожість, то таки немає підстави на припущення, що єврейські закони є прямо запозичені з вавілонських. Навіть коли ці закони мало різняться буквою, то духом є значно відмінні».
Це тільки один спосіб яким та нація мала відрізнятись. Крім того, на початку Бог не мав на меті мати людського правителя. Невидимий Цар на небесах мав давати нації керівництво, і цим способом вона буде дійсно відрізнятись від усіх інших. Майже років з 400 пізніше почалась династія людських царів. Все ж таки, та нація була відмінна. Наприклад, її цар не заявляв себе бути Богом, або нащадком Бога так як єгипетські фараони. Ізраїлеві царі сиділи на «троні Єгови» в представницькому значенні (1 Хронік 29:23, НС).
Функції ізраїльського уряду, містячі в собі законодавчий, судовий та адміністративний процеси, мабуть нагадують нам деякі сучасні уряди. Однак, між ними була дуже велика відмінність. В Ісаї 33:22 (НС) пояснює: «Бо Єгова — наш Суддя [судовий орган], Єгова — наш Законодавець [законодавча влада], Єгова — наш Цар [виконавчий урядовець]». Цих троє урядових функцій об’єднувались в особі ізраїлевого Бога. Ні цар, ні судді, ні священики того народу не мали добиватись абсолютної влади. Всі були зобов’язані додержуватися законів і директив від Бога, Якого вони представляли, цілком у протилежності сьогоднішнім політичним диктатурам та релігійним особам.
Отже, тоді як об’єднання церкви з державою за днів Німрода було об’єднання людського уряду з фальшивою релігією, то явища біля гори Сінайської були об’єднанням божественного уряду з правдивою релігією.
Немає місця на екуменічні рухи
Внаслідок недовір’я, ізраїльтян призначено мандрувати 40 років пустинею. Тепер, у 1473 році до н. е., на порозі краю обітованого їм Богом, Бог нагадує їм їхній обов’язок відображувати Його славу як народ, відокремлений служити Йому. Він заборонив їм брататися з ханаанцями. Це пояснює чому один довідник говорить про «ворожість до не-Єговістських сусідів і наполегливість визнавати зверхність Ягве [Єгови]».
«Почекайте ж хвилину,— хтось може противитися,— чому ж така нетерпимість? Ханаанці мабуть були дуже щирі. Крім того, чи ж всі релігії не є тільки різні дороги, які ведуть до одного й того самого Бога?» Перш ніж погодитесь з цією думкою, то пам’ятайте шкідливі наслідки, деяким людям у передпотопному світі насильства і за днів Німрода, будівельника зикурату (культова споруда являючи собою високу башту із зрізаних пірамід), а також під політеїстичною (многобожжя) обстановкою в Єгипті. Декотрі з тих людей мабуть були щирі, але це не захищало їх від шкідливих наслідків практикування релігій неприйнятних їхньому Творцеві. Чи ханаанська релігія була така розбещена, як ті інші релігії? Вдумайтесь у факти в рамках «Релігія в Ханаані — правдива чи фальшива?» на сторінці 16, а тоді рішіть.
Кульгаючи на дві думки
Увійшовши в Обіцяний край, Ісус Навін, наступник Мойсея, очолював битву проти фальшивої релігії. Але, після його смерті ізраїльтяни не продовжували заволодівати землю. Вони терпимо співіснували з іншими народами. Це не було їм на користь. Ханаанці стали їм джерелом постійного роздратування. Вони повторно непокоїли ізраїльтян, відвертаючи їх від правдивої релігії (4 Мойсеєва 33:55; Суддів 2:20—22).
Протягом наступних 300 років, час від часу 12 Богом-призначені судді рятували відступницьких ізраїльтян від поневолення фальшивою релігією. Між видатними суддями були Барак, Гедеон, Їфтах і Самсон.
Згодом, у 1117 р. до н. е., відбулась важлива зміна урядового ладу, коли посадили на трон Саула, першого людського царя в Ізраїлі. Наступник Саула, Давид зрештою підкорив усіх Ізраїлевих ворогів у Обітованому краї, розширивши країну до її Боговизначених кордонів. За царювання Давидового сина Соломона Ізраїль досяг найвищий ступінь своєї слави зазнаючи добробут, який відокремив його від усіх сусідніх країн.
Але, по смерті Соломона, в 998 р. або 997 р. до н. е., насунулось нещастя. Нація розпалась. Відтоді десять племен на півночі були відомі під назвою Ізраїль, а двоє південних племен, Іуда й Веніямин, називались Іудея. Хоч вони заявляли представляти правдивого Бога, то жоден із 19 царів північного царства, крім Тівні, не практикували правдивої релігії (1 Царів 16:21, 22). Вони, так би мовити, кульгали на двох думках, яка то ситуація довела до серйозних наслідків за днів Царя Ахава. (Дивіться 1 Царів 18:19—40). Ще більш серйозним було завоювання Ізраїлю ассірійцями в 740 р. до н. е.
Тимчасом, з 19 царів у Іудеї, починаючи з Соломоновим сином Єровоамом, тільки кілька практикували правдиву релігію. Як у нації до влади приходили добрі й погані царі, то народ вагався між правдивою а фальшивою релігіями. Поширювалися по домах її народу фальшиві релігійні доктрини й розпусні обряди сусідніх націй, а навіть поклоніння Ваалові. У той час як ті стихії «ще більш врізувались у віру ізраїльтян — пише Нова британська енциклопедія — то народ поступово втрачав поняття своєї відмінності й покликання бути націям за свідків». Це зруйнувало націю.
Очевидно, Бог наказав народові не брататися з ханаанцями для того, щоб захистити ізраїльтян і чистоту їхнього поклоніння. Будучи нацією, яка практикувала правдиву релігію, ізраїльтяни мусили відрізнятись у протилежності тим націям, що не практикували її. Але, вони занадто вагалися. Зрештою, у 607 р. до н. е., вавілонське військо знищило Єрусалим і забрало в неволю його мешканців, що лишилися живими. Протягом 70 років вони дуже терпіли внаслідок їхнього відхилення від правдивої релігії. Вавілонія, місце розвитку післяпотопної фальшивої релігії, перемогла націю, відокремлену, відмінну від усіх інших.
Потреба — ефективного правителя
Поки ізраїльтяни практикували правдиву релігію, то втішались миром і безпекою. З’єднання божественного уряду з правдивою релігією довело до всіляких користей. Однак, успіх був обмежений. Якщо всі нації будуть повністю втішатись миром і безпекою, якими втішалася на якийсь час одна нація, то потрібно чогось іншого. Потрібно правителя — здатного забезпечити їх справедливим урядом і правдивою релігією, щоб досягти цілковитих успіхів. Що, або хто буде той правитель?
Років з 250 після падіння Єрусалима, народився чоловік, скороминущий, який таки здобув репутацію собі і своєму народові. Його нога вступить на територію Вавілонії, як також Єгипту, в яких його привітають як великого визволителя. Майже 23 століть пізніше Нова британська енциклопедія, користуючись заднім умом пише: «Це правильно казати, що Римська імперія, [і] поширення Християнства, щоб стати всесвітньою релігією... до деякої міри були результатом [його] успіхів».
Чи той видатний всесвітній правитель докажеться бути тим, що було потрібне? У наступній статті цієї серії, «Недостойні міфічні боги», дамо відповідь на це запитання.
[Вставка на сторінці 15]
«Загибель нації починається в домах свого народу». Прислів’я народу ашанті (Гани)
[Рамка на сторінці 16]
Релігія в Ханаані — правдива чи фальшива?
«Розкопки в Палестині виявили численність статуй А[старти] у різних формах;.. більшість з них маленькі, необроблені, доказом на те, що ці божки вживались головно у домашньому поклонінні, і мабуть жінки носили їх при собі або розміщали їх у заглибленні в стіні їхніх кімнат... Чуттєвість релігій богині Астарти й бога Ваала, дуже подобались простим людям. Звичайно, вони не уникнули шкідливих наслідків; статевого розбещення на честь божества, ласолюбної похоті та нестриманості, які стали частиною поклоніння і згодом вторгнулись у сім’ю» (Кальвер бибельлексикон [Біблійний словник Кальвера, нім.]).
«Релігійні свята стали розбещеним святкуванням чуттєвості людської природи. Навіть грецькі та римські письменники соромились ханаанськими практиками які виконувались у ім’я релігії» (Лайон біблійна енциклопедія, англ.).
«Щодо ханаанських релігійних обрядів згадаємо тільки жертвування дітей, тому що розкопки прямо підтвердили це. У містах Гезер, як також Мегіддо, спосіб яким замуровували трупи дітей... є переконливим доказом... цього обряду (Ді Альттестаментліхе віссеншафт [Вчення Старого Завіту]).
«У жодній іншій країні не викопали такої великої кількості статуеток голої богині родючості, деякі помітно непристойні. У жодній іншій місцевості не виявляється такий сильний культ зміїв... Посвячені проститутки та євнухи-жерці були надмірно поширені. Жертвування людей стало загальновідомим... Отже, легко зрозуміти огиду, яку відчували поклонники Бога ЙГВГ [ЯГВЕ; ЄГОВИ], коли протистояли ханаанському ідолопоклонству» (Недавні відкриття в країнах Біблії, англ.).
[Ілюстрація на сторінці 14]
Зображення бога Ваала, обожнювання якого відвернуло ізраїльтян від правдивого поклоніння.
[Відомості про джерело]
Louvre Музей, Париж