Згідно з розповіддю в книзі Буття, Бог побачив, що першому чоловіку Адаму було «не добре» залишатися самотнім. Тож Бог створив для Адама Єву, щоб вона була йому «поміччю» (Буття 2:18). З цього вірша можна дійти висновку, ніби неодружена людина є неповноцінною.

Шлюб був заснований для того, щоб приносити почуття радості, близькості й потіхи, але деколи він також відігравав ключову роль у сповненні Божої волі. Наприклад, Божий намір стосовно Адама і Єви полягав у тому, щоб вони «плодилися й розмножувалися, і наповнювали землю» (Буття 1:28). Ні Адам, ні Єва не змогли б виконати Божий намір поодинці. Натомість вони потребували одне одного і кожен по-своєму доповнював іншого.