Мова, яку можна бачити!

ЯК ВИ навчились рідної мови? Мабуть, просто чули в ранньому дитинстві, як розмовляють ваші родичі та друзі. Більшість людей вчиться мови, слухаючи інших, а також розмовляючи одне з одним. Коли людина, що може чути, хоче висловити якісь ідеї або думки, спочатку вона мимовільно проговорює в розумі певні слова та фрази, а потім їх вимовляє. А якщо дитина народжується глухою, чи може вона формулювати думки по-іншому? Чи існує мова, котрою з одного розуму в інший можна було б передавати ідеї,— як абстрактні, так і конкретні,— не вимовивши при тому жодного звука?

Видно, але не чути

Одним із чудес людського розуму є здатність оволодівати мовою, виявляючи при цьому дивовижну гнучкість. Але в тому випадку, коли людина не чує, вчити мову їй зазвичай допомагає зір, а не слух. На щастя, людині притаманне палке бажання спілкуватися, і завдяки цьому вона може подолати будь-які видимі перешкоди. Потреба у спілкуванні спонукала глухих людей розробити багато мов жестів, якими користуються по всьому світі. Ті люди стикалися одні з одним,— дехто вже народився у сім’ї глухих, дехто познайомився з іншими глухими в спеціалізованій школі або по сусідству,— і в результаті розвинулася досить складна мова, яку можна було сприймати саме на зір,— мова жестівa.

Карлові, котрий живе в Сполучених Штатах Америки, цю мову «подарували» його батьки, теж глухіb. Хоча він був глухим від народження, проте вже в ранньому дитинстві міг називати предмети, пов’язувати жести між собою, а також висловлювати абстрактні поняття американською мовою жестів (ASL). Більшість глухих дітей, чиї глухі батьки послуговуються мовою жестів, роблять перші спроби жестикулювати у 10—12 місяців. Згідно з книжкою «Подорож у світ глухоти», «тепер лінгвісти визнаю́ть, що здатність від народження оволодівати мовою та передавати її своїм дітям глибоко закладена в мозку людини. Зовсім не важливо, чи ця здатність виявляється у здібності до мови жестів чи до усної мови».

Світлана народилася в Росії у сім’ї глухих, причому її діди та прадіди також були глухими. Разом зі своїм глухим братом вона почала вчити російську мову жестів. Коли у трирічному віці Світланку віддали до дитсадка для глухих, вона вже досить добре володіла цією мовою на побутовому рівні. Ось що вона каже: «Інші глухі діти не знали мови жестів і вчилися від мене». У багатьох глухих дітей батьки, що чують, не користувалися мовою жестів. Часто ця мова передавалася у школах від старших глухих дітей до молодших, так щоб і вони могли вільно спілкуватися.

Сьогодні чимраз більше батьків, що чують, вчаться розмовляти зі своїми дітьми мовою жестів. Завдяки цьому глухі молоді люди в стані добре спілкуватися ще до школи. Це підтверджує приклад Ендрю з Канади, чиї батьки не мають проблем зі слухом. Вони навчилися мови жестів та розмовляли нею з Ендрю, коли той був ще зовсім маленьким; так він отримав мовну основу, на якій можна було будувати далі, у більш зрілому віці. Тепер усі члени родини здатні спілкуватися між собою мовою жестів на будь-які теми.

Глухі люди можуть формувати думки — чи то абстрактні, чи конкретні,— навіть не думаючи про те, як їх можна було б передати словами. Так само, як кожний з нас формує думки своєю мовою, глухі думають своєю — мовою жестів.

Різні мови

По всьому світі общини глухих або впроваджують якусь свою мову жестів, або запозичують певні аспекти з інших подібних мов. Наприклад, деякі мовні одиниці в американській мові жестів були запозичені з французької 180 років тому. Разом з тими жестами, якими вже до того послуговувались у Сполучених Штатах, вони утворили мову, яка сьогодні відома як американська мова жестів. Такі мови розвиваються протягом багатьох років, і кожне покоління удосконалює їх та вносить щось нове.

Як правило, мова жестів певної країни не відповідає її усній мові. У Пуерто-Рико, наприклад, глухі послуговуються американською мовою жестів, у той час як загальноприйнятою мовою країни є іспанська. Хоча англійською мовою говорять як в Англії, так і в Сполучених Штатах, проте самі англійці вживають британську мову жестів, яка дуже відрізняється від американської. Подібно й мексиканська мова жестів відрізняється від багатьох інших мов жестів у Латинській Америці.

Коли людина починає вивчати мову жестів, на неї справляють велике враження усілякі хитрощі тієї мови та її багатство. Мовою жестів можна розмовляти майже на будь-яку тему, висловити майже будь-яку думку або судження. На щастя, останнім часом побутовою мовою жестів почали випускати чимраз більше літературних творів на відеокасетах; завдяки цьому глухим можна розказувати оповідання, передавати поезію, розповідати про якісь історичні події, а також навчати їх Божої правди. У багатьох країнах чимало людей вчиться мови жестів.

Як вони читають те, чого ніколи не чули

Коли люди, що чують, щось читають, то переважно звертаються до своєї слухової пам’яті, щоб згадати, як ці слова звучать. Отже багато з прочитаного вони розуміють саме тому, що колись це вже чули. У більшості мов слова на письмі не описують і не нагадують понять, які вони виражають. Багато людей, що чують, вчаться цієї системи довільного зв’язку або письмового коду так: вони асоціюють значення слова з його вимовою, а тоді вже можуть читати й розуміти прочитане. Але спробуйте уявити, як можна розмовляти мовою, жодного слова й навіть жодного звука котрої ви ніколи не чули! Учити довільний письмовий код мови, яку неможливо почути,— досить важке завдання, що може легко знеохотити людину. Не дивно, що глухим людям — особливо тим, хто повністю втратив слух ще в ранньому дитинстві або взагалі ніколи не чув,— читати такою мовою дуже важко!

У багатьох країнах працівники навчальних центрів для глухих дітей виявили, наскільки корисно послуговуватися мовою жестів ще на ранньому етапі дитинства, коли мова лише формується. (Дивіться інформацію в рамках на сторінках 20 та 22). Вони з’ясували, що коли глухій дитині змалку дати можливість перебувати серед людей, котрі послуговуються побутовою мовою жестів, та розвивати в неї лінгвістичну основу, це допоможе їй у майбутньому досягти більших успіхів у навчанні та в суспільстві в цілому, а також оволодіти письмом.

Ось що заявила Комісія з питань освіти глухих, яка працює при Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури: «Вже не вважається прийнятним нехтувати мовою жестів або відмовлятися брати активну участь в її розвитку та застосуванні в освітніх програмах для глухих». Проте слід зазначити, що, незалежно від того, яку освіту батьки оберуть для своєї глухої дитини, надзвичайно важливо, щоб в її вихованні якомога більшу учать брали обоє батьків. (Дивіться статтю «Я вивчила іншу мову, щоб спілкуватися зі своєю дитиною» в журналі «Пробудись!» за 8 листопада 1996 року).

Розуміння світу глухих

Коли глухі діти виростають і стають глухими дорослими, то часто визнають, що найбільше їм бракувало спілкування з батьками. Тоді коли помирала старенька мати Джека,— одного глухого чоловіка,— він дуже хотів якось порозумітися з нею. Вона теж відчайдушно намагалася щось йому сказати, але не могла: писати їй було не під силу, а мови жестів вона не знала. Кінець кінцем вона впала у кому й через деякий час померла. Спогади про ті жахливі останні хвилини постійно переслідували Джека. Пережите спонукало його дати пораду батькам глухих дітей: «Якщо ви хочете, щоб між вами й вашою дитиною підтримувалися добрі стосунки, а також відвертий та змістовний обмін думками, емоціями, задумами і любов’ю — жестикулюйте. (...) Для мене вже запізно. А для вас?»

Упродовж багатьох років чимало людей не зовсім правильно розуміли світ глухих. Дехто дотримувався такого погляду: коли глухі нічого не чують, то це означає, що вони майже нічого й не знають. Деякі батьки аж надто опікувалися своїми глухими дітьми, інші боялися відпустити від себе дитину, щоб вона випадково не зіткнулася з навколишнім світом. У певних культурах глухих людей помилково називали «німими» або «глухонімими», хоча зазвичай у глухих немає проблем із голосом. Вони просто не чують. Інші вважали мову жестів примітивною або нижчою у порівнянні з усною мовою. Тому не дивно, що через таке невігластво деякі глухі відчували нерозуміння, а то й пригноблення з боку інших.

У 1930-х роках маленький Джозеф, житель Сполучених Штатів, був записаний до спеціальної школи для глухих дітей. У тій школі заборонялося розмовляти мовою жестів; Джозефа та його однокласників часто карали за це, навіть коли вони не могли зрозуміти, що каже вчитель. Як же тим дітям хотілося розуміти інших і щоб інші розуміли їх! У тих країнах, де можливості для навчання глухих дітей обмежені, деякі з них, вирісши, практично не мають освіти. Кореспондент «Пробудись!» у Західній Африці, наприклад, сказав: «Життя більшості глухих людей в Африці дуже важке й жалюгідне. Мабуть, з усіх людей, котрі мають серйозні вади зі здоров’ям, до глухих ставляться з найбільшою зневагою та нерозумінням».

Усі ми потребуємо розуміння з боку інших. Але, на жаль, для декого глухі — це просто «нездібні» люди. Інколи за видимими вадами глухих не помічають їхньої обдарованості. На противагу цьому багато хто з глухих вважає себе по-справжньому «здібним». Вони вміло спілкуються одні з одними, можуть розвинути самоповагу та досягти успіхів у навчанні, на роботі, а також у питаннях, що стосуються духовності. Шкода, що погане ставлення, яке відчули на собі глухі, змусило декого з них дивитися на людей, що чують, із недовір’ям. Однак коли ті, що чують, виявляють щире зацікавлення культурою глухих, їхньою побутовою мовою жестів, і коли вони дивляться на глухих як на «здібних», усі від цього лише виграю́ть.

Якщо ви захочете навчитися мови жестів, пам’ятайте, що мови віддзеркалюють наше мислення і спосіб висловлення думок. Для того щоб добре вивчити мову жестів, треба думати тією мовою. Тому, якщо просто вивчити жести зі словника мови жестів, то навряд чи ви зможете добре нею розмовляти. Отже, чому б не навчитися цієї мови від тих, хто щодня нею розмовляє,— самих глухих? Якщо ви навчатиметеся другої мови від людей, які послуговувалися нею усе своє життя, це допоможе вам мислити та висловлювати думки в інший, проте природний спосіб.

Глухі люди по всьому світі розширюють свій кругозір завдяки багатій мові жестів. Приходьте й подивіться на ту мову й ви.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 20]

«Нью-Йорк навчатиме глухих мови жестів, потім — англійської»

Такий заголовок з’явився у газеті «Нью-Йорк таймс» за 5 березня 1998 року. Філісія Р. Лі написала: «Тепер дуже багато говорять про епохальну зміну в навчанні глухих, і тою зміною буде реорганізація єдиної у місті державної школи для глухих; відтепер усі вчителі викладатимуть предмети переважно мовою жестів». За її словами, багато педагогів «кажуть, що, згідно з дослідженнями, основна мова глухих візуальна, а не вербальна, і в тих школах, де використовується передовий метод, який називається американською мовою жестів, учні отримують ліпшу освіту, ніж в інших школах.

Ці педагоги кажуть, що до глухих учнів треба ставитися як до осіб, які володіють двома мовами, а не як до калік».

Професор Гарлан Лейн з Північно-Східного університету в Бостоні зауважив: «На мою думку, [вищезгадана школа в Нью-Йорку] йде в цьому напрямку попереду всіх». В інтерв’ю журналу «Пробудись!» він сказав, що найголовніша мета — навчати англійської як другої мови, мови для читання.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 21]

Це справжня мова!

Деякі люди, що чують, дійшли помилкового висновку, ніби мова жестів — це складна форма пантоміми. Її навіть назвали мовою образів. Хоча люди, які розмовляють мовою жестів, зазвичай роблять це виразами обличчя, рухами тіла та розмашистим жестикулюванням, більшість жестів мало нагадують думки, які ними виражаються, або взагалі їх не нагадують. В американській мові жестів (ASL), наприклад, щоб передати слово «робити», треба стиснути кулаки (один над одним), а тоді пообертати ними. Хоча цей жест досить розповсюджений, стороння людина не зовсім зрозуміє його значення. У російській мові жестів (RLS), щоб передати таке поняття, як «потребувати», слід зробити паралельні обертальні рухи двома руками, причому великий палець кожної руки має торкатися середнього пальця. (Дивіться фотографії на цій сторінці). А оскільки різних абстрактних понять є багато, неможливо, щоб жести завжди їх нагадували. Винятками можуть бути ті жести, які використовуються для опису конкретних об’єктів: будинку, дитини тощо. (Дивіться фотографії на цій сторінці).

Ще одним критерієм, за яким визначають мову, є дотримування спільних для всієї громади правил користування запасом слів. У мовах жестів спостерігається застосування таких граматичних правил. Наприклад, в американській мові жестів на початку речення згадується предмет, а тоді вже додаткова інформація щодо нього. Іншою характерною ознакою багатьох мов жестів є необхідність розставляти події згідно з порядком, у якому вони відбувалися. Вирази обличчя також служать для певних граматичних функцій: допомагають відрізнити запитання від наказового речення, умовне речення — від розповідного. Візуальність мови жестів дала можливість використовувати в ній ці та багато інших унікальних особливостей.

[Ілюстрації]

«Робити» мовою ASL.

«Потребувати» мовою RLS.

«Будинок» мовою ASL.

«Дитина» мовою ASL.

[Рамка на сторінці 22]

Справжні мови

«На противагу популярним, але неправильним уявленням, мови жестів не є ані пантомімою з описовими жестами, ані винаходом просвітителів, ані знаками, взятими з усної мови певної громади. Ці мови можна знайти всюди, де є общини глухих, причому кожна з них — це мова у повному розумінні цього слова, вона відмінна від інших мов та має такі самі граматичні правила, як і усні мови різних народів світу».

У Нікарагуа «увага в школах зосереджувалася на тому, щоб привчити [глухих] дітей читати по губах та розмовляти, але в кожному випадку результати були незадовільними. Проте нічого страшного в цьому не було. Граючись на майданчиках або подорожуючи автобусом, діти створювали власну мову жестів. (...) Незабаром ця система знаків перетворилася в мову, що тепер відома як «ленґуахе де сіґноус нікарагуенсе». Тепер нове покоління глухих дітей розробило більш досконалу мову, котру почали називати «ідьйома де сіґноус нікарагуенсе» (Стівен Пінкер, «Мовний інстинкт»).

[Ілюстрації на сторінці 23]

Це один із способів, як мовою ASL можна сказати: «Він сходив до крамниці, а тоді пішов на роботу».

1 Крамниця

2 він

3 іти до

4 закінчити

5 іти до

6 працювати

Слухайте очима

ЩО Є КЛЮЧЕМ до успішного спілкування з глухими? Чіткий та відповідний зоровий контакт. Коли глухі розмовляють, без нього не обійтися. Фактично, якщо двоє людей ведуть бесіду мовою жестів і один із них подивиться в бік або просто перестане дивитися в очі, це розцінюватиметься як невихованість. А що робити, коли ви хочете звернутися до глухого? Ліпше не кликати його по імені, а лагідно поплескати по плечу або по руці; можна також помахати руками, щоб він побачив, а якщо він стоїть далеко можна показати комусь, хто стоїть поруч з ним, що ви хотіли б з тим глухим чоловіком поговорити. У залежності від ситуації можна було б постукати по підлозі або на якусь мить вимкнути й увімкнути світло. Цих та інших методів привертання уваги глухі також навчилися з досвіду і вони стали частиною їхньої культури.

Мова об’єднує

Деякі люди, котрим довелося спілкуватися з глухими, помилково вважали, що ті з легкістю можуть читати по губах. Насправді ж для багатьох з них це дуже складний спосіб спілкування. Звичайно, є винятки: дехто досить добре навчився читати по губах. Але взагалі не слід поспішати з висновком, що людина вміє це робити; в такий спосіб ви зможете виявити до неї доброзичливість. Для того щоб принаймні якось порозумітися, ви можете скористатися послугами перекладача або ручкою і папером.

Проте якщо ви постійно зустрічаєтеся з глухими, то чи можете виявити до них чуйність і спробувати трохи навчитися мови жестів? Це може значною мірою сприяти єдності, особливо серед тих, хто має спільну віру! То так само корисно, як навчитися хоча б азів другої мови в місцевості, де жителі розмовляють двома мовами. Свідки Єгови вже давно докладають зусиль, щоб донести звістку про Бога Єгову до всіх. Слід усвідомлювати, що глухі люди не можуть навчитися нормально чути, отже було б набагато ліпше, якби ми виявили гнучкість та розмовляли з глухими їхньою мовою! (1 Коринтян 9:20—22).

Антоніно каже, що коли він тільки почав відвідувати християнські зібрання в Італії, то «не отримував справжнього підбадьорення із розмов з братами, котрі мають добрий слух, та не міг підбадьорювати їх». «Оскільки ми не могли порозумітися одне з одним,— говорить Антоніно,— мені було дуже одиноко». Багато членів збору відгукнулися на його потреби та вивчили італійську мову жестів (LIS). Глухі зацікавлені почали вивчати Біблію, і мовою жестів стали проводити зібрання. Антоніно отримав підбадьорення і тепер з великим бажанням «розказує всім своїм глухим друзям про зібрання та про те, що серед народу Єгови відчувається сердечна любов».

Свідки Єгови по всьому світі організовують збори, у яких зустрічі проводяться мовою жестів, і глухі люди можуть насолоджуватися любов’ю та сердечним спілкуванням одні з одними. В Іспанії вже понад 20 років існують групи для глухих, де зустрічі проводяться мовою жестів. У Сполучених Штатах на теперішній час є 19 активних зборів та 47 менших за розміром груп для глухих.

Глухі люди можуть бути повночасними служителями (піонерами), службовими помічниками та старійшинами, а також виголошувати промови на конгресах, навчати на Школі піонерського служіння та брати на себе відповідальність в інших питаннях. У такому оточенні вони нічим не обмежені; навпаки, у них є умови, щоб вихваляти Єгову відповідно до своїх можливостей.

Наша природна потреба у спілкуванні та обміні думками виявляється у багатьох культурах і мовах по всьому світі. Замість дивитися на глухих людей як на обділених або неповноцінних, набагато ліпше старатися бачити їхні досягнення, здібності та риси, що роблять людину людиною! Якщо ми виявлятимемо повагу до інших та будемо готові пристосовуватися, то внесемо свою частку в розвиток нашої розмаїтої, але об’єднаної людської родини.