Інформаційне перевантаження

У XX столітті людство стало свідком небувалого перевантаження інформацією. Світ буквально просочений нею. Інформація поширюється за допомогою друку, радіо й телепередач, мережі Інтернет та інших засобів. Дейвід Шенк у своїй книжці «Смог даних. Як вижити за інформаційного перенасичення» (англ.) пише: «Інформаційне перевантаження стало по-справжньому небезпечним... Сьогодні нам загрожує інформаційне ожиріння».

Розгляньмо лише один приклад. Кажуть, що буденне видання газети «Нью-Йорк таймс» містить більше інформації, ніж пересічний мешканець Великобританії XVII століття міг отримати за ціле життя. До того ж, крім щоденних газет, лавину інформації живлять ще й різноманітні журнали та книжки на безліч тем. Щороку публікується десятки тисяч книжок. А оскільки обсяг наукової інформації кожних шість років подвоюється, то не дивно, що по цілому світі налічується понад 100 000 самих лише технічних часописів. Крім цього, Інтернет надає користувачам комп’ютерів доступ до величезних сховищ даних.

Згадаймо про періодичні видання. Журнали для бізнесменів, жінок, підлітків, для тих, хто цікавиться спортом або розвагами,— журнали, що обговорюють майже кожну тему і кожну сферу людських інтересів, заполонили світ, вимагаючи нашої уваги. А що сказати про рекламу, яку влучно прозвали «сурмачем непотребу»? Письменник Річард С. Верман у книжці «Інформаційна тривога» (англ.) зауважує: «Рекламні агентства оголосили війну нашим органам сприйняття, обрушуючи на нас лавину рекламних оголошень, які вимагають подивитися, послухати, понюхати або торкнутися». Вони наполягають, що вам потрібен найновіший виріб останньої моделі, аби «не відстати від Петренків».

За словами австралійського психолога та соціального дослідника д-ра Х’ю Мак-Кая, «світ тоне у потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями». Проблема, як її бачить д-р Мак-Кай, полягає в тому, що наплив радіо- й телевізійних новин і поточних повідомлень разом із бурхливим зростом комп’ютерних інформаційних мереж привели до специфічних наслідків: багато людей по цілому світі відгукується на дані засобів масової інформації, які часто лише представляють окремі факти, а не дають повної картини подій.

Що таке інформація?

Латинське кореневе слово інформо передає думку про надання форми чомусь, так як гончар формує глину. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його». Більшість читачів ще добре пам’ятає, як зовсім недавно інформація була просто переліком фактів або даних. Така інформація постачала нам деталі подій, відповідаючи на запитання: хто, де, що, коли або як. Галузь інформації не мала окремої мови або словникового запасу. Коли людина хотіла про щось дізнатися, вона просто питала про це або сама шукала відповідь.

Але прийшли 90-ті роки, і у світі з’явилося так багато нових слів та виразів, пов’язаних з інформацією, що самі лише ці слова вже збивають з пантелику. Деякі з них відносно прості й легкозрозумілі, наприклад: «інфоманія», «технофілія» та «інформаційна доба»,— інші можуть викликати справжнє замішання. Сьогоднішній світ охоплений інфоманією — люди вірять, що той, хто має найбільше інформації, має перевагу над усіма іншими; якщо колись інформація була лише засобом досягнути певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння інформацією.

Цю манію живить злива таких засобів дистанційного зв’язку, як телефакс, портативний телефон та персональний комп’ютер. Їх по праву вважають символом і талісманом інформаційної доби. Не можна заперечувати, що зручність, швидкість та потужність комп’ютерів відкрили нам небачений доступ до інформації. Ніколас Неґропонте з Массачусетського технологічного інституту говорить: «Праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя». Внаслідок такої зміни, інформація та засоби її постачання опинилися у великій пошані — дехто навіть благоговіє перед ними, і в усіх частинах землі виник великий натовп послідовників цього культу. Телевізійні новини та повідомлення про поточні події слухають як святу правду. Довірлива та некритична публіка легко поглинає море беззмістовних дрібниць, які виливають на неї телевізійні шоу.

Саме через те що інформаційна доба змінила наш спосіб життя та праці, багато людей сьогодні страждають від «інформаційної тривоги» у тій чи іншій формі. Що ж таке «інформаційна тривога»? Як визначити, чи вона не торкнулася й вас? Чи можна якось її полегшити?

Що спричиняє інформаційну тривогу?

«ІНФОРМАЦІЙНА ТРИВОГА виникає через постійне збільшення розриву між тим, що ми розуміємо, і тим, що, на нашу думку, нам слід розуміти. Це — чорна діра між даними та знанням, і вона виникає, коли інформація не говорить нам того, чого ми хочемо, або того, що нам потрібно знати». Так писав Річард С. Верман у своїй книжці «Інформаційна тривога». «Довгий час люди не усвідомлювали, як багато їм невідомо,— вони не знали, чого вони не знають. Але сьогодні люди знають, чого вони не знають, і це їх непокоїть». Тому більшість з нас відчуває, що наших знань недостатньо. Опинившись серед інформаційної повені, ми схоплюємо невеличкі уривки даних. Проте що́ з ними робити — нам часто невтямки. Водночас починає здаватися, ніби всі інші знають і розуміють набагато більше, ніж ми. Тоді нас охоплює тривога!

Дейвід Шенк твердить, що надмір інформації став забруднювачем і утворив «смог даних». Він додає: «Смог даних заважає, він відбирає хвилини спокою та перешкоджає роздумам, що так потрібні... Він виснажує нас тривогою».

Це правда, що надто багато інформації або надмір фактів здатні викликати тривогу, але те ж саме може статися, коли в нас недостатньо інформації, чи, ще гірше, коли ця інформація неправдива. Таку тривогу можна порівняти з почуттям самотності в натовпі. Як це висловив Джон Нейсбіт у своїй книжці «Мегатечії» (англ.): «Ми захлинаємося в інформації, але охоплені спрагою знань».

Як комп’ютерна злочинність може торкнутися вас

Ще одним чинником тривоги став зріст комп’ютерної злочинності. Доктор Фредерік Б. Коген висловлює своє занепокоєння у книжці «Захист і безпека на інформаційній супермагістралі» (англ.): «За підрахунками ФБР [Федерального бюро розслідувань], через комп’ютерну злочинність щороку втрачається аж 5 мільярдів доларів США. Як не дивно, але це лише верхівка айсберга. Слабкі місця інформаційних мереж використовують, аби брати верх у переговорах, руйнувати репутацію інших, вигравати військові конфлікти та навіть для того, щоб чинити вбивства». Дедалі більшу тривогу викликає і те, що діти мають доступ до комп’ютерної порнографії, не кажучи вже про вторгнення комп’ютерів у приватну сферу життя.

Безпринципні комп’ютерні маніяки навмисне закладають у комп’ютерні мережі програми-віруси, щоб спричинити безладдя. Програмісти-зловмисники проникають в електронні системи та отримують конфіденційну інформацію, а деколи навіть крадуть гроші. Такі вчинки завдають шкоди тисячам користувачів персональних комп’ютерів. Комп’ютерна злочинність загрожує як комерційним, так і урядовим структурам.

Потреба в якісній інформації

Звичайно, кожному з нас треба бути добре поінформованим, проте володіння неосяжним обсягом інформації не обов’язково робить нас більш освіченими у справжньому значенні цього слова. Під виглядом інформації сьогодні здебільшого виступають голі факти або необроблені дані, ніяк не пов’язані з нашим особистим досвідом. Дехто навіть каже, що явище «інформаційного вибуху» слід було б називати «вибухом даних» або й цинічніше — «неінформативним вибухом». Наведемо погляд економіста-аналітика Газелі Гендерсон: «Сама по собі інформація не несе знання. У нашому довкіллі панують засоби масової інформації, а ми не можемо розібратися, де помилкова інформація, де — дезінформація або пропаганда. Зосередження на самій лише інформації не спрямовує нас до пошуку нових змістовних шляхів пізнання, замість цього воно призводить до інформаційного перевантаження або появи мільярдів уривків необроблених даних, що мають чимраз менше змісту».

Джозеф Дж. Еспозіто, президент спілки видавців «Британської енциклопедії», відверто визнав: «Більша частина інформації цієї «інформаційної доби» просто марнується; це лише пустий звук. Термін «інформаційний вибух» є дуже влучним — вибух позбавляє нас можливості щось чітко розчути. Якщо ми не в стані чути, ми не в стані й розуміти». Орен І. Клапп дає свою оцінку явища: «Я підозрюю, що ніхто не знає, яка частка даних, що їх постачають засоби масової комунікації, є псевдоінформацією. Така інформація ніби щось говорить, але насправді нічого не каже».

Пригадайте свої шкільні роки. Ви, без сумніву, погодитесь, що більшість учбового часу вчили напам’ять факти, які питатимуть на іспитах. Нерідко школярі хапаються вчити їх тоді, коли іспити вже на носі. Чи пам’ятаєте, як на уроках історії зубрили довгі колонки дат? А скільки тих дат і подій ви зможете згадати зараз? Чи ці завчені факти навчили вас мислити та робити логічні висновки?

Чим більше, тим ліпше?

Захоплення збиранням додаткової інформації — якщо за ним не слідкувати — може вилитись у великі витрати часу, сну, здоров’я та й грошей. Більше інформації справді відкриває більше можливостей вибору, але в користувача це може викликати тривогу, бо в нього прокидається непевність, чи всю наявну інформацію він переглянув та перевірив. Доктор Х’ю Мак-Кай застерігає: «Насправді інформація не веде до освіченості. Вона сама по собі не проливає світла на зміст нашого життя. Інформація має небагато спільного з мудрістю. По суті, як і будь-яке майно, вона може зашкодити тому, хто хоче набути мудрості. Ми можемо знати забагато, так само як ми можемо мати забагато речей».

Часто люди стомлюються не тільки від величезного обсягу інформації, доступної сьогодні, але й від розчарування, яке виникає після спроб перетворити інформацію у щось зрозуміле, змістовне і справді інформативне. Кажуть, що ми опинилися «в становищі спраглої людини, котра приречена пити з наперстка, наповнюючи його водою з пожежного гідранта. Більшу частину наявної інформації неможливо використати вже через її обсяг та спосіб, яким її подають». Тож те, чи інформації достатньо, слід визначати не за обсягом, а за якістю та за тим, що вона дає нам особисто.

Передавання даних

Інший вислів, що ввійшов у сьогоднішній побут,— «передавання даних». Його вживають, щоб описати передачу інформації електронним шляхом. Цей спосіб посідає своє, і досить значне, місце, але він не може замінити ефективного спілкування у повному значенні цього слова. Чому? Тому що ми найшвидше відгукуємось тоді, коли до нас звертається людина, а не автомат. Передаючи дані, не можна побачити виразу обличчя, зустрітись поглядами або слідкувати за мовою жестів, які часто надають форму розмові та передають почуття. У розмові людини з людиною ці фактори часто збагачують значення слів і допомагають їх розуміти. Електронне передавання даних позбавляє співрозмовників усіх тих цінних підказок, причому дедалі популярніший телефон стільникового зв’язку також не поліпшує становище. Навіть розмова віч-на-віч не завжди точно передає, що́ саме людина хоче сказати. Слухач може сприймати та розуміти слова по-своєму та надавати їм помилкового значення. А як же ця небезпека збільшується, коли не бачиш співрозмовника!

Не можна відкинути того прикрого факту, що дехто проводить перед екранами комп’ютера й телевізора надто багато часу, і це призводить до відчуження між членами сім’ї.

Чи ви чули про технофобію?

«Технофобія» означає просто «страх перед технікою». Під технікою тут розуміються також комп’ютери та подібні електронні прилади. Дехто вважає, що це один з найбільш розповсюджених хворобливих тривожних станів, породжених інформаційною добою. Газета «Канберра таймс» опублікувала статтю, що ґрунтувалася на даних агентства Ассошіейтед Пресс. Стаття називалася: «Японські виконавчі директори бояться комп’ютерів». Про одного виконавчого директора великої японської компанії казали, що він «уособлює владу та престиж. Але посадіть його перед комп’ютером, і він перетворюється на клубок нервів». Згідно з опитуванням, в якому взяли участь 880 японських компаній, тільки 20 відсотків їхніх виконавчих директорів вміли користуватися комп’ютерами.

Технофобію живлять такі катастрофи, як та, що сталася 1991 року в місті Нью-Йорку. Там раптово відмовили всі телефони, і це на кілька годин паралізувало працю місцевих аеропортів. А що сказати про випадок, який стався 1979 року на атомній електростанції у Трімайл-Айленді (США)? Оператори тої електростанції провели декілька жахливих годин, перш ніж зрозуміли, чому комп’ютерна система подала сигнал тривоги.

Це лише кілька прикладів того, як драматично впливає на людство техніка нашої інформаційної доби. У своїй книжці д-р Фредерік Б. Коген ставить низку запитань, над якими варто замислитись. «Чи ви останнім часом заходили в банк? Якщо б комп’ютери не працювали, то чи видали б вам гроші? Або згадаймо супермаркет. Чи без комп’ютерів, які зчитують дані з етикеток товарів, вас обслужать на касі?»

Можливо вам знайомі деякі з наступних уявних ситуацій:

● Ви хотіли б записати певну телепрограму, але на новому відеомагнітофоні стільки кнопок, що в них годі й розібратися. Залишається або присоромлено кликати на допомогу дев’ятирічного племінника, або подумати, чи не можна, зрештою, без тої телепрограми обійтися.

● Вам терміново потрібні гроші. Добираєтесь до найближчого банківського автомата і... раптово пригадуєте, що останнього разу ви щось там переплутали й натиснули не на ту кнопку.

● У вас в кабінеті дзвонить телефон. Хтось помилився номером і бажає говорити з начальником, який працює поверхом вище. Телефонну розмову досить просто перемкнути на номер начальника, але ви не знаєте, як це робиться, і волієте, щоб цим зайнявся оператор на комутаторі.

● Недавно ви придбали собі автомобіль. Панель приладів у ньому виглядає так, ніби її створювали для кабіни пілота сучасного реактивного літака. Несподівано перед вами спалахує червона лампочка. Перелякані — бо хто знає, що ця лампочка може означати — ви кидаєтесь шукати пояснення в детальній інструкції до автомобіля.

Це лише декілька прикладів технофобії. Можна впевнено сказати, що техніка ставатиме чимдалі складнішою, так що люди попередніх поколінь напевно вважали би її «чудом». Кожний новий модернізований виріб, який з’являється на ринку, вимагає більше технічних знань, необхідних, щоб ефективно ним користуватися. Самі лише інструкції до виробів, написані жаргоном фахівців, вже наганяють страх, бо вважається, що користувач повинен розуміти той жаргон та володіти певними знаннями й навичкамиa.

Інформаційний теоретик Пол Кауфман підсумував стан речей такими словами: «У нашому суспільстві склався імідж інформації, який хоч і приваблює, але кінець кінцем призводить до результатів, протилежних очікуваним... Одною з причин цього є те, що надто багато уваги зосереджено на комп’ютерах та технічному забезпеченні й надто мало — на людях, які власне й користуються інформацією, аби осягнути розумом світ та приносити користь іншим... Проблема не в тому, що ми надто високо цінуємо комп’ютери, а в тому, що ми стали менше цінувати людей». Схоже, що гонитва за славою, яку приносить виробництво дивовижної нової техніки, викликає в людей тривожне запитання: до чого техніки ще додумаються? Едвард Мендельсон говорить: «Мрійники-технологи ніколи не могли розрізнити між технічно можливим та справді потрібним. Якщо тільки можна зробити механізм, здатний виконати якесь запаморочливо складне завдання, то такий мрійник вирішує, що це завдання варто виконати».

Таке нехтування людським фактором при розробці нової техніки, ще більше посилює інформаційну тривогу.

Чи дійсно підвищилася продуктивність праці?

Журналіст Пол Атвелл дослідив, скільки часу та грошей було заощаджено за допомогою комп’ютерів протягом останніх років. У своїй статті до газети «Остреліан» він коментує результати цих досліджень. Ось декілька вдало зроблених висновків: «Університети і коледжі роками вкладали гроші у розробку комп’ютерних систем, призначених для того, щоб справлятися з адміністративною роботою та контролювати кошти. Тепер виявилося, що кількість адміністративних робітників продовжує зростати... Протягом кількох десятиліть комп’ютерні виробники стверджували, що техніка, яку вони продають, приведе до значного підвищення продуктивності праці, а існуючий обсяг адміністративної роботи буде виконуватися значно меншою кількістю робітників і з набагато меншими витратами. Втім, як ми починаємо усвідомлювати, інформаційна техніка лише ви́кликала перерозподіл зусиль: очікувалося, що над попереднім завданням працюватиме менше людей, а натомість вийшло, що стільки ж або й більше людей працює над виконанням багатьох нових завдань. При цьому грошей часто зовсім не вдається заощадити. Ось лише один приклад такого перерозподілу: техніку використовують не для того, щоб швидше опрацювати документи, а для того, щоб покращити їхній вигляд».

Сьогодні здається, що інформаційна супермагістраль, потенційно небезпечна для християн, вже стала частиною нашого життя. Але як тоді уникнути інформаційної тривоги, принаймні до деякої міри? У наступній короткій статті ми пропонуємо декілька практичних порад.

Надлишок інформаційного сміття

«Суспільство, як бачимо з власного досвіду, невблаганно продовжує тупіти. Ми стали свідками нового панування брудних телепрограм; радіопрограм, що розпалюють ненависть; ведучих, передачі котрих шокують; суперечок, які порушують громадянське право; різних трюків, спрямованих на те, щоб викликати якомога більше розголосу; надмірно брутальної та саркастичної риторики. Фільми ще більш детально демонструють секс та переповнені насиллям. Реклама стала ще галасливішою, більш нав’язливою та часто межує з поганим смаком... Непристойна мова чується чимраз частіше, а звичайній порядності відводиться дедалі менше місця... Те, що інші називають нашою «кризою сімейних цінностей», більше пов’язано з інформаційною революцією, ніж з голлівудським браком поваги до традиційної сім’ї» (Дейвід Шенк, «Смог даних. Як вижити за інформаційного перенасичення»).

Давня мудрість

«Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів,— тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання,— бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання й розум... Мудрість увійде до серця твого, і буде приємне знання для твоєї душі! Розважність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегтиме» (Приповістей 2:1—6, 10, 11).