Жертви, які подобалися Богу

«Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви» (ЄВРЕЇВ 8:3).

1. Чому люди відчувають потребу звертатись до Бога?

«ЗДАЄТЬСЯ, жертвоприношення так само лежить у людській природі, як і молитва. Принесення жертви показує, що́ людина думає про себе, молитва ж — що́ вона відчуває до Бога»,— написав історик-біблеїст Альфред Едерсхайм. Коли гріх увійшов у світ, то приніс із собою біль, викликаний почуттям вини, безпорадності та відчуження від Бога. Люди завжди прагнули звільнитися від цих почуттів. Тож неважко зрозуміти, що коли люди усвідомлюють, в якому вони безнадійному стані, то відчувають потребу звернутися за допомогою до Бога (Римлян 5:12).

2. Що говорить Біблія про жертвоприношення на початку історії людства?

² Першими, хто, за біблійним повідомленням, склав жертву Богові, були Каїн та Авель. Біблія говорить: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель,— він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою» (Буття 4:3, 4). Пізніше, як ми читаємо, Ной, котрий з Божої волі пережив Потоп, в якому було знищено тогочасне безбожне покоління, відчув спонуку ‘принести на жертовнику цілопалення’ для Єгови (Буття 8:20). Божий вірний слуга і друг Авраам неодноразово, будучи зворушений Його обітницями й благословеннями, ‘будував жертовники та кликав там Господнє ймення’ (Буття 12:8; 13:3, 4, 18). Минув ще якийсь час, і Авраам зіткнувся з величезним випробуванням віри: Єгова наказав йому принести свого сина Ісака в жертву як цілопалення (Буття 22:1—14). Хоча ці повідомлення й короткі, проте, як ми побачимо далі, значною мірою проливають світло на тему жертв.

3. Яку роль жертви відіграють у поклонінні?

³ Як видно з цих та подібних біблійних повідомлень, ще задовго до того, як Єгова дав якісь конкретні закони щодо жертвоприношень, складання тих чи інших жертв уже було невід’ємною частиною поклоніння. З цього приводу в одному довіднику дається таке визначення слова «жертвоприношення»: «Релігійний обряд, що полягає в приношенні дару якомусь божеству з метою встановлення, підтримання чи відновлення сприятливих стосунків між людиною та цим об’єктом святості». З огляду на це виникають деякі важливі, варті докладного розгляду питання, як-от: «Чому при поклонінні потрібні жертви? Які жертви подобаються Богу? І яке значення для нас сьогодні мають жертви, що приносились у давнину?»

Чому потрібні жертви?

4. Які наслідки принесло Адаму і Єві гріхопадіння?

⁴ Коли Адам згрішив, він зробив це навмисно. Те, що він узяв та їв плід з дерева знання добра й зла, було свідомим виявом непокори. Покаранням за такий зухвалий учинок була смерть, про що недвозначно попереджав Бог: «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш» (Буття 2:17). Згодом Адам і Єва заплатили за вчинений гріх власним життям (Буття 3:19; 5:3—5).

5. Чому Єгова зробив перший крок на благо Адамовим нащадкам і що це за крок?

⁵ А що сталося з Адамовими нащадками? Успадкувавши від нього гріх та недосконалість, вони мали перед собою таку ж перспективу, як і в першої людської пари,— відчуженість від Бога, безнадійність і зрештою смерть (Римлян 5:14). Однак Єгова є не тільки Богом справедливості й сили, але й любові, котра є його основною рисою (1 Івана 4:8, 16). Тому він зробив перший крок, аби усунути ці сумні наслідки. Отже, хоча в Біблії й говориться, що «заплата за гріх — смерть», проте далі підкреслюється: «А дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Римлян 6:23).

6. Що Єгова бажає зробити стосовно шкоди, завданої Адамовим гріхом?

⁶ Аби забезпечити цей дар, Бог Єгова мусив дати щось, завдяки чому можна було б усунути наслідки, спричинені Адамовим гріхом. Очевидно, спочатку єврейське слово кафа́р означало «покривати» або, можливо, «стирати», хоча воно також перекладається як «окуплення»a. Інакше кажучи, Єгова подбав про відповідні засоби, щоб покрити успадкований від Адама гріх та усунути спричинену гріхопадінням шкоду, аби всі, хто виявиться гідним цього дару, могли визволитися з-під прокляття гріха й смерті (Римлян 8:21).

7. а) Яка надія була дана у вироку, котрий Бог виніс Сатані? б) Чим необхідно було заплатити, щоб визволити людство з-під влади гріха й смерті?

⁷ Надію на визволення з рабства гріха й смерті було висловлено відразу після гріхопадіння першої людської пари. Оголошуючи вирок над Сатаною, представленого змієм, Єгова заявив: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Буття 3:15). Це пророче твердження стало променем надії для всіх, хто в майбутньому повірив би в цю обітницю. Але за це визволення необхідно було заплатити. Не могло бути так, що обіцяне Насіння просто прийде й знищить Сатану. Диявол мусив, так би мовити, вжалити Насіння в п’яту, завдавши йому смерть, хоча й тимчасову.

8. а) Чому Каїн приніс лише розчарування? б) Чому Авелева жертва була прийнятною в Божих очах?

⁸ Адам і Єва, безумовно, багато думали про те, хто буде тим обіцяним Насінням. Коли Єва народила свого першого сина Каїна, вона проголосила: «Набула чоловіка від Господа» (Буття 4:1). Може, вона думала, що її син стане цим Насінням? Так чи інакше і Каїн, і його жертва принесли лише розчарування. Його ж брат Авель виявив віру в Божу обітницю, і це спонукало його принести в жертву Єгові деяких первородних тварин зі своєї отари. Ми читаємо: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний» (Євреїв 11:4).

9. а) У що вірив Авель і як він це показав? б) Чого було досягнуто завдяки Авелевій жертві?

⁹ Авелева віра не була просто вірою в існування Бога, яку, звичайно, мав і Каїн. Авель вірував у Божу обітницю про Насіння, котре мало принести спасіння вірним людям. Йому не було виявлено, як саме це станеться, але Божа обітниця показала, що когось повинні були вжалити в п’яту. Отже, він, очевидно, зрозумів: треба пролити кров, а власне це і лежить в основі жертвоприношення. Авель приніс Джерелу життя дар, який включав у себе життя і кров. Ця жертва була, напевно, виразом його палкого бажання побачити сповнення обітниці Єгови. Саме завдяки цьому вияву віри Авелева жертва сподобалась Єгові. Вона також показала, у чому полягає суть жертвоприношення — чинника, за допомогою котрого грішні люди можуть наблизитись до Бога, аби отримати його ласку (Буття 4:4; Євреїв 11:1, 6, Хом.).

10. Як було підкреслено глибоке значення жертвоприношень, коли Єгова попросив Авраама скласти в жертву Ісака?

¹⁰ Надзвичайно глибоке значення жертвоприношення було яскраво унаочнено, коли Єгова наказав Авраамові скласти свого сина в жертву цілопалення. Хоча фактично Ісак так і не був принесений в жертву, ця ситуація послужила прообразом того, що́ з бігом часу збирався зробити сам Єгова: скласти свого єдинородного Сина як найбільшу жертву, аби виконати Свою волю стосовно людства (Івана 3:16). Давши в Мойсеєвому Законі вказівки щодо різних жертв і приношень, Єгова встановив пророчі образи, аби показати своїм вибраним людям, що́ вони мають робити, аби отримати прощення гріхів, та зміцнити їхню надію на спасіння. Чого ми можемо навчитися з розгляду цих жертв?

Жертви, які подобаються Єгові

11. Які дві категорії приношень складали в Ізраїлі первосвященики і для чого вони це робили?

¹¹ «Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви»,— писав апостол Павло (Євреїв 8:3). Зауважте, що Павло розділяє приношення первосвящеників у стародавньому Ізраїлі на дві категорії — «дари» та «жертви», або «жертви за гріхи» (Євреїв 5:1). Зазвичай люди дають дари, аби виразити прихильність та вдячність, а також щоб розвинути дружбу або здобути схвалення чи милість (Буття 32:21; Приповістей 18:16). Подібно багато з приношень, котрі треба було складати згідно з Законом, можна вважати «дарами» Богу, завдяки яким людина сподівалася отримати його прихильність і ласкуb. Коли хтось порушував Закон, необхідно було принести відшкодування, і, щоб залагодити провину, складалися «жертви за гріхи». У П’ятикнижжі, зокрема в книгах Вихід, Левит і Числа, дуже детально обговорюються різні жертви та приношення. Хоча засвоїти та запам’ятати всі подробиці може бути досить важко, проте деякі основні моменти стосовно різних жертв напевно заслуговують нашої уваги.

12. В якому місці Біблії можна знайти загальний огляд жертв, тобто приношень?

¹² Як ми, можливо, зауважили, в розділах з 1-го по 7-й книги Левит п’ять основних видів приношень — цілопалення, хлібна жертва, мирна жертва, жертва за гріх та жертва за провину — описуються окремо, хоча, по суті, деякі з них складалися одночасно. Ми також можемо помітити, що приношення в цих розділах описуються двічі, але під різним кутом: спочатку, в Левит 1:2 по 5:26, детально обговорюється, що саме треба було жертвувати на жертовнику, а потім, в Левит 6:1 по 7:36,— які частки необхідно було відкласти для священиків, а які — для особи, котра складала жертву. Далі, у 28-му та 29-му розділах книги Числа, міститься свого роду детальний розклад: які приношення треба було складати щоденно, які — щотижня, які — щомісяця, а які під час щорічних свят.

13. Опишіть приношення, які складалися добровільно як дари Богові.

¹³ До приношень, котрі складалися добровільно як дари або як один зі способів наблизитись до Бога з метою отримати його ласку, належали цілопалення, хлібні жертви та мирні жертви. На думку деяких учених, давньоєврейський вираз, перекладений як «цілопалення», означає «жертва сходження вгору» або «жертва, яка сходить угору». І це доречно, адже, коли складалося цілопалення, зарізану тварину спалювали на жертовнику, і духмяні, або любі, пахощі сходили на небо до Бога. Характерною особливістю цілопалення було те, що спочатку кров’ю тварини кропили навколо жертовника, а потім цілу тварину складали в жертву Богу. Священики мали ‘все те спалити на жертовнику як цілопалення, огняну жертву, пахощі любі для Господа’ (Левит 1:3, 4, 9; Буття 8:21).

14. Як приносилась хлібна жертва?

¹⁴ Хлібна жертва описується в 2-му розділі книги Левит. Це була добровільна жертва — борошно високої якості з додатками ладану, зазвичай полите оливою. «Візьме звідти [священик] повну свою жменю пшеничної муки її, і оливи її зо всім її ладаном, та й спалить священик на жертівнику за пригадувальну частину,— це огняна жертва, пахощі любі для Господа» (Левит 2:2). Ладан був одним із складників священного кадила, яке спалювалось на кадильному жертовнику в скинії та в храмі (Вихід 30:34—36). Очевидно, саме це мав на увазі Давид, коли сказав: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх — як жертва вечірня» (Псалом 141:2).

15. Яка була мета мирної жертви?

¹⁵ Ще однією добровільною жертвою була описана в 3-му розділі Левит мирна жертва. Цю назву можна також перекласти як «жертва приношень миру». У давньоєврейській мові слово «мир» означало набагато більше, ніж просто відсутність війни чи неспокою. «У Біблії воно несе в собі таку думку, але крім того означає стан миру або мирні стосунки з Богом, добробут, радість і щастя»,— говориться в книжці «Вивчення інститутів Мойсеєвого Закону» (англ.). Отже, мирні жертви складалися не для того, щоб налагодити мир з Богом,— так би мовити, умилостивити Його,— а щоб виразити вдячність або відзначити благословенний стан миру з Богом, який мали схвалені ним люди. Після принесення Єгові крові й жиру тварини як священики, так і особа, котра складала жертву, їли решту м’яса разом (Левит 3:17; 7:16—21; 19:5—8). Так у чудовий символічний спосіб людина, що складала жертву, священики та Єгова споживали їжу разом, показуючи, які між ними існують мирні стосунки.

16. а) Яка була мета жертви за гріх та жертви за провину? б) Чим ці дві жертви відрізнялись від цілопалення?

¹⁶ До жертв, які складалися з метою отримати прощення гріхів або окуплення провини проти Закону, належали жертви за гріх та жертви за провину. Хоча у випадку цих жертв інколи також треба було дещо спалювати на жертовнику, ці приношення відрізнялись від цілопалення, оскільки Богу жертвувалась не ціла тварина, а лише жир та ще деякі частини. Решту тварини спалювали поза табором, хоча в окремих випадках її м’ясо їли священики. Ця різниця має важливе значення. Завдяки цілопаленню — жертві, яка була даром для Бога,— можна було наблизитись до Єгови, отже тварина жертвувалась цілком і виключно Богу. Цікава деталь: зазвичай, перш ніж скласти цілопалення, людина приносила жертву за гріх або жертву за провину. Це наводить на думку, що дар грішної людини був би лише тоді прийнятним для Бога, коли б вона отримала прощення гріхів (Левит 8:14, 18; 9:2, 3; 16:3, 5).

17, 18. Для чого було передбачено жертву за гріх і для чого складалися жертви за провину?

¹⁷ Жертва за гріх приймалася лише у випадку ненавмисного гріха проти Закону, тобто гріха, вчиненого через тілесну слабкість. «Коли хто невмисне згрішить проти якої зо всіх заповідей Господніх,— чого не треба чинити», говорилося в Законі, тоді такий грішник мав принести відповідно до свого статусу, або суспільного становища, жертву за гріх (Левит 4:2, 3, 22, 27). Нерозкаяних же грішників позбавляли життя; їхні провини не покривалися жодними жертвами (Вихід 21:12—15; Левит 17:10; 20:2, 6, 10; Числа 15:30; Євреїв 2:2).

¹⁸ Значення та мета жертви за провину пояснюється в 5-му розділі Левит. Особа могла вчинити ненавмисний гріх. Але цей переступ так чи інакше робив його винним у порушенні прав або своїх ближніх, або Єгови, і цей прогріх треба було загладити. Гріхи ці розділялися на декілька категорій. Одні були особистими (5:2—6), інші — гріхами проти «Господніх святощів» (5:14—16), входили туди й гріхи, спричинені порочними прагненнями та плотськими слабостями, хоч їх і не назвеш цілком ненавмисними (5:20—22). У таких випадках винна особа мусила не тільки визнати гріх, але й відшкодувати завдані збитки, а тоді принести Єгові жертву за провину (Левит 5:23—26).

Мало надійти щось ліпше

19. Чому, маючи Закон і складаючи згідно з ним жертви, ізраїльтяни так і не отримали Божої ласки?

¹⁹ Мойсеїв Закон, за яким необхідно було складати різні жертви й приношення, був даний ізраїльтянам, аби вони могли наблизитись до Бога, щоб отримати його ласку й благословення та залишатися в такому стані аж до приходу обіцяного Насіння. Апостол Павло, будучи за походженням євреєм, висловив це так: «Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Галатів 3:24). На жаль, Ізраїль як народ не зреагував на таке виховання відповідним чином і зловжив цим привілеєм. У результаті всі їхні жертви стали огидними в очах Єгови, про що він сказав: «Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю» (Ісаї 1:11).

20. Що сталося з Законом і жертвами в 70 році н. е.?

²⁰ У 70 році н. е. єврейській системі речей разом з її храмом і священством надійшов кінець. Після тих подій складати жертви згідно з вимогами Закону стало неможливим. Чи це означає, що жертви — одна з невід’ємних частин Закону — повністю втратили своє значення для Божих поклонників у наші дні? Це питання ми розглянемо в наступній статті.

[Примітки]

Жертви хвали, які подобаються Єгові

«Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові» (РИМЛЯН 12:1).

1. Що говорить Біблія про відносну вартість жертв під Мойсеєвим Законом?

«ЗАКОН, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає» (Євреїв 10:1). Цим одним конкретним твердженням апостол Павло показав, що всі ті жертви, які складалися під Мойсеєвим Законом, не мали жодної вартості щодо вічного спасіння людства (Колосян 2:16, 17).

2. Чому спроби зрозуміти записані в Біблії подробиці стосовно приношень і жертв під Законом не марні?

² Чи це означає, що записана в П’ятикнижжі інформація про принесення та жертви не має ніякої вартості для сьогоднішніх християн? Нещодавно по цілому світі багато осіб, записаних до Школи теократичного служіння у зборах Свідків Єгови, упродовж трохи більше року розбирали на своїх зібраннях перші п’ять книг Біблії. Чимало з них докладало неабияких зусиль, аби прочитати й зрозуміти всі описані там подробиці. Чи їхні зусилля марні? Звичайно, що ні, адже «все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Римлян 15:4). Отже, виникає питання: яку «науку» й «потіху» ми можемо визбирати з указівок про жертви й приношення, записаних у Законі?

Нам на науку й потіху

3. Яка в нас є важлива потреба?

³ Хоча сьогодні від нас і не вимагається складати буквальні жертви, як це було під Законом, однак ми також дуже потребуємо того, що могли хоча б деякою мірою отримати завдяки жертвам ізраїльтяни, а саме — прощення гріхів та Божу ласку. Але якщо ми не приносимо буквальних жертв, то як цього можна досягнути? Павло, звернувши увагу на обмежену вартість тваринних жертв, проголосив: «Входячи в світ, [Ісус] говорить: «Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду,— в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже» (Євреїв 10:5—7).

4. Як Павло застосовує до Ісуса Христа Псалом 40:7—9?

⁴ Цитуючи Псалом 40:7—9, Павло підкреслює, що Ісус не прийшов, аби увічнити «жертви й приношення», а також «цілопалення й жертву покутну»: за днів Павла Єгова більше не схвалював усього цього. Ісус натомість прийшов з тілом, приготовленим його Небесним Отцем, яке з усіх поглядів відповідало тілу, що підготував Бог, створюючи Адама (Буття 2:7; Луки 1:35; 1 Коринтян 15:22, 45). Будучи досконалим Сином Божим, Ісус мав відіграти роль передреченого в Буття 3:15 «насіння» жінки. Він повинен був ужити заходів, аби ‘стерти голову Сатані’, а сам мав бути ‘вжаленим у п’яту’. Так Ісус став тим знаряддям, за допомогою котрого Єгова уможливив спасіння людства і на котре ще з днів Авеля чекали вірні чоловіки.

5, 6. Який винятковий спосіб наближення до Бога мають християни?

⁵ Звертаючи увагу на особливу роль, яку відіграв Ісус, Павло писав: «Того, Хто не відав гріха, [Бог] учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім» (2 Коринтян 5:21). Вислів «учинив гріхом» можна також перекласти «зробив жертвою за гріх». Апостол Іван говорить: «Він і є тією жертвою, яка спокутує гріхи наші, і не тільки наші, а й усього світу» (1 Івана 2:2, СМ). Отже, на відміну від ізраїльтян, котрі завдяки своїм жертвам отримували лише тимчасову можливість наблизитись до Бога, християни мають набагато вагомішу підставу приходити до Бога — жертву Ісуса Христа (Івана 14:6; 1 Петра 3:18). Якщо ми віримо в дану Богом викупну жертву і слухаємось його, то також можемо отримати прощення гріхів та мати Божу ласку й благословення (Івана 3:17, 18). Чи ж ця думка не є джерелом потіхи? Але як можна показати, що ми віримо у викупну жертву?

⁶ Пояснивши, що християни мають набагато ліпшу основу для наближення до Бога, апостол Павло наводить у Євреїв 10:22—25 три способи, якими можна виявити віру в цей Божий дар та вдячність за нього. Хоча Павлове напучення було скероване передусім до тих, хто має «входити до святині», тобто до помазаних християн з небесним покликанням, зважати на його натхнені слова повинні всі, хто прагне скористатися з викупної жертви Ісуса (Євреїв 10:19).

Складайте чисті й неопоганені жертви

7. а) Що, згідно з Євреїв 10:22, відбувалося під час складання жертв? б) Що необхідно було зробити, аби жертва сподобалась Богу?

⁷ По-перше, Павло закликає християн: «Приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою» (Євреїв 10:22). Образ, котрим послуговується тут Павло, недвозначно нагадує про те, як складалися жертви під Законом. Таке порівняння — влучне, адже щоб жертва сподобалась Єгові, вона мала бути чистою і неопоганеною, а також принесеною з чистих спонук. Жертовна тварина вибиралася з великої або дрібної худоби (тобто з чистих тварин) і мала бути «безвадною», тобто без жодного недоліку. Коли ж у жертву приносили птахів, тоді це мали бути або горлиці, або голубенята. Якщо ізраїльтянин виконував ці вимоги, тоді його жертва ‘мала бути прийнята йому на користь — як покута за нього’ (Левит 1:2—4, Хом.; 1:10, 14; 22:19—25). У хлібній жертві не було закваски, яка є символом зіпсуття; не було в ній і меду (очевидно, йдеться про фруктовий сироп), який нерідко викликає бродіння. Коли жертви — чи то тваринні, чи хлібні — складались на жертовнику, їх перед тим необхідно було посипати сіллю, яка є консервантом (Левит 2:11—13).

8. а) Що вимагалося від людини, котра складала жертву? б) Що ми повинні робити, аби наше поклоніння було прийнятне в очах Єгови?

⁸ А що можна сказати про саму особу, котра складала жертву? Як говорилося в Законі, всякий, хто приходив перед лице Єгови, мав бути чистим і неопоганеним. Людина, котра з якоїсь причини осквернилась, повинна була спочатку принести жертву за гріх чи за провину, щоб знову мати чисте становище перед Єговою. Лише тоді її цілопалення або мирна жертва могли б сподобатись Богові (Левит 5:1—6, 15, 17). У зв’язку з цим, чи ми розуміємо, наскільки важливо завжди утримувати чистий стан перед Єговою? Якщо ми хочемо, щоб наше поклоніння було прийнятним у Божих очах, то повинні відразу виправляти себе, коли бачимо, що відійшли в чомусь від його законів. Ми маємо негайно звертатися до даного Богом джерела допомоги — «старших чоловіків збору» та «тієї жертви, яка спокутує гріхи наші», Ісуса Христа (Якова 5:14, НС; 1 Івана 2:1, 2, СМ).

9. У чому полягає основна відмінність між жертвами, які складались Єгові, та жертвами фальшивим богам?

⁹ Вимога, щоб жертва була чистою від будь-якого осквернення, становила головну відмінність між приношеннями Єгові та тими жертвами, які сусідні народи складали фальшивим богам. В одному довіднику про цю характерну особливість жертвоприношень під Мойсеєвим Законом говориться так: «Ми помічаємо, що вони аж ніяк не пов’язані з ворожінням чи віщуванням; не було там ані релігійного божевілля, ані самокалічень, ані священної проституції, крім того, плотські обряди родючості, які переростали в оргії, були суворо заборонені; людей у жертву не приносили, не складали там також жертв померлим». Усе це підкреслює один факт: Єгова — святий, і він не дивиться крізь пальці та не схвалює жодних гріхів і жодного зіпсуття (Авакума 1:13). Поклоніння та жертви, які йому приносяться, мають бути чистими й неопоганеними як фізично й морально, так і духовно (Левит 19:2; 1 Петра 1:14—16).

10. Яку самоперевірку ми повинні провести, згідно з радою Павла, записаною в Римлян 12:1, 2?

¹⁰ У зв’язку з цим ми повинні старанно дослідити самих себе, кожну сферу свого життя, і перевірити, чи наше служіння Єгові прийнятне в Його очах. Нам ніколи не слід думати, що коли ми беремо участь у християнських зібраннях та служінні, то те, ким ми є в особистому житті, вже не має значення. Ми також не повинні вважати, що участь у християнській діяльності якимось чином звільняє нас від обов’язку жити згідно з Божими законами в інших сферах свого життя (Римлян 2:21, 22). Якщо ми дозволимо будь-чому нечистому або опоганеному в Божих очах осквернити наше мислення чи поведінку, тоді не зможемо більше розраховувати на його благословення та ласку. Пам’ятайте Павлові слова: «Благаю вас, браття, через Боже милосердя,— повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа,— добро, приємність та досконалість» (Римлян 12:1, 2).

З цілого серця складайте жертви хвали

11. Яку думку несе в собі вжитий в Євреїв 10:23 вираз «публічне проголошення»?

¹¹ Далі у своєму листі до Євреїв Павло звертає увагу на один важливий аспект правдивого поклоніння: «Тримаймо непохитне визнання [«міцно тримаймося публічного проголошення», НС] надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євреїв 10:23). Вислів «публічне проголошення» буквально означає «визнання»; в іншому місці Павло говорить про «жертву хвали» (Євреїв 13:15). Це пригадує нам жертви, що складали такі чоловіки, як Авель, Ной та Авраам.

12, 13. Що визнавав ізраїльтянин, складаючи жертву цілопалення, і як ми можемо виявляти подібний дух?

¹² Коли ізраїльтянин складав жертву цілопалення, він робив це «добровільно... перед Єговою» (Левит 1:3, НС). Складаючи таку жертву, він з власної волі публічно проголошував, або визнавав, щедрі благословення й сердечну доброзичливість Єгови до свого народу. Згадайте, жертва цілопалення мала одну характерну особливість: на жертовнику спалювалось усе приношення, і це було влучним символом цілковитої відданості й присвячення. Так само й ми, коли охоче і з цілого серця складаємо Єгові «жертву хвали, цебто плід уст», то доводимо свою віру у викупну жертву та вдячність за цей дар.

¹³ Хоча християни не складають буквальних жертв,— ані тваринних, ані рослинних,— однак на них лежить обов’язок свідчити про добру новину Царства та робити учнів Ісуса Христа (Матвія 24:14; 28:19, 20, Хом.). Чи ви використовуєте кожну можливість, аби брати участь у публічному проголошуванні доброї новини про Боже Царство? Адже саме завдяки цій праці ще багато людей можуть довідатись про всі ті чудові благословення, які Бог збирається злити на слухняне людство. Чи ви з готовністю віддаєте свій час і сили навчанню зацікавлених осіб, допомагаючи їм стати учнями Ісуса Христа? Наша ревна участь у служінні надзвичайно приємна для Єгови, немов духмяні пахощі цілопалення (1 Коринтян 15:58).

Радійте близьким стосункам з Богом та людьми

14. Яка паралель існує між заохоченням Павла з Євреїв 10:24, 25 та ідеєю, що лежала в основі мирної жертви?

¹⁴ На закінчення Павло звертає увагу на наші стосунки з християнськими братами й те, як це пов’язано з поклонінням Богу. «Уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євреїв 10:24, 25). Усі ці вирази — «заохота до любови й до добрих учинків», «збір» та «заохочуймося» — нагадують нам про те, що́ давали Божому народу мирні жертви, які складалися в Ізраїлі.

15. Яку паралель можна провести між мирною жертвою та християнськими зібраннями?

¹⁵ Слово мир, ужите в єврейському виразі «мирні жертви», стоїть у множині і, можливо, вказує на те, що складання таких жертв сприяє миру з Богом та співпоклонниками. Говорячи на тему мирних жертв, один учений зауважує: «Це справді була пора щасливого спілкування з Богом Угоди — подія, коли Він сходив униз, аби під час жертовної учти бути Гостем Ізраїлю, так само як Він завжди був їхнім Господарем». Це нагадує нам про Ісусову обітницю: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані,— там я серед них» (Матвія 18:20). Щоразу, приходячи на християнське зібрання, ми отримуємо користь від підбадьорливого спілкування, заохотливого навчання та від усвідомлення, що між нами присутній Господь Ісус Христос. Завдяки цьому християнські зібрання стають по-справжньому радісними подіями, які надзвичайно зміцнюють віру.

16. Беручи до уваги мирні жертви, завдяки чому християнські зібрання є надзвичайно радісними подіями?

¹⁶ Складаючи мирну жертву, ізраїльтянин віддавав Богові весь жир тварини: з нутрощів, з нирок, сальник на печінці, стегна і, якщо це була вівця, її жирний хвіст. Коли все це спалювалось на жертовнику, до Єгови сходили приємні пахощі (Левит 3:3—16). Жир уважався найціннішим і найліпшим, що було в тварині. Отже, складання його в жертву на вівтарі показувало, що людина віддає Єгові найліпше. Коли говорити про християнські зібрання, вони є надзвичайно радісними подіями, бо на них ми не лише отримуємо настанови, але й складаємо Єгові жертви хвали. Ми робимо це, вносячи свій скромний, але щиросердий внесок у програму: від душі співаючи пісні, уважно слухаючи пункти і, якщо можливо, даючи коментарі. «Алілуя! — закликав псалмоспівець.— Заспівайте для Господа пісню нову, Йому слава на зборах святих!» (Псалом 149:1).

На нас чекають рясні благословення Єгови

17, 18. а) Яку величезну жертву склав Соломон з нагоди урочистого відкриття храму в Єрусалимі? б) Які благословення принесла людям урочистість відкриття храму?

¹⁷ У сьомому місяці 1026 року до н. е. під час урочистого відкриття храму в Єрусалимі цар Соломон склав «[«величезну», НС] жертву перед Господнім лицем», яка включала в себе «цілопалення й хлібну жертву та лій мирних жертов». Під час тієї урочистості було складено багато хлібних жертв та загалом пожертвувано 22 000 голів великої рогатої худоби та 120 000 овець (1 Царів 8:62—65).

¹⁸ Уявляєте собі, скільки коштів і зусиль пішло на проведення такої грандіозної церемонії? Проте благословення, які отримав Ізраїль, набагато перевищували будь-які затрати. Наприкінці святкування Соломон «відпустив народ, а вони поблагословили царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своєму рабові Давидові та Своєму народові Ізраїлеві» (1 Царів 8:66). І справді, як писав Соломон, «благословення Господнє — воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою» (Приповістей 10:22).

19. Що ми можемо робити, аби отримувати рясні благословення від Єгови тепер та всю вічність?

¹⁹ Ми живемо в часі, коли на зміну «тіні майбутнього добра» прийшов «самий образ речей» (Євреїв 10:1). Ісус Христос, будучи великим Первосвящеником, уже давно ввійшов у небо та представив Богові вартість своєї крові, аби відкупити всіх, хто вірить у його жертву (Євреїв 9:10, 11, 24—26). Коли ми від душі складатимемо Богу чисті й неопоганені жертви хвали, то на підставі великої жертви Христа також зможемо упевнено йти вперед, «радісні та веселосерді», очікуючи рясних благословень від Єгови (Малахії 3:10).