Доказ незайманості. Після вечері наречений приводив свою наречену до весільного шатра (Пс 19:5; Йл 2:16). У першу шлюбну ніч на постіль клали тканину чи накидку, яку пізніше зберігали або віддавали батькам нареченої. Поплямлена кров’ю тканина була доказом її незайманості і служила захистом, якщо згодом її звинувачували в тому, що до одруження вона мала статеві стосунки чи займалася проституцією. За відсутності такого доказу її могли каменувати за те, що, виходячи заміж, вона вдала із себе незайману дівчину і зганьбила дім свого батька (Пв 22:13—21). Звичай зберігати простирадло після першої шлюбної ночі існує в деяких східних народах і досі.

Якщо чоловік офіційно звинувачував свою дружину в тому, що вона не була незайманою до одруження, і таке звинувачення виявлялося фальшивим, то чоловік мав заплатити штраф і більше ніколи не міг розлучитися з нею (Пв 22:17—19).

Розлучення було неможливим, якщо чоловік спокусив дівчину, перш ніж одружитися з нею, або фальшиво звинуватив свою дружину в тому, що перед одруженням вона обманула його, вдавши із себе незайману (Пв 22:13—19, 28, 29).